Слідопит - Сторінка 6

- Джеймс Фенімор Купер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

В глибині душі Кеп був хоробрий чоловік і не раз спокійно дивився смерті в вічі; щоправда, ніколи вона не поставала перед ним у таких спрашних нрбявах, які оце хоча й скупо, але образно змалював йому співрозмовник. Але відступати було пізно, і йому нічого не залишалося, як удати з себе бравого зайця, хоч у душі він і кляв на всі заставки свого зятя-сержапта за те, що той так байдуже, необачно й безвідповідально завів його у таке скрутне становище.

1 Штирборт (нім.) — правий бік від борту судна

2 Бакборт (нім.)—лівий бік від борту судка

— Я нітрохи не сумніваюся, добродію Слідопите,— промовив Кеп, коли всі ці думки промайнули в*його голові,— що ми дістанемося живі-здорові до гавані. А скільки ще може бути звідси до форту?

— Миль п'ятнадцять з невеличким гаком, до того ж ми їх швидко подолаємо, бо річка бистра, якщо мінги не заступлять дорогу.

— Л ліс, гадаю, і далі стримітиме по штирборту 1 і по бакборту2, як і по дорозі сюди?

— Як, як ви сказали?

— Кажу, що нам доведеться плутатися серед цих триклятих дерев!

— Ні, ні, ви пливтимете в пірозі, а русло

Освего 1 наше військо скрізь очистило від загат. Пірога йтиме за водою, до того ж бистрою течією.

думкою про

— А хіба який біс перешкодить цим мін-гам, про яких ви казали, перестріляти нас із засідок, коли ми об'їжджатимемо пересипи чи маневруватимемо між підводними каменями?

— Не біс, а провидіння, що так часто допомагає людям у ще більших небезпеках. Скільки вже разів моя голова могла б збутися і чуба, й шкіри — та й черепа,— якби не його заступництво. Я ніколи не вступаю в жодну сутичку, друже моряче, не попросивши в думці допомоги у цього великого союзника, який може вирішити більшеє битві, ніж усі батальйони шістдесятого полку, вишику-вані в ряд.

— То так, може, це допомагає розвідникові, а от нам, морякам, дай відкрите море, і ми

йдемо на ворога

наше діло — відкрито, бортовим залпом на бортовий залп. І ніяких тобі дерев а чи підводних каменів на заваді.

1 Освего — річка, яка впадає в озеро Онтаріо,.

— І ніякого провидіння теж, якщо так, по правді? Але повірте мені, добродію Кепе, найтяжча битва йде саме за те, щоб схилити провидіння на свій бік. Гляньте он на Великого Змія. Бачите отой шрам від ножа уздовж лівого вуха? Тож знайте, що тільки куля з моєї довгої рушниці врятувала йому скальп;

я вчасно натиснув курок, а якби був на якихось півхвилини забарився, Великий Змій розпрощався б зі своїм бойовим кучериком. І коли могіканин тисне мені руку, запевняючи, ніби я врятував йому тоді життя, я відповідаю йому: ні, то не я, то сам Всевишній привів мене до того єдиного місця, де могла відбутися розправа, чи то явив мені свій промисел, вказавши на дим ворожого вогнища. Звісно, коли я вийшов на зручну позицію, я сам докінчив справу на свій лад, тому що коли над головою друга занесено томагавкяк це було тоді, ловити гав ніколи, треба діяти миттю, а то дух Змія полював би нині в блаженному краю предків.

— Ну годі, годі вже, Слідопите! Ніж балакати про таке, то ліпше вже бути оббілованим від носа до корми. До заходу сонця лишилося тільки декілька годин, тому давайте краще, якщо можна, подрейфуємо вашою річкою. Магнітику, люба, ти готова в дорогу?

Томагавк — бонова сокира індіян.

Магнітик здригнулася, густо зашарілась і негайно почала лаштуватися до мандрівки. Вона ие чула й слова з того, що говорилося, бо Прісна Вода, як дуже часто звали молодого Джаспера, заполонив її увагу розповідями про далекий ще порт — мету її мандрівки, про' батька, якого вона не бачила з самого дитинства, та про життя-буття мешканців прифронтових залог. Несвідомо вона глибоко зацікавилася, а думками так поринула в ті цікаві речі, що й не чула не вельми приємних розмов, які 'точилися поруч. Тим часом метушня збору поклала край усім балачкам, а що речей у розвідників — чи то провідників — було обмаль, то весь загін за кілька хвилин був готовий у дорогу. Та коли вони вже мали вирушати, Слідопит, на превеликий подив навіть своїх товаришів-провідників, назбирав оберемок труску, навмисне додавши сирих гілок, щоб зробити якомога більший і густіший Дим, і кинув увесь той хмиз на жарини.

— Коли хочеш замести сліди, полишаючи-табір, Джаспере,— промовив Слідопит,— дим може принести користь замість шкоди. Якщо тут за десять миль від нас є який десяток мінгів, частина з них сидить на височинах або на деревах і виглядає, чи не видно диму; хай побачать оцей, і хай вони коло нього ще й поживляться. Попросимо їх ласкаво до наших недоїдків.

— А вони часом |не кинуться наздогін по наших слідах?—загіїтав Джаспер," який після знайомства з Мейбл став набагато цікавіший до небезпек їхнього становища.— Адже ми залишимо широку стежку до річки.

— Що ширшу, то краще; хоч які хитрі мінги, а й вони не зможуть визначити, куди попливла пірога — проти течії чи за течією. У всій природі тільки вода добре змиває усякий слід, та й то, якщо не залишилось сильного запаху. Затям собі, Прісна Водо: коли мінги помітили наш слід нижче' водоспаду, то вони обов'язково рушать до нашого багат-

тя і відтак, природно, зроблять висновок, що той, хто починав іти проти течії, йтиме проти течії до кінця. