Робінзон Крузо - Сторінка 56

Ясна річ, герой Дефо змальований як людина свого часу і звертання в думках до всевишнього для нього цілком природне, але, як тонко зауважив К. Маркс, молитву Робінзон вважав за відпочинок. Проте головним змістом і основою його існування

є напружена праця. Це підтверджуєтьея таким яскравим прикладом. Перша поява стеблинок злакових рослин біля житла спершу здається бідолашному остров’янину виявом божественної турботи й щедрості. Коли ж він згадує, що свого часу висипав тут з мішка рештки пташиного корму, то зрозумів, що все відбулося природним шляхом, і його вдячність провидінню "значно охолола".

Важливо відзначити, що в жорстокій боротьбі із стихіями Робінзон не втрачав поняття про совість, співчуття, людяність. Останнє виявилось і в ставленні до П’ятниці та його батька, до визволеного іспанця, в активному неприйнятті дикунського насилля, в діях і навіть у роздумах героя. Так, готуючись до оборони від можливого нападу дикунів, він, добре розміркувавши, доходить висновку, що дикуни — теж люди і що вони "не більші вбивці, ніж ті християни, які вбивають полонених на війні або — як іще частіше буває — нищать мечем цілі армії, нікого не милуючи, навіть тих, хто склав зброю і здався".

Виступивши ще в 1702 р. своїм памфлетом "Як найшвидше розправитися з дисентерами" на захист віротерпимості, Дефо і в "Робінзонові" загострює цю проблему. Дивлячись на своїх "підданих" (П’ятницю з батьком та іспанця), Крузо зауважує, що серед них є один язичник-людоїд, один протестант і один католик, а потім не без гордості робить висновок: "Я допускав у своїх володіннях цілковиту свободу совісті". Процитована фраза мала змусити сучасників критично глянути на суспільство їхнього часу, коли свобода совісті для багатьох європейських народів була лише мрією.

При очевидній моногеройності роману (принаймні в більшій його частині) письменникові вдалося уникнути повної апології свого героя. Характер Робінзона зітканий з багатьох протиріч. Працелюбність, допитливість і сумлінність чудово вживаються з утилітаризмом і буржуазною діловитістю. Досить згадати, як віп продає викрадений у маврів баркас, звірині шкури й.навіть хлопчика Ксурі португальському капітанові, а згодом хазяйнує на власній цукровій плантації, володіє негром-невільником і вррушав до берегів Гвінеї по дешеву робочу силу — рабів. Живучи на острові, він поступово починає дивитися на нього як на своє володіння, відчуваючи себе "необмеженим володарем і законодавцем", а згодом повертається на "свій" острів як повноправний господар.

Показовим є й випадок з грішми на затонулому кораблі — епізод, який став хрестоматійним. Крузо1 розуміє, що па безлюдному острові гроші перетворюються на непотрібний мотлох, але інерція буржуазного мислення виявляється до абсурдного сильною, і Він забирає гроші з собою. І в цьому, і в інших випадках Робінзон діє як людина свого часу, і заслуга Дефо полягала в

тому, що він точно виписав життєво активний характер, породже-пий і зумовлений цілком певного історичною добою.

Вибраний прозаїком метод сухої мемуарно-щоденникової розповіді виявився напрочуд вдалою формою для втілення сміливого художнього домислу. Як з’ясували пізніші коментатори, романіст міг допускати дрібні неточності в географії й зоогеографії, але в головному — в зображенні реального характеру людини, що потрапила у виняткові обставини, він досягнув максимальної художньої переконливості. Його настанову на життєву вірогідність витримано від початку до кінця твору з неабиякою послідовністю.

Значну роль в поетиці роману та в його естетичному впливові на читача відіграє гіперболізація. Хіба не гіперболічний строк перебування героя на острові? Та й сам перебіг часу на острові, кількість тижнів, місяців і навіть років, потрібних Робінзонові, щоб викопати ті чи інші роботи, — все це приголомшує своєю незвичною масштабністю. Але письменник нібито й не намагається вразити нашу уяву. Навпаки, про все в романі розповідається спокійно й неквапно. Найнеможливіші події обставляються безліччю вірогідних подробиць. Життя, вигадане й неймовірне, зображується у формах самої реальності.

Водночас у книжці приховано живе й алегоричне начало. Історія Робінзона Крузо з усіма її перипетіями може бути сприйнята як розгорнута, обросла багатьма подробицями притча про Людину, про її зіткнення з природою, про її боротібу за життя, про фізичну, інтелектуальну й моральну стійкість.

Притча ця не позбавлена філософського змісту. Робінзон Крузо був першою "природною людиною" у великій європейській літературі доби Просвітництва, тобто людиною, вирваною із звич-кого соціального оточення і поставленою в цілком природні, не обмежені дією будь-яких соціальних інститутів умови. Мине кілька десятиріч, і великий французький мислитель Жан-Жак Руссо у своїх працях теоретично розробить концепцію "природної людини", протиставивши її "людині суспільній", позбавленій внутрішньої свободи й закріпаченій несправедливими соціальними законами та кастовими передсудами. Думка художня, отже, давала поштовх думці теоретичній, але такою вже була специфіка цієї філософічної епохи, коли мислитель і митець часто-густо уживалися в одній особі, коли філософія і художня творчість розвивались у тісному взаємозв’язку.

