Щоденник Миколки Синицина - Сторінка 6

Ішов, ішов і зайшов.

— Байки! — кажемо ми. — Просто захотів на бджіл подивитися!

— Слово честі, хлопці! Навіщо мені на них дивитися? Зовсім нема, чого!

— Чого ж ти дивишся, якщо нема чого?

— А ви самі чого прийшли?

— А ми теж ішли, ішли і зайшли. Бачимо — ти тут сидиш, ну й зайшли на тебе подивитись.

— Брешете! У вас, напевне, твердості забракло, от ви й прийшли на бджіл подивитись.

— У нас, — кажемо, — твердості більше, аніж у тебе: ти перший прийшов.

Ми засперечались, у кого більше твердості — у нас чи у нього. Тут почулися кроки. Ми оглянулись і побачили Юрка. Він почув, про що ми сперечались, і каже:

— У вас у трьох немає ніякої твердості.

— Чому?

— Тому що ви розпочали працювати і кинули на півдорозі. У кого є твердість, той не кидає роботи, незважаючи ні на які труднощі.

— А ми й не кинули, — каже Павлик. — Ми просто хотіли трішки відпочити, а тепер знову будемо працювати.

— От і добре! — каже Юрко. — Ви зробіть собі сітки і приходьте. Працюватимемо з усією ланкою. А зараз ідіть, щоб бджоли не пожалили.

— Ми трішки подивимось і підемо, — сказав Павлик.

Ми потихеньку присіли коло вулика і стали дивитись на бджіл. Вони виповзали одна за одною з льотка і летіли по мед. Інші бджоли, навпаки, звідкись прилітали і заповзали у вулик. Коло льотка весь час товпилися бджоли. Ось і ожив наш вулик! На нього було радісно дивитись. Потім ми пішли додому, дістали марлі та дроту й заходилися робити сітки. З цим ділом ми проморочились до вечора, і сітки у нас вийшли гарні. І ніякої нудьги не було.

20 червня

От сьогодні який щасливий день! Наша ланка в повному складі зібралася зранку на пасіці. Всі хлопці принесли сітки, а Юрко приніс димар. Ми назбирали в саду гниляків і поклали у димар. Юрко розпалив їх і роздмухав. Димар працював справно.

Ми відкрили вулик і заглянули всередину. Леле, скільки там було бджіл! Воші щільно одна до одної сиділи на рамках.

Деякі бджоли вилазили на рамки вгору, але Юрко відразу ж пустив на них дим, і вони сховалися назад.

Потім Толя вийняв одну рамку з вулика. І отут ми й побачили, як бджоли будували стільники. Вони робили з воску такі довгі шестикутні трубочки і ліпили їх поряд одну з одною, так що виходили суцільні ряди трубочок, або комірок.

Ми мерщій поставили рамку на місце, щоб не заважати бджолам працювати.

Дивовижні комахи бджоли — як вони ловко уміють будувати стільники! Дивишся на стільники, і просто не віриться, що їх роблять звичайні бджоли, до того ці стільники правильні та гарні. Звичайно, багато які інші тварини теж дуже розумні, наприклад собаки. Але жоден собака не зміг би зробити таких стільників!

21 червня

Сьогодні до нас на пасіку прийшла Галя і принесла фотоапарат. Вона сказала, що зніме нас разом з вуликом. Усі хлопці вишикувалися посаду вулика, тільки нам з Сергійком та Павликом не було місця. Ми стали позаду хлопців, але там нас не було видно. Тоді ми сіли спереду нулика. Галя навела апарат, клацнула — і готово! Цікаве діло фотографія! Клацнуть тебе, а потім — у проявник. Я раз бачив, як проявляють карточки. Полощуть, полощуть, спочатку нічого нема, а потім — ой леле, людина лізе! Цікаво, яка вийде карточка. Тільки я дуже боюся, що вийду безокий, бо кліпнув, коли Галя клацнула апаратом. У мене вже був такий випадок: нас знімали усім класом, а я кліпнув, от і вийшов на карточці з заплющеними очима, неначе сплю сидячи. Мене тоді всі хлопці лаяли: "Ех ти, тетеря сонна! Всю карточку зіпсував!" Ніби я винен!

