Попо і Фіфіна, діти з Гаїті - Сторінка 4

А в тітоньки Марі можна буде постелити вам на підлозі. Там місця вистачить.

— Я б хотів краще ночувати у бабусі Терсілії,— мовив Попо.

— А я ні,— озвалась Фіфіна.— У бабусі Терсілії оте непосидюче порося весь час забігає знадвору в хату. Коли доведеться спати на підлозі, від нього спокою не буде.

— Вночі порося теж спить,— заперечив Попо.— Воно ж не змояее турбувати нас, коли спить.

— Так чи так, а цього разу ми заночуємо в тітоньки Марі,— припинила їхню суперечку матуся Анна.

Далі йшли мовчки. Дорога поволі спускалася вниз між заростями манго, бананів, величезних колючих кактусів та високих пальм. Нарешті десь після полудня вони до-

сягли стежки, що вела крізь кофейні кущі на пагорб, до хатин, де жили їхні родичі.

Насамперед вони рушили до бабусі Терсілії. Попо ще здалеку побачив добре знайому хатину під очеретяним дахом. Побачив і розложисте мангове дерево, віти якого вгиналися від стиглих зеленкувато-золотавнх плодів,— то була чудова картина. "Ну й приємно ж знову тут побувати!" — подумав він. Йому не терпілося швидше опинитись на вершині пагорба. А пригадавши, які солодкі плоди на бабусиному манговому дереві, він мимоволі проковтнув слину. Ще б пак, смачніших за них не знайдеш на всьому Гаїті! І, залишивши позаду матусю Анну, Попо з Фіфіною щодуху помчали нагору.

Бабуся Терсілія, старенька чорношкіра жінка з поораним зморшками й висохлим, мов осінній листок, обличчям, стояла на порозі хатини, посмоктуючи люльку.

— Ах, моя люба малечо! — вигукнула вона говіркою французьких креолів. То було в неї найпестливіше звернення.

За кілька хвилин на подвір'я звідусіль посунула дітвора — з-за хатини, з-під бананових дерев, з густих чагарників. Усі діти й онуки бабусі Терсілії, що лишилися жити в рідному домі, прийшли привітати гостей з міста.

Бабуся Терсілія і матуся Анна заговорили так швидко іі схвильовано, що Попо ледве розумів їхню мову. Потім почали обійматись, наче не бачили одна одну багато років, а насправді ж минуло всього-на-всього кілька тижнів, відколи вони розлучилися.

Трохи згодом уся родина зібралась перед хатиною і посідала на землі. Попо та двоє-троє інших дітлахів видерлись на мангове дерево й почали трусити гілля. З дерева дощем посипались плоди. Діти підбирали їх з землі й віддавали дорослим. Потім усі взялися до їжі.

Плід манго — м'ясистий і соковитий, з великою кісточкою всередині. Шкуринка в нього досить жорстка, її треба обчищати. М'якуш мангового плоду яскраво-леовтий і, на думку Попо, цілком вартий того, щоб трохи поморочитись, обгризаючи його з кісточки.

Усі їли плід за плодом, а шкуринки й кісточки кидали жадібному поросяті, яке, хрюкаючи, бігало від одного до другого, бо йому все було мало. Кілька бойових півнів двоюрідного братика Андре теж походжали між людьми, ласуючи солодкими шкуринками.

Незабаром усі наїлися, і Фіфіна згадала про свої обов'язки. Вона пішла до струмка, що протікав неподалік, і, взявши гарбузового бутля, якого там завпеди залишали для зручності, принесла дорослим води — помити липкі від соку руки.

Попо й собі подався за нею, милуючись величезними барвистими метеликами, що пурхали над кущами обабіч стежки. На серці в Попо було легко й весело, однак його дедалі дужче починало хилити на сон. Того дня він прокинувся вдосвіта й разом з матусею Анною та Фіфіною пройшов пішки довгу і стомливу путь.

