Пригоди капітана Врунгеля - Сторінка 2

А тут якраз буксир проходив мимо. Я схопив рупор, кричу:

— Гей, на буксирі! Прийми кінець, чорт забирай!

Буксир потяг, пихкає, милить воду за кормою, ледве дибки не стає, а яхта — ні з місця… Що за диво?

Раптом щось бухнуло, яхта накренилась, я на мить знепритомнів, а коли отямився, дивлюсь — конфігурація берегів різко змінилася, натовп розбігся, вода кишить головними уборами, тут же плаває будка з морозивом, верхи на ній сидить якийсь юнак з кіноапаратом і крутить ручку.

А під бортом у нас цілий зелений острів. Я подивився і все зрозумів: теслярі недогляділи, поставили свіже дерево. Й, уявіть собі, за літо яхта всім бортом пустила коріння й приросла. А я ще дивувався: звідки такі красиві кущики на березі? Отак-то. А яхту збудовано міцно, буксир добрий, канат надійний. Як смикнули, так пів-берега й віднесло разом з кущами. Недарма, знаєте, свіже дерево не рекомендують використовувати в суднобудуванні… Неприємна історія, що й казати, але, на щастя, все обійшлося благополучно, без жертв.

У мої плани затримка не входила, зрозуміло, але тут нічого не поробиш. Це, як кажуть, "форсмажор" — непередбачена обставина. Довелося стати на якір і очистити борти. А то, розумієте, незручно: рибалок не стрінеш — риби засміють. Не годиться із своєю садибою плавати.

Я і мій старший помічник Лом увесь день провозилися з цією роботою. Намучилися, признатись, неабияк, вимокли, змерзли… Й ось уже ніч спустилася над морем, зорі висипали на небі, на суднах б'ють північну склянку. Я відпустив Лома спати, а сам залишився на вахті. Стою, думаю про труднощі й втіхи наступного походу. Й так, знаєте, розмріявся, що не помітив, як і ніч минула.

А вранці чекав на мене страшний сюрприз: я не лише цілу добу ходу втратив з цією аварією — я назву корабля втратив!

Ви, може, думаєте, що назва не має значення? Помиляєтесь, юначе! Ім'я для корабля — однаково, що прізвище для людини. Та ось, недалеко ходити за прикладом: Врунгель, скажімо, звучне, красиве прізвище. А будь з мене який-небудь Заколи-Рогайло, або ось у мене учень був — Ховрашок… Хіба б я міг сподіватися на ту повагу й довір'я, що маю тепер? Ви тільки уявіть собі: капітан далекого плавання Ховрашок… Сміх та й годі!

Отак і судно. Назвіть судно "Геркулес" чи "Богатир" — перед ним крига розступиться сама собою, а спробуйте назвати своє судно "Корито" — воно й плавати буде, як корито, й неодмінно перекинеться де-небудь у найтихішу погоду.

Ось тому я перебрав і зважив десятки імен, перш ніж спинив свій вибір на тому, яке могло б підійти для моєї красуні яхти. Я назвав яхту "Побіда", тобто перемога. Ось славне ім'я для славного корабля! Ось ім'я, що його не соромно пронести по всіх океанах! Я замовив мідні литі літери й сам прикріпив їх на зрізі корми. Начищені до блиску, вони горіли вогнем. За півмилі можна було прочитати: "Побіда".

Й ось у той нещасний день, удосвіта, я стою один на палубі. На морі штиль, порт ще не прокинувся, після безсонної ночі хилить до сну… Раптом бачу: пихкає портовий катерок-роботяга, підходить прямо до мене й — бух на палубу пачку газет! Честолюбство, звичайно, до певної міри вада. Але всі ми грішні, як кажуть, і кожному, знаєте, приємно, коли про нього пишуть у газеті. Чи не так? І от я розгортаю газету. Читаю:

"Вчорашня аварія на старті кругосвітного походу якнайкраще виправдала оригінальне ім'я, яке капітан Врунгель дав своєму судну".

