Пригоди Незнайка і його товаришів - Сторінка 3

Ось послухайте краще вірш про Якосьбудька.

В Якосьбудька під подушкою

Лежить солодкая пампушка.

Якосьбудько підійшов до свого ліжка, заглянув під подушку й сказав:

— Брехня! Ніякої пампушки тут немає.

— Ти нічого не розумієш у поезії, — відповів Незнайко. — Це для рими так говориться, що лежить, а насправді не лежить. Ось ще про Пілюльку склав.

— Братці! — закричав лікар Пілюлька. — Треба припинити це знущання! Невже ми будемо спокійно слухати, що він тут бреше про всіх?

— Досить! — закричали всі. — Ми не хочемо більше слухати! Це не вірші, а якісь дражнульки.

Тільки Знайко, Поспішайко і Якосьбудько кричали:

— Нехай читає! Прочитав про нас, то хай і про інших читає.

— Не треба! — кричали інші. — Ми не хочемо!

— Ну, якщо ви не хочете, то я піду почитаю сусідам, — сказав Незнайко.

— Що? — закричали тут усі. — Ти ще підеш перед сусідами нас соромити? Тільки спробуй! Можеш тоді й додому не приходити.

— Ну, гаразд, братці, не буду, — згодився Незнайко. — Тільки ви не сердьтеся на мене.

Відтоді Незнайко більше не складав віршів.

Розділ п'ятий

ЯК НЕЗНАЙКО КАТАВСЯ НА ГАЗОВАНОМУ АВТОМОБІЛІ

Механік Гвинтик і його помічник Шпунтик були дуже хороші майстри. Вони були схожі один на одного, тільки Гвинтик був вищенький, а Шпунтик трошечки нижчий на зріст.

Обоє ходили в шкіряних куртках. З кишень їхніх курток завжди стирчали гайкові ключі, обценьки, терпуги та інші залізні інструменти. Коли б куртки були не шкіряні, то кишені давно відірвалися б. І картузи були на них шкіряні з окулярами-консервами. Ці окуляри вони й одягали під час роботи, щоб не запорошити очей.

Гвинтик і Шпунтик цілими днями сиділи у своїй майстерні і лагодили примуси, каструлі, чайники, сковорідки, а коли нічого було лагодити, робили триколісні велосипеди й самокати для коротульок.

Одного разу Гвинтик і Шпунтик нікому нічого не сказали, зачинились у своїй майстерні і стали щось майструвати. Цілий місяць вони пиляли, стругали, клепали, паяли й нікому нічого не показували, а коли місяць минув, то виявилося, що вони зробили автомобіль.

Цей автомобіль працював на газованій воді з сиропом. Посеред машини було приладнано сидіння для водія, а перед ним був бак з газованою водою. Газ із бака проходив по трубці в мідний циліндр і рухав залізний поршень. Залізний поршень під тиском газу рухався то туди, то сюди й крутив колеса. Зверху над сидінням було прироблено банку з сиропом. Сироп по трубці протікав у бак і служив для змащування механізму.

Такі газовані автомобілі були дуже поширені серед коротульок. Але в автомобілі, що його сконструювали Гвинтик і Шпунтик, було одне дуже важливе вдосконалення: збоку до бака була прироблена гумова трубка з краником для того, щоб можна було попити газованої води на ходу, не зупиняючи машини.

Поспішайко навчився керувати цим автомобілем, і, якщо кому-небудь хотілося покататись, Поспішайко катав і нікому не відмовляв.

Найбільше любив кататись на автомобілі Сиропчик, бо під час поїздки він міг досхочу пити газованої води з сиропом. Незнайко теж дуже любив кататись на автомобілі, і Поспішайко часто його катав. Але Незнайкові захотілось самому навчитись водити автомобіль, і він став просити Поспішайка:

— Дай мені поїздити на автомобілі. Я теж хочу навчитися керувати.

— Ти не зумієш, — сказав Поспішайко. — Це ж тобі машина! Тут розуміти треба.

— А що тут розуміти! — відповів Незнайко. — Я бачив, як ти керуєш. Смикай за ручки та крути кермо. Все просто.

— Це тільки здається, що просто, а насправді важко. Ти й сам уб'єшся і машину розіб'єш.

— Ну, гаразд, Поспішайку! — образився Незнайко. — Попросиш ти в мене що-небудь, я тобі теж не дам.

