Пригоди Електроника - Сторінка 27

Згадав громіздкі лічильні машини, які безупинно перевіряли складні схеми. Згадав, як шар за шаром з найтонших плівок складався його організм. І ту мить, коли він уперше побачив цей величезний складний світ…

Уранці Гель Іванович, підійшовши до дверей, почув дивне дзижчання. Жоден з механізмів у його лабораторії не видавав таких звуків. Професор глянув на табличку, переконався, що дзижчання долинає саме з його кімнати.

Зайшовши в лабораторію, Громов оторопів. Зламані прилади, порожні футляри лічильних машин, розкидані на підлозі блоки й деталі свідчили, що з його учнем сталося непоправне. Ось і він — посеред купи деталей. Спокійно підводиться, побачивши вчителя, вітається, каже:

— Вибачте, професоре, я не закінчив роботу, не встиг навести тут порядок.

— Так… — сказав Громов, дістаючи а кишені свою знамениту люльку. — Так-так… — повторив він, запалюючи люльку й трохи заспокоюючись, — Отже, це — порядок… — Він оглянув розгромлену лабораторію. — Порядок, по-моєму, — зовсім інший стан речей. Про який порядок, Електронику, ти кажеш?

Його знову здивувало незвичне дзижчання. В кутку кімнати працювала якась машинка завбільшки з портфель. Видно, заради неї Електроник і розібрав стільки техніки.

Маленька, а шум на всю кімнату!..

— Чи не може вона працювати тихіше? — спитав Гель Іванович, підійшовши до машини.

Електроник розвів руками.

— Зараз сюди збіжиться весь інститут, і мені треба буде пояснювати дирекції, що все це — ідеальний порядок!.. Доведеться розібрати твій винахід.

Що міг заперечити йому учень?

Разом вони розібрали машину.

Сидячи на підлозі серед розі кладених деталей, Гель Іванович палив люльку. Потім він сказав:

— Цікаво… А що коли заново зібрати цю модель? Може, вона трохи менше шумітиме?

— Ручаюсь, що Рессі буде дуже мовчазним, — підхопив Електроник. — Він нікому не заважатиме!

— Рессі? — перепитав Громов. — Чому Рессі?

І тоді Електроник розшифрував ім'я тієї дивної істоти, тієї нової машини, яку він уявив собі в усіх подробицях, прочитавши й обдумавши працю професора. Він говорив про машину, як про живу, й Громова вразила його переконаність. Учитель слухав учня, зовсім забувши, що перед ним електронна подоба людини; слухав, забувши, що це його учень; слухав, як колега колегу, й міркував сам собі: "Рессі… Непогано придумано… Навіть електронному хлопчикові потрібен друг… По-моєму, є всі підстави зробити Рессі насамперед собакою…" Вчитель і учень зібрали заново маленьку машину. Цього разу вона працювала беззвучно. Потім приходили вчені з сусідніх лабораторій і всміхалися, роздивляючись нове творіння: всім була відома звичка професора надавати своїм винаходам незвичайних форм. А наступного дня співробітники принесли альбоми й фотографії породистих собак, два доктори наук демонстрували своїх домашніх чотириногих друзів. Після довгих обговорень учитель та його учень вибрали за зразок кудлатого чорного тер'єра.

Так народився Рессі, улюбленець усього інституту.

— Виходить, це ти винайшов Рессі? — запитав Сироїжкін, вислухавши друга.

— Ні, — Електроник похитав головою. — Це не моя ідея. Проте мій учитель якось сказав: "Думки, які прийшли мені в голову, я міг би перетворити через власну непрактичність на громіздку споруду. На щастя, мій учень, з притаманною йому точністю і здоровим розумом зумів за одну ніч розібрати всі прилади й змонтувати дуже маленьку машину, яка чудово працює".

— Ага, раз він так сказав, значить, ти конструктор! — наполягав Сергій.

— Не поспішай з висновками, — попередив Електроник. — Я міг би давним-давно зробити собаку. Але ким був би Рессі без нових формул? Дурним чорним ящиком з хвостом та й годі.

— Мені він здається розумним, — зізнався Сергій.

Вражень було так багато, що Сироїжкін забув уточнити, що означали незрозумілі слова "І так далі" в імені Рессі.

Наступного дня після знайомства Сироїжкіна з Рессі друзі пішли в інститут, де, як загадково сказав Електроник, мало відбутися чергове тренування моделі. Сергій гадав, що вони прийдуть на спортмайданчик або на яку-небудь простору алею, відміряють там стометрівку, й Рессі промчить її, усім на втіху, за три й дві десятих секунди. Але вони минули газони з пишними осінніми квітами, піднялися мармуровими сходами й стали бігати між товстелезними колонами, зовсім було забувши, чого прийшли в цей дім, поки їх не зупинив знайомий голос:

— Радий бачити дружну компанію.

Професор Громов задоволено спостерігав гру хлопців і собаки. "Всі ми однакові в дитинстві, — подумав Громов, — любимо бігати, вовтузитися, стрибати, верещати. Оленята стрибають по галяві, білки плигають з дерева на дерево, видри ковзають на лапах по першій кризі, навіть тупі качки, завмерши, плинуть разом з бурхливою течією — це особлива радість руху, швидкості, насолоди світом. Ось кружляють двоє поміж колонами, гавкає собака — і їм добре".

Але урок є урок, час великої електронної машини розписаний по годинах, і Громов змушений гукнути друзів.

