Ревізор - Сторінка 8

Та що, справді? Я такий! я не подивлюсь ні на кого... я кажу всім: "Я сам себе знаю, сам". Я скрізь, скрізь. У палац кожен день їжджу. Мене завтра ж поставлять відразу на фельдмарш... (Підковзується і мало не гепається на підлогу, але його шанобливо підтримують чиновники).
Г о р о д н и ч и й (підходячи і трусячись усім тілом, силкується вимовити). А ва-ва-ва... ва...
Х л е с т а к о в (швидким уривчастим голосом). Що таке?
Г о р о д н и ч и й. А ва-ва-ва... ва...
Х л е с т а к о в (таким самим голосом). Не розберу нічого, все дурниці.
Г о р о д н и ч и й. Ва-ва-ва... шество, превосходительство, чи не накажете відпочити?.. от і кімната, і все, що треба.
Х л е с т а к о в. Дурниці — відпочити. Будь ласка, я ладен відпочити. Сніданок у вас, панове, добрий... я задоволений, я задоволений. (З декламацією). Лабардан! лабардан! (Входить до бокової кімнати, за ним городничий).
Ява VII
Ті самі, крім Хлестакова і городничого.
Б о б ч и н с ь к и й (до Добчинського). Ось це, Петре Івановичу, людина! Ось воно, що значить людина! Скільки живу, не був у присутності такої важної персони, мало не вмер від страху. Як ви думаєте, Петре Івановичу, хто він такий, міркуючи щодо чину?
Д о б ч и н с ь к и й. Я думаю, мало не генерал.
Б о б ч и н с ь к и й. А я так думаю, що генерал і підметки його не вартий; а якщо генерал, то хіба що сам генералісимус. Чули: державну ото раду як притиснув? Ходімо, розкажемо скоріш Амосові Федоровичу та Коробкіну. Прощайте, Анна Андріївно!
Д о б ч и н с ь к и й. Прощайте, кумонько. (Обидва виходять).
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч (до Луки Лукича). Страшно навіть; а чого, і сам не знаєш. А ми навіть і не в мундирі. Ну, що, як проспиться, та до Петербурга махне донесення? (Виходить у задумі разом із доглядачем шкіл, сказавши): Прощайте, пані!
Ява VIII
Анна Андріївна і Марія Антонівна.
А н н а А н д р і ї в н а. Ой, який приємний!
М а р і я А н т о н і в н а. Ах, красунчик!
А н н а А н д р і ї в н а. Але яке делікатне поводження! зразу можна побачити столичну штучку. Вітання і все не таке... Ох, як гарно! Я страх люблю таких юнаків! Я, просто, в нестямі. Я, одначе ж, йому дуже сподобалась: я помітила — все на мене поглядав.
М а р і я А н т о н і в н а. Ах, мамуню, він на мене дивився!
А н н а А н д р і ї в н а. Будь ласка, з своїми дурницями далі собі! Це тут зовсім недоречно.
М а р і я А н т о н і в н а. Ні, мамуню, справді!
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, от! боже борони, щоб не посперечатись! не можна та й годі! Де йому дивитись на тебе? І з якої речі йому дивитись на тебе?
М а р і я А н т о н і в н а. Справді, мамуню, все дивився. І як почав говорити про літературу, то глянув на мене, і потім, коли розповідав, як грав у віст з посланиками, то і тоді подивився на мене.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, може, один який-небудь раз, та й то вже так, аби тільки. "А", каже собі: "дай уже подивлюсь на неї!"
Ява ІХ
Ті самі й Городничий.
Г о р о д н и ч и й (увіходить навшпиньки). Чш... ш!
А н н а А н д р і ї в н а. Що?
Г о р о д н и ч и й. І не радий, що напоїв. Ну, що, як хоч одна половина з того, що він говорив, правда? (Задумується). Та як же й не бути правді? Підгулявши, людина все виносить наверх: що на серці, те й на язиці. Звісно, прибрехнув трохи; але ж, не прибрехавши, не мовиться ніяка мова. З міністрами грає і в палац їздить... Так от, справді, чим більше думаєш... чорт його знає, не знаєш, що й робиться в голові; просто, начебто або стоїш на якій-небудь дзвіниці, або тебе хочуть повісити.