Одного разу, коли Поспішайка не було вдома, Незнайко заліз в автомобіль, що стояв на подвір'ї, і ну смикати за підойми і натискувати на педалі. Спочатку в нього нічого не виходило, потім машина раптом заторохтіла її поїхала. Коротульки побачили це у вікно її повибігали надвір.

— Що ти робиш? — закричали вони. — Уб'єшся!

— Не вб'юся, — відповів Незнайко й тут же наїхав на собачу будку, що стояла посеред двору.

Трах-та-ра-рах! Будка розпалась на тріски. Добре, що Булька встиг вискочити з будки, а то Незнайко і його задавив би.

— От бачиш, що ти наробив! — закричав Знайко. — Зупинися зараз же!

Незнайко злякався, хотів зупинити машину і смикнув за якусь ручку. Та машина, замість того щоб зупинитися, поїхала ще швидше й налетіла на альтанку. Трах-та-ра-рах! Альтанка розпалась на шматочки. Незнайка з ніг до голови засипало трісками. Однією дошкою дістало по спині, другою тріснуло по потилиці.

Незнайко вхопився рукою за кермо і давай крутити. Автомобіль гасає по двору, а Незнайко кричить на всю горлянку:

— Братці, відчиніть швидше ворота, а то я тут усе перетрощу!

Коротульки відчинили ворота, Незнайко виїхав із двору і помчав вулицею. Почувши гамір, з усіх дворів вибігали коротульки.

— Бережись! — кричав Незнайко і мчав уперед.

Знайко, Якосьбудько, Гвинтик, лікар Пілюлька та інші коротульки бігли за ним. Але де там! Вони не могли його догнати.

Незнайко кружляв по всьому місту й не знав, як зупинити машину.

Зрештою автомобіль домчав до річки, упав з кручі й перекидом покотився униз. Незнайко випав з машини й лежав на березі, а газована машина впала в річку й потонула.

Знайко, Якосьбудько, Гвинтик і лікар Пілюлька підхопили Незнайка й понесли додому. Всі думали, що він уже мертвий.

Вдома його поклали в ліжко, і лише тут Незнайко розплющив очі. Він оглянувся довкола й спитав:

— Братці, я ще живий?

— Живий, живий, — відповів лікар Пілюлька. — Тільки лежи, прошу тебе, мені тебе оглянути треба.

Він роздягнув Незнайка й оглянув. Потім сказав:

— Дивно! Всі кістки цілі, тільки синяки є та декілька скіпок.

— Це я за дошку спиною зачепився, — сказав Незнайко.

— Доведеться витягати скіпки, — похитав головою Пілюлька.

— А це боляче? — злякався Незнайко.

— Анітрошки. Ось дай я зразу найбільшу витягну.

— Ой! — заверещав Незнайко. — Ай-ай!

— Що ти? Хіба болить? — здивувався Пілюлька.

— Ще як болить!

— Ну, потерпи, потерпи! Це тобі тільки так здається!

— Ні, не здається! Ой-ой! Ай-я-й!

— Ну, чого ти кричиш, наче я тебе ріжу? Я ж тебе не ріжу.

— Болить! Сам казав, що не болітиме, а тепер болить.

— Ну, тихше, тихше! Ще одну скіпку треба витягти.

— Ой! Не треба! Не треба! Краще я із скіпкою буду!

— Не можна! Наривати почне.

— Уй-уй-уй!

— Ну, вже все. Тепер треба тільки йодом помазати.

— А це боляче?

— Ні, йодом не боляче. Лежи спокійно.

— А-а-а!

— Не галасуй, не галасуй! На машині кататись любиш, а потерпіти трошки не любиш!

— Ой, пече як!

— Попече та й перестане. Зараз я тобі градусник поставлю.

— Ой, не треба градусника! Не треба!

— Чому?

— Буде боліти!

— Та від градусника не болить!

— Ти все кажеш — не болить, а потім болить!

— От чудний! Та хіба я тобі ніколи градусника не ставив?

— Ніколи.

— Ну ось тепер сам побачиш, що це не боляче, — сказав Пілюлька й пішов по градусник.

Незнайко схопився з ліжка, вистрибнув у відчинене вікно і. втік до свого приятеля Гунька. Лікар Пілюлька повернувся з градусником, дивиться, а Незнайка нема.

— От і лікуй такого хворого! — пробурчав Пілюлька. — Його лікуєш, лікуєш, а вій вистрибне у віконце і втече. Ну, куди це годиться!

