Пригоди бравого вояка Швейка - Сторінка 10

Каліка на милицях, якого стара матуся везла на візочку для хворих, продемонстрував нам учора найсвятіші свої почуття і щирий патріотизм. Цей син чеського народу добровільно, хоч він інвалід, попросився в армію, щоб усі свої сили і навіть життя віддати за свого монарха. І коли його заклик "На Бєлград!" мав такий жвавий відгук на вулицях Праги, то це свідчить, що пражани подають зразкові приклади любові до батьківщини і до монаршого дому".

Точнісінько так писалося і в "Праґер таґеблатт".

Там стаття закінчувалася приміткою, в якій розповідалося про те, що каліку-добровольця супроводив загін німців, які оберігали його власним тілом від самосуду чеських агентів Антанти. "Богемія" теж вмістила відгук про цю подію, вимагаючи нагороди для каліки-патріота, і оголосила, що редакція приймає від німецьких громадян дарунки для невідомого героя.

Отже, ці три газети твердили, що чеська земля не могла породити благороднішого громадянина. Однак панове з призовної комісії були про це іншої думки, особливо військовий лікар Бауце, людина безсердечна, яка в усьому вбачала шахрайські спроби викрутитися від військової служби, фронту, куль і шрапнелі.

Всі знали його вислів: "Das ganze tschechische Volk ist eine Simulantenbande!" 1

За десять тижнів своєї діяльності він з 11 000 громадян визнав 10 999 симулянтами і був би добрався й до одинадцятитисячцого, коли б цього щасливчика не розбив параліч саме в ту мить, коли лікар заревів на нього: "Kehrt euch!" 2.

— Винести цього симулянта! — наказав Бауце, пересвідчившись, що той помер.

І ось саме перед ним цього пам'ятного дня стояв Швейк, зовсім голий, цнотливо покриваючи свою голизну милицями, на які він спирався.

— Das ist wirklich ein besonderes Feigenblatt 3, — сказав Бауце, — таких фігових листків, мабуть, і в раю не бувало.

— Звільнений через недоумкуватість, — оголосив фельдфебель, переглядаючи Швейкові документи.

— А ще які у вас хвороби? — спитав Бауце.

— Насмілююсь доповісти, в мене ревматизм, але я служитиму найяснішому цісареві до останньої краплі крові, — скромно сказав Швейк. — У мене коліна набрякли.

Бауце страшним оком зиркнув на бравого вояка Швейка і загорлав:

— Sie sind ein Simulant! 4

Потім, звернувшись до фельдфебеля, з крижаним спокоєм наказав:

— Den Kerl sogleich einsperren! 5

1 Увесь чеський народ — це банда симулянтів! (Нім.)

2 Кругом! (Нім.)

3 Це справді незвичайний фіговий листок (Нім.).

4 Ви симулянт! (Нім.)

5 Негайно заарештувати цього жевжика! (Нім.)

Два солдати з баґнетами на ґвинтівках повели Швейка до гарнізонної в'язниці.

Швейк спирався на милиці і з жахом відчував, що його ревматизм починає зникати.

Пані Мюллерова з візком чекала на Швейка біля мосту. Побачивши його між баґнетами, вона заридала і відійшла від візка, щоб уже ніколи більше до нього не повертатися.

А бравий вояк Швейк скромно йшов під конвоєм озброєних захисників держави.

Баґнети сяяли в променях сонця, і на Малій Страні перед пам'ятником фельдмаршалу Радецькому Швейк гукнув до юрби, що їх супроводила:

— На Бєлград! На Бєлград!

А маршал Радецький замріяно дивився із свого п'єдесталу, як бравий вояк Швейк шкутильгає на старих милицях з рекрутським букетиком на піджаці, і слухав, як якийсь поважний пан пояснює юрбі, що це ведуть "дезертира".

