Пригоди бравого вояка Швейка - Сторінка 106

Це коньяк найкращої марки, і його мали використати для цукрової глазурі на лінцькі торти.

Але йому долею було призначено, щоб я його вкрав, так як і мені було призначено зробитися злодієм.

— А воно було б непогано, — обізвався Швейк, — коли б і нам було призначено зробитися вашими співучасниками; принаймні в мене таке передчуття.

І це передчуття таки справдилося. Пляшка переходила від уст до уст, незважаючи на протест фельдфебеля-рахівника Ванека, який переконував, що коньяк треба справедливо поділити і пити з казанків, бо на одну пляшку припадає п'ятеро людей, тобто непарне число, і може легко статися, що хтось вип'є з пляшки на один ковток більше, ніж інші. Швейк підтримав його:

— Це правда, і якщо пан Ванек хоче мати парне число, хай вийде з товариства, щоб не було жодних неприємностей і суперечок.

Тоді Ванек відмовився від цього проекту і подав інший, великодушний: пити за таким порядком, щоб Юрайді припало ковтнути двічі. Але це викликало бурю протесту, бо Ванек уже раз хильнув, покуштувавши коньяк, коли відкорковував пляшку.

Нарешті було прийнято проект однорічника: пити за алфавітом. Він обґрунтував свій проект тим, що прізвище людини також призначене їй долею.

Пляшку докінчив Ходоунський, який ішов перший в алфавіті. Він загрозливо слідкував за Ванеком, який вираховував, що коли він останній, то матиме на один ковток більше 1. Це була груба математична помилка, бо в пляшці був 21 ковток.

1 Х (Ch) — одна з перших літер у чеському алфавіті. В (V) — одна з останніх.

Потім грали в "звичайного цвіка" з трьох карт: виявилося, що однорічник, узявши козиря, щоразу цитував повчальні уривки зі святого письма. Так, узявши козирного валета, він промовляв:

— Господи, залиши мені цього валета і на цей рік. Хай обкопаю я його і угною, і принесе він мені плоди земнії.

Коли йому закинули, що він наважився тягнути навіть вісімку, він заволав громовим голосом:

— Хіба котра жінка, що має десять драхм, а згубить одну драхму, не світить світильника і не вимітає храму? Вона шукає її уперто, аж поки не знайде. А знайшовши, скликає друзів і сусідів, кажучи: радійте зі мною, бо я взяла вісімку, а прикупила козирного короля з тузом; так давайте сюди ці карти. Ви всі програли.

Однорічникові Мареку таки справді йшла карта до рук. Тоді як інші били один одного козирями, Марек усі їхні козирі весь час побивав найвищим козирем, так що його партнери один за одним програвали, а він брав ставку за ставкою, волаючи до переможених:

— І землетруси великії будуть у різних місцях, і голод, і чума, і чуда з неба великії.

Нарешті карти обридли, і вони кинули грати після того, як телефоніст Ходоунський програв свою платню за півроку вперед. Він був страшно пригнічений цим, а однорічник домагався від нього розписки в тому, що фельдфебель-рахівник Ванек повинен видати платню Ходоунського йому, Мареку.

— Ти Ходоунський, не бійся, — підбадьорював нещасного Швейк. — Якщо ти народився в щасливу годину, то поляжеш у першому ж бою, і Марек лише підітреться твоєю розпискою. Підпиши.

Цей натяк зачепив Ходоунського, і він сказав упевнено:

— Мене не вб'ють, бо я телефоніст, а телефоністи завжди сидять у бліндажі, а дроти натягають і шукають пошкодження тільки після бою.

Однорічник зазначив, що. навпаки, саме телефоністам завжди загрожує найбільша небезпека, бо ворожа артилерія уїдається головним чином на телефоністів. Ніякий бліндаж не захистить телефоністів від небезпеки: якби вони навіть закопалися на десять метрів під землю, то ворожа артилерія і там їх знайде. Телефоністи буцімто тануть, як сніг навесні. Про це свідчить той факт, що, коли він покидав Брук, там саме розпочали двадцять восьмі курси для телефоністів.