* * *

Справді нечуваний успіх першого роману надихнув Дефо на продовження історії Крузо. В серпні того ж 1719 року вийшли в світ "Дальші пригоди Робінзона Крузо", а через рік — "Серйозні роздуми Робінзопа Крузо протягом його життя та дивовижних пригод", своєрідний зпід напучень і повчальних максим. Обом продовженням, особливо останньому, не судилося довге життя, і сьогодні ними цікавляться здебільшого історики літератури. А тим часом перша книжка, яка давно вже стала класикою, й далі завойовує уми та серця численних читачів у всьому світі.

Правда, ранній успіх у масового любителя літератури дуже контрастував із ставленням до Дефо великих англійських нисьмен-пиків того часу. Александр Поуп висміяв Дефо у своїй сатиричній поемі "Дунсіада"; Джонатан Свіфт різко відгукнувся про нього і навіть у дечому пародіював "Робінзона Крузо" в своєму сатиричному романі "Мандри Гуллівера"; завжди вдячний своїм учителям і попередникам, Генрі Філдінг жодного разу не згадав імені Дефо. Але той самий А. Поуп. написав одного разу, що "перша частина "Робінзона Крузо" гарна"; Дж. Свіфт, пародіюючи книжку, тим самим поставився до неї як до помітного явища в літературі; С. Річардсон і Г. Філдінг об’єктивно (це доведено пізнішими дослідженнями) багато чим завдячували Дефо — основоположникові нового англійського роману. Це був справді новий роман. Творець "Робінзона Крузо", поставивши в центр зображеного ним світу цілком реальну людину, надав історії свого героя епічного масштабу, зміг побачити в його діяльності великий зміст і навіть героїку.

В континентальній Європі Дефо швидко здобув широку популярність, а його роман породив величезну кількість "робінзонад". У різних країнах Європи з’являлись книжки з однотипними словосполученнями в назвах: "німецький робінзон", "шотландський робінзон", "французький робінзон" тощо. Великою популярністю, наприклад, користувалася і виходила, в перекладі багатьма мовами книЖка Пітера Лонгвіля "Пустельник, або Неповторні й дивовижні пригоди пана Філіпа Кворла, англійця", яка належала до того ж розряду так званих "уявних мандрівок". Різний вік судився цим книжкам, ало жодна з них за ідейно-художньою значимістю не могла стати врівень із першозразком.

ІЗ найбільших умів доби Просвітництва Жан-Жак Руссо перший високо оцінив талановите творіння Дефо: у третій книжці педагогічного роману "Еміль, або Про виховання" він виділив чільне місце на невеликій книжковій полиці свого вихованця "Робінзонові Крузо" — цьому, за словами Руссо, "найвдалішому трактатові про природне виховання".

Відтоді книжка Дефо вважається прекрасним і корисним читанням для підлітків. Але "Робінзон Крузо" не тільки дитяча книжка. Ненав’язливий, схований за пригодницькою фабульною основою авторський дидактизм здатний впливати на читачів будь-якого віку.

У містифікаторській "передмові видавця" до книжки Данієль Дефо твердив, що історія ця нібито написана самим Робінзоном Крузо для того, щоб "віддати належне мудрості Провидіння". Нема підстав сумніватися в щирості Дефо, який визначив таким чином головну мету свого творіння. Але об’єктивне звучання творів, тим більше — в подальші епохи, далеко не завжди збігається з суб’єктивними намірами й деклараціями авторів. Насправді автор "Робінзона Крузо" віддав належне розуму, волі й працьовитості Людини, яка перемагає в нелегкій, боротьбі з відчаєм і зневірою.

Життєстверджуючий пафос роману Дефо виявився співзвучним не тільки читачам епохи Просвітництва. Історія сприйняття цієї чудової книжки в ХІХ–ХХ сторіччях не менш показова. Давно забуті численні наслідування "Робінзонові Крузо", злі пасквілі й невдалі пародії на нього. А книжка й досі цікавить читача, наснажуючи його життєвою активністю, наполегливістю й любов’ю до праці. Навіть у тяжкі для світу часи, коли, здавалося б, нелегко було встояти перед натиском страху й відчаю, "Робінзон "Крузо" був серед тих гуманістичних у своїй основі книжок, які змушували людство повірити в себе, у власні сили, в непереможність здорового глузду.

Давно переступивши через усі національні й державні кордони, перший і найкращий роман Д. Дефо витримав найважче для творів мистецтва випробування — випробування часом.

М. СОКОЛЯНСЬКИЙ

comments

Коментарі

Роман Д. Дефо під назвою "Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, розказані ним самим" був опублікований в Лондоні 23 квітня 1719 р. і розійшовся блискавично. Друге видання з’явилося в травні того ж року й було розпродане так само швидко. Величезний успіх твору спонукав Дефо написати його продовження. Друга частина роману "Дальші пригоди Робінзона Крузо…" вийшла разом з четвертим виданням першої в серпні 1719 р. і теж привернула до себе увагу. Третя, остання частина роману "Серйозні роздуми Робінзона Крузо…" вийшла друком 1720 р. і через свій надмірний пуританський дидактизм успіху не мала. Згодом "Робінзон Крузо" був перекладений багатьма мовами світу і дуже скоро став однією з найпопулярніших книжок для дорослих і для дітей.

Роман Дефо .був добре відомий українським письменникам XIX ст., зокрема Т.