Ревізор - Сторінка 4

А стало б, і дуже б стало на прогони; ні, бачиш ти, треба в кожному місті показати себе! (Перекривляє його). "Гей, Осипе, біжи, оглянь кімнату, кращу, та обід замов найкращий: я не можу їсти поганого обіду, мені потрібен кращий обід". Якби ж ото було, справді, що-небудь путнє, а то ж єлистратишко15 простий! З проїжджими знайомиться, а потім у карточки — от тобі й догрався! Ех, набридло таке життя! Бігме, на селі краще: воно хоч нема публічності, та й турботності менше, візьмеш собі бабу та й лежи увесь вік на полу та їж пироги. Ну, хто ж заперечує, звісно, якщо піде на правду, то життя в Пітері краще за все. Тільки б гроші були, а життя делікатне й політичне: театри, собаки тобі танцюють і все, що хоч. Розмовляє все на тонкій делікатності, що хіба тільки дворянству поступиться: підеш на Щукін16 — купці тобі гукають: "Шановний!", на перевозі в човні з чиновником сядеш; компанії захотів — біжи до крамнички: там тобі кавалер розкаже про табори і оповість, що всяка зірка означає на небі, так от, як на долоні все бачиш. Стара офіцерша зайде; покоївка іншого разу загляне така... фу, фу, фу! (Посміхається і трусить головою). Галантерейне, чорт забери, поводження! Нечемного слова ніколи не почуєш: усякий тобі каже ви. Набридло йти — береш візника й сидиш собі, як пан, а не хочеш заплатити йому — будь ласка: в кожному домі є наскрізні ворота, і ти так шмигнеш, що тебе ніякий диявол не знайде. Одне погано: іншим разом добре наїсишся, а іншим — мало не луснеш з голоду, як тепер, приміром. А все він винен. Що з ним зробиш? Батенько пришле грошики, що б то їх притримати — та куди... як почне гуляти: їздить візником, кожний день ти діставай до театру квиток, а там через тиждень, диви — й посилає на товчок продавати новий фрак. Іншим разом усе до останньої сорочки спустить, так що на ньому тільки й залишиться що сюртучина та шинелина.. Їй-богу, правда! І сукно таке важне, аглицьке! карбованців півтораста йому один фрак стане, а на базарі спустить карбованців за двадцять; а про штани й говорити нема того — за ніщо йдуть. А чому? — а тому, що за діло не береться: замість того, щоб на посаду, а він іде гуляти по прешпекту, в карти грає. Ех, якби знав це старий пан! Він не подивився б на те, що ти чиновник, а, піднявши сорочинку, таких би гарячих всипав тобі, що днів би з чотири ти почухувався. Коли служити, то служи. Ось тепер трактирник сказав, що не дам вам їсти, поки не заплатите за попереднє; ну, а коли не заплатимо? (Зітхаючи). Ах, боже ти мій, хоч би який-небудь капусняк! Здається, так би тепер увесь світ з’їв. Стукає; напевно це він іде. (Поквапливо схоплюється з ліжка).
Ява II
Осип і Хлестаков.
Х л е с т а к о в. На, візьми це (віддає кашкет і кийочок). А, знову валявся на ліжку?
О с и п. Та навіщо ж би мені валятись? Не бачив я хіба ліжка, чи що?
Х л е с т а к о в. Брешеш, валявся; бачиш, усе зібгане!
О с и п. Та нащо мені воно? Не знаю я хіба, що таке ліжко? У мене є ноги, я й постою. Навіщо мені ваше ліжко?
Х л е с т а к о в (ходить по кімнаті). Подивись, там, у картузі17, тютюну нема?
О с и п. Та де ж йому взятися, тютюнові? Ви позавчора останнє викурили.
Х л е с т а к о в (ходить і на всякі способи стискає свої губи; нарешті каже гучним і рішучим голосом). Послухай... гей, Осипе!
О с и п. Чого зволите?
Х л е с т а к о в (голосним, але не таким рішучим голосом). Ти біжи туди.
О с и п. Куди?
Х л е с т а к о в (голосом зовсім не рішучим і не гучним, дуже близько до прохання). Вниз, до буфету... Там скажи... щоб мені дали пообідати.
О с и п. Та ні, я й ходити не хочу.
