Севільський цирульник, або марна обережність - Сторінка 7

Ще краще! Покарати негідника і цим ощасливити себе...

Фігаро. Значить, досягти разом добра загального й особистого. Справді, це найбільша доброчесність, ваша вельможносте.

Граф. Ти кажеш, що боячись залицяльників, він зачиняє свої двері?

Фігаро. Так, для всіх. Якби він міг їх законопатити...

Граф. О, чорт! Тим гірше. А ти можеш пройти до нього?

Ф і г а р о. Чи я можу? По-перше, будинок, де я живу, належить лікареві, що мені його наймає gratis. Граф. Ага!

Фігаро. Так. А я в подяку обіцяю йому десять золотих пістолей на рік, також gratis.

Граф (нетерпляче). Ти його квартирант?

Фігаро. До того ще й цирульник, хірург, аптекар. В його домі не можуть обійтися без мене, чи то мова йде про бритву, ланцет, чи про щось інше.

Граф (обіймає його). Фігаро, друже мій, ти — мій ангел, мій визволитель, мій добрий геній!

Фігаро. Чорт візьми! Як інтерес скорочує віддаль між людьми! Ось що значить кохання.

Граф. Щасливий Фігаро! Ти побачиш мою Розіну! Побачиш її! Чи ти розумієш своє щастя?

Фігаро. Ось слова закоханого. Хіба це я її люблю? Якби на моєму місці могли бути ви!

Граф. Ах, якби можна було усунути всіх наглядачів!

Фігаро. Саме про це я й думаю.

Граф. Тільки на дванадцять годин.

Фігаро. Звертаючи увагу людей на їх особистий інтерес, не даєш їм шкодити іншим.

Граф. Безперечно. Отже?

Фігаро (замислившись). Я міркую, чи не знайдеться щось у моїй аптеці? Граф. Злочинцю!

Фігаро. Хіба я хочу їм шкоду вчинити? Вони всі потребують моїх послуг. Треба тільки відволікти на щось увагу їх усіх разом.

Граф. Але цей лікар може щось запідозрити.

Фігаро. Треба робити так швидко, щоб підозра не встигла з'явитись. У мене є ідея: полк королівського інфанта має прийти до цього міста.

Граф. Полковник — мій приятель.

Ф і г а р о. Це добре. Переодягніться військовим і з'явіться до лікаря з квитком на квартиру. Він мусить вас прийняти; а решта — моя справа.

Граф. Чудово!

Фігаро. Непогано було б також удати, ніби ви напідпитку.

Г р а ф. А це нащо?

Фігаро. І, користуючись з цього, поводитися з ним трохи вільніше. Граф. Навіщо?

Фігаро. Щоб він нічого не міг запідозрити і подумав, що ви швидше можете заснути, ніж інтригувати проти нього.

Граф. Дуже добре. Але чому сам ти не йдеш туди?

Фігаро. Я? Ми будемо щасливі, якщо він вас не пізнає, вас, кого він ніколи не бачив. Інакше як ви потім прийдете?

Г р а ф. Ти маєш рацію.

Фігаро. Справа в тому, що ви, напевно, не зможете виконати цю важку роль. Солдат... напідпитку...

Граф. Ти глузуєш з мене. (П'яним тоном.) Чи не тут, друже мій, будинок лікаря Бартоло?

Фігаро. Справді, непогано; тільки не так міцно тримайтеся на ногах. (Ще п 'янішим тоном.) Чи не тут будинок...

Граф. Пхе! Це занадто вульгарно.

Фігаро. Тим краще. У цьому й є насолода.

Граф. Двері відчиняються.

Фігаро. Це він. Ходімо геть, поки він пройде.

СЦЕНА V

Граф і Фігаро сховані, Вартоло.

Бартоло (виходить, кажучи). Я зараз повернуся. Не пускайте нікого. Як нерозумно було тоді вийти! Коли вона почала просити, я мусив здогадатись... А Базиль все не йде! Він мав усе владнати, щоб я міг завтра таємно одружитися; і жодної звістки. Піду довідаюся, що могло його затримати.

СЦЕНА VI

Граф і Фігаро.

Граф. Що я чув? Завтра він таємно одружується з Ро-зіною!

Фігаро. Ваша вельможносте, що тяжча справа, то енергійніше треба братися за неї.

Г р а ф. А хто такий цей Базиль, що дбає про його одруження?