Повернувшись до бабусиної хатини, Попо простягся на землі перед дверима і миттю заснув. А коли прокинувся, сонце вже сховалось за обрієм, і довкола була тиша. Матуся Анна сказала, що час уже йти до тітоньки Марі, коли вони хочуть завидна влаштуватися на ніч.

Вони рушили стежкою між бананових дерев. Дорогою Поио розважався, шпурляючи камінцями в ящірок, що сновигали в траві.

БАРАБАНИ ВНОЧІ

Того вечора Попо довго не ЛІІГ склепити очей. Всі в хатині вже спали: і маленька Пансія, і Фіфіна, і матуся Анна, і тітонька Марі. Лиш один Попо лемсав без сну, вдивляючись у місячне світло, що пробивалося знадвору крізь шпари дверей. А ще він дослухався до барабанів, звуки яких долинали з-під гори.

Щоб дістатись до місця, де вечорами грали на барабанах і танцювали танець конго, треба було йти не менш як півгодини. Попо ніколи там не бував, а от братик Андре напевне подався на танці, бо вони з матусею Анною ще ра-

іаніше, тільки-но зайшло сонце, зустріли його на стежці, коли він спускався з горба разом з сусідськими хлопцями. Яка досада, що Попо такий маленький і йому не молена піти на танці! Адлее він легко знайшов би дорогу до того місця.

Так думав Попо, лежачи на солом'яній маті і прислухаючись до гуркоту барабанів. Серед вечірньої тиші здавалося, що вони грають десь зовсім поруч, та ще так хвацько і весело — аж ноги самі просяться відбивати ритм.

Крізь широкі щілини в дверях Попо бачив усю долину, за— КІ

литу по вінця місячним сяйвом. А барабани й танцюристи яі

були десь біля самісінького підніжжя горба. н;

Попо встав і вийшов надвір. Стежкою повз тітчину хатину, розмовляючи і сміючись, простували двоє селян. По— ві по зрозумів, що вони йдуть на танці. А згадавши, що НІ й братик Андре теж, там, миттю вирішив і собі гайнути за їх ними. Ой, і цікаво ле буде подивитись, як грають на бара— лі банах! А там, гляди, може, і йому дозволять вдарити разок у великий барабан. Ну, а коли й ні, то принаймні він ре усе побачить. кс

І Попо рушив стежкою слідом за двома селянами. ти

У сяйві місяця бананове листя скидалося на величезні з

зелені віяла, що ліниво колихались від легеньких подувів мі

вітерця. Подекуди край дороги стриміли височенні паль— йс

ми, і здавалося, що їхні чорні верхівки упираються в ну

зоряне небо. В одному місці стежку перетинав бистрий ва

струмок, який заклопотано булькотів, неначе кудись по— гр

спішаючи. Попо став навколішки посеред струмка і напив— на

ся. Як приємно холодила вода його коліна та підборіддя! чи

Йому так сподобалась вода, що він залюбки полежав би бе:

в ній, якби мав хоч трохи вільного часу. Але треба було ли

поспішати на танці. ле:

Що нижче Попо спускався в долину, то гучніше лунали та: удари барабанів. Стежка ставала дедалі ширшою. Над головою ясно світив місяць. Небо було всіяне зорями. Слі— ШЕ дом за Попо йшли кілька дорослих хлопців і дівчат. Він ра, і не помітив, як опинився на головній вулиці села, серед ши хатин, вогнів та багатьох людей, що такол: прямували на ніз танці. Ніхто не звернув уваги на маленького хлопчика, ся; який дріботів кудись сам один. Та це його не бентеяшло: паї як і всі таїтянські діти, Попо не боявся ходити вночі. Він ми знав, що ніч анітрохи не страшніша за день. А онде, вже не< зовсім близько, танцюристи, музики, барабани! ]

Попереду край дороги мерехтіла купка гасових світиль— 365

ників. Коли Попо підійшов ближче, він побачив невелич— віт

кий базарчик, де жінки продавали з лотків різні солодощі, всі

білі пампушки, гарячу рибу, підсмажені батати і чорну ба*

каву в горнятках, що стояли на маленьких жаровнях. Ех, якби ж то в нього було хоч одне пенні, щоб купити смачну пампушку!

