Русалочка - Сторінка 4

- Ганс Крістіан Андерсен -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Вона кивнула їм. Сестри пізнали її і розповіли, скільки суму вона їм усім завдала. З того часу щоночі вони відвідували її, і раз навіть, ген удалині, вона помітила стару бабусю, яка вже багато років не піднімалася на поверхню води, і самого морського царя з короною на голові. Вони простягали руки до неї, але не наважувалися так близько підпливати до землі, як її сестри.

День по дню ставала русалочка все милішою принцові, він любив її, але любив, як люблять хороше миле дитя, йому й на думку не спадало, що він може зробити її королевою. А вона ж мусила стати його дружиною, щоб не перетворитися в морське шумовиння на ранок після його весілля.

"Хіба ти не любиш мене найдужче від усіх на світі? Хіба не кохаєш ніжно і щиро?" — здавалось, питали очі маленької русалочки, коли він обнімав її і цілував у прекрасне чоло.

— Так, ти мені наймиліша,— казав принц,— тому що в тебе найкраще серце на світі, ти віддана мені, як ніхто, і ти схожа на одну юну дівчину, яку я бачив один лише раз і, напевне, ніколи вже не побачу. Якось я плив на кораблі, він розбився, хвилі викинули мене на берег коло святого монастиря, де живе багато молодих дівчат; наймолодша з них знайшла мене на березі і врятувала мені життя. Я тільки двічі поглянув на неї. Вона єдина, яку я можу полюбити на світі. Але ти схожа на неї, і ти майже витіснила її образ з моєї душі. Та дівчина належить святому храму, і ось моя щаслива доля послала мені тебе. Ніколи ми з тобою не розлучимось!

"Ох, він не знає, що це я врятувала йому життя,— думала русалочка,— це я винесла його з морських хвиль на берег і поклала в лісі, де стоїть монастир. Я дивилася, заховавшись у морському шумовинні, чи не прийдуть люди. Я бачила цю гарну дівчину, яку він любить більше за мене! — І русалочка глибоко зітхала, бо плакати вона не вміла.— Він каже, дівчина належить храму, вона ніколи не повернеться в світ, вони ніколи не зустрінуться. А я з ним, бачу його щодня, я піклуватимусь про нього, любитиму його, віддам йому все життя

Та от почали гомоніти, що принц має одружитися з красунею, дочкою сусіднього короля, і вже споряджали для мандрівки багатий корабель.

Принц поїде до сусіда ніби для того, щоб познайомитися з його країною, а насправді, щоб побачити його дочку. Він вирушить з великим почтом. Русалочка хитала головою і сміялася, вона знала думки принца краще за всіх.

— Я мушу їхати! — сказав він їй.— Я мушу побачити прекрасну принцесу, мої батьки хочуть цього, але вони ніколи не примусять мене, щоб я обрав її своєю нареченою. Я не можу її полюбити. Вона не схожа на ту дівчину з монастиря, на яку схожа ти. Якщо мені вже й доведеться колись обирати наречену, а візьму тільки тебе, моє німе знайденятко з промовистими очима.— І він цілував її в рожеві вуста, бавився її довгим розкішним волоссям і пригортав голову до її серця, яке так жадало людського щастя.

— Адже ти не боїшся моря, моє німе дитя? — спитав він, коли вони вдвох стояли на палубі корабля, що віз їх у сусіднє королівство. І він розповідав про бурі і штилі, про дивовижних морських риб у глибині моря і про все, що бачили там водолази, а русалочка тільки усміхалась, слухаючи його оповідання, бо ж ніхто краще за неї не знав, як там, на морському дні.

Ясної місячної ночі, коли всі спали, крім рульового, вона сіла на борт корабля і стала дивитися в прозору воду. Їй здалося, що вона бачить батьківський палац. Високо на шпилі стояла стара бабуся в срібній короні на голові і дивилася крізь рухливі хвильки води на борт корабля.

От випливли і її сестри над водою, вони сумно дивилися на неї і ламали в розпачі свої білі руки. Вона кивнула їм голівкою, усміхнулась і хотіла розповісти, що їй добре і вона щаслива, але підійшов корабельний юнга, і сестри вмить поринули у глибину, а юнга подумав, що то біле морське шумовиння майнуло на хвилях.

На ранок корабель спустив паруси в гавані пишної столиці сусіднього королівства. Всі дзвони дзвонили, з високих веж лунали сурми, солдати вишикувалися з блискучими багнетами та прапорами, що майоріли в повітрі.

Щодня влаштовували нове свято. Бали й вечори відбувалися один за одним, але принцеси ще не було в столиці. Казали, вона виховувалась десь далеко звідси, в святому монастирі, там навчали її усім королівським чеснотам.

Нарешті прибула й вона.

Русалочка жадібно вдивлялася в неї і мусила визнати, що ніколи ще не бачила такого вродливого й милого личка. Шкіра принцеси була ніжна й чиста, а з-під довгих темних вій усміхалися темно-сині лагідні очі.

— Це ти! — сказав принц.— Це ти врятувала мені життя, коли я, як мертвий, лежав на березі моря!

І він міцно притиснув до серця свою наречену.

— О, я такий щасливий! — казав він русалочці.— Найкраще, чого я й сподіватися не міг, тепер здійснилося.— Ти радітимеш моєму щастю, адже ти любиш мене дужче, ніж будь-хто.— І русалочка цілувала йому руки, а її серце, здавалося їй, уже зараз розривається. Його весілля мало принести їй смерть і перетворити її в шумовиння на морі.

