Пригоди Електроника - Сторінка 36

А що це?

Не що, а хто. Мій дельфін. Дельфін Білобочка.

— Ах, Білобочка! Мені про нього казали. Але я зразу не зрозумів. Дельфіна поки що не бачив.

— Я його називаю Бочка — так простіше. Бочка-Білобочка попливе з Рессі шукати Нектона.

— Знаю. Сергій полегшено зітхнув: здається, він точно виконував складне завдання.

Усе йшло так, як пояснив йому Свєтловидов. Ось Дон, ось Рессі, незабаром прибуде Білобочка. Але як Рессі попливе з незнайомим дельфіном — цього Сироїжкін не уявляв. А саме вони — Рессі й Білобочка — мають рятувати Нектона.

— Нектон! — із задоволенням промовив Сергій. — Гарне, мужнє ім'я.

— Так, — підхопив Дон. — Вільний кит.

Синій кит, морський гігант, одинцем борознив океанські простори. Кит був відомий морякам різних країн, хоч і уникав зустрічей з кораблями. Тому Й ім'я йому було дано Нектон, що означає по-старогрецькому "вільний плавець" — вільний кит. Мало хто стикався з Нектоном в океанському просторі: він любив спокійні прохолодні глибини. Але ті, хто хоч раз бачив, як із зеленої безодні, пустивши вгору райдужний водограй, випливає гостра, розщеплена таємничою усмішкою оксамитно-чорна морда з серпом вусів і розумними очима; як могутнім ривком, лишаючи за собою тонни збитої піни, вистрибує кит у небо й, виблискуючи на сонці синювато-темною спиною з білою плямою, летить вільно над хвилями, набираючи в мішки своїх легень порцію повітря, необхідну для занурення; як потім, перекидом, мов нирець з вишки, стрімко входить у воду, повільно й без бризок, зникає на кілька годин в загадкових глибинах, на прощання шльопнувши море лопаттю дужого хвоста, від чого ще довго біжать білі баранці хвиль, — ті щасливці, хто бачив Нектона, розповідали про його силу й виняткову красу, сміливість й особливе чуття, і їхні скупі слова згодом перетворювались на легенди.

Підводні човни не ризикували спуститися в морську безодню, де дивовижною тінню линув вільно Нектон: там міцну сталь умить розірве водяний тиск. Проте на судохідній глибині, серед звичайних кораблів, що йшли своїм курсом, один підводний човен навмисне шукав зустрічі з Нектоном. Підводний човен "Тунець", який належав фірмі "Пелікан", що вивчала життя дельфінів, дістав термінове завдання знайти й загарпунити сонним снарядом Нектона. Кілька рядків в одній із газет Теймера про те, що найновіший зоопарк "Тваринний світ" готується прийняти незвичайний експонат — синього кита, відомого в моряків під іменем Нектон, — занепокоїли Міжнародну Раду охорони тварин. Рада доручила морським станціям, усім експедиціям знайти й затримати підводний човен. Отоді професор Громов і запропонував на допомогу свій новий винахід. Так в одній точці планети, в бухті Тихій, зійшлися шляхи Рессі, його провідника дельфіна Білобочки, дресирувальника дельфіна Дона й Сироїжкіна. Два господарі мали познайомити морських розвідників, пояснити їм складність завдання.

— Якби Земля стояла, як гадали стародавні люди, на трьох китах, то одним з них був би Нектон, — задумливо сказав Дон, згадуючи те, що він знав про синього кита. — Навіть не віриться, що в наші дні може бути первісне полювання на такого кита!..

Сергій уявив особняк у Теймері, власника "Тваринного світу" й мовчки кивнув.

— Скажи, — Дон підозріло глянув на тер'єра, — а твій Рессі наздожене Білобочку? Я чув про його хист і, звісно, вірю кожному слову Олександра Сергійовича Свєтловидова, але ж Бочка — швидкий плавець.

— У Рессі швидкість меч-риби, й сам він обтягнений дельфінячою шкірою, — з гордістю повів Сироїжкін. — Тільки не видно під шерстю. Це винахід Громова.