Розділ шостий

ЯК ЗНАЙКО ПРИДУМАВ ПОВІТРЯНУ КУЛЮ

Знайко, який дуже любив читати, начитався у книгах про далекі країни й про різні цікаві мандрівки. Часто, коли вечорами робити було нічого, він розповідав своїм друзям про вичитане в книжках. Малюки дуже любили такі розповіді. Вони з цікавістю слухали про далекі країни, яких ніколи не бачили, але найбільше любили слухати про мандрівників, тому що з мандрівниками трапляються різні неймовірні історії і всякі дивовижні пригоди.

Наслухавшись таких історій, малюки стали мріяти про те, щоб і собі помандрувати. Деякі радили здійснити піший похід, інші пропонували сісти на човни й поплисти по річці, а Знайко сказав:

— Давайте зробимо повітряну кулю й на ній полетимо.

Ця вигадка дуже сподобалась усім. Коротульки ще ніколи не літали на повітряній кулі, і всіх малюків це дуже цікавило. Ніхто, звичайно, не знав, як робити повітряні кулі, але Знайко сказав, що він усе обміркує і тоді пояснить.

І от Знайко став думати. Думав він три дні її три ночі й придумав зробити кулю з гуми. Коротульки вміли добувати гуму. В їхньому місті росли квіти, схожі на фікуси. Якщо надрізати стебло такої квітки, то з нього витікає білий сік. Цей сік поступово гусне і перетворюється на гуму, з якої можна робити м'ячі її калоші.

Коли Знайко це придумав, він наказав коротулькам збирати гумовий сік. Усі приносили сік, для якого Знайко приготував велику бочку. Незнайко теж пішов збирати сік і зустрів на вулиці свого приятеля Гунька, який грався з двома малючками в скакалки.

— Послухай-но, Гуньку, яку ми штуку придумали, — сказав йому Незнайко. — Ти, брат, луснеш від заздрощів, коли дізнаєшся.

— От і не лусну, — відповів Гунько. — Дуже мені потрібно лускати!

— Луснеш, луснеш! — запевняв його Незнайко. — Така, брат, штука! Тобі й не снилося!

— А що ж це за штука? — зацікавився Гунько.

— Скоро ми зробимо повітряну кулю і полетимо мандрувати.

Гунька взяли завидки. Йому теж хотілося чим-небудь похвалитися, і він сказав:

— Подумаєш — пухир! А от я зате подружився з малючками.

— З якими малючками?

— А з оцими, — сказав Гунько й показав на малючок пальцем. — Ось оцю малючку зовуть Мушкою, а цю Кнопочкою.

Мушка к Кнопочка стояли віддалік i з острахом поглядали на Незнайка.

Незнайко подивився на них спідлоба й сказав:

— Так ти он як! Ти ж зо мною дружиш!

— А я і з тобою дружу, і з ними. Одне одному не заважає.

— Ні, заважає, — відповів Незнайко. — Хто дружить з малючками, той сам малючка. Зараз же посварися з ними!

— А навіщо мені сваритись?

— А я кажу, посварися! Або я з тобою сам посварюся.

— Ну й сварися. Подумаєш!

— От і посварюсь, а твоїм Мушці й Кнопочці зараз так надаю!

Незнайко стиснув кулаки її кинувся до малючок. Гунько загородив йому дорогу й ударив кулаком по лобі. Вони почали битись, а Мушка й Кнопочка злякались і втекли.

— Так ти мене за тих малючок по лобі кулаком б'єш? — кричав Незнайко, намагаючись ударити Гунька в ніс.

— А чого ти до них чіпляєшся? — допитувався Гунько, розмахуючи в усі боки кулаками.

— Подумаєш, який захисник знайшовся! — відповів Незнайко і вдарив свого друга по голові з такою силою, що Гунько навіть присів і кинувся тікати.

— Я з тобою у сварці! — кричав йому навздогін Незнайко.

— Ну й будь! — відповів Гунько. — Сам перший прийдеш миритися!

— А от побачиш, що не прийду! Ми полетимо на пухирі мандрувати.

— Полетите ви з даху на горище!

— Це ви полетите з даху на горище! — відповів Незнайко й пішов збирати гумовий сік.

Коли бочку було наповнено гумовим соком, Знайко розмішав його добре й звелів Шпунтикові принести насос, яким надували велосипедні шипи.