Фігаро. Гультіпака, що дає уроки музики його вихованці, захоплений своїм мистецтвом, шельма, злидар, що за гріш усе зробить; з ним легко буде впоратися, ваша вельможносте... (Дивлячись на жалюзі.) Ось вона, ось вона!

Граф. Хто?

Фігаро. За жалюзі вона, вона. Не дивіться, не дивіться ж!

Граф. Чому?

Фігаро. Хіба вона не написала вам: "Співайте байдужим тоном!" Тобто співайте, ніби тільки для того, щоб співати. О, це вона, вона!

Граф. Залишуся Ліндором, тому що вона зацікавилася мною, не знаючи, хто я такий; тим приємніша буде моя перемога. (Розгортає папірець, кинутий Розіною). Але що співати на цей мотив? Я не вмію складати віршів.

Фігаро. Усе, що вам спаде на думку, ваша вельможносте, буде доречним: закохані не вельми вимогливі... і візьміть мою гітару.

Граф. Що я робитиму з нею? Я граю так погано.

Фігаро. Хіба така людина, як ви, може чогось не знати? Рукою по струнах, бринь, бринь, бринь... У Севільї співати без гітари! Вас би швидко розпізнали, вистежили.

Фігаро відходить до стінки під балкон.

Граф співає, ходячи і акомпануючи собі на гітарі.

Хто я такий, ви хочете дізнатись. Я — незнайомець — палко вас кохав. Коли б за себе правду всю сказав, То годі, годі ласки сподіватись.

Фігаро (тихо). Дуже добре, чорт візьми! Більше сміливості, ваша вельможносте. Граф.

Але наказові скоритись мушу. Мене Ліндором звуть, і я — простак. Я не багатий шляхтич, а юнак, Який за вас віддав би радо душу.

Фігаро. Е, чорт візьми! Навіть я не зробив би краще. Граф.

Щоранку тут я про своє кохання Співатиму... Я б тут і скам'янів, Аби мені ваш ясний зір зорів, Аби ви слухали моє зізнання.

Фігаро. Слово честі, за це... (Підходить і цілує графів одяг.)

Граф. Фігаро?

Фігаро. Ваша вельможносте? Граф. Як ти думаєш, чи мене чули? Р о з і н а (у будинку співає).

О, цей Ліндор — то справжній чарівник, Його кохала б щиро я повік.

(Чути, як вікно зачиняється.)

Фігаро. Як ви тепер гадаєте, чи вас чули? Граф. Вона зачинила вікно. Очевидно, хтось зайшов до неї.

Ф і г а р о. О, бідолашна дівчина! Як вона тремтіла співаючи! Вона закохана, ваша вельможносте.

Граф. Вона скористалася з того, що радила мені... "О, цей Ліндор — то справжній чарівник". Яка краса! Скільки розуму!

Фігаро. Скільки хитрощів! Скільки любові!

Граф. Як ти думаєш, чи буде вона моєю?

Фігаро. Вона пройде крізь ці жалюзі, тільки щоб це сталося.

Граф. Отже, кінець. Я належу моїй Розіні... на все життя.

Фігаро. Ви забуваєте, ваша вельможносте, що вона вже вас не чує.

Граф. Пане Фігаро, я можу вам сказати тільки одне: вона буде моєю дружиною. Якщо ви хочете допомогти мені і заховаєте моє ім'я... ти мене розумієш, ти мене знаєш...

Фігаро. Згода. Ну, Фігаро, іди назустріч долі, сину мій!

Граф. Ходімо геть, щоб нас не запідозрили.

Фігаро (швидко). Отже, я йду туди, де своєю майстерністю, мов чарами, маю приспати пильність, пробудити любов, знищити ревнощі, пустити в діло інтригу й усунути всі перешкоди. Ви, ваша вельможносте, йдіть до мене, беріть військовий одяг, квиток на квартиру і гаманець із золотом.

Граф. Навіщо золото?

Фігаро (швидко). Золото, Боже мій! Золото — це нерв кожної інтриги.

Граф. Не хвилюйся, Фігаро, я візьму багато. Фігаро (виходить). Ми скоро побачимося. Граф. Фігаро? Фігаро. Що таке? Г р а ф. А твоя гітара?

Фігаро (повертається). Забути гітару! Чи я збожеволів? (Іде.)

Г р а ф. А де ж ти живеш, вітрогоне?