— Дивуюсь, як тільки Рессі вас розрізняє, — жартівливо каже професор. — От що може натворити випадкова фотографія в журналі. Не встигли ми зробити за цією фотографією Електроника, як одразу ж з'явився оригінал і все на світі заплутав… Вибачаюсь, минуле не ворушитиму, можеш не хмуритися, дорогий програмісте. До речі, Електронику, зваж, що ти єдиний електронний хлопчик, здатний сміятися. Жодна в світі машина ще не наділена емоціями. Вчені не знають, до чого це призведе. Можна сказати, Електронику, ти перший дослідний зразок, і ми з Сергієм відповідаємо за всі наслідки. Прошу тебе якомога критичніше ставитися до себе…

Гель Іванович Громов привів друзів у машинний зал, посадив на пружні стільці перед різнокольоровими кнопками пульта.

Рессі, скоряючись знакові, ліг на підлогу.

— Командуй, — сказав професор, подаючи Електроникові списаний аркуш. — Ось умови задачі. — Сам він лишився стояти за спиною Сироїжкіна. — Зараз, Сергію, почнеться, гра в погоню: переслідувач і переслідуваний. Дуже запальна, з різними хитрощами, але, певна річ, математична гра. Я спробую дещо тобі пояснити, якщо збагну сам.

Електроник заклацав кнопками, вводячи умови в машину, й водночас задзижчав якимсь чудним, комариним писком. Громов кивнув на Рессі, й Сергій здогадався, що Електроник, не гаючи часу, дуже швидко читає задачу механічному собаці.

Вони добре розуміли один одного — конструктор і його витвір. Електроник міг давати команди Рессі словами, цифрами чи формулами на повний голос, пошепки й навіть мовчки, подумки: їхні мініатюрні передавачі працювали на одній хвилі. Звичайно, це не означало, що Рессі розумів усі слова людської мови й що він міг одного чудового ранку заговорити… про гарну погоду, — якби було так, Рессі, певно, звали б не Рессі, а інакше. Та коли Сергійко командував собаці: "Рессі, будь ласка, візьми на столі синій том творів Бурбакі й віднеси Електроникові, а мені принеси м'яч від пінг-понга", — Рессі негайно виконував прохання, бо особливі механізми всередині нього перекладали звичайні слова на мову математичних символів і потім у сигнали, які миттю знаходили в схемах його пам'яті потрібну інформацію, — те, що люди називають словами "синій", "візьми", "м'яч".

Транзистор, що його подарував Електроник, Сергій зашив у кишеню сорочки. Тепер у всьому світі лише дві людини могли командувати Рессі на відстані — Електроник та його друг.

Чесно кажучи, Сергій не вловив усіх тонкощів погоні, що відбувалася на маленькому екрані, хоч Гель Іванович докладно пояснював хід подій. Але головне було ясно: світла цятка — мисливець, за якого думала величезна розумна машина, а темна цятка в центрі — Рессі, який не хотів, щоб його піймали. Рессі був самий спокій, він ні разу не глянув на екран. Але його механізм напружено працював, розв'язуючи складну задачу; сигнали від Рессі йшли по тонкому проводу до машини й відбивалися на екрані. Дві цятки довго гасали всередині якогось циліндра, скрученого й зігнутого на зразок химерної мушлі равлика чи фантастичної зоряної спіралі, і цей закручений простір означав ліс, поле, морські глибини чи сам космос — все одно що, й жертва ніяк не піддавалась мисливцеві, весь час хитрувала, петляла, аби тільки не потрапити в небезпечну, покриту присмерковою тінню зону мисливця, де він міг її легко наздогнати.

Сироїжкін згадав, що так колись у поєдинку з громіздкою машиною навчався й Електроник. Професор Громов сидів за пультом і загадував учневі різні завдання; якщо Електроник помилявся, робив неправильний хід, професор натискував кнопку: стоп, помилка! Електроник умить запам'ятовував помилку й ніколи не повторював її… І ось тепер за пультом не Громов, а його колишній учень. І професор незворушно спостерігає не тільки за Електроником, а й за його новим винаходом.

— Чудовий результат, — сказав Громов, — хоч дві-три петлі в діях Рессі були зайвими. Я вважаю, Рессі запам'ятає їх і наступного разу буде розумнішим.

Сергій сидів навпочіпки і гладив переможця. "Цікаво, — думав Сироїжкін, — а в справжній погоні зуміє він утекти від переслідувача? Чи я бачив лише математичний жарт?"

— Учись, Рессі! — повчально звернувся Електроник до свого учня. — Ще кілька уроків, і ти здивуєш усіх спритністю і швидкістю.

— Рессі завоює світ! — спалахнув від раптового здогаду Сироїжкін.

— Світ дуже складний, — уточнив Електроник. — Але наш Рессі — гнучка система, він уміє орієнтуватися в мінливій обстановці.

— Ти говориш нудно. Рессі народжений для подвигів. Інакше навіщо його було винаходити?!

— Перевірка нових схем — хіба цього мало? Я от сам…

— Ти — інша річ…

Вони перейшли з машинного залу до кімнати лабораторії, бо час їхній вичерпався, і місце біля пульта зайняли працівники інституту. Громов не втручався в суперечку наших друзів, ходив з кутка в куток, повторяючи улюблені шекспірівські рядки: "Гораціо, на світі більше тайн, ніж вашій вченості хоч би приснилось…" Потім вони дивилися телевізор, і це теж був урок для Рессі. Зарубіжне телебачення транслювало відкриття зоопарку в далекому західноєвропейському місті Теймері. Телекамери, встановлені на вертольотах, показували дзеркала ставків із журавлями, качками, фламінго, гірських цапів, що завмерли на скелі, ділянку африканського степу, де бігали антилопи, мирне стадо оленів, які дрімали в зеленому гаю.

Диктор оголосив, що виступає власник найбільшого в Європі зоопарку "Тваринний світ" доктор Манфред фон Круг.