— Добре сказано! Авторитет Геля Івановича Громова настільки високий, що я вже починаю турбуватися щодо здібності мого Бочки… — Дон засміявся, та враз насупив вигорілі брови. — Однак де ж Білобочка? Де цей незграбний, балакучий Бочка?

Дон підніс до рота свисток, який висів на металевому ланцюжку. Сергійко не почув звичного свисту — взагалі ніякого звуку. Дон скочив на камінь. Хлопчик став Поряд з ним, приклав долоню до очей. Із-за гігантської брили, мільйони років тому закинутої вулканом у морс, блиснувши сріблом спини, вистрибнув дельфін і попрямував до берега.

Морський доглядач пірнув у воду, поплив назустріч дельфінові, крикнув: "Це він!" Собаки, що кружляли по піску, спинились, повернули морди до моря…

Дон, зустрівшись із дельфіном, простягнув йому руку, а Бочка розкрив пащу, ніби сміючись, обережно стиснув руку зубами, поволік людину за собою в море. Але Дон, спритно вигнувшись, обхопив слизьке сріблясте тіло й навіть поставив дельфіна на хвіст, викликаючи на боротьбу. Спершу Бочка немов розгубився, безпомічно змахнув плавниками, а потім, приловчившись, ткнув нападника мордою в груди, звалив ударом хвоста. Падаючи, Дон ухопився за плавник, і дельфін стрілою помчав Його в прохолодний простір затоки. Невдовзі плавці повернулись до берега.

— Ну, який мій Бочка, га?! — кричав, підпливаючи, Дон. — Самолюбний, упертий, зате сміливий! Бачив?

Сергій кивнув. Дон вийшов з моря.

— Бочка охоче виконує всі доручення, але він вільний дельфін, — сказав господар, — Він ніколи не примириться з неволею — потоне від нудьги або розіб'є собі голову об камінь.

Сергій розуміюче усміхнувся: Бочка з першого погляду видався йому симпатичним.

— Не гаятимемо часу, — запропонував Дон. — Треба їх познайомити… А твій Рессі знає завдання?

— Знає, я вже прочитав йому формули. — Сергій дістав з кишені аркушик, що його вручив йому Свєтловидов, махнув ним у повітрі. — Мені здається, він уміє розмовляти по-дельфінячому…

— Дуже тямущий у тебе собака. — Дон усміхнувся. — Бач, Серього, мій Бочка по-своєму здібна істота, але він не розуміє формул, як твій Рессі. Взагалі для нього людська мова звучить надто повільно. Він свистить значно швидше і, як кажуть, без зайвих "слів". Намагаюсь навчитися свистіти, як він. — І Дон ляснув пальцем по свистку, який висів на ного шиї.

— Я читав, що дельфіни свистять, — згадав Сергій.

— От я й свистів Бочці, однак буде неправда, якщо ти скажеш, що чув щось. Це не для наших вух — ультразвук. Чує тільки бочка. Може, ще й Рессі… Але тепер мені слід з ним порозумітися. Незабаром побачимось!

І Дон побіг до моря, де його чекав, неспокійно вистрибуючи з хвиль, Бочка, який однаково добре бачив у воді і в повітрі. Підпливши, Дон ліг на спину й взявся рукою за дружньо запропонований плавник.

Він повернувся дуже скоро, присів на камінь.

— Тепер діло за Рессі.

— Що ти йому сказав? — нетерпляче запитав Сироїжкін.

— Усе гаразд. Ми домовилися.

— Так швидко? Про що?.. Будь ласка, розкажи!

— Я просвистів йому… — повагом почав Дон. — Ти, Сергію, цього не збагнеш: треба знати мого Бочку, щоб відгадати всі відтінки його інтонації. Свист дельфіна важко укладається в людські слова, й ти, вислухавши мене, чого доброго, можеш подумати, що Бочка — свій хлопець, майже твій однокласник, тільки в дельфінячій шкурі. Це не так… Я ризикну перекласти наш свист звичними словами, але ти пам'ятай, що я недосвідчений перекладач. Ось розмова.