Попо рушив далі, до майданчика, де під очеретяним навісом танцювало багато селян, а скраю троє негрів вигравали на високих дерев'яних барабанах різної величини, їхні тіла погойдувалися в такт ударів, а руки так і миготіли в повітрі, вибиваючи лункі, розкотисті ритми.

Попо знав, що такі барабани роблять з видовбаних дерев'яних колод, а зверху натягують висушену телячу або козину шкіру, так що на деяких барабанах можна помітити навіть рештки шерсті. Найбільший барабан був футів а чотири заввишки — майже такий, як Попо. Він стояв між колінами кремезного юнака, який, трохи відхиливши ного од себе, стукотів по висушеній шкірі палицею, затис-нутого в одній руці, і водночас пальцями другої руки вибивав короткі бадьорі звуки. На двох менших барабанах грали тільки пальцями. Біля ніг головного музики сидів навпочіпки хлопчик з двома паличками в руках і, вдаряючи ними по високих дерев'яних боках великого барабана, безперервно відбивав такт. Усі троє музик і хлопчик з паличками весело розгойдувались з боку в бік, дуже задоволені з того, що їхня чудова гра подобається людям, які танцюють під навісом.

Тим часом на майданчику чоловіки та жінки, постававши одне проти одного, але не торкаючись, спритно перебирали ногами. З високо піднесеними головами, випроставши руки, вони всім тілом рухалися в такт музиці, і на їхніх обличчях, тьмяно освітлених гасовими ліхтарями, сяяли радісні усмішки. А над усім цим — над очеретяним навісом, над банановими деревами та стрункими пальмами — розкинулось високе ясне шатро всіяного зорями неба.

Попо підступив майже впритул до музики, надзвичайно збуджений усім цим гамором і велелюдністю. Тут було навіть веселіше, ніяс на суботньому базарі в Кап-Гаїтьєні, бо всі тішились музикою, сміялися, танцювали. Раптом він побачив серед натовпу братика Андре, який витанцьовував на самоті, без упину кружляючи на місці і швидко переступаючи ногами, неначе півень. Попо спробував так і собі, але тільки-но в нього почало виходити, як барабани змовкли і танець припинився. Тоді він побіг крізь натовп, гукаючи:

— Гей, Андре! Андре дуже здивувався.

— Я думав, ти влее давно спиш,— сказав він.

— Та я був уже ліг,— пояснив ІІопо,— але почув барабани...

— Ну, от що,— перебив його Андре.— Тобі треба зараз же вертатись додому, поки Анна не прокинулась і не помітила, що тебе немає. Вона буде непокоїтись.

— Я піду тоді, коли й ти,— заперечив Попо.

— Це буде дуже скоро,— усміхнувсь Андре.

І, перш ніж Попо встиг попросити, щоб йому дозволили вдарити у великий барабан, братик Андре взяв його за руку і, купивши йому на базарчику край дороги чашку земляних горіхів, повів стежкою нагору.

— Маленьким дітям час уже спати,— сказав він.

— І тобі теж,— озвався Попо. Андре засміявся.

1, прямуючи стежкою мЬк бананових дерев на вершину горба, переходячи через бурхливий струмок, вони весь час чули позад себе в долині веселе гупання барабанів.

РОЗВАГА

Одного дня, коли Попо з Фіфіною долшдали на березі татуся Жана, який незабаром мав повернутися з риболовлі, вони раптом помітили в ясному блакитному небі силу-снленну повітряних зміїв. Повівав легенький вітрець, і змії плавно ширяли у височині, наче зграя морських чайок.