Севільський цирульник, або марна обережність - Сторінка 11

(Заходить до сусідньої кімнати.)

СЦЕНА IV

Граф, Розіна, Бартоло.

Розіна (удає, що гнівається). Усе, що ви кажете, даремне, пане. Я зважилася, і не хочу більше навіть чути про музику.

Бартоло. Але послухай, дитино! Це — сеньйор Алон-со, учень і друг дона Базиля, який обрав його за свідка на нашому весіллі. Музика тебе заспокоїть, запевняю.

Р о з і н а. О, про це можете не турбуватися! Щоб я співала сьогодні!.. Де ж цей учитель, якого ви боїтеся вислати?

Я двома словами кінчу з ним і з доном Базилем також. (Помічає графа і скрикує.) Ах!.. Бартоло. Що з вами?

Розіна (поклавши руки на серце, зніяковіло). Ах, Боже мій, пане... Ах, Боже мій, пане...

Бартоло. їй знову погано! Пане Алонсо!

Р о з і н а. Ні, я цілком здорова. Але повернувшись... ах...

Граф. Підвернулася нога, пані?

Розіна. Так, мені підвернулася нога. Біль жахливий!

Граф. Я помітив це.

Розіна. Це мене вразило в самісіньке серце.

Бартоло. Сідай, сідай. А тут ще й жодного стільця! (Іде по стілець.)

Граф. Ах, Розіно!

Розіна. Яка необережність!

Г р а ф. Я мушу вам сказати багато важливого.

Розіна. Він нас не залишить.

Граф. Фігаро прийде на допомогу.

Бартоло (приносить крісло). Ось, дитинко, сідай. Нема надії, бакалавре, що сьогодні відбудеться урок. Відкладімо на інший раз. Прощавайте!

Розіна. Ні, зачекайте! Мені трохи легше. (До Бартоло.) Я почуваю, що була не права з вами, пане. Отже, бажання зробити, як ви, і зараз же виправити свою провину...

Бартоло. Як це добре й по-жіночому! Але після такого зворушення, дитино, я не хочу, щоб ти робила якесь зусилля. Прощавайте, бакалавре!

Розіна (до графа). Одну хвилинку, пане! (До Бартоло.) Сподіваюся, пане, що ви дозволите мені спокутувати мою провину, взявши урок?

Граф (убік до Бартоло). Якщо ви мені вірите, не суперечте їй.

Бартоло. Гаразд, моя люба. Я такий далекий від думки зробити тобі щось неприємне, що залишуся тут на увесь час твого уроку.

Р о з і н а. О, ні пане! Я знаю, що музика вас не приваблює.

Бартоло. Запевняю тебе, що сьогодні вона мене чаруватиме.

Розіна (до графа вбік). Яка мука!

Граф (бере ноти з пюпітра). Пані, хочете це співати?

Розіна. Так, це дуже гарна арія з "Марної обережності".

Бартоло. Знову "Марна обережність"?

Гр аф. Це найновіша п'єса. Тут надзвичайно гарно змальовано картину весни. Якщо пані хоче спробувати...

Розіна (дивлячись на графа). З охотою. Весна мене завжди чарує: це — юність природи. Коли закінчується зима, серце, здається, стає чутливішим: так само раб після довгого ув'язнення більше відчуває чари волі.

Бартоло (тихо до графа). Завжди романтичні думки в голові!

Граф (тихо). А чи ви розумієте до чого вони? Бартоло. Чорт візьми! (Він сідає в крісло, в якому сиділа Розіна.)

Розіна (співає).

Коли у долину Весна полине, Знову любов Хвилює кров. Все буяє, Вогонь проймає Всі деревця І юні серця. З кошари Виходять отари. Веселі чвари, Білі хмари Ягнячих стад. Квітчастий сад. Все вирує, Все шумує, Вівці пасуть; їх стережуть Там біля пущі Пси невсипущі. Ліндор, наче п'яний, Про солодку мить, Про пастушку кохану Тільки і мріє, й снить. Пастушка біжить, Пастушка спішить, Іде і співає:

Десь милий чекає. Весела, як день, Співає пісень, А десь небезпека, А мати далеко. Чарівний вік — Шістнадцятий рік. Сопілка грає, Пташка співає. Розлито чар Весняних примар. Серце дівоче В грудях тріпоче, Ліндор з-за кущів Вийшов на спів; До себе, моторний, Дівчину горне. Хоч вона не кричить, А вдає, що лякається, Навіть пручається — І стихає за мить, В серці — спів. Чари кохання, Обітниці, зітхання; Зелень ланів. Шелест і трепет, Жарти і шепіт. Не сердиться люба, — Горять тільки губи. Коли хтось застане З коханим кохану, То треба вмить... ...Затаїти жадання, Жар притлумить. Те хвилювання, Що на лицях горить, Ще додасть раювання.

