Приватна Венера - Сторінка 31

Синьйор А, очевидно, послухався поради свого лікаря й уже давно кинув курити. А^е найбільше вражала тиша, коли вони відчиняли двері, навіть сигнальний дзвіночок не дзенькнув.

— Є тут хто-небудь? — спитав Дука, невпевнено дивлячись на причинені двері підсобки. І тільки за хвилину зрозумів, звідки це почуття непевності: хтось, лишаючись сам невидимим, дивився на нього з-поза однієї вітринки під стіною. Отже, марки були не тільки марками, а й вічком у стіні для спостереження. Дуці дуже хотілося б знати, що ж це за такі марки, його розбирала просто дитяча цікавість.

Двері підсобки нарешті відчинилися навстіж, і ввійшов елегантний чоловік із сивими вусиками, достоту такий, як його описувала Лівія,— синьйор А.

— Пере... — Синьйор А хотів сказати "перепрошую", але спізнився, оскільки, перехилившись через прилавок, відвідувачі вдвох схопили його попід руки, перекинули над прилавком і опустили в кріселко, а поки Дука втихомирював його ляпасом, Давіде обшукав кишені.'

— Є, ось він! — вигукнув Давіде.

Це був жіночий револьверчик. Навряд щоб синьйор А мав звичку носити його з собою, просто він сунув його в кишеню оце допіру, поза всяким сумнівом.

— Увімкни світло,— сказав хлопцеві Дука,— опусти жалюзі, піди в підсобку, замкни двері чорного ходу й подзвони до Карруа, хай приїде забере ще одного.

Ляпас, якщо тільки це можна було назвати таким слабким словом, прикрасив око синьйора А кривавим синцем, але не вибив з нього ні зойку, ні слова.

Тоді Дука сказав йому чітко й гранично ясно:

— Ваш приятель-фотограф та його напарник дали мені попередні роз'яснення. Тепер слово за вами. Таких крамничок, як ця, мабуть, чимало в інших містах Італії, крім того, ви в контакті з такими ж людьми за кордоном. Мені потрібні імена, адреси і всі деталі. Давіде, знайди папір і сідай сюди писати,— кинув Дука хлопцеві, потім знову звернувся до синьйора А. Той сидів німий і тільки погляд його, камінний погляд, говорив, що він не скаже ні слова. — Вам уже за п'ятдесят, і я даю вам слово медика, що ви не витримаєте більше, ніж три удари в печінку. За третім ударом я надсаджу вам усі бебехи. Ось перший...

Водночас із ударом Дука затулив йому рота рукою, але синьйор А не мав навіть сили зойкнути, очі як не вискакували з орбіт, і тепер, коли це кам'яне небажання говорити було вибито з нього, Дука поставив йому конкретне запитання.

— Відповідайте, я прошу вас.

Задихаючись, із побілілим, як і губи, носом, синьйор А почав відповідати. Він відповів на друге запитання, на третє, на четверте, відповів на всі запитання Дуки.

— Імена й адреси.

Імена й адреси сеньйор А давав, але почав скиглити й опиратися.

— Викладайте все, а то не уникнути вам другого удару.

Другого він, мабуть, не пережив би, але йому так чи так довелося б викласти все, і синьйор А, зрозумівши це, назвав останнє ім'я, останню адресу,— ті, що їх зобов'язувався не називати ніколи.

— Так, тепер я вірю, що ви виклали все. — Дука глянув йому в обличчя: — Дякую, ви людина розумна.

Давіде вже заповнив майже три аркуші великого формату. Він підняв жалюзі, погасив світло і тепер сидів у сутінках, слухаючи стогін викритого ватажка маленької банди. Більші ватажки плакали б ще менше.

Приїхав Маскаранті з двома агентами, забрав синьйора А, забрав три списані аркуші, і Дука з Давіде були знову вільні.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

— Треба закінчувати справу,— сказав Дука юнакові.

Вони вернулися до "джульєтти". З усім покінчено, все ясно, все до непристойності просто.

— їдьмо до "Кавура", принаймні щоб оплатити рахунок.

З дорожнього пекла вони поринули у кондиційоване повітря готелю "Кавур". Дука попросив рахунок і дві пляшки пива. В номері, куди цього разу не запросив Давіде, він скинув піджак, сів на ліжко й зателефонував до Фатебенеф-рателлі. Телефоністка клініки дала йому відділення, медична сестра попросила зачекати, потім він почув голос колеги.

— Це Ламберті,— назвався Дука.

Палке вітання від колеги, він був старший і тому говорив поблажливим тоном.

— Зо дві години тому до вас привезли дівчину з порізаним обличчям... Колега відповів: атож, він оце щойно провів попередню обробку... ні,

в шоковому стані вона не була... ні, загальний фізичний стан і настрій добрі. О, це дівчина незвичайна, пробувала навіть усміхатись!.. ҐІотім колега заходився пояснювати характер порізів, яких їй було заподіяно, тобто, саме те, що Дука й хотів з'ясувати.

— За годинку приїду побачити її. Ти ще будеш? Авжеж, колега його ще буде й охоче прийме його.

— Я закінчив і з вами, Давіде,— сказав потім Дука. — Я вам більше не потрібен. Ви вже не пиячитимете, навіть якщо й не станете зовсім непитущим.

Давіде нічого не відповів.

— Слухайте, зробіть мені послугу,— сказав Дука йому вже на порозі готелю. — Покатайте мене сьогодні ще трохи.

Давіде кивнув головою.

— Так ось, якщо ваш батько у Мілані, мені треба з ним побачитись. Давіде знову кивнув.

— А зараз одвезіть мене на вулицю Плініо. — Тут настала черга кивати головою Дуці. — Так, до дому Лівії.

Давіде вів машину повільно.

