Ромео і Джульєтта (сучасний переклад О. Грязнова) - Сторінка 3

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Синьйоро, гості зійшлися, вечеря готова. Вас кличуть. Питаються, де синьйорина… на кухні клянуть годувальницю, і все у безладі. Мені наказано негайно подавати. Благаю, синьйоро, приходьте скоріше. (Іде геть.)

С и н ь й о р а К а п у л е т т і
Ходім, Джульєтто. Граф уже чекає.

Г о д у в а л ь н и ц я
Хай Бог їй ночі щастя посилає!

Ідуть геть.

Сцена четверта

Вулиця.
Входять Р о м е о, М е р к у ц і о і Б е н в о л в о
з п'ятьма чи шістьма іншими масками,
за ними с л у г и зі смолоскипами.

Р о м е о
Чи слід нам щось сказати, увійшовши,
Чи ввійдемо без будь-яких пояснень?

Б е н в о л і о
Ні, пишномовність вийшла вже із моди
І застарів опецьок-Купідон
З колчаном, повним стріл, і довгим луком,
Що так лякає молодих жінок.
Не треба і Пролога, що промову
Не здатний проказати без підказки.
Хай, що завгодно, думають про нас, –
Ми тільки потанцюємо і підем.

Р о м е о
Подайте смолоскип: я посвічу вам;
Для танців аж занадто я сумний.

М е р к у ц і о
Ні, друже, ти повинен танцювати.

Р о м е о
Не ждіть цього! Ви в бальних черевиках,
Вам легко, а у мене на душі
Свинець, що не дає ступити й кроку.

М е р к у ц і о
Позич у Купідона пару крилець,
Та й пурхай, наш закоханий, на них!

Р о м е о
Його стріла сильніша, аніж крила:
Поранений, я більше не злечу
До неба над скорботою своєю.
Мене гнітить кохання, як тягар.

М е р к у ц і о
Отямся, схаменися – й переможеш
Оцю істоту ніжну, цю любов.

Р о м е о
О ні! Любов не ніжна, а жорстока,
Що коле, мов тернові колючки.

М е р к у ц і о
Якщо любов жорстока із тобою,
І ти до неї теж жорстоким будь.
Щоб подолати, сам коли і дряпай.
(Слугам.)
Подайте маску! Байдуже мені,
Якщо я в ній здаватимусь потворним.
Нехай сама за мене червоніє.

Б е н в о л і о
Пора ввійти; постукаймо, заходьмо
І без розмов вступаймо у танок.

Р о м е о
Подайте смолоскип! Нехай ногами
Потопчуть очеретяні циновки
Всі ті, у кого легко на душі.
А я світити буду і дивитись,
Бо зовсім не до радощів мені.

М е р к у ц і о
Ну, не сумуй! Якщо ти сам безсилий,
Ми витягнемо шкапу із багна –
Тебе з любові, у якій загруз ти.
Ходім. Не варто світло витрачати.
Р о м е о
Це як?
М е р к у ц і о
Втрачати час на балачки
Безглуздо, як палити вдень свічки.
Тож сенсу більше у моїх словах,
Ніж розуму у наших головах.

Р о м е о
Та чи розумно на бенкет іти
Незваними?
М е р к у ц і о
Чому питаєш ти?
Р о м е о
Я бачив сон.
М е р к у ц і о
Я – теж; то чим хвалиться?
Р о м е о
Що бачив ти?
М е р к у ц і о
Що брешуть всі сновидці.
Р о м е о
Є віщі сни. Побачити іще б…

М е р к у ц і о
Ти, певне, бачив королеву Меб!
То повитуха фей. Вона не більша
Агата у каблучці олдермена.
Вона в упряжці із найменших мошок
У сплячих роз'їжджає по носах.
З крил коника дашок її візка,
З найтонших павутинок в неї віжки,
З павучих лапок спиці у коліс,
А збруя вся – із місячного світла.
Їй волосинка служить батогом,
А пужалном – гомілка цвіркунова.
За кучера – малесенький комарик,
Не більший, аніж білі черв'ячки,
Що у служниць під нігтями бувають.
Візок її з горіха лісового,
Обточеного вмілим короїдом,
Що служить їй каретником давно.
Коли проїде королева Меб
По мозку у закоханих, їм сниться
Кохання; по колінах у придворних –
І сняться їм улесливі поклони;
До пальців адвоката доторкнеться –
І сняться адвокату хабарі.
Проїде по вустах жінок прекрасних –
І сняться їм жагучі поцілунки,
(Хоч часто спересердя насилає
Прищі й болячки королева Меб
На тих, що надто люблять фарбуватись).
Проїде по чолу у кар'єриста –
І той вві сні вже бачить хлібне місце,
А полоскоче ніздрі у абата –
І бачить він подвоєний дохід.
Промчить вона по шиї у солдата –
Ввижаються йому криваві битви,
І дзвін клинків, і барабанний бій.
Здригнувшись, прокидається служивий,
Та, помолившись, знову засинає.
Та ж сам Меб скуйовджує волосся
Людей, а коням заплітає гриви.
Та ще й дівчат привчає уві сні
Вагу сторонню на собі тримати,
Щоб виконать призначення жінок.
Іще ця Меб…
Р о м е о
Меркуціо, доволі!
Говориш ти дурниці.

