Скарги закоханої - Сторінка 2
- Вільям Шекспір -
І раптом сліз потоки —
282] Джерельце, річка і стрімкий каскад —
283] Омили враз запаленілі щоки;
284] Невтримні сльози, — преважкі, мов град, —
285] Який то був шалений водоспад!
286] Як освіжив він уст п'янкі коралі!
287] Так мерехтять троянди у кришталі.
288] Ах, батьку мій, який таївся чар
289] В його одній-однісінькій сльозині,
290] Чий нещадимий і нещадний вар
291] Не опалив серця б хіба камінні!
292] О сльози, — ви, мов перла, двоєдині:
293] Палючі, ви розпалюєте шал,
294] Пекучі, ви остуджуєте пал.
295] Мене здолала хіть його безкрая,
296] Уміння лицедійське чимале, —
297] І віддала йому свого вінка я...
298] Як бачиш, повелась я з ним незле,
299] І ми любились гаряче, але:
300] Я рай допомогла йому здобути,
301] А він мені дав смертної отрути.
302] Ах, батьку, видно, вивчив він як слід
303] Прийоми всі, відомі й невідомі:
304] Ридав, страждав, палав чи був як лід,
305] Шарів чи полотнів, як у судомі,
306] О, що йому робилося, сіромі!
307] Сердешний так мінився на лиці,
308] Що вірилося у страждання ці!
309] , Так, раз у раз міняючи личину,
310] Йдучи в сердечних справах напролом,
311] Він, машкару прибравши благочинну,
312] Співав добру і чесності псалом,
313] А сам платив за добрі вчинки злом;
314] Собі за правило підступне взявши
315] Те ганити, до чого прагнув завше.
316] Свята простото! Та котру з дівчат
317] Не підманув би він такою грою?
318] Вродливий, лицар з голови до п'ят,
319] Він херувимом вився наді мною,
320] А виявився звабним сатаною!
321] І — впала я! Загинула! Однак —
322] Чи не вчиню я й завтра знову так?
323] О сліз отруйних невстидливі зливи!
324] О щік фальшивих вогнище сяйне!
325] О голосу розливи-переливи!
326] О вдаване збентеження журне!
327] Усе це знов знетямило б мене,
328] І, вже ошукана, я без вагання ,
329] Знов віддала б йому своє кохання.
Післямова
Із невеликих поем і циклів віршів "Скарги закоханої", "Пристрасний пілігрим", "Пісні для музики" та "Фенікс і голубка" не всі, як вважає дехто з дослідників, належать перу Шекспіра.
Історія їх публікації така. Цикл сонетів "Пристрасний пілігрим" (21 сонет) був виданий 1599 р. Вільямом Джаггардом. Автором віршів, що ввійшли до збірника, було названо Шекспіра. Цикл розпадався на дві частини. Після п'ятнадцятого сонета стояв підзаголовок: "Сонети на різну музику". Цього поділу дотримуються і досі в усіх авторитетних виданнях Шекспіра. Під назвою "Пісні для музики" вірші виділено і в радянських публікаціях творчої спадщини поета.
Друге видання "Пристрасного пілігрима" збереглося не повністю. Утретє сонети були перевидані В. Джаггардом 1612 р. під назвою "Пристрасний пілігрим, або Кілька любовних сонетів, якими обмінялись Венера і Адоніс, заново виправлене й доповнене Вільямом Шекспіром. Трете видання, до якого заново додано два любовних послання, перше від Паріса Єлені та відповідь Єлени Парісу. Надруковано Вільямом Джаггардом. 1612". Послання Паріса і Єлени, безперечно, не належать Шекспірові. У 1609 p., тобто до видання Джаггарда, послання були надруковані у книзі Т. Хейвуда "Британська Троя" (№№ 197 і 215).
На основі текстологічного аналізу сонетів було прийнято таку схему авторства у "Пристрасному пілігримі":
1. Шекспір (у "Сонетах" вірш 138).
2. Шекспір (у "Сонетах" вірш 144).
3. Шекспір. Сонет Лонгвіля з "Марних зусиль кохання" (IV, 3).
4. Автор не встановлений.
5. Шекспір. Сонет Бірона з "Марних зусиль кохання" (IV, 3).
6. Автор не встановлений.
7. Автор не встановлений.
8. Річард Барнфілд (1574-1627).
9. Автор не встановлений.
10. Автор не встановлений.
11. Бартолом'ю Гріффін. Сонет із віршового циклу Гріффіна "Фідесса", 1596.
12. Можливо, Томас Делоні (1540-1600?).
13. Автор не встановлений.
14. Автор не встановлений.
В "Піснях для музики":
1. Можливо, Роберт Грін (1560?-1592).
2. Шекспір. Пісня Дюмена з "Марних зусиль кохання" (IV, 3).
3. Автор не встановлений. Вірш був уже опублікований 1597 р. в збірці творів композитора Т. Уїлкса. Ім'я поета не було зазначене.