— Як почуває себе Лівія? — спитав він дорогою.

— Мені сказали, що непогано. — Це була не відповідь, але відповісти він міг не багато.

На вулиці Плініо Дука вийшов з машини.

— Вам доведеться зачекати мене трохи,— сказав він хлопцеві, зайшов у під'їзд, а вийшов звідти майже за півгодини.

— А тепер їдьмо до Фатебенефрателлі.

Ну ось, тепер кінець. Коли Давіде зупинився перед клінікою, Дука поклав йому руку на плече:

— Вам не треба бачити Лівію, ви вже й так надивилися.

Дука ввійшов у клініку, якийсь санітар його впізнав, радо кинувся назустріч. Колега був уже без халата — саме збирався виходити. Обнявши Дуку, старий поводився стримано й мудро, не розпитував, тільки відповідав на Дучині запитання — фахові, суто фахові,— а потім повів у палату до Лівії.

— Чао. Все, що тобі буде треба, до твоїх послуг,— сказав колега.

— Дякую,— відповів Дука. Двері зачинилися. Він побачив ширму, там стояло ліжко. Перш ніж підійти, Дука попередив:

— Це я, Лівіє.

Він спинився біля ліжка й глянув на хвору. Потім сів на стілець, присунувши його майже впритул до неї.

— Хотів би насамперед сказати вам одну річ: я був сьогодні у вашого батька. Сказав йому, що ви дістали дуже важливе доручення від поліції й певний час будете відсутня. Природно, він здивувавсь, але мені пощастило його заспокоїти. Потім з ним ще поговорить Маскаранті. Отже, хвилюватися за своїх рідних вам не слід.

Щоб Лівія не кліпала, з огляду на порізи біля очей, їй забинтували очі, тож вона, не якийсь білий привид, а жива, стражденна, зранена, але непереможена жінка, пошукала рукою його руку й легенько стисла, раз, удруге. Так вона висловила прихильність і подяку, адже говорити не мала змоги. В цьому потиску не було нічого особистого, а тим паче — емоційного, йшлося лише про спосіб зв'язку; то було знаком, що вона його почула й зрозуміла.

— Усіх трьох тутешніх, міланських, заарештовано,— додав Дука. Звичайно, якійсь іншій жінці можна було б сказати, що вона швидко видужає, що сучасна пластична хірургія здатна творити дива, що через кілька тижнів... і так далі, й таке інше,— але з Лівією Уссаро цей номер не пройшов би; вона сама думала про ці речі і сподівалася на них, отже, розводитися було зайве, або якщо вона не думала й не сподівалась, а їй би почали торочити, то вона б тільки розсердилася.

— Нам тепер відомі імена багатьох інших великих ватажків банд усієї Європи. До справи включиться Інтерпол. Банди організовані дуже добре і інструктуються мафією. Для висококваліфікованої роботи, для багатої клієнтури кожна модель проходить доскіпливий відбір, а їх, кандидаток, у великих містах тисячі. Навіть платна розпуста з роками почала занепадати — головним чином, як пояснив мені синьйор А, через "матеріал низької якості". Під керівництвом мафії деякі великі ділки індустрії звідництва вирішили запровадити елітну проституцію. А ті жінки, яких спокусили дешевим способом, потрапляють у нижчу категорію... Я не втомив вас?

Така делікатність озвалася в ньому імпульсивно: що не кажи, а зовсім недавно Лівія була у лабетах садиста,— але її рука підказала Дуці, що він дав маху. Даремно зупинився, найкращими ліками для Лівії була саме ця розмова.

— Роздобуття такого добірного матеріалу і стало найделікатнішим пунктом їхньої діяльності. Адже вони тепер мали справу не з якимись шльонд рами — тих було легко тримати в шорах, вистачало кількох ляпасів. Ішлося про дівчат "свіжих" чи майже "свіжих", таких як Альберта, тих, що могли розкаятися, ще шанували честь родини, що могли згодом повстати, а до того ж забагато знали про саму організацію. Якби злочинці не вдавалися до жорстокості, їхня комерція не протрималася б і кількох тижнів. Ось чому кожна така група мала в своєму розпорядженні молодика на зразок того, якого ви запізнали сьогодні. Він наставляв на шлях істинний тих, хто вагався, і карав неслухняних. Крім того, доправляв дебютанток до місця їхньої "роботи".

— Фотографування "Міноксом" мало подвійну мету,— вів далі Дука, позираючи на Лівію, хоча її очі були сховані під білим завоєм бинтів. — По-перше, з тих знімків утворювали своєрідні альбоми-каталоги й поширювали їх по всій Європі, серед любителів і професіоналів. По-друге, ними шантажували самих дівчат. Більшість тих, що вагалися, поступалася перед погрозами надіслати фотографії батькові, нареченому чи колегам по роботі. З Альбертою вийшло інакше, її вчинок виявився ще зухваліший, ніж звичайний бунт,— вона заволоділа щойно перед тим відзнятою плівкою.

Дука говорив, не забираючи своєї руки з ліжка. Пальці Лівії чутливо реагували на кожну висловлену думку.

— Це була надзвичайна подія,— провадив Дука. — Очевидно доти ніхто не викрадав речових доказів, на яких тримався весь бездоганний механізм експлуатації. В місті поза всякими підозрами існувало фотоательє. Збоченець фотографував моделі автомобілів, тракторів, ваговозів на тлі природних ландшафтів. Це були знімки рекламні, технічні, їх замовляли різні фірми, і жоден поліцай не звернув би на них уваги. Робити фотографії на приватній квартирі було б небезпечно, туди завжди приходили б дівчата, довелося б на знімках ставити "фірму" — фото такого-то, а так два роки ця система діяла ритмічно по всій Європі й навіть за її межами.