Подорож навколо світу на кораблі "Нева" в 1803-1806 роках - Сторінка 34

Взимку вони жили нарізно, але тепер знову зібралися разом і проти селища Хуцновського (в протоці Чатома) побудували собі фортецю. З різних повідомлень видно, що всі народи, що живуть близько Ситкінських островів, взялися за укріплення. А так як протоками щорічно ходять судна Американських Сполучених Штатів і міняють там рушниці, порох та інші військові матеріали на бобрів, то слід очікувати, що наші земляки в нетривалому часу будуть оточені досить небезпечними сусідами.

7 липня вранці Калінін повернувся зі своєї подорожі, виконавши дане йому доручення. Описавши вищезгадану протоку, він відокремив острів, на якому лежить гора Ечком, і доставив мені випадок назвати його Крузовим в пам'ять адмірала Олександра Івановича Круза {Цей шановний чоловік допомагав мені з дитинства і доставив мені випадок служити моїй вітчизні 168.}, якому я багато зобов'язаний. Сьогодні на місце старої бізань-щогли, що стала вже непридатною, ми поставили нову.

11 липня. Посланий до ситкінців перекладач повернувся вранці зі звісткою, що тойони все ще не довіряють нам, а вимагають іншого посольства, після якого вже зважаться приїхати. За його розповідями, новозбудована ситкінська фортеця походить на стару, але набагато гірше укріплена. Вона стоїть в мілководній губі і перед нею у напрямку до моря знаходиться великий камінь. Отримавши ці відомості, ми вдруге відправили до ситкінців того ж перекладача з подарунками і з запевненням в нашій дружбі. Він повернувся зі свого походу до вечора 16-го числа з кращим, ніж раніше, успіхом. З ним приїхав ситкінський тойон для переговорів і був прийнятий з усією шанобливістю, так як тутешні народи не поступляться нікому в честолюбстві. Про швидке прибуття тойона ми отримали звістку вранці, і Баранов наказав приготуватися до його прийому. Близько 4 години пополудні показалися два ситкінських човна разом з трьома нашими байдарками. Всі вони йшли поруч, і ті, хто сиділи в них, наближаючись до фортеці, заспівали. У цей час почали збиратися наші партовщики, а чугачі, призначені для торжества, одягатися в кращій свій одяг і, так би мовити, пудрити своє волосся орлиним пухом. Багато з них ходили тільки в одному дуже поношеному камзолі, а інші, маючи на собі спідній одяг і будучи в іншому абсолютно оголеними, хвалилися і захоплювалися своїм нарядом не менше європейського чепуруна в новому і модному жупані. Під'їхавши до берега, ситкінці зупинилися і, піднявши жахливе виття, почали танцювати в своїх човниках. Сам же тойон скакав більше інших і махав орлиними хвостами. Ледве вони закінчили цей балет, як раптом наші чугачи почали свій з піснями і бубнами. Ця забава тривала близько чверті години, під час яких наші дорогі гості приїхали до пристані і були на човнах винесені кадьякцями. Я думав, що вся церемонія цим скінчиться, проте ж, помилився. ситкінці ще на кілька хвилин залишилися на своїх човнах і милувалися танцем чугачів, які під звуки пісні зображували смішні фігури. Після закінчення цієї вистави, тойон був покладений на килим і віднесений в призначене для нього місце. Інші гості також були віднесені на руках, тільки без килимів. Так як день закінчувався, то Баранов наказав пригощати посольство, переговори були відкладені до іншого ранку.

18 липня перед полуднем до мене приїхав ситкінський тойон на човні Баранова і з усією своєю свитою. Не встигли вони відвалити від берега, як почали співати і танцювати, а один, стоячи на носі, невпинно виривав пух з орлиної шкурки, яку тримав в руках і здував його на воду. Наблизившись до нашого корабля, вони зупинилися, заспівали пісню, робили різноманітні рухи і потім зійшли наверх. На шканцях знову почалася танець і тривав близько півгодини. Після закінчення цієї церемонії я покликав в свою каюту тойона, його зятя з дружиною і кадьякського старшину, а інших наказав пригощати нагорі. Напоївши своїх гостей чаєм і горілкою, я почав розмовляти з ними про минуле і показав їм, як несправедливо поступили ситкінці з нами в старій фортеці, тим більше, що споруда її була розпочата за власною їх згодою. Тойон, наскільки можна було помітити, відчувши справедливість мого докору, визнавав своїх земляків винними, запевняючи, що він сам не мав у тому ніякої участі, що він всіма заходами намагався відрадити і інших від такого злого наміру, але, не домігшись успіху, поїхав в Чільхат, щоб не бути свідком їх вчинку. Він говорив правду, бо з самого початку заселення показував свою прихильність до росіян і, точно, не був при вбивстві наших. Після цього я закликав до себе аманатів, в числі яких був і його син. Це було дуже приємно старому, а особливо тому, що хлопчик вже підріс і, живучі на гарній їжі, розтовстів. Однак ж при цьому батько не показав нічого особливого при першому побаченні з сином, а тільки дякував мені за турботу про нього, кажучи, що він від багатьох чув про моє ласкаве поводження з аманатами. Після цього розмова наша дійшла до різних обставин, що відносяться до тутешньої країні. Між іншим, я дізнався, що від проходу Хреста до мису Десіжена народ називається колюші і що він має мову, однакову з жителями Стахінської губи (протоку Фрідріка). Провівши більше двох годин в розмовах, вийшли ми наверх корабля, де, нарешті, наші гості, потанцювавши ще трохи, поїхали з такою ж церемонією, з якою і приїхали. Ці люди безперервно танцюють, і мені ніколи не траплялося бачити трьох колюшів разом, щоб вони не завели танці.

