Пригоди бравого вояка Швейка - Сторінка 82

— Немає. — повторив він уривчасто, — я думав... я його перед від'їздом розгорнув, я його понюхав... чи він не зіпсувався. Я його покуштував!

— вигукнув він з таким щирим розпачем, що всім усе стало ясно.

— Ви його зжерли разом із станіолем, — сказав фольдфебель Ванек і зупинився перед Балоуном дуже вдоволений: йому вже не потрібно було доводити, що не лише він лошак, як казав надпоручник, бо ясно, що причина коливання кількісного складу "X" має свої глибші корені в інших "лошаках". Тепер розмова, на превелике задоволення Ванека, точилася навколо ненажерливого Балоуна, навколо нової трагічної події. Ванекові закортіло сказати Балоунові щось неприємно-повчальне, але його випередив кухар-окультист Юрайда. Відклавши свою улюблену книжку — переклад староіндійських сутр "Прагна параміта", — він звернувся до пригніченого Балоуна, який зовсім знітився під тягарем долі:

— Ви, Балоуне, повинні стежити за своєю поведінкою, аби не втратити довіри до себе самого і до своєї долі. Ви не повинні приписувати на свій рахунок того, що є заслугою інших. Щоразу, коли перед вами стане проблема, подібна до тієї, яку ви зжерли, запитайте самого себе: "В якому відношенні до мене перебуває паштет із печінки?"

Швейк визнав за потрібне доповнити це зауваження життєвим прикладом:

— Ти мені, Балоуне, сам недавно розповідав, що у вас будуть різати й коптити свиню і що, як тільки ми будемо вже на місці і ти узнаєш номер польової пошти, тобі зараз же вишлють кавалок шинки. Уяви собі тепер, що цю шинку польова пошта приставила до нашої роти, а. ми обидва з паном фельдфебелем урізали з неї по шматочку. І це нам так сподобалося, що ми відрізали ще по шматочку, аж поки з тією шинкою не сталося так, як з одним моїм знайомим листоношею — Козлом. Він хворів на костоїду, і йому спочатку відрізали ногу до кісточки, потім до коліна, далі стегно, і якби він вчасно був не помер, його б стругали, як поламаний олівець. Уяви собі тепер, Балоуне, що ми б ум'яли твою шинку так, як ти умегелив панів обер-лейтенантів паштет.

Велетень Балоун засмучено поглянув на всіх.

— Лише завдяки моїм старанням і моїм заслугам, — сказав фельдфебель-рахівник Балоунові, — ви залишилися денщиком у пана обер-лейтенанта. Бо вас хотіли перевести в санітари, і носили б ви поранених з поля бою. Під Дуклею наші санітари вирушали тричі за одним пораненим прапорщиком, що був поранений у живіт перед дротяними загорожами, і всі вони там залишилися — всі дістали кулі в голови. Лише четвертій парі санітарів пощастило його винести з-під вогню, але, поки його донесли на перев'язочний пункт, прапорщик віддав богові душу.

Балоун не втримався і голосно захлипав.

— І як тобі не соромно? — зневажливо сказав Швейк. — Отакий з тебе вояк?

— Коли ж я не створений для війни, — забідкався Балоун, — правда, я ненажера ненажерливий, але це тому, що мене вирвали з пристойного життя. Це в нас таке в роду. Небіжчик татуньо в Протівіні заклався в корчмі, що з'їсть за одним присідом п'ятдесят сардельок та дві хлібини, і виграв. А я одного разу на заклад з'їв чотири гуски і дві миски кнедлів з капустою. Дома не раз, було, по обіді заманеться мені чимось закусити, ото йду до комори, вріжу шматок м'яса, пошлю по дзбанок пива і змахну кілограмів зо два шинки. Був у нас старий наймит Вомеля, так той завжди мене повчав, щоб я не дуже цим пишався і трохи скромніше їв, бо він, мовляв, пам'ятає, як його дідусь давно колись оповідав про одного такого ненажеру. Вибухла, каже, якась війна, і вісім років підряд нічого не родило.

Люди пекли хліб із соломи і лляної макухи, а коли могли до молока накришити трохи сиру, бо не мали хліба, то це вже було велике свято. І той ненажера селянин на самому початку голоду за тиждень умер, бо його шлунок не звик до такого голоду... — Балоун підвів своє засмучене обличчя: — Але я сподіваюся, що господь бог хоч і карає людей, але все ж таки їх не залишить.

— Господь бог сотворив ненажер, то він і подбає про них, — зауважив Швейк. — Тебе вже раз прив'язували, а тепер ти заслуговуєш, щоб тебе послали на передову лінію. Коли я був денщиком у пана обер-лейтенанта, то він у всьому на мене покладався. Йому ніколи й на думку не спадало, щоб я міг щось у нього зжерти.

Коли видавали щось зверх норми, він мені завжди казав: "Залишіть це собі, Швейку", — або: "Я без цього можу жити, дайте-но сюди шматочок, а з рештою робіть що хочете".

А коли ми жили в Празі, пан обер-лейтенант іноді посилав мене по обід до ресторану, то, аби він не подумав, що я половину зжер, я сам із останніх своїх грошей, коли мені порція здавалася малою, купував ще одну, щоб пан обер-лейтенант наївся й нічого поганого про мене не подумав. Але одного разу він

про це довідався. Я завжди приносив йому з ресторану меню, а він уже там собі сам щось вибирав. Того дня вибрав фаршироване голуб'ятко. Мені дали половинку, а я подумав, що пан обер-лейтенант може запідозрити, чи не з'їв я, бува, другу половину сам. То я за свої гроші купив йому ще одну порцію. Було того стільки, що пан обер-лейтенант Шеба, який того дня шукав, де б пообідати, і приблудився саме на обід у гості до мого надпоручника, також по-справжньому наївся. Напхався і каже: "Ти мені не кажи, що це одна порція. У цілому світі ти на меню не дістанеш цілого начиненого голуба. Якщо стрельну сьогодні якісь грошенята, то пошлю до того твого ресторану по обід. Скажи щиро, це подвійна порція?" Обер-лейтенант покликав мене за свідка, що дав мені гроші лише на одну-однісіньку порцію, бо ж він не знав, що сьогодні в нього будуть гості. Я потвердив це. "Ось бачиш, — сказав мій обер-лейтенант. — Але це ще нічого.

Позавчора Швейк приніс мені на обід аж двоє гусячих стегенець. Можеш собі уявити: юшка з локшею, волова печеня з анчоусовою підливою, двоє гусячих стегон, кнедлів і капусти аж під саму стелю, та ще й налисники".

— Ц-ц, ну й ну-у-у! Бодай тебе раз та ще раз, — облизнувся Балоун.

Швейк вів далі:

— Отут-то я й попався. Пан обер-лейтенант Шеба другого дня справді послав свого денщика по обід до нашого ресторану, а той йому приніс на друге маленьку купку пилаву з курки, зо дві ложечки, ну, немовби півторамісячне дитятко викакалося в пелюшки. Тут пан обер-лейтенант Шеба і налетів на нього: "Ти половину зжер!" А той присягається, що не винен. Пан обер-лейтенант Шеба мазнув його по пиці і поставив йому за взірець мене. Швейк, мовляв, он які порції носить панові обер-лейтенанту Лукашу. Наступного дня невинно побитий вояк пішов знову по обід у ресторан, про все розпивав і переказав своєму панові, а той у свою чергу моєму обер-лейтенантові. Сиджу я надвечір за газетою і читаю повідомлення ворожих штабів із фронту. Аж тут гульк — входить мій пан обер-лейтенант, весь блідий, і прямо як скочить до мене, щоб я йому розповів, скільки подвійних порцій я брав для нього в ресторані за свій рахунок; йому, каже, все відомо, отже, ніякі відмови мені не допоможуть. Він, мовляв, уже давно знає, що я йолоп, але щоб я був ще й божевільний, то це йому на думку не спадало. Він, мовляв, через ту ганьбу, якої я йому наробив, з насолодою застрелив би спочатку мене, а потім себе. "Пане обер-лейтенанте, — сказав я йому, — коли ви мене брали в денщики, то першого ж дня сказали, ніби в кожного денщика дві жмені до чужої кишені. А як у тому ресторані справді давали дуже маленькі порції, то ви б таки могли подумати, що і я такий само негідник, як усі, і зжираю ваш обід".

