Скапен-штукар - Сторінка 5
- Мольєр -Добродію, той Октавів батько не з боягузів і, певно, вас анітрішки не злякається.
Сільвестр. Він, він?! Кров за кров!.. Хай мене чорти візьмуть!.. Коли б він зараз був тут, я, не вагаючись, проткнув би йому шпагою живіт!.. (Побачивши Арганта). А це що за чоловік?
Скапен. Це не він, добродію, це не. він.
Сільвестр. Може, один з його друзів?..
Скапен. Ні, добродію, навпаки — його запеклий ворог.
Сільвестр. Його запеклий ворог?
Скапен. Так.
Сільвестр. Тьфу! Сто чортів! Дуже радий… (До Арганта). То ви, добродію, ворог цьому негідникові Аргантові? Чи не так?
Скапен. Так, так, ручуся вам!
Сільвестр (міцно тисне Аргантові руку). Дайте-но руку, дайте! Даю вам слово, присягаюся! Честю моєю присягаюся! Цією шпагою, що ношу! Присягаюся всім, чим хочете, що сьогодні ж визволю вас від цього негідника, від цього ледацюги Арганта! Покладіться на мене!
Скапен. Добродію, в нашій країні заборонено всяке насильство.
Сільвестр. Хо!.. Начхати я на все хотів! Мені нема чого втрачати!..
Скапен. Але ж синьйор Аргант вживе рішучих заходів. Він має родичів, друзів і слуг. Йому всі допоможуть дати вам відсіч.
Сільвестр. Оцього мені якраз і треба, чорт забирай. Оцього мені й треба! (Видобуваючи шпагу). Ех, де наше не пропадало!.. Ну, давайте його мерщій сюди з усією підмогою!.. Нехай їх хоч тридцять буде! Нехай хоч яку зброю в руках триматимуть! (Стає в позицію). Як?! Чортові діти?! Ви ще насмілюєтесь на мене нападати?! Ну що ж! Хай вам дідько, націляйтеся! (Починає фехтувати на всі боки, ніби відбиваючи невидимих ворогів). Я всіх вас переберу! Вперед! Сміливіше! Раз! Два! Тверда нога, вірне око! Ах, негідники! Ах, каналії! Ви хочете сюди?.. Ну, що? Чия зверху? Держіться, мерзотники! Держіться! Ану, ще раз! Ану, ще! (Повертаючись до Арганта й Скапена). А-а, тут іще вони є!.. Як?.. Ви відступаєте? Стійте, хай вам чорт! Стійте!
Скапен. Хе-хе-хе! Добродію, ми — не вони.
Сільвестр. Тепер ви знатимете, як жартувати зі мною!..
ЯВА 10
Аргант, Скапен.
Скапен. Ну, що скажете? Ви бачите, скільки людей убито за дві сотні пістолів! А тепер бажаю вам успіху.
Аргант (весь тремтить). Скапене…
Скапен. Що скажете?
Аргант. Я вирішив дати йому двісті пістолів…
Скапен. Ах, як я з цього радію, люблячи вас.
Аргант. Ходім пошукаємо його; гроші зі мною.
Скапен. Ви можете віддати їх мені. Вам тепер незручно йти до нього після того, як ми його запевнили, що ви — не ви. Ще й, крім того, боюсь я, щоб він, довідавшись, хто ви такий, не заправив більше.
Аргант. Так, це правда, проте я дуже хотів би побачити, як я віддаватиму свої власні гроші.
Скапен. Ви не довіряєте мені?
Аргант. Довіряю, але ж…
Скапен. Сто чортів! Пане, або я шахрай, або чесна людина — щось одне з двох… Та чи й стану я вас дурити? Який мені інтерес? Адже ж я задля вас клопочуся та задля мого хазяїна, з яким ви хочете породичатись. А якщо ви не вірите мені, то краще я все це відразу покину, не втручатимуся більше ні в що… Шукайте собі когось іншого, хто б уладнав вашу справу!
Аргант. На, ось, візьми!
Скапен. Ні, пане, не довіряйте мені ваших грошей… Мені ще краще буде, коли ви знайдете собі когось іншого…
Аргант. Боже мій!.. Та бери ж!
Скапен. Ні, кажу ж вам: не довіряйте мені зовсім! Хто його знає, а може, я хочу поцупити ваші гроші?
Аргант. Бери, я тобі кажу! Не сперечайся більше зі мною. Тільки гляди — май осторогу!
