Про славних жінок - Сторінка 33

Адже змову викрили з вини когось іншого, не Епіхариди; і серед молодиків не знайшлося жодного настільки мужнього, аби піти на тортури за спільну справу, за яку терпіла муки ця жінка. Вони відмовлялися навіть слухати, коли їм перелічували тортури, одразу розповівши допитувачеві все, що знали про змову. Ніхто з них не пощадив ані себе, ані свого друга, а ця жінка, натомість, пощадила всіх, окрім самої себе.

Видається, що природа, вкладаючи розуми в тіла смертних, часом помиляється, коли в жіночі груди вливає той дух, який намірялася дати чоловікові. Але сам Бог є подателем таких речей, і тому не годиться припускати, що він може помилятися. Тому треба вірити, що всі ми отримуємо досконалі душі, але чи зберігаємо їх, це вже наша справа.

Тому вважаю, що чоловіки мали б почервоніти, коли їх перемагає не розпусниця, а жінка, що загартувала себе для перенесення найбільших страждань. Якщо ми є сильнішою статтю, то чому не подобає нам бути сильнішими духом? Якщо ж ні, то ми також розніжуємося і по праву, як і змовники, видаємося відступниками від своїх звичаїв.

94. Помпея Павлина, дружина Сенеки

Помпея Павлина була славною жінкою, дружиною Луція Аннея Сенеки,[187] Неронового наставника. Не пригадую, щоб я десь читав, чи вона була римського, чи іноземного походження. Зважаючи, однак, на благородство її духу, радо вірю, що вона все-таки була римлянкою, а не іноземкою. Хоча докладно й не знаємо її походження, все ж маємо приклад її вірної любові до свого чоловіка, який засвідчили багато відомих авторів.

Багато хто з видатних людей того часу вірить, що Сенека потрапив у немилість Нерона радше через ненависть самого імператора, аніж із власної провини. Вже немолодого Сенеку, дуже відомого чоловіка, заклеймували темною плямою причетності до змови Пізона – якщо можна справедливо назвати якісь вчинки супроти тирана темними. Завдяки закоренілій чи радше вродженій ненависті до чесноти Неронові відкрився шлях виливати свою жорстокість на Сенеку, що потрапив у тінь підозри. Дехто вважає, що імператор, підбурений Поппеєю і Тигіліною, дійшов до винятково жорстокого рішення: пославши центуріона, Сенеку повідомили, щоб він сам обрав собі шлях на той світ.

Павлина, побачивши, що чоловік готується прийняти смерть, перестала зважати на його втішання, якими він закликав її далі насолоджуватися життям. Щира любов до чоловіка і сильна воля спонукали Павлину прийняти рішення – зазнати такої самої смерті, як і чоловік: щоб тих, кого поєднало достойне життя, могла роз'єднати лише смерть.

Так безстрашно увійшла вона в теплу купіль, аби в ту ж хвилю, що й чоловік, розітнути собі вени, щоб випустити духа. Але правитель, аби хоч якось прикрити свою вроджену жорстокість, не тримаючи ніякої особистої ненависті до Павлини, наказав слугам уберегти жінку від смерті. Та все ж вони не змогли надто швидко зарадити кровотечі: постійна блідість засвідчувала, що видатна жінка разом із втратою чоловіка втратила свій величний животворний дух. Проживши ще кілька років, Павлина похвальним вдівством зберігала пам'ять про чоловіка, а закінчивши свої дні, зберігала ім'я дружини Сенеки, оскільки не могла вчинити інакше.

Що саме, як не солодке кохання, знаменита прикмета доброчесності та повага до святості подружжя змогли переконати цю віддану жінку за найменшої можливості надати перевагу смерті поруч зі своїм старим чоловіком, аніж вберегти своє життя і, трохи почервонівши, одружитися вдруге, вчинивши за зразком багатьох жінок?

Адже сьогодні, на велике безчестя жіночої чесноти, навіть не згадуючи про друге чи третє, що вже вважається звиклим, – навіть ушосте, всьоме чи увосьме, якщо трапляється така нагода, виходять заміж. Настільки звичним для них є вносити світильники у спочивальні нових чоловіків, що видається, наче вони навчалися цього у повій, які зазвичай міняють коханців щоночі. Свої часті подружні обіцянки вони надають з таким самим виразом обличчя, з яким давали б найсвятішу обітницю честі.

Подекуди навіть важко сказати, чи такі жінки повиходили з кімнаток борделю, чи із спочивальні передчасно померлого чоловіка. Не сумніваюся: хтось може запідозрити, що або чоловік був не надто розумний, коли запрошував, або вона не надто скромна, коли приходила.

О нещасні! Навіщо нищите наші звичаї? Античність, що схилялася до духовної чистоти, вважала негідним уже друге заміжжя, не те що сьоме. Жінки після другого заміжжя не могли навіть спілкуватися з поважними матронами. На жаль, зовсім не так сьогодні: приховуючи свій розпусний свербіж, вони вважають себе красивішими і милішими, бо перебороли вдівство і недолю частими одруженнями, сподобавшись багатьом чоловікам.

95. Сабіна Поппея, дружина Нерона

Сабіна Поппея була відомою римською жінкою, донькою Тита Оллія, чоловіка не надто відомого. Тому й прийняла не його ім'я, а свого дідуся із сторони матері, Поппея Сабіна, чоловіка дуже відомого завдяки тріумфальним почестям і консульству. Окрім почесного духу, не бракувало Поппеї й інших жіночих чеснот.