Фігаро (повертається). А справді, я з глузду з'їхав. Моя цирульня — за чотири кроки звідси, блакитний будинок з олов'яними рамами, над дверима три мисочки, на руці око. "Соїшііо тапияие. Фігаро". (Зникає.)

ДІЯ ДРУГА Розінина кімната. У глибині вікно з жалюзі. СЦЕНА І

Р о з і н а (сама тримає свічник. Бере зі столу папір і починає писати). Марселіна хвора. Усі зайняті — і ніхто не бачить, що я пишу. Здається, ці стіни мають очі й вуха, а в мого Аргуса є злий дух, що йому сповіщає про все; я не можу ані сказати слова, ані ступити, щоб він одразу ж не здогадався... Ах, Ліндоре! (Запечатує листа.) Запечатаю листа, хоч не знаю, коли й як зможу йому передати. Через жалюзі я бачила, як він довго розмовляв з цирульником Фігаро. Ця добра людина часом співчувала мені. Коли б я могла хвилинку поговорити з ним!

СЦЕНА II

Розіна, Фігаро.

Р о з і н а (здивовано). Ох, пане Фігаро! Як я рада вас бачити.

Фігаро. Ваше здоров'я, пані?

Розіна. Не дуже добре, пане Фігаро. Нудьга мене вбиває.

Фігаро. Цілком вірю. Від цього повнішають тільки дурні.

Розіна. З ким це ви так жваво розмовляли там, внизу? Я не чула, але...

Ф і г а р о. Це молодий бакалавр, мій родич: надзвичайно розумний чоловік, з тонкими почуттями, талановитий, дуже гарний. Перед ним велике майбутнє.

Розіна. О, добре, добре. Як його ім'я?

Фігаро. Ліндор. Він не має нічого, але якби він не виїхав так раптово з Мадрида, він міг би там знайти добре місце.

Розіна (необачно). Він його знайде, пане Фігаро, знайде. Молодий чоловік, такий, як ви описуєте, не залишиться невідомим.

Фігаро (вбік). Дуже добре. (Голосно.) Але він має велику ваду, що заважатиме йому робити кар'єру.

Розіна. Ваду, пане Фігаро? Ваду? Чи ви в цьому впевнені?

Фігаро. Він закоханий.

Розіна. Закоханий! І ви називаєте це вадою?

Фігаро. Ні, справді, це один з тих, хто не має щастя.

Розіна. Ах, яка несправедлива доля! А чи не називав він, кого кохає? Мені дуже цікаво...

Фігаро. Ви остання, пані, кому я хотів би зізнатися в цьому.

Розіна (швидко). Чому, пане Фігаро? Я вмію мовчати. Цей молодий чоловік — ваш родич, тому й цікавить мене. Скажіть бо.

Фігаро (лукаво дивиться на неї). Уявіть собі прекрасну маленьку дівчинку, ніжну, лагідну, жваву і свіженьку, струнку, гнучку, з гарними ніжками, пухкенькими ручками, рожевим ротиком... А щічки! Зубки! Оченята!..

Розіна. Вона живе в цьому місті?

Фігаро. Навіть у цьому кварталі.

Розіна. Може, на цій вулиці?

Фігаро. Вона за два кроки від мене.

Розіна. Ах, як це добре... для вашого родича. І ця особа...

Фігаро. Хіба я її ще не назвав?

Розіна (жваво). Це єдине, що ви забули зробити, пане Фігаро. Кажіть бо, кажіть негайно. Якщо хтось увійде, я не зможу довідатись...

Фігаро. Ви неодмінне хочете цього, пані? Ну, добре! Ця особа — вихованка вашого опікуна.

Розіна. Вихованка?..

Фігаро. Лікаря Бартоло: так, пані.

Розіна (схвильовано). Ах! Пане Фігаро... я не вірю вам, не вірю.

Фігаро. Він горить бажанням сам прийти й запевнити вас.

Розіна. Ви мене примушуєте тремтіти, пане Фігаро.

Фігаро. Пхе, тремтіти! Не варто, пані. Коли починають боятися лиха, одразу відчувають, як це шкодить. До того ж я, ще й завтра не настане, звільню вас від усіх наглядачів.

Розіна. Якщо він мене кохає, то мусить це довести, поводячись цілком спокійно.

Фігаро. Ех, пані, чи можуть любов і спокій бути разом? Бідна молодь тепер така нещаслива, що має одне з двох: любов без спокою, або спокій без любові.

Р о з і н а (опускаючи очі).