Символічний обмін і смерть - Сторінка 5

Вже не існує значення, властивого якомусь типу роботи або ж праці загалом — існує така система праці, де всі пости взаємно обмінюються. Вже немає "right man in the right place"(*) — старого прислів'я, котре виражало наукову ідеалізацію виробництва. Але немає і взаємозамінних індивідів, котрі однак були необхідні для певного процесу виробництва. Взаємозамінним зробився сам процес праці: він став рухомою, полівалентною, перервною структурою, байдужою до будь-якої мети, навіть до самої праці в її класичній операційності — і ця структура спрямована лише на те, щоб ув'язнити кожного в соціяльній мережі, де ніщо не збігається ні з чим, крім іманентности цієї операційної розмічености, цієї байдужої парадиґми, яка відмінює всіх індивідів за одним коренем, — або синтаґми, котра об'єднує їх на базі безнастанної комбінаторики.

====

*Потрібний чоловік на потрібному місці (анґл.) — прим. пер.

====

Праця (в тім числі, й у формі дозвілля) обіймає все життя як фундаментальна репресія, як контроль, як постійна зайнятість упродовж певного часу й у певному місці, продиктована всеохопним кодом. Людей потрібно фіксувати скрізь — у школі, на заводі, на пляжі або перед телевізором чи в процесі перепідготовки — це режим постійної загальної мобілізації. Проте, у первісному значенні слова, ця праця вже не є продуктивною — вона стала дзеркалом, у якому суспільство бачить себе, вона перетворилася в його уявне, його фантастичний принцип реальности. Можливо, навіть у потяг до смерти.

На все це націлено й сучасну стратеґію, котра кружеляє довкола праці: job enrichment (*), гнучкий розклад, мобільність, перепідготовка, постійне підвищення кваліфікації, автономність, самоуправління, децентралізація процесу праці, аж до каліфорнійської утопії кібернетизованої праці, котра може виконуватися вдома. Вас уже не відривають брутально від вашого життя, щоб підпорядкувати машині, — вас інтеґрують у неї разом з вашим дитинством, звичками, стосунками, неусвідомленими потягами і навіть вашою нехіттю до праці — вам знайдеться місце разом з усім цим добром, це буде персоналізований job (**), якщо ж його не буде, то вам призначать допомогу як безробітному, розраховану згідно з вашими особистими якостями; так чи інакше, а вас ніколи вже не покинуть, головне, щоб кожен був кінчиком усієї мережі, нікчемним, але все ж кінчиком, і не дай, боже, щоб нечленоподільним криком, — він повинен бути мовним елементом, причому тим, що перебуває в самому кінці всієї структурної мовної мережі. Навіть вибір праці, утопія праці, яку кожен зможе вибрати в міру своїх можливостей, означає, що гра скінчилася, що структура залучення зробилася тотальною. Робоча сила вже не продається й не купується як худоба, вона сама себе репрезентує, оформляє, здійснює самомаркетинґ і подає як товар — виробництво залучається до знакової системи споживання.

====

*Урізноманітнення умов праці (анґл.) — прим. пер.

**Праця (анґл.) — прим. пер.

====

Перша стадія аналізу була спробою осягнути сферу споживання як поширення сфери виробничих сил. Тепер слід зробити навпаки. Всю сферу виробництва, праці, виробничих сил треба осягнути як таку, що перейшла до сфери "споживання", під котрою розуміється сфера загальної аксіоматики, кодованого обміну знаками, головного дизайну життя. Це включає всі види знань, настановлення (Верр: "Чи не слід було б розглядати настановлення персоналу як один із ресурсів, якими повинен заправляти патрон"?), але в тому ж числі і сексуальність та тіло, уяву (Верр: "Тільки уява й зосталася прив'язана до принципу задоволення, тоді як увесь психічний апарат підпорядкований принципу реальности (Фройд). Треба покласти край цьому безладу. Нехай уява актуалізується як продуктивна сила, хай вона інвестується. Уява при владі — ось яким повинне бути гасло технократії".) Так же ж має бути з підсвідомим, з Революцією тощо. Так, усе воно перебуває на шляху до "інвестування" і рухається до того, щоб поглинутися сферою цінности, й не стільки як ринкова вартість, скільки як величина, котру можна обчислити, — себто все це має не мобілізуватися для виробництва, а індексуватися, прикріплюватися до чогось певного, приплюсовуватися до гри операційних змінних величин, ставати не стільки виробничою силою, стільки шаховою фігурою на ігровому полі коду, підпорядковуючись одним і тим самим правилам гри. Аксіома виробництва ще тільки намагається звести все до чинників, аксіома ж коду зводить усе до змінних величин. Перша як результат видає рівняння і розрахунки сил. Друга видає в результаті рухомі випадкові сукупності, котрі нейтралізують усе, що їм опирається чи вислизає з-під їхнього впливу, і робить вона це за допомогою конексії, а не анексії.

*

Все це стремить далі, ніж НОП, себто наукова організація праці, хоча її з'ява була сутнісною ознакою інвестування через код. В цьому явищі можна розрізнити дві фази:

"Донаукову" фазу промислової системи, що характеризувалася скрайньою експлуатацією робочої сили, змінила фаза механічного виробництва, фаза переважання основного капіталу, де "об'єктивована праця [...] виступає [...] не лише в формі продукту або продукту, який служить знаряддям праці, а в формі самої виробничої сили" (Grundrisse, т.ІІ, с.213) (*) Це нагромадження об'єктивованої праці, котре замінило живу працю як виробничу силу, відтак безконечно примножується нагромадженням знання: "Нагромадження знань та навиків, нагромадження загальних виробничих сил суспільного мозку поглинається капіталом на противагу праці й тому виступає як властивість капіталу, точніше — як властивість основного капіталу" (Gr., ІІ, 213).