Я трохи зніяковів, але, признатися, так і не збагнув. про що йде мова. Хапаю другу газету, третю… Тут в одній з них мені впадає в очі фотографія: в лівому кутку я, в правому мій старший помічник Лом, а посередині наша красуня-яхта й підпис: "Капітан Врунгель і яхта "Біда", на якій він вирушає…"

Тоді я все зрозумів. Я кинувся на корму, подивився. Так і є: збило дві літери — "П" та "О".

Скандал! Непоправний скандал! Але нічого вже не зробиш: у газетників довгі язики. Врунгеля, капітана яхти "Побіда", ніхто не знає, зате весь світ довідався вже про мою "Біду".

Але довго журитися не довелось. З берега потяг вітерець, паруса затріпотіли, я розбудив Лома й став піднімати якір.

І поки ми йшли морським каналом, нам з усіх кораблів, як на зло, кричали:

— Гей, на "Біді", щасливого плавання!

Жаль було красивого імені, але нічого не поробиш. Так на "Біді" й пішли.

Вийшли в море. Я ще не встиг заспокоїтися після неприємностей. І все-таки повинен сказати: добре в морі! Недаремно, знаєте, ще древні греки говорили, що море всі негоди змиває з людської душі.

Йдемо. Тиша, тільки хвилі шелестять вздовж бортів, щогла поскрипує, а берег віддаляється, тане за кормою. Погода свіжішає, білячки пішли по хвилях, звідкись прилетіли буревісники, вітерець став міцнішати. Працює, свистить у снастях справжній морський, солоний вітер. Ось і останній маяк лишився позаду, берегів як не було, тільки море навкруги; куди не глянеш — скрізь море.

Я проклав курс, здав командування Лому, постояв ще хвилинку на палубі й пішов униз, в каюту, подрімати годинку-другу перед вахтою. Недаром у нас, у моряків, говорять: "Не виспатися завжди встигнеш".

Спустився, випив на сон грядущий чарочку рому, ліг на койку й заснув, як убитий.

А через дві години, бадьорий і свіжий, підіймаюсь на палубу. Подивився кругом, глянув уперед… і світ мені потьмарився.

На перший погляд — нічого, звичайно, особливого: те ж саме море кругом, ті ж самі чайки, й Лом у повному порядку, тримає штурвал, але спереду, просто перед носом "Біди", — ледве помітна, як сіра ниточка, встає над горизонтом смужка берега.

А ви знаєте, що це значить, коли берегу належить бути ліворуч за тридцять миль, а він у вас прямо по носу? Це повний скандал. Неподобство… Ганьба і сором вам! Я був приголомшений, обурений і наляканий. Що робити? Ви повірите, я вирішив покласти судно на зворотний курс і з ганьбою повернутися до причалу, поки не пізно. Адже з таким помічником плавати — то так заїдеш, що не виберешся, — особливо вночі.

Я вже зібрався подати відповідну команду, вже й повітря в груди набрав, щоб солідніше це вийшло, але тут, на щастя, все прояснилося. Лома видав ніс. Мій старший помічник увесь час повертав ніс вліво, жадібно втягував повітря й сам тягнувся туди ж.

Ну, тоді я все зрозумів: у моїй каюті по лівому борту лишилась незакоркована пляшка чудового рому. А в Лома рідкісний нюх на спиртне й, зрозуміло, його тягло до пляшки. Це буває.

А раз так — значить, діло поправиме. В деякій мірі окремий випадок практики кораблеводіння. Бувають такі випадки, не передбачені наукою. Я не став навіть роздумувати, спустився в каюту і непомітно переніс пляшку на правий борт. Ломів ніс потягнувся, як компас за магнітом, судно слухняно повернуло туди ж, а години через дві "Біда" лягла на попередній курс. Тоді я поставив пляшку спереду, біля щогли, і Лом більше не збивався з курсу. Він вів "Біду", як по ниточці, й тільки один раз особливо жадібно втягнув повітря й спитав:

— А що, Христофоре Боніфатійовичу, чи не прибавити нам парусів?