8. ШВЕЙК-СИМУЛЯНТ

У цю велику добу військові лікарі аж із шкіри пнулися, щоб вигнати з симулянтів злий дух саботажу і знову повернути їх у лоно армії.

Було впроваджено цілу низку тортур для симулянтів і підозрюваних у симуляції. До таких належали: туберкульозні, ревматики, хворі на грижу, нирки, тиф, цукрову хворобу, запалення легенів і на інші недуги. Катування симулянтів провадилось за певною системою, а ступені катувань були такі:

1) Сувора дієта: вранці й увечері протягом трьох днів однісінька чашка чаю, причому всім без винятку, незалежно від того, на яку хворобу нарікають, давати аспірин як потогінне.

2) Щоб ніхто не думав, що військова служба — мед, давати всім великими дозами

хінін у порошках. Це називалося — "лизати хінін".

3) Промивання шлунка двічі на день літром теплої води.

4) Клізма з мильної води з гліцерином.

5) Загортання хворого в мокре холодне простирадло.

Траплялися хоробрі, що, перетерпівши всі п'ять ступенів тортур, дозволяли відвезти себе в простій домовині на кладовище. Були, проте, й малодушні, — коли справа доходила до клізми, вони заявляли, що вже здорові й нічого іншого не бажають, як тільки з найближчим маршовим батальйоном попрямувати в окопи.

Швейка в гарнізонній тюрмі поклали в лазаретний барак якраз між тих малодушних симулянтів.

— Я вже більше не витримаю, — сказав його сусід по ліжку, якого тільки-но привели з процедурної кімнати після повторного промивання шлунка. Він симулював короткозорість.

— Завтра поїду в полк, — розмірковував сусід зліва. Йому поставили клізму, а він симулював, що глухий як пень.

На ліжку біля дверей умирав якийсь сухотник, загорнений у мокре холодне простирадло.

— Це вже третій на цьому тижні, — зауважив сусід з правого боку. — А ти на що хворий?

— У мене ревматизм, — відповів Швейк, і всі довкола вибухнули реготом. Сміявся навіть сухотник, який "симулював" туберкульоз.

— З ревматизмом сюди не пхайся, — повчально сказав Швейкові гладкий чолов'яга.

— Ревматизм тут вартий не більше, ніж мозолі. В мене недокрів'я, мені половину шлунка вирізали, бракує п'ятьох ребер, проте ніхто мені не вірить. Був тут один глухонімий, чотирнадцять днів його щопівгодини обгортали простирадлом, намоченим у холодній воді, щодня ставили клізму і промивали шлунок. Вже навіть усі санітари думали, що він переміг і піде додому, та лікар, як на біду, прописав йому блювотне. Від цього вивертало геть усі тельбухи — і тоді глухонімий не витримав. "Не можу, — каже, — довше бути глухонімим, до мене повернулися і мова, і слух".

Всі хворі умовляли його не занапащати себе, але він наполягав на своєму, мовляв, він уже чує і розмовляє, як усі інші. Так уранці й заявив про це під час лікарського обходу.

— Він тримався досить довго, — додав симулянт, який удавав, буцімто одна нога в нього коротша на цілих десять сантиметрів за другу. — Не так, як той, шо симулював параліч. Тому досить було трьох порошків хініну, однієї клізми і цілоденного посту. Признався ще навіть до промивання шлунка, і від паралічу не залишилося й сліду.

Найдовше тримався тут покусаний скаженим собакою. Кусався, вив, і, ніде правди діти, це йому вдавалося чудово, але ніяк не міг домогтися, щоб у нього йшла піна з рота. Ми вже допомагали, як могли. Не раз перед обходом лоскотали його цілу годину, поки не діставав корчів і не синів, але піни не було, хоч лусни. Це було щось жахливе. Коли він уранці під час обходу капітулював, нам було його дуже шкода. Виструнчився біля ліжка, як свічка, козирнув і сказав:

— Дозвольте доповісти, пане старший лікарю, той пес, що мене покусав, мабуть, не був скажений.

