Розбійники - Сторінка 22

Але ваш безсмертний дух чинить опір вашим словам і перемагає вашу сліпу думку.

Франц. Але я не хочу безсмертним бути... Хай ним буде хто хоче, я не проти того. Я примушу його знищити мене, я розлютую його, щоб він з люті знищив мене. Скажи мені, який є найтяжчий гріх, щоб якнайбільше його прогнівити?

Мозер. Я знаю їх тільки два. Але не люди чинять їх ї не люди за них карають.

Франц. Які ж ці два гріхи?

Мозер (дуже значуще). Батьковбивством зветься один, братовбивством — другий... Чого ви враз так зблідли?

1 Пізарро (близько 1475—1541)—іспанський авантюрист, що після відкриття Америки вирушив на чолі незначного загону до беоегів Перу, розграбував її багатства і винищив більшу частину населення.

Франц. Як, старий? З небом чи з пеклом ти у змові? Хто це тобі сказав?

Мозер. Горе тому, в кого вони обидва на душі! Краще б йому й не родитися! Але будьте спокійні! У вас же ні батька вже нема, ні брата!

Франц. Ха!.. Як, ти не знаєш тяжчих гріхів? Подумай краще!.. Смерть, небо, вічність, прокляття так і виснуть у тебе на язиці... То тяжчих нема?

Мозер. Тяжчих нема.

Франц (падає на стілець). Знищення! Знищення!

Мозер. Радійте ж, радійте! Вважайте себе щасливим! При всіх ваших мерзотах ви ще свята людина в порівнянні з батько-вбійником. У порівнянні з тим, що його чекає, прокляття, яке спіткає вас, це спів любові... нагорода...

Франц (схоплюючись). Бодай ти стократ крізь землю провалився, сово зловісна! Хто тебе кликав сюди? Кажу тобі, забирайся геть, а то я зроблю з тебе решето!

Мозер. Невже бредня попівська може такого філософа до нестями довести? Розвійте її одним подихом ваших уст! (Вихо* дить.)

Франц кидається в кріслі в жахливому хвилюванні. Глибоке мовчання. Вбігає елуга.

Слуга. Амалія втекла! Граф раптово зник!

Даніель боязко входить.

Даніель. Ласкавий пане, загін вершників шалено мчить сюди з узгір'я з криками: "Смерть, смерть!" Усе село в тривозі.

Франц. Біжи, звели дзвонити в усі дзвони... Хай усі йдуть до церкви... впадуть навколішки... моляться за мене... Всіх ув'язнених випустити на волю... Біднякам я все поверну вдвоє, втроє...; Я хочу... Іди ж... Поклич духівника, щоб він відпустив мої грі-: хи... Чому ж ти не йдеш?

Гомін чутнішає.

Даніель. Боже, прости мені тяжкі мої гріхи!.. Як це зрозуміти? Ви ж завжди виганяли з дому всяку побожність, не раз шпурляли мені в голову біблію або збірку проповідей, коли за-; ставали мене за молитвою...

Франц. Ні слова про це!.. Смерть! Ти бачиш?. Смерть!.. Щоб не було пізно.

Чути, як лютує Швейцер.

Молись же! Молись!

Даніель. Я завжди це говорив вам... Ви так нехтуєте святими молитвами... але стережіться, стережіться! Коли біда при-;

ходить до людини, коли ви зовсім потопаєте, ви ладні всі скарби світу віддати за одне зітхання християнське... От бачите! Ви лаяли мене! І от маєте! Ви бачите?

Франц (судорожно обнімає його). Прости, любий, золотий, безцінний Даніелю, прости. Я одягну тебе з голови до... тільки молись... Я вберу тебе як до весілля... я буду... Молись же!.. Заклинаю тебе, навколішках тебе заклинаю... ім'ям диявола! Молись!..

Шум на вулиці. Крик, грюкіт.

Швейцер (на вулиці). На приступ! Бий на смерть! Трощи!.. Я бачу світло—він, мабуть, там.

Франц (навколішках). Царю небесний, почуй мою молитву!.. Це вперше... і вже напевне не повториться більше... Почуй мене, небесний боже!..

Даніель. Господи! Що ви робите? У вас і молитви безбожні.