22 червня

О і яка досада! Ще не готова карточка. Галя каже, плівка ще не просохла. Ми питаємо, чи добре ми вийшли. Вона каже:

— Ось завтра зроблю карточку, побачимо.

Я дуже хвилююся: сліпий я чи з очима? І як це я умудрився кліпнути в такий час!

Швидше б завтра настало!

23 червня

Карточка готова! Всі хлопці добре вийшли, тільки я вийшов з відкритим ротом. Не збагну, як це я умудрився розкрити рота! Все гарно. І очі є, а рот відкритий. Хлопці знову лають мене:

— Навіщо тобі потрібно було рота роззявляти?

— Я ненавмисне.

— "Ненавмисне"! Ти б іще язика висунув!

— А вам що? Адже ви гарно вийшли.

— Ми то гарно, а ти весь вигляд псуєш.

— Чим же я його псую?

— Та сидиш із роззявленим ротам, мов акула! Тоді я став просити Галю:

— Галю, чи не можна мені чим-небудь рота замазати?

— Чим же його замазати? — каже Галя. — По-моєму, ти добре вийшов. Дуже схожий.

— Атож, — кажу я, — схожий! Хіба я такий? Я гарний.

— Ну, ти й тут дуже гарний.

— І зовсім не гарний. Тут у мене якийсь пришелепкуватий вигляд вийшов.

— Зовсім не пришелепкуватий. Просто рот трішечки відкритий, тому що ти усміхаєшся, а вигляд нормальний. Дуже навіть розумний вигляд.

Це Галя, напевне, навмисно сказала, щоб мене втішити. А може, у мене насправді розумний вигляд, тільки мені самому непомітно? Не знаю…

Тільки на карточках я чомусь завжди виходжу погано. У житті я вродливий, а тільки-но знімусь, обов'язково не такий. Ось і на цій карточці. Рот нехай уже, це я сам винен, а ніс чому такий? Хіба у мене такий ніс? У мене гарний, а тут він задирається догори, ніби кома. А вуха? Хіба у мене вуха стирчать, як самоварні ручки? Ну нічого. Все-таки я трохи схожий. Можна впізнати, що це мене зняли, а не когось іншого. Якась схожість є.

Головне — вулик добре вийшов. І ми із Сергійком та Павликом попереду всіх, на найвиднішому місці.

Коли ми йшли додому, Сергійко сказав:

— І навіщо ми наперед вилізли! Навіть незручно якось! Можна подумати, що ми найголовніші в цій роботі.

— Правда, — каже Павлик. — Діла не зробили, навіть кинули, а коли і без нас усе вийшло, то ми наперед ліземо. Тепер усі про нас думатимуть, що ми хвальки.

Дома я думав про похваляння. Що таке похваляння? Чому люди хваляться? Ось наприклад, деякі вважають, що вони дуже добрі, і всім торочать, які вони добрі. А навіщо про це казати? Якщо ти добра людина, то й без слів видно, що ти добра, а якщо ти недобра людина, то хоч скільки кажи, все одно тобі не повірять. А то є ще такі люди, які уявляють, що вони дуже красиві, і всім про це розповідають. А чого про це говорити, якщо й так видно, красивий ти чи некрасивий. А то ще трапляються такі люди, які уявляють, що вони страшенно розумні, і от вони базікають, базікають, навіть про те говорять, чого самі не тямлять. І отут-то всі бачать, розумні вони чи не розумні. По-моєму, похваляння — це просто дурощі. Дурному завжди чомусь здається, що він кращий за інших, а розумний тямить, що інші, може, ще кращі за нього, тож і хвалитися нічим.

24 червня

Сьогодні Ніна Сергіївна навчила нас зробити напувалку для бджіл.

Треба взяти барильце, палити в нього води і приладнати чіп так, щоб вода сльозилася по краплі. Знизу під барильцем треба поставити похило дощечку. Вода розтікатиметься по дощечці, і бджоли питимуть прямо з неї.