Ходоунський зажурено дивився перед себе. Він ледве не плакав. Це примусило Швейка мовити йому кілька втішних слів:

— Нічого не скажеш, здорово ти пошився у дурні. Ходоунський ласкаво відповів:

— Киш, тітусю!

Однорічник поглянув на літеру "Х" у своїх нотатках з історії батальйону.

— Ходоунський, гм... Ходоунський? Ага, ось і він: "Телефоніст Ходоунський засипаний під час вибуху міни. Він телефонує із своєї могили до штабу: "Вмираю.

Вітаю наш батальйон з перемогою".

— Цього з тебе вистачить? — спитав Швейк. — Чи, може, хочеш чимось доповнити? А пам'ятаєш того телефоніста з "Титаніка", який, коли вже пароплав ішов на дно, безнастанно телефонував униз до затопленої кухні, коли вже даватимуть обід?

— Я нічого не маю проти, — сказав однорічник. — Як хочете, передсмертні слова Ходоунського можна доповнити. Він на завершення вигукує в телефон: "Вітайте від мене нашу "залізну бригаду!"

4. MARSCHIEREN! MARSCH! 1

Коли приїхали до Санока, то виявилося, що в вагоні, де містилася польова кухня одинадцятої маршової роти і де, наївшись донесхочу, кректав Балоун, мали рацію, коли говорили, що буде вечеря і солдатам навіть видадуть хліб за всі голодні дні. Виявилось також, що саме в Саноку перебуває штаб "залізної бригади", до якої, згідно зі своєю метрикою, належав батальйон дев'яносто першого полку.

1 Кроком руш! (Нім.)

Якщо взяти до уваги, що залізничний зв'язок із Львовом і далі на північ аж ген до Великих Мостів не був перерваний, залишалось незрозумілим, чому штаб східної дільниці фронту склав таку диспозицію, за якою "залізна бригада" концентрувала маршові батальйони за сто п'ятдесят кілометрів від лінії фронту, яка в той час проходила від міста Броди до річки Буг і вздовж неї на північ, аж до Сокаля.

Це надзвичайно цікаве стратегічне питання було розв'язане дуже простим способом, коли в Саноку капітан Саґнер пішов до штабу бригади доповісти про прибуття маршового батальйону.

Черговим офіцером був ад'ютант бригади капітан Тайрле.

— Я дуже дивуюсь, — сказав капітан Тайрле, — що ви не дістали точних відомостей. Маршрут цілком певний. Про графік свого пересування ви повинні були, звичайно, сповістити заздалегідь. Всупереч диспозиції генерального штабу, ваш батальйон прибув на два дні раніше.

Капітан Саґнер зашарівся, але йому й на думку не спало повторити всі ті шифровані телеграми, які він діставав протягом усієї дороги.

— Ви мене дивуєте, — сказав ад'ютант Тайрле.

— Я гадаю, — встиг вимовити капітан Саґнер, — що всі ми, офіцери, між собою на "ти".

— Хай так, — сказав капітан Тайрле. — Скажи мені, ти кадровий чи цивільний?

Кадровий? Це інша музика... Тепер не розбереш. Туди проїхало вже стільки тих ідіотських лейтенантів запасу! Коли ми відступали від Ліманової і Красніка, всі ці "теж лейтенанти" зовсім дуріли, ледь побачивши козачий патруль. Ми в штабі не дуже полюбляємо цих паразитів. Якийсь цивільний йолоп, витримавши "інтеліґентку", вступає до кадрового складу або ще цивільним складе офіцерський іспит, і надалі залишаючись собі на цивільній службі, а на випадок війни з нього вийде не лейтенант, а засранець.