Скапен. Не турбуйтесь, не такий вже я дурень.
Аргант. Я чекатиму на тебе дома.
Скапен. Прийду, прийду, аякже! (Сам). З одним готово! Тепер треба взятися за другого… Ах! Ось і він сам… Наче небо одного за одним заганяє їх у мої тенета…
ЯВА 11
Жеронт, Скапен.
Скапен. (удає, ніби не бачить Жеронта). О небо!.. Ой, яке несподіване лихо!.. Ой нещасний батько… Бідний Жеронте, що ти тепер робитимеш?!
Жеронт (набік). Що він там про мене говорить? Ще й обличчя таке засмучене…
Скапен. Чи немає тут кого, хто б мені сказав, де зараз синьйор Жеронт?
Жеронт. Що слалося, Скапеие?
Скапен (бігаючи по сцені, ніби не чує й не бачить Жеронта). Де б мені його зустріти і розказати йому про таке нещастя?!
Жеронт (бігаючи за Скапеном). Та в чім справа?
Скапен. Бігаю, бігаю і ніде не можу його знайти!
Жеронт. Але ж ось я тут!
Скапен. Заховався, мабуть, у таке місце, що й не відгадаєш!
Жеронт (спиняючи Скапена). Ей! Чи ти сліпий, що мене не бачиш?
Скапен. Ах!.. Пане, я ніяк не міг вас знайти!..
Жеронт. Та я ж уже цілу годину кручуся перед самісіньким твоїм носом! Ну, то в чім річ?
Скапен. Пане…
Жеронт. Ну?
Скапен. Ваш син, пане…
Жеронт. Ну! Мій син?..
Скапен. З ним скоїлося незвичайне, нечуване нещастя!..
Жеронт. Та яке саме?..
Скапен. Я його оце зустрів страшенно засмученого через ваші докори. Не знаю, що ви там йому набалакали, а тільки мене ви вже зовсім даремно сюди приплутали. Отож, щоб розважитися трохи, пішли ми з ним удвох прогулятися в порті. Там, між іншим, нашу увагу привернула добре впоряджена турецька галера. Коли це молодий турок, приємний на вроду, запрошує нас зайти на ту галеру і навіть сам подає нам руку. Тож ми на ту галеру і вступили. Турок був дуже чемний з нами: почастував нас чудовими фруктами, які тільки можна собі уявити, ще й вином, та таким добрим, що, мабуть, у цілому світі кращого не знайдеш.
Жеронт. Я не бачу в цьому ніякого нещастя…
Скапен. Ось почекайте, пане, дайте договорити… Поки ми отак собі частувалися, турок звелів вивести галеру в море, і-коли ми вже від’їхали далеко від порту, він наказав посадити мене в човен і звелів переказати вам, що коли ви зараз же не надішлете йому через мене п’ятсот екю, він завезе вашого сина в Алжір.
Жеронт. Як, сто чортів! П’ятсот екю?!
Скапен. Так, пане, а головне, він дав мені для цього тільки дві години строку.
Жеронт. Ах, він розбійник, отой турок! Та він же мене без ножа зарізав!
Скапен. Вам, пане, слід мерщій подумати, як визволити з тих кайданів вашого сина, якого'ви любите так. ніжно…
Жеронт. Якого біса понесло його на ту галеру?
Скапен. Він не думав, що таке станеться.
Жеронт. Іди, Скапене, іди мерщій, скажи тому бусурменові, що я пошлю проти нього правосуддя.
Скапен. Правосуддя в чистому морі?.. Вії що, сміх собі робите з добрих людей?
Жеронт. Якого біса понесло його на ту галеру?
Скапен. Жорстока доля керує іноді людськими вчинками.
Жеронт. Ну, Скапене, тепер ти мусиш довести мені твою відданість.
Скапен. Що ж я маю зробити, пане?
Жеронт. Біжи до того турка і скажи йому, щоб він вернув мені мого сина і що ти зостанешся замість нього заручником, доки я не зберу потрібної суми.
Скапен. Ех! Пане, чи подумали ви про те, що говорите? Та невже ж ви гадаєте, що той турок такий дурний, що прийме такого нікчему, як я, замість вашого сина?
Жеронт. Якого біса понесло його на ту галеру?!
Скапен. Він не передбачав такого нещастя. Зважте, пане: я маю тільки дві години строку.
Жеронт. Ти кажеш, він просить…
Скапен. П’ятсот екю.