"Бочко, твій брат у небезпеці", — просвистів я енергійно, щоб він уловив усю важливість прохання.

Він, не гаючись, свиснув заклик своєму братові й відразу ж атакував мене сигналами: "Я нічого не чую. Брат не озивається. Хто в небезпеці? Що з ним?" "Він тебе не почує, — відповів я серйозно, — він дуже далеко, можливо, за тисячі миль. Але йому треба терміново допомогти".

"Я завжди готовий мчати назустріч небезпеці, коли приходить біда й треба виручати брата. (Білобочка запальний, як кожний дельфін, і, крім того, досить сміливий.) Хто він — афалина, гринда чи мій одноплемінник білобочка? — пристрасно відгукнувся Бочка. — Відповідай! Тільки свисти швидше. Не гай часу".

"Це кит, просвистів я так швидко, як тільки міг. Синій кит, найбільший і найсильніший за всіх китів. Люди називають його Нектон. Певно, ти чув про нього…" "A-га-а, Кит… Я бачив колись цього величезного Нектона. Він завжди самотній…" "Так, він кит, твій брат по крові. Йому треба допомогти, Бочко…" "Ти знову марнуєш дорогоцінні секунди. Людина, як завжди, дуже неповоротка й багатослівна. Я знаю, хто такий кит, знаю і Нектона. Що з Нектоном?" "Його хочуть загарпунити. Пливе підводний корабель "Тунець", шукає Нектона. й коли знайде, то запустить йому в голову гарпун".

"Гарпун? Я бачив якось гарпун — це страшно. Але гарпун для здоровенного кита — все одно що для мене камінчик".

"Ти маєш рацію, Нектон навіть не відчує удару гарпуна. Та коли той застряне в його обліпленій черепашками шкірі, Нектон перестане бути Нектоном. Він відразу втратить волю й покірно попливе до берега. Там його помістять у басейн, і Нектон почне задихатися".

"Я пливу. Я попереджу Нектона".

"Зачекай, Білобочко. Ти, як завжди, відважний і нетерплячий. Подумай трохи, як ти попередиш Нектона: це — кит, він не стане слухати дельфіна, просто тебе не помітить".

"Я слухаю тебе уважно, Доне".

"З тобою попливе морський собака Рессі. Он він бігає понад берегом разом з моїм дворнягою".

"Оцей покритий шерстю, незграбний, повільний малюк? Та він відразу ж піде на дно, і я рятуватиму його".

"Не турбуйся. Рессі плаває не гірше, ніж ти. Він знав мову китів".

"Тоді негайно в дорогу".

"Не квапся, Білобочко. Щойно ти назвав Рессі повільним малюком, а зараз ладен пливти з ним на край світу. Познайомся, будь ласка, з Рессі, пограйся, подивись, на що він здатний, звикни хоча б до нього. Важкий шлях можуть подолати тільки товариші — ти знаєш".

"Де він, цей кудлатий Рессі? Може, він підкине мені носом м'яч? Чи пуститься зі мною наввипередки? Чи спіймає мені рибу?"

— От приблизно вся наша розмова, — закінчив серйозно Дон. — Вона була, звичайно, не така багатослівна, трива ла хвилину чи дві. Але я спеціально розповів з подробицями, щоб ти, хазяїн Рессі, знав, з ким йому доведеться шукати Нектона, — І морський доглядач допитливо подивився на хазяїна Рессі.

Восьмикласник поскріб пальцями потилицю. Оце завдання! А він усього-на-всього прочитав Рессі формули.

— До мене, Рессі, — тихо покликав Сироїжкін, і пес одним стрибком опинився біля його ніг.

Ставши на коліна, обнявши долонями голову друга, Сергій заходився пояснювати, хто такий Білобочка. Він говорив, говорив, але в душі своїй не сподівався на силу повільних людських слів.