(Слухаючи їх, Бартоло заснув. Граф, поки Розіна співає, — наважується взяти її за руку і вкрити поцілунками. Хвилювання впливає на Розінин спів; голос її стає тихший і, врешті-решт, уривається на слові

"вмить".

Оркестр також грає тихше й уриває разом з Розіною. Бартоло прокидається, бо не чує більше шуму, який його приспав. Граф підіймається, Розіна й оркестр швидко підхоплюють арію. Якщо арію співатимуть удруге, треба повторити ту саму гру).

Граф. Справді, це прекрасна арія, і пані її виконує так добре...

Розіна. Ви мене занадто хвалите, сеньйоре; вся слава належить учителеві.

Бартоло (позіхаючи). Я, здається, трохи заснув під час цієї прекрасної арії. У мене безліч пацієнтів. Я багато ходжу, кручуся, а тільки присяду, мої бідні ноги... (Підіймається і штовхає крісло.)

Розіна (тихо до графа). А Фігаро все не йде!

Граф. Потягнемо час.

Бартоло. Але, бакалавре, я вже це казав старому Ба-зилю: чи не можна вчити з нею чого-небудь веселішого? Усі ці великі арії, що йдуть то вгору, то вниз, з різними руладами: і-о-а-а-а-е, нагадують мені похоронний спів. Хіба не кращі ці маленькі пісеньки, що їх співали, коли я був молодий і які так легко було запам'ятати? Я колись знав їх... Наприклад...

(Під час вступу, він згадує, чухаючи потилицю, і співає, приляскуючи пальцями і присідаючи по-старечому.)

Ти хочеш, Розіно, За дружину Мати молодця?

(До графа, сміючись.) У пісні — Фаншонетта, але я замінив на Розіну, щоб їй було приємніше і більш відповідало обставинам. Ха-ха-ха! Дуже добре, чи не так?

Граф (сміється). Ха-ха-ха! Авжеж, дуже добро!

СЦЕНА V

Фігаро у глибині сцени, Розіна, Бартоло, граф. Бартоло (співає).

Ти хочеш, Розіно, За дружину Мати молодця? Я не Тірсій з лиця. О, пойми мені віри,

З "Севільський цирульник" 65

Кохатимеш поночі ти, А в пітьмі всі коти Однакові і сірі.

(Повторює приспів, танцюючи. Фігаро ззаду його перекривлює.)

Я не Тірсій з лиця.

(Помітивши Фігаро.) А! Заходьте, пане цирульнику! Який ви гарний!

Фігаро (вітає). Правда, пане, це мені колись казала й моя мати, але я трохи споганів з тих часів. (Убік до графа.) Браво, ваша вельможносте!

(Під час цієї сцени граф намагається поговорити з Розі-ною, але їм увесь час перешкоджає неспокійний і невсипущий погляд опікуна. Відбувається німа сцена між усіма акторами. Лікар і Фігаро продовжують розмовляти.)

Б а р т о л о. Чи ви маєте намір ще давати проносне, пускати кров, годувати ліками, покласти в ліжко увесь мій дім?

Фігаро. Пане, не щодня свято. Але не беручи до уваги щоденного клопоту, ви могли переконатися, що коли я потрібний, я не чекаю, щоб мені наказували...

Бартоло. Ви не чекаєте? А що ви скажете, пане, цьому нещасному, що позіхає і спить на ходу? А другий, який цілі три години так чхає, що йому мало не розколюється череп і витікають мізки? Що ви скажете їм?

Фігаро. Що скажу їм?

Бартоло. Так.

Фігаро. Я скажу їм... Е, чорт візьми, тому, хто чхає, я скажу "здорові були", а тому, хто позіхає — "на добраніч". Не це, пане, збільшить мій рахунок.

Бартоло. Авжеж ні! Його побільшать кровопускання й ліки, якби я згодився. А чому ви заліпили очі моєму мулові? Хіба ж ваші приварки повернуть йому зір?

