Повернення Тарзана - Сторінка 5

Жінка згадала пантеру, яку бачила в зоопарку. В одного бандита щойно хряснула кістка руки від залізних пальців, інший упав з вивихнутим плечем. З криками болю апаші тікали з кімнати. Але раніше, ніж перший з них, скалічений, вибіг у коридор, Роков зрозумів, що Тарзан переможе, і з ближчої забігайлівки він подзвонив у поліцію, що якийсь чоловік на третьому поверсі будинку 27 на вулиці Моль вбиває людей.

Прибулі поліцейські застали трьох, що стогнали на підлозі, злякану жінку на брудному ліжку, яка затулила обличчя руками, і чепурного молодого джентльмена, що стояв посеред кімнати. Щодо останього охоронці порядку помилились: на них дивився дикий звір, а не джентльмен — крізь звужені повіки зоріли сіро-сталеві очі. Запах крові змінив останнє нашарування цивілізації, і Тарзан стояв тепер, наче лев, якого загнали мисливці. Він чекав нових ворогів, і вони з'явились. Ким ще могли бути люди. що квапились сходами?

— Що тут сталося? — спитав один із поліцейських.

Тарзан коротко пояснив, але коли він звернувся до жінки за потвердженням вірогідності своїх слів, то її відповідь приголомшила його.

— Він бреше! — пронизливо вигукнула вона. — Він прийшов у мою кімнату, коли я була сама, і замислив щось лихе. Коли я дала відкоша, він хотів убити мене, і певне що вбив би, якби мої зойки не закликали сюди добродіїв, які проходили випадково повз будинок. Панове, це — диявол, він сам руками й зубами ледь не вбив десятьох.

Тарзана так приголомшила її невдячність, що він закам'янів на мить. Поліцейські поставилися до її заяви скептично, бо вже неодноразово мали справу і з цією пані, і з її милим товариством. Та це були не судді, а поліцейські, і вони вирішили арештувати всіх присутніх, а потім нехай уже фахівці розмежують винних і невинних. І тут поліцейські переконалися, що одна справа — сказати чепурному молодикові, що його арештовано, а інша — зробити це.

— Я невинний, — спокійно мовив Тарзан. — Ні на кого я не нападав. Намагався захищатись. Я не знаю, чому ця жінка свідчить проти мене. У неї немає підстав вороже до мене ставитись. Я її вперше бачу.

— Ходімо, ходімо, — сказав один з агентів, — на те є судді, щоб це слухати. — І з цими словами він підійшов, щоб покласти руку Тарзанові на плече.

Через мить він лежав непритомний у кутку, а коли його колеги кинулись на Тарзана, то він обійшовся з ними так само блискавично й брутально, що ті навіть не зуміли дістати револьвери.

Під час цієї короткої сутички Тарзан помітив прочинене вікно, а за ним — чи то дерево, чи телеграфний стовп. Коли він оглушив останнього агента, один з апашів витягнув револьвер і, лежачи на підлозі, вистрілив в Тарзана. Він не поцілив, і, перш ніж почувся другий постріл, Тарзан скинув з каміна лампу і в кімнаті стало темно.

Наступної миті поліцейські побачили, як гнучкий силует стрибнув з підвіконня на телеграфний стовп на тротуарі.

Доки вони отямилися й вибігли на вулицю, їхнього заарештованого ніде не було видно.

Агент, що чергував на вулиці, божився, що з вікна ніхто не вистрибував і з будинку не виходив, відколи туди ввійшла поліція. Його товариші схильні були думати, що він бреше, але доказів у них не було.

Коли Тарзан опинився на телеграфному стовпі, він, керуючись інстинктом, спершу перевірив, чи немає ворогів знизу. Коли побачив поліцейського, то вирішив не спускатись і поліз вище. Верхівка стовпа була навпроти даху будинку, і м'язам, тренованим у багаторічному видряпуванні на верховіття пралісу, було заіграшки подолати відстань між стовпом і дахом. Тоді він переліз на інший будинок, далі ще на інший, аж доки біля перехрестя натрапив на ще один стовп, по якому спустився на землю.

Він пробіг кілька десятків метрів, потім зайшов до маленької нічної кав'ярні й тут у вбиральні заходився зчищати з рук та одягу надто виразні сліди прогулянки дахами. Кількома хвилинами пізніше він вийшов, більшменш почищений, і повільно пішов до себе.

Неподалік від свого будинку Тарзан мав перейти яскраво освітлений бульвар. Коли він зупинився просто під сліпучим електричним ліхтарем, щоб пропустити авто. то почув своє ім'я, вимовлене жіночим голосом. Він підвів очі і зустрів усміхнений погляд Ольги де Куд, яка нахилилася до нього з автомобіля. Він низько вклонився у відповідь. Коли випростався, авто вже від'їхало.

"Роков і графиня де Куд протягом одною вечора. — міркував він. — Що ж, врешті, Париж не такий уже й великий".

4

ПОЯСНЕННЯ ГРАФИНІ

— Полю, ваш Париж небезпечніший, ніж мої дикі джунглі, — такими словами Тарзан завершив розповідь своєму другові про пригоду на вулиці Моль. — Чого вони мене туди заманили? Їсти хотіли, чи що?

— Друже, — сказав Д'Арно, — певне, вам важко піднятися над правилами джунглів і міркувати, виходячи з навичок цивілізованих людей, еге ж?