Перед від'їздом я дозволив тойону вистрілити з 12-фунтовой гармати, чим він був вельми задоволений. При цьому слід зауважити, що ні сильний звук, ні рух гармати не викликали у нього ні найменшого страху.

Після полудня я з'їхав на берег і був при переговорах, після закінчення яких Баранов подарував посланнику червоний байковий, прибраний горностаями халат, а іншим по синьому. В знак ж примирення на кожного з цих гостей він наказав навісити по олов'яної медалі. Потім для посольства було частування. Я бачив з великим задоволенням, що в цьому частування брали участь всі наші американці. Тойони були запрошені в будинок до Баранова і веселилися разом з нами, а інші танцювали на дворі весь час, поки ситкінці не захмеліли і не були зведені під руки на своє місце На ситкінцях були накидки {накидками називається чотирикутний шматок будь-якої матерії, який накидається на плечі, на зразок плаща.} синього сукна, лиця їх були поцятковані різними фарбами, а волосся розпущене і напудрене чорніттю з орлиним пухом. Останнє вважається у них за найважливіший убір і вживається тільки в радісних випадках. Тойонська ж дружина була прибрана зовсім по-іншому: її обличчя було замазане, а волосся забруднене сажею. Під нижньою губою вона мала проріз, в який був вставлений круглястий шматок дерева, довжиною в 2 1/2 дюйма [близько 6 см], а шириною в 1 дюйм [2,5 см], так що губа, відтягнувшись від лиця горизонтально, походила на ложку. Коли їй треба було пити, то вона всіляко остерігалася, щоб не зачепити своєї прикраси. При ній знаходилася дитина в плетеному кошику. Хоча їй було не більше трьох місяців, але під нижньою губою і в носовому хрящі були вже прорізані свердловини, з яких висів бісер на тонких дротах.

19 липня. Вранці ситкінці відправилися геть. Вони від'їхали з піснями і в супроводі наших американців. Можна сказати, що з боку Баранова було зроблено все, щоб переконати наших сусідів жити в мирі та злагоді, і тому, якщо вони і надумають після цього зробити яку-небудь шкоду нашій американської компанії, то будуть гідні найсуворішого покарання. В знак дружелюбності Баранов подарував тойону мідний російський герб, прибраний орлиними пір'ям і стрічками. Цей подарунок був прийнятий з великим задоволенням. Тойон погодився також із задоволенням взяти свого старшого сина, який знаходився у нас в аманатах, а замість нього надіслати молодшого.

21 липня. Вчора я дізнався, що при партії знаходяться двоє кадьякців, які в минулу осінь були на горі Ечком. Я вже давно хотів її оглянути, але мене завжди утримувало незнання дороги, дві третини якої лежить крізь густий ліс. Я скористався цією нагодою і вранці о 7 годині відправився в шлях на катері, взявши з собою лейтенанта Повалішіна. О другій годині пополудні ми пристали до берега в невеликій губі проти острова Мисовського, а так як наші веслувальники досить втомилися, то належало провести в цьому місці ніч, розставивши свої намети і розвівши вогонь. Увечері я займався оглядом околиць і знайшов, що весь берег складається з лави, що лежить брилами в багатьох місцях. З таких порід, змішаних з глиною, складається скеля довжиною сажнів в сто, а висотою близько п'яти, на якому ростуть високі ялини. При моєму поверненні до наметів один з веслярів приніс мені трохи польового гороху і полуниці; остання хоча ще не зовсім доспіла, проте ж, була досить смачна.

Другого дня вранці, хоча гори були покриті густим туманом, я зважився йти на гору Ечком в надії, що до полудня небо прояснилося. Припускаючи, за словами наших провідників, щоб вернутися до ночі; тому, ми взяли з собою трохи хліба і о восьмій годині вирушили в дорогу. Чим далі ми йшли, тим дорога ставала гірше і скрутніше. Глибокі яри, пні і колоди, що лежать всюди, а також часті колючі чагарники втомили нас, хоча наша подорож тривала ще не більше двох годин. Тоді-то я відчув, що ми дуже помилилися, взявши з собою невелику кількість харчів. Тим часом, туман збільшувався, і провідники самі не знали, куди йти. Як не було скрутним наше становище, проте ж, я зважився продовжувати свій шлях ще на деяку відстань, а потім послав одного з кадьякців за їжею і фризовими куфайками для людей. Опівдні ми всі так втомилися, що далі йти ніхто не міг, тому і були змушені зупинитися на пагорбі біля невеликого потоку. Погода, як би зглянувшись над нами, нарешті, прояснилася. Нам стало зрозуміло, що для досягнення мети нашого підприємства було потрібно багато часу, безхмарної погоди і досить великої кількості харчів. Тому, відправивши одного зі своїх провідників до наших наметів, ми почали готуватися до ночівлі. При всій своїй втоми, кожен змушений був працювати з особливим старанністю, так що до вечора ми встигли зробити два великих куреня з гілок запашного дерева {Це дерево можна назвати американським кипарисом 169, так як воно видає міцний, приємний запах.} І розвели великий вогонь, навколо якого ми просиділи майже до півночі, розмовляючи про свою необережність у постачанні.