Дзвони дзвонили, герольди їздили по вулицях і оголошували про заручини принца. Перед вівтарями в дорогоцінних срібних лампадах курилися пахучі фіміами. Наречений та наречена подали одне одному руки, і єпископ поблагословив їх.

Русалочка, одягнена в шовк і золото, тримала шлейф молодої, але її вуха не чули святкової музики, її очі не бачили пишної церемонії, вона думала про свою останню передсмертну ніч і про все те, що вона втрачала з життям.

Того ж вечора молоді мали відплисти кораблем. Гармати гриміли, маяли всі прапори, а посередині корабля було влаштовано пишне шатро з золотих та пурпурових тканин з чудовими подушками,— там молоді мали провести прохолодну й тиху ніч.

Вітер надув паруси, й корабель полинув легко і плавно по прозорому морю.

Коли посутеніло, засвітили різнобарвні ліхтарі, і матроси завели веселі танки на палубі. Русалочка згадала той вечір, коли вперше виринула з моря і побачила таку ж розкіш і веселощі, і вона також закружляла в танці.

Вона літала, ніби ластівка в повітрі, коли її переслідують, і всі захоплено вітали русалочку, бо ніколи вона не танцювала так чудово. Її тендітні ніжки різало, ніби гострими ножами, але вона не відчувала цього. Її серце різало далеко болячіше. Вона знала, що останній вечір бачить його, того, для якого покинула своїх рідних, свою батьківщину, віддала свій чарівний голос і щодня переносить нестерпні муки, про які він і гадки не має. Цю останню ніч вона дихає одним повітрям з ним, дивиться в глибоке море, зоряне небо.

А на кораблі і веселощі, й музика тяглися за північ. Русалочка сміялася і танцювала, а думки про смерть не кидали її.

Принц у цей час цілував свою красуню дружину, а та гралася його чорним волоссям. Рука в руку вони пішли у своє пишне шатро.

Тихо й спокійно стало на кораблі, тільки рульовий стояв коло руля. Русалочка обіперлась білими руками на

борт корабля і дивилась на схід, чекаючи ранкової зорі. Вона знала — перше сонячне проміння уб'є її. Раптом вона побачила своїх сестер, які виринули з моря. Вони були бліді, як і вона, і їхнє довге волосся вже не розвівалося на вітрі, воно було обрізане.

— Ми віддали своє волосся відьмі, щоб вона допомогла нам врятувати тебе від смерті в цю ніч. Вона дала нам ніж, І ось він! Бачиш, який гострий? До сходу сонця ти встромиш його в серце принца, і коли його тепла кров бризне тобі на ноги, вони зростуться в риб'ячий хвіст, і ти знову станеш русалкою, поринеш глибоко в море і житимеш свої триста років, поки не станеш морським шумовинням. Поспішай! Або він, або ти — хтось із вас повинен вмерти до сходу сонця! Наша стара бабуся так горює, що загубила все своє сиве волосся, а наше — зрізане ножем відьми. Забий принца і повертайся назад! Поспішай! Бачиш рожеву смугу на небі? За кілька хвилин зійде сонце і ти помреш!

Вони глибоко-глибоко зітхнули і зникли під водою.

Русалочка трохи відгорнула пурпурову завісу шатра й побачила, що голівка прекрасної молодої лежить на грудях у принца.

Русалка схилилась і поцілувала принца в лоб, подивилась на небо, де ранкова зоря займалась все дужче й дужче, подивилась на гострий ніж і знову кинула погляд на принца. А той і вві сні вимовив ім'я молодої дружини: тільки вона одна була в його думках. Ніж затремтів у руках русалочки, вона кинула його геть у море — море зачервоніло. Там, де він упав, ніби краплини крові виступили на воді. Ще раз поглянула русалочка на принца напівзгаслим зором і кинулася з корабля у море.

Над морем зійшло сонце; його проміння падало ласкаво й тепло на мертвотно-холодне морське шумовиння, та русалочка не відчула смерті. Вона бачила ясне сонце, і над головою її літали сотні чудових прозорих створінь; крізь них вона бачила білі паруси на кораблі, рожеві хмари на небі. Голоси цих створінь були мелодійні і такі ніжні та тихі, що ніяке людське вухо не могло б вловити їх, так само, як ніяке людське око не могло побачити самих створінь.

Русалочка відчула, що й вона стає такою ж, як вони, дужче й дужче відділяється від морського шумовиння.

— Куди ж я йду? — спитала вона, злітаючи в повітря, і її голос пролунав, як і голос цих створінь, так невловимо ніжно, що земна музика не змогла б передати цих звуків.

— До дочок повітря! — відповіли вони.— Ми летимо в жаркі країни, де пекуче чумне повітря душить людей, і навіваємо там прохолоду. Ми розносимо в повітрі пахощі квітів і даємо людям відраду і зцілення. Ти, бідна русалочко, усім своїм серцем прагнула до того ж, що й ми, ти любила й страждала, летімо ж з нами в захмарний світ.

І русалочка .звела прозорі руки до сонця, і на її очах вперше з'явилися сльози.

На кораблі знову лунав гомін, вирувало життя. Вона побачила принца з його гарною дружиною, які скрізь шукали її. Сумно дивились вони на хвилююче морське шумовиння, ніби знали, що вона кинулась у хвилі. Невидимо русалочка поцілувала молоду в чоло, усміхнулась принцу і разом з іншими дочками повітря полинула в рожеву хмарку, що пливла в небі.