Збігається народ.

Народ. Злодії! Вбивці! Що за жахливий галас серед ночі?

Швейцер (усе ще на вулиці). Відженіть їх, товариші! — Це диявол, він прийшов по вашого пана...— Де Шварц із своїм загоном?.. Оточуй замок, Грімм!.. Штурмуйте мури!

Грімм. Несіть сюди палаючі головні!.. Або ми до нього, або він до нас... Я підпалю його покої!

Франц (молиться). Я не був звичайним убивцею, мій боже... Я не грішив у дрібницях, мій боже...

Даніель. Боже, помилуй нас! У нього й молитви стають гріхами.

Летять головні і каміння. Дзвенять розбивані шибки. Замок палає.

Франц. Я не можу молитись... Тут, тут (б'ючи себе в груди і в голову) так пусто... все висхло. (Встає.) Ні, не буду я молитись... Цієї перемоги небо не здобуде, посміховищем для пекла я не стану...

Даніель. Боже милосердий! Допоможіть!.. Рятуйте!.. Весь замок в огні!

Франц. Візьми оцю шпагу. Швидше! Всади її мені ззаду в живіт, щоб ці падлюки з мене не знущались.

Пожежа більшає.

Даніель. Борони боже! Борони боже! Я не хочу нікого передчасно й на небо виряджати, а тим більше... (Вибігає.)

Франц (нерухомо дивиться йому вслід, після деякої паузи). В пекло, хочеш ти сказати... Справді! Я вже передчуваю щось подібне... (Божеволіючи.) Чи не ви так весело виводите? Чи не ваше чую я сичання, гади пекельні?.. Вони ринули сюди, виламують двері... Але чого вагаюсь я перед вістрям цієї шпаги?.. Двері тріщать... валяться... рятунку нема... Зглянься хоч ти на мене! (Зриває золотий шнур з капелюха і задушується.)

Швейцер зі своїми людьми.

Швейцер. Де ти, каналіє? — Бачите, як вони тікають?..— Невже у нього так мало друзів?.. Куди ж ця тварюка заховалась?

Грімм (спіткнувшись на труп). Стій! Що це лежить тут під ногами? Світіть сюди!

Шварц. Він випередив нас. Сховайте ваші мечі,— він лежить тут, наче дохла кішка.

Швейцер. Мертвий! Як? Мертвий? Помер без мене?..; Брехня, кажу вам. Побачите, як жваво він у мене схопиться. (Трусить його.) Гей, ти! Є нагода батька вбити!

Грімм. Не завдавай собі клопоту. Він мертвий.

Швейцер (відходить від нього). Так, він не радіє... Він справді мертвий.— Верніться й перекажіть моєму отаманова: він мертвий... А мене вія більше не побачить. (Стріляє собі в лоб.)

ЯВА ДРУГА

Місце дії те саме, що в останній сцені четвертого акту.

Старий Моор сидить на камені. Проти нього розбійник Моор. По лісі то тут, то там розбійники.

Розбійник Моор. Його й досі нема! (Ударяє кинджалом об камінь так, що іскри сиплються.)

Старий Моор. Прощення хай буде йому карою, подвоєна любов — моєю помстою.

Розбійник Моор. Ні, клянуся моєю озлобленою душею! Цього не буде. Я не хочу цього. Хай тягне за собою в вічність свій жахливий злочин! А то чого б я мав його вбивати?

Старий Моор (заливаючись слізьми). О моя дитино!

Розбійник Моор. Як? Ти плачеш за ним?.. Біля цієї башти ?

Старий Моор. Зглянься! О, зглянься! (У розпачі ламає руки.) Зараз, зараз судитимуть мого сина!

Розбійник Моор (злякано). Якого сина? Старий Моор. Ах, що значить твоє запитання? Розбійник Моор. Нічого, нічого!

Старий Моор. Невже ти прийшов знущатися з мого горя? Розбійник Моор. Зрадницьке сумління! — Не звертайте уваги на мої слова.

Старий Моор. Так, я мучив одного сина, і тепер другий

син мучить мене,— це перст божий... О мій Карле! Мій КарлеГ Якщо ти витаєш надо мною в одїнні миру, то прости мені, о,, прости мені!

