Прерія - Сторінка 40

Обмотай йому писок поводом, ну, а далі покладатимемося на провидіння.

Отак забезпечивши подвійною гарантією пристойну поведінку Азінуса (бо Пол Говер зразу ж, як йому сказано, зв'язав ослові щелепи), трапер начебто заспокоївся і подався до узлісся на розвідку.

Шум, що його зняв гурт бізонів, ущух, а точніше сказати, подаленів і котився по прерії десь за милю звідси. Вітер уже розвіяв хмари куряви, і там, де ще десять хвилин тому відбувалася така дика та безладна сцена, тепер відкрився вільний простір.

Сіу, добивши бізона, вирішили, очевидно, задовольнитися цим доповненням до багатої здобичі, яку вже мали, і не переслідували гурту далі. З десяток індіанців лишились біля мертвого бізона, над яким уже висіли канюки, сподіваючись іще поживи, бо коли проходить такий гурт, залишається чимало покалічених тварин. Трапер роздивлявся постаті й спорядження індіанців, що під'їжджали до заростів. В одному з них він упізнав Уючу й показав на нього Мідлтонові.

— Ось ми й дізналися, хто це такі й чого сюди прийшли, — мовив старий, задумано похитавши головою. — Сіу загубили скватерів слід, а тепер шукають його. Вони натрапили на буйволів, погналися за ними, й лиха доля привела їх туди, звідки вони уздріли бескид, на якому звив собі кубло Ішмаел зі своїм виводком. Ти бачиш он тих птахів? Вони чекають, коли можна буде пожерти нутрощі забитого бика. Отака мораль життя в преріях. Загін пауні чигає на цих сіу, як стерв'ятники виглядають згори свою здобич, а нам слід бути насторожі й стерегтися і сіу, й пауні, бо надто вже великий ризик. Еге, чого це раптом ті двоє негідників зупинилися? Присягаюсь, вони наскочили на місце, де той бідолаха, скватерів син, знайшов свою смерть!

Старий не помилився. Уюча і ще один дикун, що був з ним, під'їхали до того місця, де, як ми змальовували, залишилися жахливі сліди кривавого вбивства. Не злазячи з коней, вони тямущо, як це властиво індіанцям, оглянули добре знайомі їм прикмети. Дивилися вони довго і, очевидно, підозріливо. Нарешті двоє сіу залементували — мало не так само тужливо й моторошно, як вили собаки, коли знайшли ці жахливі сліди. Вся зграя сіу, що негайно примчала на ці крики, оточила розвідників, — так, кажуть, шакал своїм відразливим дзявканням скликає всю зграю на полювання.

РОЗДІЛ XX

Ласкаво просимо, прапорщику Пістоль!

Шекспір. Генріх IV

Незабаром трапер упізнав величну поставу Маторі, що очолював загін. Вождь мало не останній прибув на голосний клич Уючі, але як тільки досяг місця, де зібралися всі його воїни, він зразу ж зіскочив з коня і почав роздивлятися незвичайні сліди з тією увагою та гідністю, яких вимагало його високе й відповідальне становище. Воїни (бо ж вони таки всі були безстрашні й жорстокі воїни) терпляче й стримано чекали; ніхто, крім хіба кількох визнаних завзятців, не наважився вимовити бодай слівце, поки їхній вождь був заклопотаний такою важливою справою. Минуло кілька хвилин, поки Маторі підвів голову — очевидно, задовольнившись. Тоді він оглянув землю там, де Ішмаел трохи раніше бачив ті самі страхітливі сліди кривавої боротьби, і зробив своїм людям знак іти за ним.

Уся зграя, подавшись до заростів, зупинилася за кілька ярдів од того місця, де Естер примусила своїх оспалих синів увійти в кущі. Читач, певне, зрозуміє, що трапер і його товариші не були байдужими спостерігачами цих загрозливих переміщень. Старий підізвав до себе всіх спроможних тримати в руках зброю і вельми недвозначно, хоч і пошепки, щоб не почули небезпечні сусіди, спитав, чи готові вони битися за свободу, а чи, може, спробувати мирніший спосіб — домовитися з ворогами. Оскільки йшлося про справу, яка стосувалася однаковою мірою всіх, то він вдався ніби до військової ради, і в його тоні відчувалося щось від колишньої, тепер майже згаслої воїнської гордості. Пол і доктор Баттіус мали цілком протилежні думки; бортник закликав негайно взятися за зброю, а природознавець палко обстоював політику мирних заходів. Мідлтон, відчувши, що назріває гаряча суперечка, перебрав на себе обов'язки арбітра, чи то пак, сам вирішив питання як третейський суддя. Він також схилявся на користь мирних переговорів, бо добре усвідомлював, що, коли брати до уваги чисельну перевагу супротивника, будь-який опір неминуче призведе їх до загибелі.

Трапер вислухав міркування молодого офіцера з величезною увагою; а що висловлено їх з твердістю людини, розум якої не затьмарився страхом, то справили вони належне враження.

— Правильно, — погодився трапер, коли Мідлтон висловив свою думку, — дуже правильно, адже там, де людина не може взяти силою, вона мусить удатися до розуму. Саме розум робить людину дужчою за буйвола і прудкішою за лося. Залишайтесь тут і тримайтеся гуртом. Моє життя та мої капкани — ніщо, коли йдеться про порятунок стількох людських душ; до того ж, можу сказати, мені знайомі хитрощі індіанців. Тож я сам піду в прерію. Може, мені пощастить відвернути увагу сіу від цього місця, й ви матимете змогу втекти.

Ніби вирішивши не слухати ніяких заперечень, старий завдав собі на плече рушницю і, неквапом пройшовши через зарості, опинився на рівнині в такому місці, де міг показатися на очі сіу, не викликавши підозри, що він з'явився з гайочка.