— Цивілізація! — іронічно мовив Тарзан. — Правила джунглів не мають нічого спільного з безпідставною підлістю. Там убивають задля їжі, або ж захищаючись, або завойовуючи самку, або боронячи дитинчат. Принаймні це завжди відповідав законам природи. А тут? Ваша цивілізована людина гірша тварини. Вона вбиває безпричинно, ба більше, вона використовує шляхетні почуття, братерські почуття однієї людини до іншої як приманку для підведення недосвідченої жертви до вготованої їй долі. Це у відповідь на крик про допомогу, що лунав від істоти людського роду, я кинувся до тієї кімнати, де вбивці вже зачаїлись, очікуючи мене. Я не можу збагнути й досі, мені б ніколи й на гадку не спало, що жінка може опуститись до такого низького морального рівня, коли кликатиме когось порятувати її, а насправді підводитиме рятівника під смерть. Але це вочевидь було саме так — сліди перебування там Рокова і пізніше звинувачення, яке жінка зробила щодо мене перед поліцією, унеможливлює будь-яку іншу версію, що могла б пояснити її дії. Роков повинен був знати, що я часто ходжу вулицею Моль. Він зачаївся там, очікуючи мене, і його план був пророблений до найдрібніших деталей, навіть до того, що мала говорити ця жінка в разі порушення плану, що й справді сталося. Усе це дуже болісне для мене.

— Гаразд. Нехай попри все інше це буде для вас уроком у тому, в чому я ніяк не можу вас переконати, — сказав Д'Арно. — Коли настає темрява, ходити вулицею Моль не варто.

— Невже? — усміхнувся Тарзан. — На мою думку, це єдина пристойна вулиця в Парижі. На вулиці Моль я вперше мав добру пригоду відтоді, як залишив Африку.

— Не думайте, що справа з поліцією на цьому скінчиться. Я добре знаю паризьку поліцію, — сказав Д'Арно. — Можу вас запевнити, що вони не забули, як ви з ними обійшлися. У слушний час вони вас спіймають, і тоді вже лісовий дикун опиниться за ґратами.

— Тарзана з племені Великих мавп їм ніколи не вдасться замкнути в клітку, — похмуро заперечив Тарзан.

Д'Арно подивився на нього, і те, що він прочитав у виразі обличчя та крижаному сірому погляді свого товариша, змусило його поважно перейнятися майбутньою долею цієї дорослої дитини.

— Тарзане, вам доведеться багато часу ще вчитися, — сказав він твердо. — Закони людей слід поважати незалежно від того, подобаються вони вам чи ні. І ви, і ваші друзі нічого не виграєте, якщо будете й далі дратувати владу. Я можу з'ясувати справу в поліції один раз, і я це зроблю негайно, але надалі ви повинні шанувати закон. Якщо вам скажуть його представники "ходімте" — ви повинні піти з ними; якщо скажуть "ідіть" — ви повинні піти геть. А тепер, щоб закінчити цю справу з вулицею Моль, ми підемо до мого доброго приятеля в префектурі. Ходімо.

Коли Д'Арно закінчив свою розповідь про події на вулиці Моль напередодні, на вустах його приятеля з префектури з'явилася похмура усмішка. Він натиснув кнопку і почав шукати на столі якийсь папір, чекаючи, коли прийде агент.

— Ось що, Жубоне, — сказав він тому, що ввійшов. — Викличте цих агентів негайно до мене. — І з цими словами передав Жубонові знайдений папір.

Потім він повернувся до Тарзана.

— Ви скоїли злочин, — сказав він, — і, якби не пояснення нашого спільного друга, я б тяжко пок, арав вас. Натомість я зроблю для вас виняток. Я викликав поліцейських, з якими ви так зле вчинили минулої ночі. Вони послухають, що скаже лейтенант Д'Арно, а потім я дам їм можливість вибирати: віддавати вас до суду чи ні. Допоможіть їм поставитись до того, що сталося, не так твердо, як належало б. Ви, певне, самі хоробрий чоловік, а хоробрі люди знані своєю великодушністю.

Розмова припинилася із появою чотирьох поліцейських.

— Ось цей пан, хлопці, ваш учорашній знайомий по вулиці Моль, — сказав начальник. — Він прийшов здатись із власної волі. Прошу вас, уважно послухайте розповідь лейтенанта Д'Арно, який розкаже вам про деякі факти з біографії цього пана. Шановний лейтенанте, прошу.

Д'Арно говорив півгодини. Він розповів поліцейським дещо з життя Тарзана в джунглях. Стало очевидно, що Тарзан керувався радше інстинктом, аніж свідомо напав на них, бо не зрозумів їхніх намірів.

— Ваше самолюбство дуже постраждало, — закінчив Д'Арно. — Особливо та обставина, що цей чоловік справився зі всіма самотужки. Але тут нічого соромитись. Адже поразка не була б для вас чимось ганебним, якби ви опинилися сам на сам у маленькій кімнаті з африканським левом чи величезною горилою? Те, що звичайні люди не могли здолати Тарзана з племені Великих мавп, аж ніяк не принижує їх.

А наприкінці, коли вони стояли і дивилися то на свого начальника, то на Тарзана, останній зробив те, що остаточно розвіяло напруження. Він підійшов до них і простяг руку.

— Я глибоко шкодую, що все так сталося, — сказав він просто. — Будьмо друзями.

Коли вони повернулися додому, Д'Арно знайшов у себе на столі лист від свого друга, Вільяма Сесіля Клейтона, лорда Грейстока.

Вони листувались із самого початку їхньої дружби. Вона зародилася під час тієї злощасної експедиції, вирядженої на пошуки Джейн Портер, що її викрав Теркоз.

— У них у Лондоні весілля через два місяці, — сказав Д'Арно і відклав листа.

Тарзан зрозумів, що мав на увазі лейтенант під словом "вони". Тарзан промовчав.

Решту дня він не озивався до Д'Арно і про щось думав.

Увечері вони поїхали до опери. Тарзан і далі був заглиблений у свої похмурі думки. На сцену він майже не звертав уваги.