М е р к у ц і о
Так, про сни,
Про цих дітей розслабленого мозку,
Які по суті – тільки гра уяви.
Ця гра, немов повітря, невагома,
Мінлива, наче вітер, що свавільно
Несе на північ лагідне тепло,
А вже за мить на південь – лютий холод.

Б е н в о л і о
Цей вітер здув, здається, наші плани:
Бенкет скінчився, прийдемо ми пізно.

Р о м е о
А я боюсь, що прийдемо зарано.
Мене чомусь гнітить передчуття:
Немов би щось недобре розпочнеться,
Ще скрите дотепер у надрах долі,
Що викличе розв'язку нищівну.
Обірветься життя, що б'ється в грудях,
І я зустріну передчасну смерть.
Та той, хто править човником моїм,
Хай напинає парус! Ну, ходім!

Б е н в о л і о
Бий в барабан!
Ідуть геть.
Сцена п'ята

Зала в домі Капулетті.
М у з и к а н т и чекають.
Входять с л у г и з серветками.

1-й с л у г а. Де ж Сотейник? Чому він не допомогає прибирати? Напевне, облизує тарілки. Він лиш це і знає.
2-й с л у г а. Коли вся чиста робота доручена одному чи двом, а в них ще й руки немиті, то вийде дуже брудна справа.
1-й с л у г а. Геть ці табуретки! Відсуньте шафу з посудом, та пильнуйте за сріблом (одному зі слуг). Приховай для мене шматочок марципана та впусти Сусанну і Неллі. Гей, Ентоні! Сотейнику!
3-й с л у г а. Що потрібно?
1-й с л у г а. Тебе чекають, питають, шукають і кличуть усюди, а тебе ніде нема.
3-й с л у г а. Та не можу я бути і тут, і там, і всюди. Веселіше, хлопці! Бо хто останнім лишиться, на того все і спишеться.
Ідуть геть.
Входить К а п у л е т т і з родиною, гостями та масками.

К а п у л е т т і
Ласкаво прошу! Хай прекрасні дами,
Які не мають мозолів на ніжках,
Танцюють з вами! Хто із них тепер
Відмовиться від танців? Присягаюсь,
Як хтось з красунь маніжитись почне, –
У неї мозолі. Ну що, спіймав?
(до Ромео і його супутників)
Вітаю вас, синьйори! Пам'ятаю:
Колись я також маску одягав
І ніжно шепотів у миле вушко
Свої зізнання. Все пройшло, пройшло…
Привіт мій вам! – Ну, грайте ж, музиканти! –
Гей, місця, місця! Нумо всі в танок!

Грає музика, гості танцюють.
Побільше світла, слуги! Геть столи!
Камін гасіть, тут жарко і без нього.
(до старого К а п у л е т т і)
Нарешті бачу вас, люб'язний дядько.
Сідаймо, наші танці вже минули…
Коли останній раз були ми в масках?

С т а р и й К а п у л е т т і
Відтоді років з тридцять вже пройшло.

К а п у л е т т і
Не може бути! Ні, не так давно.
Було це, як Люченціо женився,
Якраз на Трійцю. Років з двадцять п'ять
Пройшло з тих пір.

С т а р и й К а п у л е т т і
Ні, більше. Син у нього
Вже має тридцять років.

К а п у л е т т і
Та невже!
Він ще недавно був неповнолітній.

Р о м е о
(до свого слуги)
Хто синьйорина та, що йде під руку
З щасливим кавалером?

С л у г а
Я не знаю.
Р о м е о
(дивлячись на Джульєтту)
Яка прекрасна! Очі ці ясні
Світліш горіти змушують вогні.
На фоні ночі погляд, чару повний,
Немов у вусі мавра перл коштовний.
І вся вона поміж дівчат і жон,
Немов голубка біла між ворон.
Я підійду цій масці завдяки,
Щоб лиш торкнутись до її руки.
Краси і справді бачив я замало.
Ні, серце, ти ще досі не кохало!