Коли сіу забачили постать людини в мисливській одежі і з добре їм знайомою рушницею, якої вони неабияк побоювалися, в загоні виникло старанно приховуване, та все ж помітне заворушення. Вигадка старого таки мала успіх: індіанці й справді не зрозуміли, прийшов він з відкритої рівнини чи із заростів, хоч раз у раз підозріливо поглядали на кущі. Сіу стояли на віддалі польоту стріли від заростів, але коли незнайомець підійшов так близько, що, незважаючи на червонястий відтінок його обвітреної, засмаглої шкіри, в ньому можна було розпізнати блідолицього, вони повагом від'їхали трохи далі, у безпечніше, недосяжне для куль місце.

Тим часом старий підходив ближче, поки опинився на такій відстані, що індіанці могли його почути. Тут він зупинився і, поклавши рушницю на землю, підніс руку долонею назовні на знак мирних намірів. Заспокоївши свого собаку, що дивився на дикунів так, ніби впізнав їх, старий заговорив до сіу їхньою мовою.

— Я радий бачити своїх братів, — сказав він, хитро вдаючи господаря цієї місцини, який зустрічає гостей. — Вони далеко від своїх селищ і голодні. Чи не підуть вони до моєї оселі попоїсти і спочити?

Тільки-но індіанці зачули його голос, з десятка горлянок вирвався радісний крик, який дав знати старому, що його теж упізнали. Збагнувши, що відступати запізно, трапер скористався з метушні, яка знялася серед індіанців, коли Уюча пояснив їм, хто він такий, і підступив ближче, опинившись лицем до лиця з грізним Маторі. Друга зустріч цих двох, по-різному незвичайних людей, відзначалася обопільною настороженістю, властивою жителям пограниччя. З хвилину вони стояли мовчки, вдивляючись один в одного.

— Де твої молоді воїни? — суворо запитав вождь тетонів, пересвідчившись, що з непорушного обличчя старого, який не здригнувся під його погрозливим поглядом, йому не вивідати ніяких секретів.

— Довгі Ножі не виходять ловити бобра цілим загоном! Я сам-один.

— Твоя голова сива, але язик твій роздвоєний. Маторі був у твоєму таборі. Він знає, що ти не сам. Де твоя молода жона, де воїн, що їх я полонив у прерії?

— Немає в мене дружини. Я вже казав моєму братові, що я не знаю тієї жінки та її друзів. Слів сивої голови треба дослухатися й не забувати їх. Дакоти побачили, що подорожани сплять, і подумали, буцім їм не потрібні їхні коні. Жінки й діти блідолицих не звикли далеко ходити пішки. Шукай їх там, де ти їх полишив.

Очі тетона запалали вогнем, коли він відповів:

— Вони втекли; але Маторі мудрий вождь, і його погляд сягає далеко!

— Хіба великий тетонський воїн бачить людей на цих голих полях? — відказав трапер, зберігаючи спокійнісінький вираз обличчя. — Я дуже старий, і мої очі потьмяніли. Де ж люди?

Вождь трохи помовчав, ніби гідність не дозволяла йому далі обговорювати те, в чому він був переконаний. Потім, показавши на відбитки на землі, він провадив далі, причому і голос його, й очі зненацька полагіднішали.

— Мій батько навчався мудрості багато зим; чи може він мені сказати, чий мокасин залишив цей слід?

— В преріях никали вовки та буйволи; могли тут побувати і пуми.

Маторі кинув оком на зарості, так ніби припускав, що пуми тут могли таки бути. Показавши на кущі, він звелів молодим воїнам добре оглянути їх і застеріг, суворо дивлячись на трапера, проти підступності Довгих Ножів. Троє чи четверо завзятих напівголих юнаків, вислухавши наказ, скочили на коней і миттю поскакали виконувати його. Старий здригнувся при гадці, що зробить Пол, коли побачить індіанців. Тетони разів зо три проскакали навкруги заростів, з кожним колом ближче підступаючи до них, а потім помчали назад доповісти своєму вождеві, що в кущах, очевидно, нікого немає. Трапер дивився Маторі просто в очі, силкуючись розгадати його думки, аби вчасно розвіяти можливі підозри. Але, попри всю свою проникливість, він, звиклий до зовнішньої холодної байдужості індіанців, за якою могли ховатися всякі почуття, неспроможний був розпізнати жодної ознаки, жодного поруху обличчя, що підказали б йому, чи повірив Маторі цьому донесенню. Замість відповісти розвідникам, вождь лагідно сказав щось своєму коневі й, зробивши знак одному з молодиків прийняти вуздечку — точніше кажучи, вірьовку з петлею, за допомогою якої він правив конем, — узяв трапера за руку й відвів трохи вбік.

— Мій брат був воїном? — запитав лукавий тетон, намагаючись говорити наймиролюбнішим тоном.

— Чи листя вкриває дерева в пору плодів? Годі! Дакота не бачив стільки живих воїнів, скільки мені довелося бачити воїнів, що спливали кров'ю! Але чого варті пусті спогади, — додав він по-англійському, — коли руки й ноги клякнуть, а зір тьмянішає!

Вождь суворо подивився на нього, ніби хотів спіймати на брехні; але, зустрівши твердий і спокійний погляд трапера, який підтверджував правдивість його слів, взяв руку старого й лагідно поклав собі на голову на знак поваги до його віку та досвіду.

— Чого ж тоді Великі Ножі кажуть червоношкірим братам, щоб вони зарили томагавки, — сказав він, — коли їхні молоді люди не забувають, що вони сміливі воїни, й часто закривавлюють свої руки?

— Людей в моєму племені більше, ніж буйволів у цих преріях чи голубів у небі.