Похорони Великої Мами (збірка) - Сторінка 16

З причин, над якими ніхто так і не спромігся достовірно розібратися, панська стайня, яка сильно збідніла ще за часів громадянської війни, мало-помалу перетворилася в сарай, де знайшли собі останній притулок стара, негідна дробарка рису, зламаний прес для цукрової тростини та інший мотлох. В описі багатств Великої Мами були згадані і три знаменитих глечика з венесуельськими щирого золота моррокотами, зариті в якомусь тайнику панського будинку в далекі дні війни за незалежність і все ще не виявлені, незважаючи на безперервні і старанні пошуки. Разом з правом на землю, оброблювану орендарями, разом з правом на десятинний збір, на первину та інші податі, нові спадкоємці отримували кожен раз все більш продуманий і досконалий план розкопок, що обіцяв вірну удачу.

Повних три години знадобилися Великої Мамі, щоб перерахувати всі свої зримі багатства в королівстві Макондо. Голос вмираючої пробивав духоту алькова і як би надавав кожній зазначеній речі особливу вагомість. Коли такий важливий папір був скріплений розмазаним підписом Великої Мами, а нижче — підписами двох свідків, таємне тремтіння пробрало до печінок всіх, хто юрмився у натовпі біля її будинку, накритого тінню пропилених дерев мигдалю.

Потім дійшла черга до повного детального переліку всього, чим вона володіла за своїм моральним правом. Спираючись на монументальні сідниці, Велика Мама неймовірним зусиллям волі змусила себе випрямитися — так робили всі її предки, які не забували про власну велич навіть в передсмертний час, — і, укладаючи слово до слова, переконано і владно стала перераховувати по пам'яті свої неозорі багатства: — земні надра, територіальні води, кольори державного прапора, національний суверенітет, традиційні політичні партії, права людини, громадянські свободи, перший магістрат, другу інстанцію, арбітраж, рекомендаційні листи, закони історичного розвитку, епохальні промови, вільні вибори, конкурси краси, всенародну радість, вишукані сеньйорити, вишколені кавалери, благородні офіцери, Його Високе Преосвященство, Верховний суд, заборонені для ввезення товари, ліберально налаштовані дами, проблема чистоти мови, проблеми м'ясовиробництва, приклади, гідні наслідування у всьому світі, встановлений правопорядок, вільна і правдива преса, південноамериканський Атенеум, громадська думка, уроки демократії, християнська мораль, валютний голод, право на політичний притулок, комуністична загроза, мудра державна політика, зростаюча дорожнеча, республіканські традиції, знедолені шари суспільства, послання солідарності та ...

Далі їй не вдалося дотягнути до кінця. Останній порив її нечуваної волі був підтятий настільки довгим перерахуванням. Захлинувшись в океані абстрактних формул і понять, які два століття поспіль були етичною, а отже, і правовою основою всевладдя їх роду, Велика Мама голосно відригнула і віддала богу душу.

Того вечора мешканці далекої і похмурої столиці побачили в усіх екстрених випусках фотографію двадцятирічної жінки і вирішили, що це нова королева краси. На збільшеному знімку, який зайняв чотири газетних полоси, відродилася до життя колишня молодість Великої Мами. Відретушований прихапцем знімок повернув їй пишну зачіску з розкішного волосся, підхопленого гребенем слонової кістки, повернув спокусливі груди в піні мережив, сколених брошкою. Образ Великої Матері, закарбований в Макондо на самому початку століття якимось заїжджим фотографом, терпляче чекав свого часу в газетних архівах, і ось тепер йому випало долею залишитися в пам'яті всіх прийдешніх поколінь.

У стареньких автобусах, в міністерських ліфтах, в сумовитих чайних салонах, оббитих бляклими гобеленами, говорили, переходячи на шанобливий шепіт, про високу особу, що померла в краю малярії і нестерпної спеки, говорили про Велику Маму, бо магічна сила друкованого слова за кілька годин зробила її ім'я всесвітньо відомим.

Дрібна мряка лягала настороженою зеленуватою тінню на обличчя поодиноких перехожих. Дзвони всіх церков дзвонили по покійної. Президент республіки, захоплений скорботною звісткою в ту мить, коли він зібрався на урочистий акт, присвячений випуску дев'яти кадетів, власноруч написав на звороті телеграми кілька слів військовому міністру, щоб той у своїй заключній промові вшанував пам'ять Великої Мами хвилиною мовчання.

Ця смерть відразу позначилася на політичному і громадському житті країни. Навіть президент республіки, до якого умонастрої нації доходили крізь очисні фільтри, відчув якесь щемливе, важке почуття, дивлячись з вікна машини на місто, що заціпеніло в мовчанні і де відкритими були лише кабачки з поганою славою і Головний собор, готовий до дев'ятиденних урочистих служб.

У Національному Капітолії, де доричні колони і безмовні статуї покійних президентів дбайливо стерегли сон бездомних жебраків, укритих старими газетами, яскраво і заклично світилися вікна Конгресу. Коли Перший Мандатарій, вражений всенародної скорботою, увійшов до свого кабінету, йому назустріч піднялися міністри, всі як один в траурних пов'язках, — бліді і урочисті більш ніж звичайно.