Фігаро. Якщо вони не вернуть йому зору, то в усякому разі не зашкодять.

Бартоло. Хай тільки я знайду це в рахунку!.. Я ще не дійшов до такого безглуздя.

Фігаро. Слово честі, пане, люди мають вибирати тільки між недоумством і безглуздям; у цьому я не бачу користі, а тому — хай живе радість! Хто знає, чи існуватиме світ ще три тижні?

Бартоло. Ви зробите куди краще, пане резонере, якщо, не гаючи часу, заплатите мені мої сто екю і відсотки на них, я вас попереджую.

Ф і г а р о. Чи вас бере сумнів у моїй чесності, пане? Ваші сто екю! Краще я ціле моє життя був би вам їх винен, ніж хоч на хвилину зрікся цього боргу.

Бартоло. Але скажіть мені, будь ласка, як вашій маленькій донечці сподобалися цукерки з пакетика з листовного паперу, що сьогодні вранці...

Ф і г а р о. До біса! Які цукерки?

Розіна (переривав.) Чи подбали ви хоч про те, щоб передати їх від мене, пане Фігаро? Я ж вам доручила.

Фігаро. Ага, цукерки! Який же я дурний! Я зовсім забув про це... О, чудові, пані!

Бартоло. Чудові? Так, пане цирульнику, брешіть далі! Добрий фах ви собі обрали, пане!

Фігаро. Але що таке, пане?

Бартоло. Він дасть вам добру славу, пане.

Ф і г а р о. Я її підтримаю, пане.

Бартоло. Скажіть, що ви її витримаєте, пане.

Фігаро. Якщо ваша ласка, пане.

Бартоло. Ви занадто пишаєтеся, пане! Знайте, коли я розмовляю з нахабою, я йому ніколи не здаюся.

Фігаро (відвертається від нього). У цьому ми різні, пане, я завжди здаюся.

Бартоло. Що він таке каже, бакалавре?

Ф і гар о. Ви гадаєте, ніби маєте справу із сільським цирульником, який вміє тільки поводитися з бритвою? Знайте, пане, що я був літератором у Мадриді, і якби не інтригани...

Бартоло. Чому ж ви там не залишились, а приїхали сюди й змінили фах?

Фігаро. Робиш те, що можеш. Поставте себе на моє місце.

Бартоло. Мене на ваше місце! А, чорт візьми, я б наговорив багато дурниць.

Фігаро. Пане, ви непогано починаєте! Це мусить визнати й ваш спільник, що так замислився.

Граф (опам'ятавшись). Я... я не спільник панові Бартоло.

Ф і гар о. А! Побачивши, як ви тут розмовляєте, я подумав, що у вас одна мета.

з*

67

Бартоло (гнівно). Врешті-решт, чому ви прийшли? Чи знову, щоб передати пані якогось листа? Кажіть, може, мені треба вийти?

Фігаро. Як грубо ви поводитеся з бідними людьми! Але, чорт візьми, я прийшов вас поголити, от і все. Чи не ваш день сьогодні?

Бартоло. Приходьте пізніше.

Фігаро. Так, пізніше! Завтра вранці я маю давати ліки цілому гарнізону. Я дістав цей підряд через протекцію. Самі бачите, чи можу я гаяти час. Чи ви підете до себе?

Бартоло. Ні, я не піду до себе. Та... хто мені заважає голитися тут?

Розіна (зневажливо). Ви дуже пристойні! Чому вже тоді не в моїй кімнаті?

Б а р т о л о. Ти сердишся? Пробач, дитино, ти маєш закінчувати свій урок, я не хочу втратити жодної щасливої хвилини, поки ти співаєш.

Фігаро (тихо до графа). Його не витягнеш звідси. (Голосно.) Ну, де Невсипущий? Юнак? Миску, воду, все, що треба панові!

Бартоло. Так, кличте їх! Стомлені, знесилені, змучені через вас, вони мусили піти спати.

Фігаро. Ну, добре, тоді може я сам принесу все з вашої кімнати? (Тихо до графа.) Я його витягну звідси.

Бартоло (бере свої ключі й каже, не подумавши). Ні, ні, я піду сам! (Тихо до графа, виходячи.) Стежте за нею, прошу вас.

СЦЕНА VI

Фігаро, граф, Розіна.

Ф і г а р о.