===========

*Всі цитати з Маркса перекладено за виданням: К. Маркс, Ф. Энгельс. Сочинения, второе издание, т. 46. — М., Госполитиздат, 1968, а також т. 23, — М., Госполитиздат, 1960 — прим. пер.

===========

Ця фаза механічного виробництва, наукового апарату, колективного трудівника і НОП була тією стадією, на якій "процес виробництва перестав бути процесом праці в тому сенсі, що праця перестала охоплювати процес виробництва як панівного над ним єдиного начала" (Gr., ІІ, 212). "Ориґінальної" виробничої сили вже немає, замість неї повсюдно існують механізми, котрі перетворюють виробничі сили в капітал, — чи, радше, механізми, що продукують виробничу силу і працю. Ця операція нейтралізує ввесь суспільний апарат праці: колективні механізми починають безпосередньо продукувати суспільну доцільність, вони виробляють виробництво.

Це геґемонія мертвої праці над живою. До цього і зводилося первісне нагромадження: воно акумулювало мертву працю, аж поки вона отримала здатність поглинати живу працю, — а точніше, виробляти її під власним контролем задля своїх же цілей. Ось чому кінець первісного нагромадження означає рішучий поворот політичної економії, себто перехід до переважання мертвої праці, до суспільних відносин, що кристалізувалися і втілилися в мертвій праці, котра тяжіє над цілим суспільством як сам код панування. Маркс припустився фантастичної помилки, вважаючи, що машини, техніка, наука все-таки не винні, — мовляв, усе це знову може зробитися живою суспільною працею, варто тільки ліквідувати систему капіталу. А насправді якраз на них ця система і грунтується. Ці добросерді сподівання випливають із недооцінювання смерти в мертвій праці, із розрахунку на те, що внаслідок рішучого повороту, свого роду історичного стрибка виробництва мертве долатиметься в живому.

І все ж Маркс нюхом відчував це, кажучи про "властивість об'єктивованої праці перетворюватися в капітал, себто перетворювати засоби виробництва в засоби управління живою працею". Те ж саме відчувалося й у іншому формулюванні, згідно з яким на певній стадії капіталу "замість того, щоб бути головним аґентом процесу виробництва, робітник стає поруч із ним" (Gr., ІІ, 221/222). Формула, котра йде далі, ніж політична економія і її критика, оскільки вона означає буквально те, що йдеться не про виробництво, а про вилучення і вигнання.

Знову ж таки необхідно проаналізувати усі наслідки, що випливають із цього. Коли виробництво сягає такої циркуляції і здійснює інволюцію саме в собі, то воно втрачає будь-яку об'єктивну детермінованість. Воно заклинає саме себе, як міф, використовуючи свої власні елементи, які обернулися в знаки. Коли одночасно з цим знакова сфера (включно з засобами масової інформації, інформацією тощо) втрачає свою специфічність і починає представляти єдність ґлобального процесу капіталу, тоді потрібно не лише говорити услід за Марксом, що "процес виробництва перестав бути процесом праці", але й стверджувати, що "процес розвитку самого капіталу перестає бути процесом виробництва".

З геґемонією мертвої праці над живою руйнується вся діялектика виробництва. Споживча/обмінна вартість, виробничі сили/виробничі відносини, — всі ці опозиції, на основі котрих функціює марксизм (по суті, підлягаючи тій же схемі, що й раціоналістське мислення, котре грунтується на опозиціях істини і брехні, позірного й реального, природи і культури), теж нейтралізуються, причому тим же способом. У виробництві та економіці все починає підмінюватися, зазнавати обернення та обміну згідно з тією ж таки нескінченною дзеркальністю, що панує в політиці, моді чи ЗМІ. Без кінця відбиваються одна в одній виробничі сили і виробничі відносини, капітал і праця, споживча і обмінна вартість — і це означає не що інше, як те, що виробництво розчиняється в коді. А закон цінности сьогодні вже полягає не так в обмінності всіх товарів під знаком загальної еквівалентності, як у набагато радикальнішій обмінності всіх катеґорій політичної економії (і її критики) згідно з кодом. Всі детермінації "буржуазного" мислення нейтралізувало і відмінило матеріялістичне мислення, яке геть все звело до єдиної історичної детермінації. Однак і її своєю чергою нейтралізувала і поглинула революція, котра відбулася в елементах системи. І як попередні покоління мріяли про докапіталістичне суспільство, так і ми починаємо марити політичною економією, як утраченим об'єктом, і її дискурс набуває сьогодні такої референтної потуги лише тому, що вона виступає як утрачений об'єкт.

*

Маркс: "Види праці, котрі можуть використовуватися тільки як послуги, оскільки їхній продукт невід'ємний од їхнього виробника, і які через те не можуть стати автономним товаром, утворюють нікчемно малу масу в масі капіталістичного виробництва, Тому тут від них можна відсторонитися, відклавши їхній розгляд до глави про найману працю" ("Капітал", гл.УІ, стор.234).