А н н а А н д р і ї в н а. А я ніякого зовсім не відчувала побоювання; я просто бачила в ньому освічену, світську, вищого тону людину, а до чинів його мені й діла нема.
Г о р о д н и ч и й. Ну, вже ви — жінки! Всьому кінець, одного цього слова досить. Вам усе — финтирлюшки. Враз бевкнуть ні з того ні з сього слівце. Вас пошмагають, та й тільки, а чоловіка й поминай, як звали. Ти, серце моє, поводилася з ним так вільно, начебто з яким-небудь Добчинським.
А н н а А н д р і ї в н а. Про це я вже раджу вам не турбуватись. Ми дещо знаємо таке... (Поглядає на дочку).
Г о р о д н и ч и й (сам). Ну, вже з вами говорити!.. Отака, справді, оказія! Досі не можу опам’ятатися від страху. (Одчиняє двері і говорить у двері). Мишко! поклич квартальних, Свистунова і Держиморду; вони тут недалеко де-небудь за ворітьми. (Після невеличкої мовчанки). Дивно все завелось тепер на світі: хоч би народ ото був показний, а то худенький, тоненький — як його взнаєш, хто він? Ще військовий все-таки показує з себе, а як одягне фрачинку — ну, достоту муха з підрізаними крильми. Але ж довго кріпився тоді в трактирі, загинав такі алегорії та екивоки, що, здається, вік би не добився пуття. Аж от, нарешті, і піддався. Та ще наговорив більше, ніж треба. Видно, що людина молода.
Ява X
Ті самі та Осип. Всі біжать до нього назустріч, киваючи пальцями.
А н н а А н д р і ї в н а. Ходи сюди, любий мій!
Г о р о д н и ч и й. Чш... що? що? спить?
О с и п. Ні ще, трохи потягується.
А н н а А н д р і ї в н а. Послухай, як тебе звуть?
О с и п. Осип, пані.
Г о р о д н и ч и й (до жінки й дочки). Годі, годі вам! (До Осипа). Ну, що, друже, тебе нагодували добре?
О с и п. Нагодували, красно дякую; добре нагодували.
А н н а А н д р і ї в н а. Ну, що, скажи: до твого пана занадто, я думаю, багато їздить графів і князів ?
О с и п (набік). А що казати? Коли тепер нагодували добре, значить, потім ще краще нагодують. (Вголос). А так, бувають і графи.
М а р і я А н т о н і в н а. Серденько Осипе, який твій пан гарненький!
А н н а А н д р і ї в н а. А що, скажи, будь ласка, Осипе, як він...
Г о р о д н и ч и й. Та облиште, будь ласка! Ви отакою пустою мовою тільки мені заважаєте. Ну, що, друже?
А н н а А н д р і ї в н а. А чин який на твоєму панові?
О с и п. Чин звичайно який.
Г о р о д н и ч и й. Ох, боже мій, ви все із своїми дурними розпитуваннями! не дасте й слова поговорити про діло. Ну, що, друже, як твій пан?.. строгий? Любить отак пробирати, чи ні?
О с и п. А так, порядок любить. Йому вже щоб усе було справне.
Г о р о д н и ч и й. А мені дуже подобається твоє обличчя. Друже, ти напевно хороша людина. Ну, що...
А н н а А н д р і ї в н а. Послухай, Осипе, а як пан твій там, у мундирі ходить?..
Г о р о д н и ч и й. Та годі вам, справді, торохтійки які! Тут потрібна річ: ходить про життя людини... (До Осипа). Ну, що, друже, справді, мені ти дуже подобаєшся. В дорозі не заважає, знаєш, чайку випити зайву скляночку,— воно тепер холоднувато,— то ось тобі пара карбованчиків на чай.
О с и п (беручи гроші). А, красно дякую, пане! Дай боже вам усякого здоров’я! бідна людина, помогли їй.
Г о р о д н и ч и й. Гаразд, гаразд, я й сам радий. А що, друже...
А н н а А н д р і ї в н а. Послухай, Осипе, а які очі найбільше подобаються твоєму панові?..