Х л е с т а к о в. Як ти смієш, дурню?
О с и п. Та так, однаково, хоч і піду, нічого з цього не буде. Хазяїн сказав, що більше не дасть обідати.
Х л е с т а к о в. Як він сміє не дати? От іще дурниці!
О с и п. Ще, каже, і до городничого піду; третій тиждень пан грошей не платить. Ви ото з паном, каже, дурисвіти, і пан твій — крутій. Ми ото, каже, таких шелихвостів та падлюк бачили.
Х л е с т а к о в. А ти вже й радий, худобино, зараз переказувати мені все це.
О с и п. Каже: "Отак усякий приїде, обживеться, заборгується, потім і вигнати не можна". "Я", каже, "жартувати не буду, я просто із скаргою, щоб у холодну, та в тюрму".
Х л е с т а к о в. Ну, ну, дурню, годі! Біжи, біжи, скажи йому. Ото груба тварина!
О с и п. Та краще я самого хазяїна покличу до вас.
Х л е с т а к о в. Навіщо ж хазяїна? ти піди сам скажи.
О с и п. Та, справді, пане...
Х л е с т а к о в. Ну, біжи, чорт з тобою! поклич хазяїна. (Осип виходить).
Ява III
Х л е с т а к о в (сам). Страшенно як хочеться їсти! Так трошки пройшовся, думав, чи не пройде апетит,— ні, чорт забери, не проходить. Та якби в Пензі я не погуляв, стало б грошей доїхати додому. Піхотний капітан дуже підчепив мене: штоси18 дивовижно, бестія, зрізує. Всього яких-небудь чверть години посидів — і все обібрав. А до всього того страх як хотілось би з ним ще раз зчепитись. Нагоди тільки не трапилось. Ото погане місто! В овочевих крамницях нічого не дають в борг. Це вже, просто, підло. (Насвистує спочатку з "Роберта"19, потім: "Не ший мені, матінко", а наприкінці — ні се ні те). Ніхто не хоче йти.
Ява IV
Хлестаков, Осип і трактирний слуга.
С л у г а. Хазяїн казав спитати, чого вам треба.
Х л е с т а к о в. Здрастуй, браток! Ну, як ти, здоровий?
С л у г а. Хвалити бога.
Х л е с т а к о в. Ну що, як у вас в гостиниці? чи добре все йде?
С л у г а. Та, хвалити бога, все добре.
Х л е с т а к о в. Багато приїжджих?
С л у г а. Та досить.
Х л е с т а к о в. Послухаймо, любий, там мені досі обіду не приносять, то, будь ласка, піджени, щоб швидше — бачиш, мені зразу по обіді треба дещо зробити.
С л у г а. Та хазяїн сказав, що не буде більше давати. Він либонь хотів іти сьогодні скаржитись городничому.
Х л е с т а к о в. Та чого ж скаржитись? Поміркуй сам, любий мій, як же? мені ж бо треба їсти. Отак можу я зовсім охлянути. Мені дуже їсти хочеться: я не жартома це кажу.
С л у г а. Та воно так. Він казав: "Я йому обідати не дам, поки він не заплатить мені за попереднє". Отака вже відповідь його була.
Х л е с т а к о в. Та ти урезонь, уговори його.
С л у г а. Та що ж йому таке казати?
Х л е с т а к о в. Ти розтлумач йому серйозно, що мені треба їсти. Гроші самі собою... Він думає, що як йому, мужикові, нічого, коли не поїсть день, то й іншим так само. Ото новина!
С л у г а. Хай уже, я скажу.
Ява V
Х л е с т а к о в (сам). Це погано, одначе, якщо він зовсім нічого не дасть їсти. Так хочеться, як ще ніколи не хотілось. Хіба з одягу що-небудь спустити? Штани, або що, продати? Ні, краще вже поголодувати, та приїхати додому в петербурзькому костюмі. Шкода, що Йохим20 не дав на прокат карети, а гарно б, чорт забери, приїхати додому в кареті, підкотити отаким чортом до якого-небудь сусіда-поміщика під ґанок, з ліхтарями, а Осипа ззаду одягти в ліврею. Як би, я уявляю, всі переполохались! "Хто такий, що таке?" А лакей входить (виструнчуючись і вдаючи лакея): "Іван Олександрович Хлестаков із Петербурга, скажете прийняти?" Вони, бовдури, і не знають, що таке значить "скажете прийняти". До них коли приїде який-небудь там бевзь-поміщик, так і суне, ведмідь, просто у вітальню. До донечки якої-небудь гарненької підійдеш: "Панно, як я..." (Потирає руки і підчовгує ніжкою). Тьху! (плює) аж нудить, так їсти хочеться.