4. Автор не встановлений.
5. Крістофер Марло. "Відповідь", яка існувала в повнішому варіанті, була створена, певно, Уолтером Ралі (1552?-1618).
6. Річард Барнфілд. Із книги "Вірші в різних настроях" (1598).
[798]
"Фенікс і голубка" вперше опублікована в збірці "Жертва кохання, або Скарга Розалінди" (1601) Роберта Честера. Певно, збірка була присвячена покровителю Р. Честера Джону Солсбері. Книгу надрукував земляк Шекспіра В. Філд для видання Е. Бланта.
Невеликі поеми і цикли віршів "Скарги закоханої", "Пристрасний пілігрим", "Пісні для музики" та "Фенікс і голубка" цікаві саме як зразки ліричної поезії епохи Відродження.
Після поеми Честера був надрукований такий текст: "Далі йдуть різні поетичні спроби на той же сюжет, тобто про голубку і фенікса. Написані найкращими і найзначнішими з наших сучасних письменників, чиї імена підписані під їх власними творами, ніколи раніше не друкованими..." Крім поеми Честера, у збірнику надруковано ще 14 віршів, серед них "Фенікс і голубка" Шекспіра. Поема опублікована без назви.
Згідно з гіпотезою радянського дослідника І. Гілілова, в цій поемі та в інших творах збірника йдеться про голуба і птаха фенікса — алегоричні назви, під якими виведені Роджер Меннерс та дочка поета Ф. Сідні Єлизавета.
Поема "Скарги закоханої" була включена до збірки шекспірівських "Сонетів", виданих 1609 р. Провідний англійський шекспірознавець Е. К. Чемберс вважає авторство Шекспіра сумнівним. Як гадають деякі вчені, автором поеми міг бути поет Дж. Чапмен. Є й інші концепції, відповідно до яких авторство Шекспіра не заперечується.
Питання авторства деяких творів, таким чином, і далі мають дискусійний характер. Думки шекспірознавців не завжди збігаються. Прикладом цьому може бути полеміка, що розгорілася останнім часом, коли готувався до друку цей шеститомник, з приводу знайденого сучасним молодим американським дослідником Г. Тейлором у фондах Бодліанської бібліотеки в Оксфорді вірша "Що робить?". Під ним стоїть прізвище Шекспіра. Та оскільки нема певності, що він справді належить Шекспірові, а вірш цікавий і вартий уваги, вміщено його в "Додатку", після "Приміток" (у перекладі Дмитра Павличка).
Олена Алексєєнко
282] Джерельце, річка і стрімкий каскад —
283] Омили враз запаленілі щоки;
284] Невтримні сльози, — преважкі, мов град, —
285] Який то був шалений водоспад!
286] Як освіжив він уст п'янкі коралі!
287] Так мерехтять троянди у кришталі.
288] Ах, батьку мій, який таївся чар
289] В його одній-однісінькій сльозині,
290] Чий нещадимий і нещадний вар
291] Не опалив серця б хіба камінні!
292] О сльози, — ви, мов перла, двоєдині:
293] Палючі, ви розпалюєте шал,
294] Пекучі, ви остуджуєте пал.
295] Мене здолала хіть його безкрая,
296] Уміння лицедійське чимале, —
297] І віддала йому свого вінка я...
298] Як бачиш, повелась я з ним незле,
299] І ми любились гаряче, але:
300] Я рай допомогла йому здобути,
301] А він мені дав смертної отрути.
302] Ах, батьку, видно, вивчив він як слід
303] Прийоми всі, відомі й невідомі:
304] Ридав, страждав, палав чи був як лід,
305] Шарів чи полотнів, як у судомі,
306] О, що йому робилося, сіромі!
307] Сердешний так мінився на лиці,
308] Що вірилося у страждання ці!
309] , Так, раз у раз міняючи личину,
310] Йдучи в сердечних справах напролом,
311] Він, машкару прибравши благочинну,
312] Співав добру і чесності псалом,
313] А сам платив за добрі вчинки злом;
314] Собі за правило підступне взявши
315] Те ганити, до чого прагнув завше.
316] Свята простото! Та котру з дівчат
317] Не підманув би він такою грою?
318] Вродливий, лицар з голови до п'ят,
319] Він херувимом вився наді мною,
320] А виявився звабним сатаною!
321] І — впала я! Загинула! Однак —
322] Чи не вчиню я й завтра знову так?
323] О сліз отруйних невстидливі зливи!
324] О щік фальшивих вогнище сяйне!
325] О голосу розливи-переливи!
326] О вдаване збентеження журне!
327] Усе це знов знетямило б мене,
328] І, вже ошукана, я без вагання ,
329] Знов віддала б йому своє кохання.
Післямова
Із невеликих поем і циклів віршів "Скарги закоханої", "Пристрасний пілігрим", "Пісні для музики" та "Фенікс і голубка" не всі, як вважає дехто з дослідників, належать перу Шекспіра.