Згодом події тієї ночі і всіх наступних ночей зведуть в ранг великих уроків Історії. І не тільки тому, що найвищі державні чини перейнялися істинно християнським духом, а й тому, що представники абсолютно протилежних поглядів і протиборчих інтересів з героїчною самовідданістю прийшли до взаєморозуміння в ім'я спільної мети — поховання Великої Мами. Довгі роки Велика Мама забезпечувала соціальний спокій і політичну згоду в королівстві Макондо завдяки трьом баулам з фальшивими виборчими бюлетенями, які теж, зрозуміло, були невід'ємною частиною її негласного майна. Всі особи чоловічої статі — прислуга, орендарі, нахлібники в панському будинку, всі старі і малі не тільки самі брали участь в політичних виборах, а й обов'язково користувалися правом голосу вибірників, померлих в останнє сторіччя. Велика Мама уособлювала перевагу традиційної влади над новими нестійкими авторитетами, перевагу правлячого класу над плебсом, неминущу цінність небесної мудрості в порівнянні з минущими догмами смертних. У мирний час Велика Мама особисто жалувала і скасовувала синекури і пребенди, призначала і знімала каноніків, опікувалася благополуччям своїх прихильників і на те була її верховна воля вкупі з темними інтригами, з підтасовуванням виборчих бюлетенів. У тяжкі роки Велика Мама таємно поставляла зброю своїм союзникам і в відкриту надавала допомогу своїм жертвам. Настільки небувале патріотичне завзяття зазначалося найвищими почестями.

Президент Республіки цього разу побажав без підказки радників визначити міру своєї історичної відповідальності перед співгромадянами. Він недовго міряв кроками садок, де темніли кипариси і де на кінець колоніального правління повісився через нещасливе кохання один португальський чернець. Президент мало сподівався на особисту охорону — значне число офіцерів, обвішаних нагородами — і тому його бив озноб кожен раз, коли в сутінки він входив в цей садок, що з'єднував парадний зал для аудієнції з мощення двором, де в минулі часи стояли карети віце-королів. Але в цю ніч президента пронизував солодкий трепет осяяння, бо йому відкрився у всій глибині сенс його високої місії, і він, не здригнувшись підписав декрет про дев'ятиденну всенародну жалобу і про гідні Великої Мами посмертні почесті на тому рівні, який передбачений для Національної героїні, яка впала в бою за свободу батьківщини. У патетичному зверненні до співвітчизників — воно було передано на світанку по всіх каналах радіо і телебачення — Президент висловив упевненість, що похорон Великої Мами стане історичною подією. Але здійсненню такої високої мети заважали, як водиться, досить серйозні перешкоди: правова система Макондо, створена далекими предками Великої Мами, не передбачила подій такого розмаху. Досвідчені алхіміки закону і наймудріші доктори права самозабутньо заглибилися в силогізми і герменевтику, відшукуючи формули, які б дозволили Президенту взяти участь в похоронах Великої Мами. Для всіх, хто причетний до високих сфер церкви, політики і фінансів, настали важкі дні. У напівкруглому і просторому залі Конгресу, в розрідженому повітрі абстрактного законодавства, де красувалися портрети національних визволителів і бюсти великих грецьких філософів, підносилася нестримна хвала Великої Мамі, а між тим спека вересневого Макондо наповнювала її труп міріадами бульбашок. Вперше все, що говорилося про Велику Маму, не мало нічого спільного ні з її плетеною гойдалкою, ні з її післяобіднім очманінням, ні з гірчичниками. Тепер вона сяяла в ореолу нової легенди, непорочна, без вантажу прожитих років.

Нескінченні години повнилися словами, словами, словами, які стараннями корифеїв друкованого слова отримували живий відгук на всій території Республіки. Так йшло до тих пір, поки хтось, наділений почуттям реальності, не перервав державні теревені стерильних батьків-законодавців, нагадавши високому зібранню, що труп Великої Мами чекає рішення при сорока градусах в тіні. Однак мало хто звернув уваги на спробу вторгнення здорового глузду в безгріховно — чисту атмосферу непохитного Закону. Хіба що розпорядилися забальзамували труп Великої Мами і знову взялися за пошуки нових формул, знову погоджували думки і вносили поправки до Конституції, які могли б дозволити Президенту бути присутнім на урочистих похоронах.

Стільки всього було наговорено високими базіками, що їхні балачки перетнули державні кордони, переправилися через океан і знаменням проникли в папські покої Кастельгандольфо. Верховний Первосвященик, насилу розвіявши сонний дурман Феррагосто, в глибокій задумі дивився на те, як занурюються в озеро водолази, які розшукують голову по-звірячому вбитої дівчини. Останні тижні всі вечірні газети писали тільки про цей жахливий випадок, і Верховний Первосвященик не міг залишитися байдужим до таємниці, розгадку якої шукали в такий близькості від його літній резиденції. Того вечора, проте, все змінилося: в газетах разом зникли фотографії передбачуваних жертв і на зміну їм з'явився портрет двадцятирічної жінки в траурній рамці. "Велика Мама!" — вигукнув Верховний Первосвященик, миттю розпізнавши той самий нечіткий дагеротип, який йому піднесли в далекі часи з нагоди його сходження на Престол святого Петра.