Жеронт. П’ятсот екю! Де ж його совість?
Скапен. Ви ж самі, пане, знаєте — ну, яка ж то може бути совість у турка!
Жеронт. А чи розуміє він гаразд, що таке п’ятсот екю?
Скапен. Аякже, пане, він знає, що це півтори тисячі ліврів.
Жеронт. Може, той розбійник гадає, що півтори тисячі ліврів під ногами валяються?!
Скапен. То такі люди, що й слухати нічого не хочуть.
Жеронт. І якого біса понесло його на ту галеру?!
Скапен. То правда, та що ж поробиш! Ми й гадки не мали, що таке скоїться. Бога ради, пане, поспішайте!
Жеронт. На! Ось тобі ключ від моєї шафи.
Скапен. Гаразд.
Жеронт. Ти її відімкнеш.
Скапен. Чудово!
Жеронт. У ній ти знайдеш ліворуч великого ключа від горища.
Скапен. Так.
Жеронт. На горищі з великого кошика ти повибираєш усю стару одежину і продаси її ганчірникові, а на ці гроші викупиш мого сина.
Скапен (повертаючи Жеронтові ключа). Ой пане! Ви ніби в гарячці! Та я й сотні франків не матиму за те дрантя. А потім не забувайте, який короткий строк мені призначено.
Жеронт. То якого ж біса понесло його на ту галеру?!
Скапен. Ох! Це вже зайві слова! Забудьте ви про ту галеру, збагніть, що час не жде. Адже ж ви ризикуєте втратити вашого сина. Горенько!.. Мій бідний паничу!.. Може, я вже ніколи, тебе більше не побачу! Може, саме в цю хвилину тебе вже везуть до Алжіру на вічну Неволю! Хай небо буде мені свідком — я зробив для твого порятунку все, що міг, і якщо тебе не викупили, то звинувачуй у цьому тільки твого жорстокого батька.
Жеронт. Стривай, Скапене! Я піду десь роздобуду потрібну суму.
Скапен. Поспішайте, пане! Я тремчу від думки, що ми можемо запізнитися.
Жеронт. То ти кажеш — чотириста екю?
Скапен. Ні. П’ятсот екю.
Жеронт. П’ятсот екю?!
Скапен. Атож.
Жеронт. Ну якого ж біса понесло його на ту галеру?!
Скапен. Ви маєте рацію… Але ж не гайте часу.
Жеронт. Хіба він не міг знайти собі іншого місця для прогулянки?
Скaпeн. Це правда; але ж швидше, пане!
Жеронт. Ах! Проклята галера!
Скапен (набік). Ото запала йому в голову та галера!
Жеронт. Слухай, Скапене, я зовсім забув, що саме одержав таку суму золотом, і аж ніяк не гадав, що її так скоро в мене відберуть… (Виймаючи гаманця з кишені і ніби даючи Скапенові). Бери… Іди ж і викупи мого сина.
Скапен (простягаючи руку). Слухаю, пане.
Жеронт (тримаючи гаманця, вдає, ніби хоче віддати його Скапенові). Але ж скажи тому туркові, що він — падлюка…
Скапен (простягаючи руку). Так.
Жеронт (не віддаючи гаманця). Безчесна людина…
Скапен (усе ще простягаючи руку). Так.
Жеронт (так само). Людина без совісті, грабіжник!..
Скапен. Та вже покладіться на мене!
Жеронт (так само). Що він витягає в мене з кишені п’ятсот екю, не маючи на те ніякого права…
Скапен. Так.
Жеронт (так само). Що я йому цього ніколи не подарую, ні живий ані мертвий!..
Скапен. Дуже добре…
Жеронт (так само). І що коли я вже його впіймаю, то добре помщуся!..
Скапен. Гаразд!
Жеронт (ховаючи гаманця в кишеню і йдучи). Іди, йди швидше, викупи з неволі мого сина.
Скапен (біжить за Жеронтом). Агов, пане!
Жеронт. Чого тобі треба?
Скапен. А де ж гроші?
Жеронт. Хіба ж я тобі їх не віддав?
Скапен. Та де там! Ви ж їх поклали собі в кишеню.
Жеронт. Ах, горе мені зовсім памороки забило…
Скапен. Це я добре бачу.
Жеронт. Ну якого ж біса понесло його на ту галеру?! Ах!.. Проклята галера! Мерзенний турок! Щоб йому сто чортів на його голову!
Скапен (сам).