М а р і я А н т о н і в н а. Осипе, серденько! який миленький носик у твого пана!
Г о р о д н и ч и й. Та заждіть, дайте мені... (До Осипа). А що, друже, скажи, будь ласка: на що більше пан твій звертає увагу, тобто, що йому в дорозі більше подобається?
О с и п. Любить він, зважаючи, що як доведеться. Найбільше любить, щоб його пригостили добре, частування щоб було хороше.
Г о р о д н и ч и й. Хороше?
О с и п. А так, хороше. От уже на що я, кріпосна людина, а й то дивиться, щоб і мені було добре. Їй-богу. Бувало заїдемо куди-небудь: "Що, Осипе, добре тебе почастували?" — "Погано, ваше внсокоблагородіє." — "Е", каже, "це, Осипе, негарний хазяїн. Ти", каже, "нагадай мені, як приїду". — "А", думаю собі (махнувши рукою), "бог з ним! я людина проста".
Г о р о д н и ч и й. Добре, добре, до діла ти говориш. Там я тобі дав на чай, то ось ще поверх того на бублики.
О с и п. За що даруєте, ваше високоблагородіє? (Ховає гроші). Хіба вже вип’ю за ваше здоров’я.
А н н а А н д р і ї в н а. Приходь, Осипе, до мене, теж одержиш.
М а р і я А н т о н і в н а. Осипе, серденько, поцілуй свого пана! (Чути з другої кімнати невеликий кашель Хлестакова.)
Г о р о д н и ч и й. Чш! (Підводиться навшпиньки. Вся сцена півголосом). Боже вас борони гомоніти. Ідіть собі! годі вже вам...
А н н а А н д р і ї в н а. Ходімо, Машенько! я тобі скажу, що я помітила в гостя таке, що нам удвох тільки можна сказати.
Г о р о д н и ч и й. О, вже там наговорять! Я думаю, піди тільки та послухай — і вуха потім заткнеш. (Звертаючись до Осипа). Ну, друже...
Ява XI
Ті самі, Держиморда і Свистунов.
Г о р о д н и ч и й. Чш! ото які косолапі ведмеді стукають чобітьми. Так і преться, начебто сорок пудів скидає хто-небудь з воза! Де вас чорт носить?
Д е р ж и м о р д а. Був за наказом...
Г о р о д н и ч и й. Чш! (Затуляє йому рота). Ото як каркнула ворона! (Передражнює його). Був за наказом! Як з бочки, так гарчить (До Осипа). Ну, друже, ти біжи, готуй там, що треба для пана. Все, що тільки є в домі, вимагай. (Осип пішов). А ви — стійте на ґанку і ні з місця! І нікого не пускати в дім стороннього, особливо купців! Якщо хоч одного з них впустите, то... Тільки побачите, що йде хто-небудь із просьбою, а хоч і не з просьбою, але схожий на таку людину, що хоче подати на мене просьбу, в шию так просто і штовхайте! так його! гарненько! (Показує ногою). Чуєте? Чш... чш... (Виходить навшпиньки слідом за квартальними).
Дія четверта
Та сама кімната в домі городничого.
Ява І
Входять обережно, майже навшпиньки: Амос Федорович, Артемій Филипович, поштмейстер Лука Лукич, Добчинський і Бобчинський у повному параді і мундирах. Вся сцена відбувається півголосом.
А м о с Ф е д о р о в и ч (шикує всіх півколом). Бога ради, панове, швидше кружка, та більше порядку. Бог з ним: і до палацу їздить, і державну раду картає! Шикуйтесь на військову ногу, неодмінно на військову ногу! Ви, Петре Івановичу, забіжіть з того боку, а ви, Петре Івановичу, станьте ось тут. (Обидва Петри Івановичі забігають навшпиньки).
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Воля ваша, Амосе Федоровичу, нам слід би дещо зробити.
А м о с Ф е д о р о в и ч. А що саме?
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Ну, відомо, що.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Підсунути?
А р т е м і й Ф и л и п о в и ч. Ну, так, хоч би й підсунути.
А м о с Ф е д о р о в и ч. Небезпечно, чорт забери! розкричиться: державна особа.