— Господи милосердний! — прошепотів Балоун, нахилився за валізкою надпоручника Лукаша і сховався з нею далі у вагон.

— Тоді надпоручник Лукаш, — не вгавав Швейк, — почав вивертати всі кишені, але, нічого там не знайшовши, сягнув до камізельки й витяг звідти свій срібний годинник. Він був надзвичайно зворушений. "Швейку, коли я дістану платню, будь ласка, підрахуйте, скільки я вам винен... А цей годинник залишіть собі як подарунок і більше не дурійте". Та якось притиснула нас така біда, що я мусив той годинник віднести до ломбарду...

— Що ви там робите, Балоуне? — спитав раптом фельдфебель Ванек.

Замість відповіді нещасний Балоун запирхав. Він уже встиг відчинити валізку надпоручника Лукаша і запихався його останньою булкою...

* * *

Повз станцію, не зупиняючись, пройшов інший військовий поїзд, напханий дейчмейстерами, яких посилали на сербський фронт. Вони ще не отямилися від того ентузіазму, що спалахнув у них при прощанні з Віднем, і безугавно горлали:

Prinz Eugenius, der edle Ritter,

wollt' dem Kaiser wiedrum kriegen

Stadt und Festung Belegrad.

Er liess schlagen einen Brucken,

dass man kunnt' hinuberrucken

mit der Armee wohl fur die Stadt 1.

Якийсь капрал із хвацько підкрученими вусами, обпершись ліктями на солдатів, які, сидячи в дверях, колисали ногами біса, висунувся з вагона. Капрал диригував і гулюкав на все горло:

Als der Brucken war geschlagen,

dass man kunnt' mit Stuck und Wagen

frei passier'n den Donaufluss.

Bei Semlin schlug man das Lager,

Alle Serben zu verjagen... 2

1 Принц Євгеній, славний лицар, / Щоб радів австрійський цісар, / Добуватиме Бєлград, / Міст уже понтонний ставить, / Завтра військо переправить, / Скаже бити із гармат.

2 Міст готовий, час рушати, / Під фортецю пруть гармати, / Разом з військом за Дунай. / Стали наші під Земліном, / Серби тут усі загинуть...

Несподівано він утратив рівновагу, вилетів з вагона, з усього розгону напоровся животом на важіль стрілки й повис на ньому.

А поїзд летів усе далі й далі, а в задніх вагонах співали вже іншої:

Graf Radetzky, edler Degen

schwur's des Kaisers Feind zu fegen

aus der falschen Lombardei.

In Verena langes Hoffen,

als mehr Truppen eingetroffen,

fuhlt und ruhrt der Held sich frei... 1

Нашпилений на безглузду стрілку, войовничий капрал був уже мертвий. Біля нього на варті з баґнетом уже стояв якийсь молоденький солдатик з вокзальної комендатури, який ставився до свого обов'язку дуже поважно. Він виструнчився біля стрілки з таким урочистим виглядом, немовби то він сам настромив капрала на стрілку. Вартовий був мадяр, і тому, коли солдати з ешелону батальйону дев'яносто першого полку бігли дивитися на капрала, солдатик кричав на всю станцію:

— Nem szabat! Nem szabat! Komision militar, nem szabat! 2

1 Граф Радецький вже дав слово / Ворогів цісарських знову / Із Ломбардії мести.

/ По Вероні походжає, / На нові полки чекає, / Все гаразд — уже прийшли!

2 Не вільно, не вільно! Військова комісія, забороняється! (Суміш нім.