Повернення космічного Робінзону - Сторінка 2

Перша й друга її частини опубліковані російській мовою, що позбавляє мене необхідності детально зупинятися на них. Взагалі, коли йдеться про справжню "космічну оперу", детально переказувати сюжет, — з одного боку, сізіфова праця (простіше переписати весь роман цілком!), а з іншого — просто аморально перед читачами, які цього задоволення ще не посмакували... Тому я зверну увагу лише на одну деталь, не зовсім очевидну для нашого читача: другу книгу трилогії можна читати і як традиційну в науковій фантастиці історію чергового "зоряного ковчега", що летить до невідомої мети, на борту якого змінюються покоління; але в той же час і як розумну "етнографічну" притчу на тему війни в Алжирі, складних взаємин метрополії з колонією-провінцією, що вирішила від'єднатися і т.п.

Фантазією Карсака доля не обділила, це факт. У "Робінзонах Космосу" (1955), як вже мовилося, мимовільні космічні колоністи відправлялися до пункту призначення на... шматку земної поверхні, відірваної у нашої планети. Ще більш оригінальне і таке, що задовольняє смакам та розмаху дійсних "оперних" цінителів — рішення теми "зоряного ковчега" знайдене в одному з кращих творів Карсака романі "Втеча Землі" (1960). Він теж перекладений і видавався російською мовою не раз, тому лише нагадаю: дія відбувається в далекому майбутньому, коли, не чекаючи передбаченого науковцями неминучого вибуху Сонця, в довге зоряне плавання відправляється абсолютно вже незвичайний "космічний корабель" — уся земна куля, "знята" нашими далекими нащадками зі звичної орбіти!

Карсак дійсно багато в чому продовжив традиції, закладені у французькій фантастиці Жулем Верном та Жозефом Роні-старшим. У першого він узяв оптимістичний погляд на можливості науки і техніки, за допомогою яких можна протистояти навіть космічній катастрофі, а другий заразив Карсака оптимізмом іншого роду: контакт з представниками іншого життя в космосі не лише можливий, а й обов'язково відбудеться к вічній славі й процвітанню "контактерів"!

* * *

Проте правильно помічено: те, що виглядає цілком природно в ранній молодості, стає безглуздим в старості. Наукова фантастика далеко пішла від своїх романтичних марень п'ятдесятих і шістдесятих — інше питання, чи приносить вам ця констатація радість або смуток...

Я нічого не чув про якісь нові романи Карсака, опублікованих опісля "Левів Ельдорадо", що вийшли в 1967 році. Але навіть якщо такі є, можна стверджувати, що вони пройшли практично непоміченими. Науково-фантастичний всесвіт за останні десятиліття порядком обжили й об'їздили вздовж та впоперек і час самотніх безжурних робінзонов, на жаль, скінчився...

Борд-Карсак помер 30 квітня 1981 року. Письменник пішов з життя й літератури на

чужині, в США, і відбулася ця сумна подія тихо та непомітно. Навіть в 1987 році автор передмови до "французького" тому сумної пам'яті вітчизняної [радянської — Перекл.]"Бібліотеки фантастики в 24 томах" анітрохи не знічуючись писав про Карсака виключно у теперішньому часі: "під цим псевдонімом друкує фантастичні твори учений-геолог Франсуа Борд" і т.д. Втім, це ще зовсім не сама вражаюча помилка подібного роду: в американських спеціалізованих науково-фантастичних виданнях Карсака вмудрилися "поховати"... двічі, переплутавши з іншим, померлим раніше, французьким ученим, що носив схоже прізвище.

Втім, у фантастиці все не як у людей. І вдаватися до шляхетної печалі, здається, зарано.

За останні роки можна було спостерігати тенденцію іншого роду: помітне зростання

інтересу до творчості Карсака — але вже на російській!

Тобто, все повертається на круги своя? Можливо. І література, подібна до тієї, яку писав Френсіс Карсак — наївно-оптимістична, романтична й відчайдушна, — знову виявиться потрібною читачу, котрого, здавалося, чим тільки не перегодували останнім часом!