Пригоди Електроника - Сторінка 70

Той, хто виконує їх, може здобути перемогу.

— Які закони? — пролунало в різних кінцях залу.

— Працьовитість! Захопленість! Знання! Сміливість!

Завзятість! Мінус зазнайство! Всі поняття із знаком плюса чи множення… Крім одного мінуса! — Голос Електроника дзвенів. — Тепер я знаю це точно!..

Звичайні генії з восьмого "Б" перезирнулися. Злощасний мінус примусив декого з них почервоніти. Електроник відзначив про себе гнучкість формули: мінус може перетворюватися на плюс — плюс скромність!

— Я багато чого навчився сьогодні, — підсумував він.

І знову всі згадали, хто такий переможець.

— Матч століття! — проголосив головний суддя.

А досвідчений гросмейстер поправив:

— Можливо й тисячоліття…

Глядачі в залі знову зарухалися й загомоніли. Найкмітливіші болільники кинулися до сцени за автографом. Учні з восьмого "Б" кричали "ура". Комп'ютери запустили на всю потужність свої мікрофони.

До Електроника не можна було пробитися, його оточили щільним кільцем. Переможець, усміхаючись, роздавав автографи, але при цьому чомусь чудно гудів. У загальному гаморі мова переможця не вирізнялася, зате кожний з друзів Електроника виразно чув його. Електроник увімкнув свій радіотелефон і розмовляв одразу з усім восьмим "Б".

— Макаре, твої досліди з камерою сили підказали мені, як зосередити силу волі…

— Професоре, я чув твою музику по радіо, вона надихала мене…

— Сергію, тепер я знаю, як закінчити проект "Космічний корабель "Земля"…

І дорослі виразно почули голос Електроника, який звучав на далекій від них сцені, кожний — саме ті слова, що йому призначалися. Піаніст Турін — про прекрасну й потрібну людям музику, вчений Кримов — про близьку розгадку антигравітації, а Таратар — про те, що він найкращий у світі математик. Але найголовніші слова Електроник сказав професорові Громову:

— Я вивчив помилки й перемоги всіх великих людей минулого, проте тільки живі люди, такі, як ви, допомогли мені подолати труднощі. Тепер я знаю, що значить слово — Учитель!

Голос Електроника раптово обірвався. Припинилося дзижчання комп'ютерів. Чуткі шахові болільники насторожилися, затихли.

— Увага! — промовив Електроник, — У кого є екрани, негайно ввімкніть! Це важливо… Говорить Юпітер!

По залу із свистом, гуркотом і блисканням немов пронісся космічний вітер. Комп'ютери, що тримали зв'язок з Юпітером, показували на екранах кольорові хвилі. Потім пропливло якесь димчасте тіло, що мінилося металевим блиском. І раптом на всіх екранах засвітилася чудернацька й весела собача морда!

— Дивіться, наш Рессі! — крикнув Сергій. — Ось він!

— Що це?.. Який Рессі?.. Чому там собака? — почулися голоси болільників, а восьмикласники заходилися галасливо пояснювати.

Рессі, не кліпаючи, дивився на людей. Очі його палали, кожна волосинка світилася, паща була відкрита.

— З Юпітера повідомляють, — пролунав підсилений мікрофонами голос Електроника, — що Рессі приймає інформацію від кита Юпітера… Кит є першою відомою нам штучною системою на цій планеті… Академіка Кримова й професора Громова розшукує Центр космічного зв'язку…

Учені попрямували до виходу. Їх обганяли, обмінюючись короткими репліками, квапливі комп'ютери.

— Хотів би я знати, — замріяно промовив Громов, — скільки мільйонів років цей кит мовчав і чому заговорив?..

Він згадав, що Електроник тримав зв'язок з Рессі. Можливо, Рессі й навчався нових способів опрацювання інформації. А може, саме блискуча перемога електричної машини пробудила кита Юпітера?

У ці хвилини з Юпітера надходила важлива для людей інформація. Для людей з космічного корабля "Земля".

Разом з восьмим "Б" — Сироїжкіним, Гусєвим, Смирновим — повертався Електроник. В хутряній шапці, зсунутій набакир, він здавався звичайним хлопчаком. Розмахуючи руками, розмовляв, слухав Рессі, осмислював відповіді.

— Ви не уявляєте, як багато значите для мене, — говорив Електроник товаришам. — Коли я готувався до матчу, то згадував наш клас. Завтра продовжимо роботу над нашим проектом. Так, Семене Миколайовичу?

— Так. — Таратар усміхнувся, уявивши на мить нові досліди своїх геніїв. — Точніше, почнемо спочатку?

— Почнемо, — впевнено повторив Електроник.

Десятки запитань посипалися на нього. Ніхто не міг чекати ні хвилини. Учні розуміли, який важливий для майбутнього людства цей звичайний квітневий день, коли народився Переможець неможливого.

Квітень виблискував, кинувши на просторе аквамаринове полотно сонце, хмари, сніг з дощем. З краю цього полотна ліниво наповзала лілово-чорна хмара. Здавалося, досить відслонити за кінчик хмару — й побачиш ніч, зоряний космос, далекий Юпітер, а на ньому — Рессі.

Пронизавши хмару, сяяв срібний шпиль вежі, яка приймала сигнали з космосу.

Хтось із перехожих увімкнув транзистор, і алею виповнила музика. Без слів було ясно, що промовляють звуки рояля: "Електроник потрібен усім!" Електроник схвильовано глянув на друзів:

— Спасибі вам, Переможці неможливого!

ЩО ДАЛІ?

Невже забудуться ці історії?

Ні, не забудуться!

Он стоїть у просторому дворі на Липовій алеї біла школа. Якщо ми завітаємо сюди через, багато-багато років і попадемо на урок математики, то побачимо Електроника. Він такий самий, як і був, нітрохи не змінився. Всі ці роки він разом з Таратаром не тільки навчав дітей, а й учився сам. Помічникові вчителя ніяк не можна відставати від часу!

А якщо ми прийдемо в школу юних кібернетиків після уроків, то застанемо Електроника у дворі в оточенні хлопчаків та дівчаток. Вони люблять посміятися й годинами слухають Електроника. І той — вкотре! — згадує, як зустрівся з першим другом, дивовижно схожим на нього, із Сергієм Сироїжкіним.

Електроник не забуває уточнити час дії:

— Це було ще до того, як заселили Марс, як Місяць став електростанцією Землі, а машина обіграла, в шахи чемпіона світу.

— Це ви перемогли врешті-решт чемпіона? — запитують діти, хоч і знають, що саме Електроника називають Переможцем неможливого.

Електроник розповідає, як він відкрив головні для машини закони.

…Вночі у школі світиться одне вікно: це Електроник у кабінеті математики гортає том за томом цілу ніч. І йому дуже заздрять ті, в кого під подушкою лежать книжки, відкладені на найцікавішій сторінці.

Минають місяць за місяцем, рік за роком… Дедалі більше стає друзів у Електроника.

І в розповідях про його пригоди ніколи не знадобиться слово

Кінець.