Прерія - Сторінка 65

Пол схопився на рівні й прибрав погрозливу позу, яка, сказати правду, обіцяла більше, ніж достойний бортник міг би зробити. І навіть капітан звівся навколішки, ладен дорого віддати своє життя. Те, що блідолиці в якийсь дивний спосіб звільнилися від своїх пут, старі індіанки розцінили як витівку чаклуна, і ця помилка прислужилася бранцям не менше, ніж пречудесне і вельми своєчасне втручання Азінуса.

— От тепер саме на часі вийти із засідки, — вигукнув трапер, підбігши до своїх товаришів, — і чесно й відкрито стати до бою! Звісно, краще було б зачекати, поки капітан зовсім оговтається, та коли ми вже викрили свою батарею, то мусимо утримувати нашу позицію, щоб…

Він замовк, відчувши на своєму плечі чиюсь важезну руку. В голові у нього майнула невиразна думка, що тут і справді не обійшлося без чародійства, коли це, повернувшись, він уздрів, що потрапив у лапи до не менш небезпечного та могутнього "чаклуна" Ішмаела Буша. Озброєні до зубів скватерові сини один по одному виходили з-за намету Маторі, і старий одразу ж збагнув не тільки те, як вони зайшли з тилу, поки увагу бранців відволікали події біля річки, а й те, що опиратися годі й думати.

Ні Ішмаел, ні його сини не вважали за потрібне щось пояснювати. Мідлтона і Пола знов скрутили, дуже вправно і без жодного слівця, і цього разу навіть старого трапера спіткала така сама доля. Намет зірвали, жінок посадовили на коней, і весь гурт рушив до табору скватера. Все це відбулося так швидко, що й справді могло здатися чародійством.

Поки ми стисло змальовували ці події, невдатний прибічник Маторі зі своїми жорстокими помічницями втікав через улоговину до заростів, де ховалися жінки з дітьми. Коли Ішмаел з бранцями та здобиччю пішов, то плоскогір'я, де зовсім недавно вирувало життям індіанське стійбище, стало таке саме безлюдне і порожнє, як і довколишня безмежна пустеля.

РОЗДІЛ XXX

Але чи справедливо це, чи благородно?

Шекспір

Поки на плоскогір'ї відбувалися ці події, воїни в улоговині також не байдикували. Ми залишили ворогуючі загони, коли вони стежили один за одним з протилежних берегів річки, намагаючись уїдливими насмішками та образами підбити супротивника до якогось необачного вчинку. Але вождь пауні незабаром зрозумів, що лукавий ворог ніби навмисне зволікав, удаючись до цих очевидно марних для обох сторін дій, аби виграти час. Отож він, ясна річ, змінив свої плани і відступив від річки, щоб, як трапер уже пояснив своїм товаришам, заманити численніший загін сіу на свій берег. Одначе супротивник не прийняв виклику, і Вовкам довелося придумувати щось інше.

Замість гаяти дорогоцінні хвилини, марно намагаючись примусити ворогів перейти річку, молодий вождь пауні на чолі своїх воїнів чвалом проскакав берегом, шукаючи зручне місце, де б його воїни могли без втрат несподівано переправитись на той бік. Як тільки тетони розгадали його намір, воїни, що не мали коней, сіли позад вершників, і Маторі, об'єднавши таким чином свої сили, міг завадити переправі. Збагнувши, що його задум розкрили, і не бажаючи даремно стомлювати коней, бо ж тоді вони б не згодилися для бою, якби навіть і перегнали важко навантажених коней сіу, Тверде Серце раптом осадив коня біля самої води.

Оскільки місцевість була надто відкрита, щоб удатися до якої-небудь із звичайних хитростей індіанської війни, а часу було обмаль, то відважний пауні вирішив прискорити події, наважившись на подвиг, якими відзначаються індіанські сміливці, аби зажити собі високої і такої любої їхньому серцеві слави. Місцина, яку він вибрав, цілком годилася для його задуму. Річка, майже всюди глибока та швидка, тут розливалась і була вдвічі ширша, а брижі на воді свідчили про невелику глибину. Посередині річки була широка піщана обмілина, яка трохи виступала над водою, і з її кольору та вигляду досвідчене око могло легко визначити, що на неї можна безпечно ступити. Пильно оглянувши її, вождь не вагався ані хвилини. Він сказав воїнам про свій намір і кинувся у воду; незабаром його кінь, то пливучи, то ступаючи по дну, щасливо виніс його на острів.

Досвід Твердого Серця не зрадив його. Коли кінь, форкаючи, вийшов з води, вождь опинився на широкій, вологій, але твердій піщаній смузі, де його скакун міг показати, на що він здатний. І, ніби розуміючи це, кінь під своїм войовничим вершником ішов так пружно, так гордовито, що не поступався якому-небудь чистокровному, добре виїждженому іноходцеві. У збудженого вождя кров заграла в жилах. Ніби усвідомлюючи, що за його рухами стежать і друзі, й вороги, він гордо сидів у сідлі; і коли для його воїнів не могло бути нічого приємнішого за цей прояв мужності та краси, то для ворогів це було найобразливіше та найпринизливіше видовище.

Несподівану появу пауні на обмілині тетони зустріли дружним і лютим лементом. Вони кинулись до води, з півсотні стріл розітнули повітря, пролунали безладні рушничні постріли, а кілька завзятців уже хотіли кинутися в річку, щоб покарати нахабного ворога за зухвальство. Але тут Маторі грізним голосом зупинив роздратованих одноплеменців, які аж нетямилися з люті. Він не тільки не дозволив їм бодай ноги замочити, не тільки наказав припинити марний обстріл, а й скомандував відступити від води, після чого розповів двом чи трьом найдовіренішим прибічникам про свій намір.