Т і б а л ь т
Я впізнаю за голосом Монтеккі.
Паж, принеси рапіру! Як! Посмів
Зухвалець цей з'явитися сюди
Під маскою, щоб наш бенкет ганьбити?
За честь сім'ї, зневажену цілком,
Його убити не було б гріхом.

К а п у л е т т і
Чому ти розлютився так, небоже?

Т і б а л ь т
Бо в дім таємно ворог наш – Монтеккі
Під маскою наважився з'явитись,
Щоб над бенкетом нашим поглумитись.

К а п у л е т т і
Ромео юний тут?
Т і б а л ь т
Авжеж, Ромео.
К а п у л е т т і
Угомонися і облиш його!
Себе тримає він цілком щляхетно.
Сказати чесно – вся Верона хвалить
Його за чемність і за доброчесність.
За всі міські скарби я не дозволю,
Щоб тут, у нас, образили його.
Тож наберись терпіння і на нього
В подальшому уваги не звертай.
Так хочу я. І не дивись похмуро,
Бо на бенкеті недоречна злість.

Т і б а л ь т
Вона доречна, як між нас негідник.
Я не стерплю його.

К а п у л е т т і
Ого! Не стерпиш?
Терпіти змушу – чуєш ти, хлопчисько?
Хто з нас господар? Я чи ти? Отож!
Не стерпить він! Та, Господи, він може
Усіх гостей моїх перелякати
І викликать сум'яття серед них!

Т і б а л ь т
Але ж ганьба це, дядьку!

К а п у л е т т і
Досить, досить!
Занадто ти зухвалий. Та дивись,
Бо потім доведеться жалкувати!
Надумав, – чорт візьми! – мене бісити.
Знайшов хвилину… Вгомонись, зухвальче,
Бо я зумію… (слугам)
Більше світла, світла!
(до Тібальта)
…ні, змушу вгомонитися тебе.
(до гостей)
Ну, друзі, веселіше, веселіше!

Т і б а л ь т
Я краще геть піду. Хоч я мовчу,
Але від люті й сорому тремчу.
Оце солодке вторгнення вороже
На жовч гірку перетворитись може.

Виходить.
Р о м е о
(до Джульєтти)
Якщо рука лишила слід незримий,
Що оскверняє, як напасть лиха,
Нехай вуста – покірні пілігріми –
Зітруть цілунком слід цього гріха.

Д ж у л ь є т т а
В побожності руки гріха немає:
Є, безперечно, руки й у святих.
З молитвою прочанин їх торкає,
І дотик цей, як поцілунок їх.

Р о м е о
Та є, крім рук, вуста у пілігріма…

Д ж у л ь є т т а
Так, для молитви…
Р о м е о
О, моя свята!
Дозволь, щоб доторкнулися вуста
До вуст твоїх. Не будь же невмолима!

Д ж у л ь є т т а
Святі, сам знаєш, незворушні й чемні,
Хоч би й були моління недаремні.

Р о м е о
Будь зовні незворушна, щоб по суті
Підтвердить: молитви мої почуті.
(Цілує її в губи.)
Твої вуста мій гріх з моїх знімають.

Д ж у л ь є т т а
Мої вуста взяли на себе гріх.

Р о м е о
Який солодкий він, – вуста лиш знають.
Дозволь, його зніму із вуст твоїх.
(Цілує її вдруге.)

Д ж у л ь є т т а
Мій пілігрім цілує, як по книзі.
(Входить годувальниця.)

Г о д у в а л ь н и ц я
Вас матінка шукає, синьйорино.
Джульєтта відходить.
Р о м е о
Хто в неї мати?

Г о д у в а л ь н и ц я
Хто ж цього не знає?
Це – наша господиня, Капулетті –
Розумна, добра й доброчесна жінка.
Я годувала донечку її,
З якою ви тут щойно розмовляли.
Скажу вам прямо: буде той щасливим,
Кому до рук дістанеться цей скарб.
(Відходить.)
Р о м е о
І треба ж так скінчитися забаві –
Моє життя у ворога в заставі!

Б е н в о л і о
Ходім. Забава наша удалась.

Р о м е о
Боюсь, моя біда лиш почалась.

К а п у л е т т і
Ні, гості дорогі, ще не розходьтесь.
Готуються для вас іще закуски.
Ви все ж таки йдете? Тоді усім
Вам дякую за честь вас тут приймати.
Гей, смолоскипів принесіть побільше!
(до старого Капулетті)
Прощайте, дядьку! Надобраніч всім!
Піду до ліжка.