Та коли старший лікар глянув на нього якось скоса, покусаний почав тремтіти всім тілом і додав:

— Дозвольте доповісти, пане старший лікарю, мене взагалі ніякий пес не кусав, це я сам себе вкусив у рукуПісля цього признання над ним розпочали слідство за спробу самоскалічення — він, мовляв, хотів відкусити собі руку, щоб не йти на фронт.

— Всі такі недуги, де потрібна піна на губах, — сказав гладкий симулянт, — важко симулювати. Візьмімо, наприклад, падучу. Був тут один епілептик. Той нам завжди говорив, нібито може мати тих приступів скільки захоче. Отож і вдавав їх іноді по десять разів на день. Звивався від корчів, стискав кулаки, витріщав очі, немов рак, бився об землю, висолоплював язика, одне слово, кажу вам, це була першорядна, справжнісінька епілепсія. Але несподівано обсипало його чиряками: два сіли на карку, два на плечах, і вже ніяк йому було корчитися і битися об підлогу, бо не міг ані головою поворухнути, ані сидіти, ані лежати.

Дістав гарячку і в гарячці все вибалакав лікареві під час обходу. Але ті його чиряки в'їлися нам, бо він ще три дні пролежав між нами і діставав іншу дієту:

вранці каву з булочкою, на обід суп, підливу і кнедлі, ввечері кашу або суп, а ми, на суворій дієті з промитими шлунками, змушені були дивитися, як той жере, плямкає, сопе і, нажершись, гикає. Цим він підкосив трьох з пороком серця, і вони теж призналися.

— Найкраще, — зауважив один із симулянтів, — удавати божевілля. Поряд з нашою палатою є таких двоє: учителі. Один удень і вночі безперестану кричить: "Вогнище Джордано Бруно ще димиться! Відновіть процес над Галілеєм!" А другий гавкає, спочатку тричі поволі: "Гав, гав, гав", — потім підряд п'ять разів швидко:

"Гав-гав-гав-гав-гав", — і знову поволі, і так без упину. Витримали вже понад три тижні. Я спочатку теж хотів удати божевільного, що з'їхав з глузду на релігійному ґрунті, і збирався проповідувати про непогрішність папи римського, але кінець кінцем за п'ятнадцять крон роздобув у одного перукаря з Малої Страни рак шлунка.

— А я знаю одного сажотруса із Бржевнова, — додав інший хворий, — той вам за десять крон викличе хіба ж таку гарячку, з вікна вистрибнете.

— Це дурниці! — сказав другий. — У Вршовіцях є одна повитуха, то вона за двадцять крон так вправно викрутить вам ногу, що лишитеся калікою аж до смерті.

— Мені викрутили ногу за п'ятірку, — почувся голос із ліжка під вікном, — за п'ять крон і три кухлі пива.

— Мені моя хвороба коштує вже понад дві сотні, — заявив його сусід, висхлий, як тичка, — назвіть мені яку хочете отруту, якої б я ще не приймав. Не знайдете! Я живий склад отрут. Я вже пив сулему, вдихав ртутну пару, хрупав миш'як, курив опій, пив настоянку опію, посипав хліб морфієм, ковтав стрихнін, заливався розчином фосфору в сірковуглеці й пікриновою кислотою. Я зіпсував собі печінку, легені, нирки, жовч, мозок, серце і кишки. Ніхто вже не збагне тепер, яка в мене хвороба.

— Найкраще, — пояснив хтось біля дверей, — впорснути собі гасу під шкіру на руці. Моєму небожеві пощастило: йому відрізали руку по лікоть, він спекався війни і має спокій.

— Ось бачите, — сказав Швейк, — все це кожен мусить витерпіти заради найяснішого монарха. І промивання шлунка, і клізму. Коли я свого часу служив у полку, не раз бувало куди гірше.