Система доктора Смолла і професора Піріа - Сторінка 4

Музиканти, що останні чверть години явно були надміру п'яні й не могли виконувати своїх обов'язків, тепер посхоплювались, похапали інструменти, видерлись на стіл, враз заграли "Янкі Дудл" — хай не дуже зграйно, але з надлюдським запалом, і грали, поки не скінчилась вся буча.

Тим часом не великий обідній стіл, між пляшки та келихи, вискочив той самий добродій, котрого перше насилу стримали від такого стрибка. Ставши у відповідну позу, він розпочав довгу промову,— напевне, дуже поважну, от тільки за галасом не чути було ні слова з неї. Ту ж мить чоловік, що вважав себе за дзиґу, заходився з величезною енергією крутитись по всій їдальні, широко розкинувши руки, так що він і справді скидався на дзигу й збивав з ніг кожного, хто траплявся йому на дорозі. А ще за мить, зачувши гучне бахкання корка та сичання, я скоро розгледів, що видає ті звуки чоловік, який за обідом зображував пляшку шляхетного напою. А тоді ще чоловік-жаба заходився скрекотіти так, ніби від кожного звуку, що виходив з його вуст, залежало спасіння його душі. І всі ті звуки перекривало безнастанне ревіння віслюка. Але моя старенька приятелька пані Жуайоз була так жахливо збентежена, що в мене аж сльози виступили. Вона забилась у куток біля каміна й раз у раз вигукувала на весь голос: "Кукуріку-у-у-у!"

І враз настав катастрофічний кінець тієї драми. Оскільки всі тільки репетували, вищали та кукурікали, ніхто не чинив опору зусиллям тих, що добивалися знадвору, всі десятеро вікон майже одночасно розчахнулись. Я ніколи не забуду того подиву й жаху, що його відчував, дивлячись, як у ті вікна вдирається й змішується з нами, горлаючи, тупаючи ногами, розмахуючи руками, сиплючи удари, ціле військо якихось створінь, що спочатку видались мені шимпанзе, орангутангами та бабуїнами з мису Доброї Надії.

Мене жорстоко побили, та врешті я закотився під софу й заліг там тихо. Але, пролежавши з чверть години й пильно прислухавшись до всього, що діялось у їдальні, я нарешті більш-менш розшолопав усю трагедію. Виявилося, що пан Майяр, оповідаючи про того божевільного, котрий підбив своїх товаришів на бунт, мав на увазі самого себе. Два чи три роки перед тим цей добродій справді був директором санаторії, але збожеволів сам і опинився серед пацієнтів. Мій супутник подорожі, що відрекомендував мене, цього не знав. Доглядачів — їх було десятеро — несподівано скрутили, викачали їх у смолі та пір'ї й замкнули в підвалах. Там їх тримали ув'язненими понад місяць, і весь цей час пан Майяр щедро наділяв їх не тільки смолою та пір'ям (звідси і назва його системи, чи то системи доктора Смолла та професора Піріа), а й хлібом та водою, якою їх поливали з шланга день у день. Врешті один доглядач утік крізь каналізаційний отвір і визволив решту.

У замку відновили "систему заспокоєння" з істотними змінами; але я не можу не погодитись із паном Майяром, що й його "лікування" було по-своєму вельми інтенсивне. Як він слушно зауважив, воно "дуже ефективне... просте... чисте... без ніякої мороки".

Я можу тільки додати, що, обшукавши всі бібліотеки Європи, так досі й не знайшов жодного примірника праць доктора Смолла й професора Піріа.