Розбійник Моор (швидко). Він прощає вам. (Збентежено.) Якщо гідний він сином вашим зватись, то він мусить вам простити.

Старий Моор. Ах, він був надто прекрасний для мене..^ Але я піду до нього назустріч з моїми слізьми, з моїми безсонними ночами, з моїми нестерпними снами; я обніму його коліна й волатиму... голосно волатиму: "Согрішив я перед небом і перед, тобою. Я не гідний зватися твоїм батьком".

Розбійник Моор (дуже зворушений). То ви його любили, вашого другого сина?

Старий Моор. Ти знаєш це, о небо! Навіщо дав я себе обманути підступами злого сина? Я був би найщасливішим серед, усіх батьків у світі. Як прекрасно розцвітали біля мене мої діти, повні надій! Але—о годино нещаслива!—злий дух увійшов у серце другого мого сина; я повірив змієві — і втратив обох. (Затуляє обличчя руками.)

Розбійник Моор (далеко відходить од нього). Втратив навіки!

СтарийМоор. О, як глибоко я відчуваю тепер те, що говорила мені Амалія,— дух помсти промовляв її устами: "Марно-простягатимеш ти до сина свої холодіючі руки, марно сподіватимешся потиснути гарячу руку свого Карла,— він ніколи не стоятиме біля твого ліжка..."

Розбійник Моор, відвернувшись, подає йому руку.

О, якби це була рука мого Карла!.. Але він лежить далеко, в тісній домовині, спить залізним сном і ніколи не почує голосу моєї скорботи... Горе мені! Вмерти на чужих руках... Не мати-більш ні одного сина... ні одного сина, який закрив би мені очі...

Розбійник Моор (з надзвичайним хвилюванням). Це мусить бути тепер... тепер... (До розбійників.) Облиште мене. І все ж... чи можу я повернути йому сина? Ні, я не можу йому" сина повернути! Ні, я не зроблю цього!

Старий Моор. Що, мій друже? Що ти там шепочеш?

Розбійник Моор. Твій син... так, старче (затинаю-чись)... твій син... загинув навіки.

Старий Моор. Навіки?

Розбійник Моор (у жахливій тузі дивлячись на небо). О, лише на цей раз... не дай ослабнути душі моїй! Лише на цей: раз підтримай мене!

Старий Моор. Навіки, кажеш ти?

Розбійник Моор. Не запитуй більше! Навіки, сказав я.

Старий Моор. ЧужинчеІ Чужинче! Навіщо вивів ти мене

з тієї башти?

Розбійник Моор. А що якби я зараз викрав у нього благословення... викрав, як злодій, і зник із цією божественною здобиччю?.. Батьківське благословення, кажуть, ніколи не загине.

Старий Моор. І мій Франц загинув?

Розбійник Моор (падає перед ним навколішки). Я зламав засуви твоєї темниці... Благослови ж мене!

Старий Моор (з болем). Навіщо тобі губити сина, рятуючи батька?.. Поглянь, милосердя боже невичерпне, а ми, хробаки нікчемні, відходимо до сну зі своєю злобою. (Кладе руку на голову розбійника.) Будь такий же щасливий, який ти був милосердий!

Розбійник Моор (встає зворушений). О, де моя мужність? М'язи мої ослабли, кинджал падає з моїх рук.

Старий Моор. "Як любо, коли брати живуть дружно, немов роса, що падає з Єрмону на гору Сіон"... Умій, юначе, заслужити цю радість, і ангели небесні розкошуватимуть у сяйві твоєї слави! Хай мудрість твоя буде мудрістю сивизни, а серце твоє... хай серце твоє буде серцем безневинної дитини.

Розбійник Моор. О, коли б зазнати цього щастя! Поцілуй мене, божественний старче!

Старий Моор (цілує його). Думай, що це батьків поцілунок, а я думатиму, що цілую сина... Ти й плакати можеш?

Розбійник Моор. Я подумав, що це батьків поцілунок.— Горе мені, якщо вони зараз його приведуть.

Супутники Швейцера входять у німій скорботі, понуривши голови і затуляючи обличчя руками.

Розбійник Моор.