Це була розумна пропозиція. Я погодився. "Біда" й до того йшла непогано, а тут полетіла стрілою.

Отаким способом і почалось наше далеке плавання.

РОЗДІЛ III

Про те, як техніка й винахідливість можуть компенсувати нестачу хоробрості, й про те, як у плаванні треба використовувати всі обставини, включаючи власні недуги

Далеке плавання… Слова ж які! Ви задумайтесь, юначе, прислухайтесь до музики цих слів.

Далеке… далина… простір неосяжний… далечінь. Чи не правда?

А "плавання"? Плавання — це поривання вперед, рух, іншими словами.

Значить, так: рух у просторі.

Тут, знаєте, астрономією пахне. Почуваєш себе в деякій мірі зорею, планетою або супутником, у гіршому разі.

Ось тому й тягне таких людей, як я чи, скажімо, мій тезко Колумб, у далеке плавання, у відкритий океан, на славні морські подвиги.

Й все-таки не в цьому головна сила, що змушує нас залишати рідні береги.

І якщо хочете знати, я вам відкрию секрет і поясню, в чому тут річ.

Приємності далекого плавання неоціненні, шо й казати. Але є ще більша втіха: розповісти в товаристві близьких друзів і випадкових знайомих про явища прекрасні й незвичайні, свідком яких ви стаєте в далекому плаванні, повідати про ситуації, іноді веселі, іноді трагічні, в які весь час ставить вас мінлива доля мореплавця.

Але в морі, на великій океанській дорозі, що ви можете зустріти? Воду й вітер переважно.

А що ви можете пережити? Шторми, штиль, блукання в туманах, вимушені простої на мілині. Бувають, звичайно, й у відкритому морі всілякі незвичайні пригоди, в нашому поході теж було їх немало, але, в основному, про воду, про вітер, про тумани й мілини багато не розкажеш.

Та розказати, правда, можна б. Розповісти є про що: бувають, припустимо, смерчі, тайфуни, перлинні обмілини — мало там що! Все це надзвичайно цікаве. Ну, риби там, кораблі, спрути — про це теж можна розказати. Та ось біда: стільки вже про це порозказано, що не встигнете ви рота розкрити — всі ваші слухачі одразу розбіжаться, як карасі від акули.

Інша річ — заходи, нові береги, так би мовити. Там, знаєте, є на що подивитися, є чому дивуватися. Отак-то. Недаремно кажуть: "Що край, то й звичай".

Ось чому такий моряк, як я, допитливий, цікавий і не зв'язаний комерційними інтересами, намагається всяким способом урізноманітити своє плавання заходами в чужі краї. Щодо цього, плавання на маленькій яхті має безліч переваг.

Аякже, знаєте! Стали ви, припустимо, на вахту, схилились над картою. Ось ваш курс, праворуч якесь царство, ліворуч якесь государство, як у казці. Адже там теж люди живуть. А як живуть? Цікаво ж глянути хоч одним оком! Цікаво? Прошу, цікавтеся, хто ж вам не велить? Руль на борт… і ось уже вхідний маяк на горизонті. Отак-то!

Ми йшли з попутним вітром, туман лежав над морем, і "Біда" безшумно, як привид, милю за милею ковтала простір. Не встигли ми оглянутись, як пройшли Зунд, Каттегат, Скагерак… Я не міг нарадуватися з ходових якостей яхти. І ось на п'яту добу, на світанку, туман розвіявся, й по правому борту в нас відкрилися береги Норвегії.

Можна б пройти мимо, але куди поспішати? Я скомандував:

— Право на борт!

Мій старший помічник Лом поклав стерно круто вправо, й через три години ланцюг нашого якоря загуркотів у красивому й тихому фіорді.

Ви не бували в фіордах, молодий чоловіче? Жаль! Неодмінно побувайте при нагоді.

Фіорди, або шхери, іншими словами, де, знаєте, такі вузькі затоки та бухточки, заплутані, як курячий слід, а кругом скелі, пориті тріщинами, оброслі мохом, високі й неприступні.