Капітан Тайрле плюнув і дружньо поплескав капітана Саґнера по плечу:

— Ви тут затримаєтесь, мабуть, днів на два. Я вам усе покажу. Ну й потанцюємо ж! Тут є гарненькі дівчатка "Engelhuren" 1, між ними й дочка одного генерала, в минулому жриця лесбійського кохання. Ми всі переодягнемося в жіночий одяг, тоді побачиш, які вона штучки викидає. На вигляд така сухоребра, що й не подумав би нічого. Але свою справу, колего, знає. Це, брате, таке стерво! А зрештою, сам побачиш!.. Пардон! — зніяковіло перепросив він. — Знову мушу ригати. Це вже сьогодні втретє.

1 "Ангельські хвойди" (нім.).

Щоб довести капітанові, як тут весело живеться, він, повернувшись, пояснив, що це наслідки вчорашнього бенкету, в якому брали участь і офіцери саперної частини.

З командиром цієї частини, який також був у чині капітана, Саґнер незабаром познайомився: до канцелярії саме влетів довгань в офіцерській формі з трьома золотими зірочками і, немов запаморочений, не помічаючи присутності незнайомого капітана, фамільярно звернувся до Тайрле:

— Що поробляєш, порося? Ну й дав ти вчора нашій графині.

Він умостився в кріслі й, хльоскаючи себе стеком по литках, реготав на все горло.

— Коли згадаю, як ти наблював їй на живіт, не можу втриматися від сміху!

— Так, — прицмокнув від задоволення Тайрле, — вчора було дуже весело.

Тільки тепер він здогадався познайомити капітана Саґнера з новим офіцером. Усі троє вийшли з канцелярії штабу бригади надвір і попрямували до кав'ярні, в яку нещодавно терміново перетворилася колишня пивничка.

Коли вони проходили через канцелярію, капітан Тайрле взяв у командира саперної частини стек і вдарив ним по жовтому столі, навколо якого за цією командою виструнчилося у фронт дванадцять військових писарів. Це були одягнені в парадну форму черевані, прихильники спокійної, безпечної роботи в тилу армії. Бажаючи похизуватися перед Саґнером і другим капітаном, капітан Тайрле звернувся до дванадцяти товстих апостолів ухиляння від фронту з такими словами:

— Не думайте собі, що я вас тримаю для відгодівлі. Свині! Менше жерти і пиячити — більше бігати. Зараз побачите ще один номер, — заявив Тайрле своїм супутникам.

Він знову ударив стеком об стіл і спитав у дванадцятьох:

— Коли ви, поросята, луснете?

Всі дванадцять відповіли в унісон:

— Коли накажете, пане капітане!

Сміючись із власного ідіотизму, капітан Тайрле вийшов з канцелярії.

Коли вони втрьох сиділи вже в кав'ярні, Тайрле замовив пляшку горобинівки й наказав покликати вільних у цей час дівчат. Виявилося, що ця кав'ярня, власне, не що інше, як дім розпусти. Жодна з дівчат не була вільна, і капітан Тайрле страшенно розсердився. Він брутально вилаяв у передпокої "мадам" і кричав:

— Хто зараз у панночки Елли?

Довідавшись, що вона там з якимось поручником, він розходився ще більше.

У панночки Елли гостював пан поручник Дуб. Після того, як маршбатальйон розмістився в призначеному для нього будинку гімназії, поручник Дуб скликав усіх своїх солдатів і в довгій промові попередив їх, що росіяни, відступаючи, всюди відкривали борделі й залишали в них персонал, заражений венеричними хворобами, спеціально для того, щоб завдати таким чином австрійській армії великих втрат.

Тому він остерігав солдатів від відвідування таких закладів і обіцяв особисто

обійти ці доми й перевірити, чи не порушив хто його наказу. Оскільки вони вже в прифронтовій смузі, кожен, кого він там зловить, потрапить до рук польового суду.

Поручник Дуб справді пішов особисто переконатися, чи не порушив хто його наказу, і, мабуть, тому вихідним пунктом своєї ревізії обрав канапу в Еллиній кімнатці на другому поверсі так званої "міської кав'ярні" і дуже мило розважався на цій канапі.

Тим часом капітан Саґнер повернувся до свого батальйону.