Історія їх публікації така. Цикл сонетів "Пристрасний пілігрим" (21 сонет) був виданий 1599 р. Вільямом Джаггардом. Автором віршів, що ввійшли до збірника, було названо Шекспіра. Цикл розпадався на дві частини. Після п'ятнадцятого сонета стояв підзаголовок: "Сонети на різну музику". Цього поділу дотримуються і досі в усіх авторитетних виданнях Шекспіра. Під назвою "Пісні для музики" вірші виділено і в радянських публікаціях творчої спадщини поета.
Друге видання "Пристрасного пілігрима" збереглося не повністю. Утретє сонети були перевидані В. Джаггардом 1612 р. під назвою "Пристрасний пілігрим, або Кілька любовних сонетів, якими обмінялись Венера і Адоніс, заново виправлене й доповнене Вільямом Шекспіром. Трете видання, до якого заново додано два любовних послання, перше від Паріса Єлені та відповідь Єлени Парісу. Надруковано Вільямом Джаггардом. 1612". Послання Паріса і Єлени, безперечно, не належать Шекспірові. У 1609 p., тобто до видання Джаггарда, послання були надруковані у книзі Т. Хейвуда "Британська Троя" (№№ 197 і 215).
На основі текстологічного аналізу сонетів було прийнято таку схему авторства у "Пристрасному пілігримі":
1. Шекспір (у "Сонетах" вірш 138).
2. Шекспір (у "Сонетах" вірш 144).
3. Шекспір. Сонет Лонгвіля з "Марних зусиль кохання" (IV, 3).
4. Автор не встановлений.
5. Шекспір. Сонет Бірона з "Марних зусиль кохання" (IV, 3).
6. Автор не встановлений.
7. Автор не встановлений.
8. Річард Барнфілд (1574-1627).
9. Автор не встановлений.
10. Автор не встановлений.
11. Бартолом'ю Гріффін. Сонет із віршового циклу Гріффіна "Фідесса", 1596.
12. Можливо, Томас Делоні (1540-1600?).
13. Автор не встановлений.
14. Автор не встановлений.
В "Піснях для музики":
1. Можливо, Роберт Грін (1560?-1592).
2. Шекспір. Пісня Дюмена з "Марних зусиль кохання" (IV, 3).
3. Автор не встановлений. Вірш був уже опублікований 1597 р. в збірці творів композитора Т. Уїлкса. Ім'я поета не було зазначене.
4. Автор не встановлений.
5. Крістофер Марло. "Відповідь", яка існувала в повнішому варіанті, була створена, певно, Уолтером Ралі (1552?-1618).
6. Річард Барнфілд. Із книги "Вірші в різних настроях" (1598).
[798]
"Фенікс і голубка" вперше опублікована в збірці "Жертва кохання, або Скарга Розалінди" (1601) Роберта Честера. Певно, збірка була присвячена покровителю Р. Честера Джону Солсбері. Книгу надрукував земляк Шекспіра В. Філд для видання Е. Бланта.
Невеликі поеми і цикли віршів "Скарги закоханої", "Пристрасний пілігрим", "Пісні для музики" та "Фенікс і голубка" цікаві саме як зразки ліричної поезії епохи Відродження.
Після поеми Честера був надрукований такий текст: "Далі йдуть різні поетичні спроби на той же сюжет, тобто про голубку і фенікса. Написані найкращими і найзначнішими з наших сучасних письменників, чиї імена підписані під їх власними творами, ніколи раніше не друкованими..." Крім поеми Честера, у збірнику надруковано ще 14 віршів, серед них "Фенікс і голубка" Шекспіра. Поема опублікована без назви.
Згідно з гіпотезою радянського дослідника І. Гілілова, в цій поемі та в інших творах збірника йдеться про голуба і птаха фенікса — алегоричні назви, під якими виведені Роджер Меннерс та дочка поета Ф. Сідні Єлизавета.
Поема "Скарги закоханої" була включена до збірки шекспірівських "Сонетів", виданих 1609 р. Провідний англійський шекспірознавець Е. К. Чемберс вважає авторство Шекспіра сумнівним. Як гадають деякі вчені, автором поеми міг бути поет Дж. Чапмен. Є й інші концепції, відповідно до яких авторство Шекспіра не заперечується.
Питання авторства деяких творів, таким чином, і далі мають дискусійний характер. Думки шекспірознавців не завжди збігаються. Прикладом цьому може бути полеміка, що розгорілася останнім часом, коли готувався до друку цей шеститомник, з приводу знайденого сучасним молодим американським дослідником Г. Тейлором у фондах Бодліанської бібліотеки в Оксфорді вірша "Що робить?". Під ним стоїть прізвище Шекспіра. Та оскільки нема певності, що він справді належить Шекспірові, а вірш цікавий і вартий уваги, вміщено його в "Додатку", після "Приміток" (у перекладі Дмитра Павличка).
Олена Алексєєнко