Була вона небаченої краси, нагадуючи в цьому рідну матір, яка в молоді роки перевершувала своєю красою всіх римлянок. До того ж, її голос проливався чудовою солодкою ласкавістю; блискучий розум був надзвичайно бистрий, якщо вона застосовувала його належно; на людях зазвичай вона поводилася дуже скромно, але потай була розпусною, що притаманно багатьом жінкам. Хоча вона й не часто проводила час у товариствах, однак не була позбавлена лукавства. Зрозумівши, що багато чоловіків, і навіть високопоставлених, полюбляють насолоджуватися її красою, хитра жінка завжди виходила на люди з наполовину закритим лицем, і не тому, щоб прикрити свої похітливі бажання, а щоб, не надто вдовольняючи очі споглядаючих надмірним показом, залишити у них прагнення побачити приховане.

Не вдаючись у всі звички Поппеї, скажу лише, що вона ніколи не турбувалася про власну репутацію, звертаючи свою похіть туди, де можна було здобути кращу вигоду, і ніколи особливо не вникала у різницю між чоловіками й коханцями. Хоча Поппея й славилася такими вчинками, все ж доля була прихильною до неї. Будучи достатньо заможною, щоб підтримувати славу свого роду, насамперед вийшла заміж за Руфа Криспа, римського вершника.[188] Після того, як народила від нього сина, її звабив молодий і впливовий Отон, прибічник Нерона; допавшись до перелюбу з ним, невдовзі стала його дружиною.

Чи то необачний через бурхливе кохання, чи не бажаючи більше терпіти брикливий характер жінки, чи то доля її так склалася, – Отон почав робити спроби спокусити Нерона своєю дружиною, у всякому разі, піднімаючись після кожного обіду в цезаря, він щоразу проголошував, що повертається до тієї, яку боги наділили всіма існуючими чеснотами, вишуканістю звичок, небесною красою, яка уособлює мрії всіх смертних, втіху і прагнення всіх блаженних. Такими словами він легко роздратував Неронове лібідо. Посередники, не довго зволікаючи, знайшли шлях, і жінка, прагнучи і бажаючи, потрапила в обійми імператора.

Потрібно було зовсім небагато часу, щоб Нерон так заплутався в облудливих сітях цієї жінки, що вважав слова, які часто повторював Отон, цілком правдивими. Надзвичайно прониклива жінка, добре це розуміючи, ревно приховувала свої задуми. Якось, дочекавшись слушної миті, залилася гіркими сльозами і почала говорити, що не може повністю, як би хотіла, присвятити йому своє кохання, бо все ще пов'язана формальним шлюбом з Отоном, а також знає, що імператор тримає свою служницю Акцію як наложницю.

Такі дії посприяли тому, що Отона усунули під приводом підвищення, поставивши його префектом провінції Лузитанії, а Акції цілком позбулися. Відтак Поппея почала накидатися на Агриппіну, матір Нерона, постійно дорікаючи імператорові, що той не радіє ані від влади, ані від свободи, а є лише лялькою і виконує волю свого наставника. Оскільки ніхто не міг протидіяти такому впливу, через всезагальну ненависть до Агриппінової зверхності врешті сталося так, що за наказом Нерона нещасну матір безжально усунули. Невдовзі, заручившись підтримкою Тигіліна, префекта преторіанців, Нерон розправився й з іншими противниками.

Врешті, вважаючи, що імператор пристрасно закохався в неї, що всі перешкоди до її мети усунено, Поппея почала розставляти для Нерона шлюбні сіті. Під час консульства Меммія Регула і Віргінія Руфа вона народила доньку від імператора. Нерон прийняв дитя з великою радістю, давши їй ім'я – Августа Поппея. Тоді Поппея почала далі насідати на Нерона, торочачи йому, що нікому не віддала й двох ночей, щоб не вийти заміж одразу після цього, що вона не стала виродком, що плодючістю утроби і красою тіла заслужила руку імператора. Пробудивши в палаючого любов'ю Нерона нестримне прагнення одружитися, насамперед позбулася Октавії, його дружини, доньки цезаря Клавдія: невинну вислали на острів Пандатерію, а згодом, коли їй було всього двадцять років, Нерон, підбурений Поппеєю, наказав її вбити. Так Поппея вийшла заміж за цезаря Нерона.

Але не так довго вона втішалася висотами, яких так сильно прагнула і здобувала своїми хитрощами. У пориві гніву Нерон випадково копнув свою дружину, вагітну вдруге, і нещасна померла. Він заборонив спалювати тіло, як це робили римляни, а справив грандіозний публічний похорон за звичаєм східних царів, помістивши забальзамоване тіло в гробницю Юліїв. Сам проголосив промову з ростральної трибуни,[189] довго і докладно вихваляючи жінку, особливими словами описуючи її небачену красу, приписуючи до її славних чеснот багато чудових дарів природи і долі, якими вирізнялася Поппея.

З повагою ставлячись до всіх Поппеїних гараздів, я мав би виступати проти надмірної жіночої м'якості, лестощів, розніженості та слізності – певної та згубної отрути для довірливих душ. Але оскільки я пишу не сатиру, а історію, то хотів би це пропустити.

96. Тріарія, дружина Луція Вітелія

Тріарія не була жінкою, що могла б вихвалятися своїм славним родом, вона прославилася лише як дружина Луція Вітелія, брата Авла Вітелія,[190] римського імператора. Чи то завдяки ревному коханню до свого чоловіка, чи завдяки своїй вродженій невблаганності духу вона була настільки хороброю, що, як видається, заслуговує згадки саме за цю рису, яка суперечить жіночому характерові.

Коли імператор Вітелій та Веспазіан[191] змагалися за владу, одного разу в Террацину, місто вольсків, увійшло багато гладіаторів під проводом якогось Юліана разом з великою кількістю моряків римського флоту під керівництвом префекта Аполінарія.