Ява VI
Хлестаков, Осип, потім слуга.
Х л е с т а к о в. А що?
О с и п. Несуть обід.
Х л е с т а к о в (приплескує в долоні і злегка підстрибує на стільці). Несуть! несуть! несуть!
С л у г а (з тарілками й салфеткою). Хазяїн в останній раз уже дає.
Х л е с т а к о в. Ну, хазяїн, хазяїн... Мені плювати на твого хазяїна! Що там таке?
С л у г а. Суп і печеня.
Х л е с т а к о в. Як, тільки дві страви?
С л у г а. Тільки ото.
Х л е с т а к о в. Ото дурниця яка! я цього не приймаю. Ти скажи йому: що це справді таке!.. Цього мало.
С л у г а. Ні, хазяїн каже, що ще багато.
Х л е с т а к о в. А соусу чому нема?
С л у г а. Соусу нема.
Х л е с т а к о в. Чому ж нема? Я бачив сам, проходивши повз кухню, там багато чого варилося. І в їдальні сьогодні вранці два якісь куценькі чоловіки їли сьомгу та ще багато дечого.
С л у г а. Та воно б то є, сказати, та нема.
Х л е с т а к о в. Як нема?
С л у г а. Та от нема.
Х л е с т а к о в. А сьомга, а риба, а котлети?
С л у г а. Та це для тих, котрі статечніші.
Х л е с т а к о в. Ах ти, дурень!
С л у г а. Егеж.
Х л е с т а к о в. Порося ти погане... Як же вони їдять, а я не їм? Чого ж я, чорт забери, не можу так само? Хіба вони не такі ж проїжджі, як і я?
С л у г а. Та вже звісно, що не такі.
Х л е с т а к о в. Які ж?
С л у г а. Звичайно які! вони вже, звісно: вони гроші платять.
Х л е с т а к о в. Я з тобою, дурню, не хочу говорити. (Насипає суп і їсть). Що це за суп? Ти просто води налив у миску: ніякого смаку нема, тільки смердить. Я не хочу цього супу, дай мені іншого.
С л у г а. Ми заберемо. Хазяїн сказав: коли не хочете, то й не треба.
Х л е с т а к о в (захищаючи рукою страву). Ну, ну, ну... облиш, дурню! Ти звик там поводитися з іншими: я, брат, не такого роду! зо мною не раджу... (Їсть). Боже мій, який суп! (Їсть далі). Я думаю, ще жодна людина в світі не їла такого супу: якесь пір’я плаває замість масла. (Ріже курку). Ой, ой, ой, яка курка! Дай печеню! Там супу трохи залишилось. Осипе, візьми собі. (Ріже печеню). Що це за печеня? Це не печеня.
С л у г а. А що ж таке?
Х л е с т а к о в. Чорт його знає, що таке, тільки не печеня. Це сокира засмажена замість яловичини. (Їсть). Шахраї, каналії! чим вони годують? І щелепи заболять, якщо з’їси один такий шматок. (Колупає пальцем у зубах). Падлюки! Зовсім як дерев’яна кора — нічим витягти не можна; і зуби почорніють після цих страв. Шахраї! (Витирає рот салфеткою). Більше нічого нема?
С л у г а. Нема.
Х л е с т а к о в. Каналії! падлюки! навіть хоч би який-небудь соус або печиво. Дармоїди! деруть тільки з проїжджих.
С л у г а разом з Осипом прибирає й виносить тарілки.
Ява VII
Хлестаков, потім Осип
Х л е с т а к о в. Справді, начебто й не їв; тільки-но розохотився. Якби дрібні, послати б на базар та купити хоч булку.
О с и п (входить). Там чогось городничий приїхав, дізнається й питає про вас.
Х л е с т а к о в (злякавшись).