Ми стали думати, де взяти барильце. Гриць сказав, що у них на горищі є стара бочка. Ми пішли до нього. Він попросив у мами дозволу взяти бочку. Мама дозволила.

Бочка була важка. Ми насилу стягли її з горища і покотили вулицею. Раптом Федько назустріч:

— Ви куди бочку тягнете?

— На пасіку. Зробимо напувалку для бджіл.

— З глузду з'їхали! Куди їм стільки води?

— Нічого, — каже Юрко. — Вип'ють.

Ми притягли бочку на пасіку і стали носити в неї воду, а бочка розсохлась, і вся вода з неї виливалась, мов крізь решето. Ми вже думали, що доведеться її викинути, але Галя сказала:

— Треба гарненько вимочити бочку. Коли клепки набрякнуть, вона перестане текти.

Ми знову носили воду.

Скільки води ми в цю бочку влили! Відер сто чи, напевно, двісті. Спочатку вода виливалась крізь щілини, але поступово бочка набрякла і до вечора вже була наполовину з водою.

Завтра будемо знову носити воду.

25 червня

За ніч бочка набрякла і зовсім перестала текти. Ми наносили в неї води по вінця, а тоді довелось усю цю воду вилити, тому що бочка стояла на землі, а її треба було поставити на підставку, трохи вище. Ми вилили воду, вбили в землю чотири стовпчики, поставили на них бочку і знову наносили води. Потім приладнали чіл так, щоб вода капала на дощечку. Незабаром на дощечку сіла бджола і стала тикати хоботком у воду, яка розтікалась по дошці. Через деякий час й інші бджоли дізналися, що для них тут напувалку влаштовано. Вони стали прилітати і пити воду. А ми дивились на них і раділи.

Потім у нас був збір загону. Галя розповіла про роботу нашої ланки. Весь загін зацікавився нашою роботою, а хлопці з другої ланки сказали, що кинуть працювати на городі і приєднаються до нас.

— А оце вже не годиться, — сказала Галя. — Хто ж на дослідному городі працюватиме?

— Ну, ми і на городі працюватимемо, і приходитимемо на пасіку бджіл вивчати, — сказали хлопці.

— Це інша річ! — сказала Галя. — Приходьте, будь ласка, тільки і своєї роботи не залишайте. Добивайтеся, щоб великий урожай був.

26 червня

Сьогодні ми стежили, куди літають наші бджоли по мед. Виявляється, вони літають. на дослідний город. Там уже зацвіли огірки, кабачки та гарбузи. Всі грядки усіяні жовтенькими квітами. Бджоли весь час гудуть навколо. Вони літають низько над землею і залазять у чашечки квітів.

Одна бджола залізла в гарбузову квітку і так вивалялася в пилкові, що стала вся жовта. Інші бджоли літають кудись через вулицю, але за ними не можна простежити, бо вони літають високо над будинками. Напевне, вони літають до парку.

27 червня

Юрко приніс у склянці трохи меду пригостити бджіл. Він налив меду на скельце й поклав його поблизу вулика. Бджоли літали мимо і не помічали, що на землі лежить для них частування. Тоді Євгенко зловив одну бджолу склянкою і обережно переніс її в склянці прямо на скельце з медом. Бджола побачила мед і почала його їсти. Ми стежили за нею. Бджола наїлась меду і полетіла назад у вулик. Через деякий час із вулика вилізла інша бджола, підлетіла до меду і стала їсти. Наївшись, вона полетіла, а хвилиночки за дві з вулика знову вилетіла бджола й полетіла прямо на скельце з медом, неначе вона заздалегідь знала, що там приготовано для неї мед. Ми здивувалися: звідки вона знає, що на скельці мед?

— Напевне, їй розповіла та бджола, яку Євгенко зловив склянкою, — кажу я.

Всі стали сміятися з мене.

— Хіба бджоли можуть розмовляти між собою?

— Що ж, по-вашому, бджола сама догадалася, що тут мед лежить?.