Коли пауні завважили цю метушню, десь із двадцятеро воїнів уїхали в воду, але, побачивши, що тетони відступили, всі повернулися на берег, покладаючись на випробувану вправність і добре знану хоробрість свого молодого вождя. Наказ, що його віддав Тверде Серце, покидаючи своїх воїнів, був гідний його несхитної відваги та безстрашної вдачі. Доки вороги виходитимуть проти нього поодинці, доти він покладатиметься на підтримку Ваконди та на міць своєї руки; коли ж вороги кинуться на нього гуртом, Вовки мусять подавати йому поміч, виставляючи одного пауні проти одного тетона, поки стачить у них воїнів. Цьому благородному наказові скорилися беззастережно, і хоч багато гарячих сердець жадали поділити з вождем небезпеку й славу, всі без винятку воїни пауні приховували свою нетерплячість під звичною для індіанця машкарою стриманості. Вони жадібно і ревно стежили за тим, що відбувалося, але з їхніх вуст не зірвався жоден здивований вигук, коли стало зрозуміло, що вчинок їхнього вождя, як далі буде видно, може привести не до війни, а до миру.

Маторі, трохи порадившись зі своїми довіреними прибічниками, наказав їм їхати до решти воїнів. Потім він в'їхав у воду і зупинився. Тут він кілька разів підняв руку долонею вперед, що в цих краях означало дружні наміри. Тоді, ніби підтверджуючи свою щирість, він кинув карабін на берег і, в'їхавши глибше в річку, знов зупинився, щоб подивитись, як пауні поставиться до його запевнень у мирі.

Підступний сіу недаремно розраховував на благородну й чесну вдачу свого юного суперника. Тверде Серце, поки в нього стріляли, і навіть тоді, коли, здавалося, вороги от-от кинуться на нього всі разом, гарцював на піщаній обмілині з тим самим гордим і впевненим виглядом, з яким вирушив навстріч небезпеці. Коли ж він побачив, що тетонський вождь в'їхав у річку, то радісно змахнув рукою, підніс спис і видав бойовий клич свого племені, кидаючи виклик ворогові. Але, завваживши його миролюбні жести, він, хоч і дуже добре знав усі віроломні хитрощі індіанських двобоїв, не схотів поступитися тій мужності, яку виявив його супротивник. Поскакавши до протилежного кінця обмілини, він кинув там свою рушницю і тут-таки повернувся назад.

Тепер обидва вожді були озброєні однаково. У кожного був спис, лук із сагайдаком, томагавк і ніж; а ще мали вони по шкіряному щиту, щоб відбивати удари будь-якого з цих смертоносних знарядь. Сіу більше не вагався; він в'їхав ще глибше в воду і незабаром вибрався на обмілину там, де його гречний супротивник залишив для нього місце. Якби хто бачив лице Маторі, коли той переправлявся через протоку, що відділяла його від найгрізнішого та найненависнішого з суперників, то, певне, помітив би на ньому відблиски потаємної радості, які пробивалися крізь машкару хитрості та безсердечної підступності, що хмарою облягла його смагляве обличчя; а проте цей-таки сторонній спостерігач завважив би й полум'я в його очах, і розширені ніздрі, і повірив би, що цю радість викликали почуття шляхетніші, котрі більше пасують індіанському вождеві.

Пауні зі спокоєм і гідністю чекав на свого ворога. Тетон проїхався туди й сюди, щоб після переправи заспокоїти свого нетерплячого скакуна і зручніше сісти в сідлі, а потім поскакав на середину обмілини і чемним жестом запросив пауні до себе. Тверде Серце під'їхав на таку віддаль, щоб можна було, коли треба, і кинутися вперед і відскочити, а тоді теж зупинився, пильно вдивляючись у ворога палючими очима. Запала довга й напружена мовчанка — двоє уславлених завзятців, уперше зустрівшись із зброєю в руках, роздивлялися один одного як воїни, котрі вміють шанувати доблесть відважного, хоч і ненависного ворога. Однак Маторі дивився не так суворо та войовничо, як вождь Вовків. Завдавши щит на плече, він зробив рукою привітальний порух, ніби запрошував пауні відкинути геть усі підозри, і заговорив.

— Хай пауні йдуть до гір, — сказав він, — і подивляться на вранішнє та вечірнє сонце, у бік країни снігів та в бік країни квітів, і тоді вони побачать, що земля дуже велика. Хіба червоношкірі не можуть знайти на ній місця для всіх своїх селищ?

— Чи було колись, щоб воїн Вовків прийшов до селища тетонів просити в них місця для свого житла? — запитав юний сміливець, не приховуючи погорди та зневаги. — Коли пауні полюють, хіба вони посилають гінців до Маторі, аби спитати, чи є в преріях сіу?

— Коли в домі голод, воїн вирушає шукати буйвола, призначеного йому на харч, — вів далі тетон, силкуючись погамувати гнів, викликаний презирливою посмішкою юнака. — Ваконда створив більше буйволів, ніж індіанців. Він не казав: "Цей буйвіл — для пауні, а той — для дакоти; цей бобер— для конзи, а той — для омаги". Ні, він сказав: "Вистачить усього. Я люблю своїх червоношкірих дітей, і я дав їм великі скарби. Багато сонць скакатиме найпрудкіший кінь, перш ніж доскаче від селищ тетонів до селищ пауні.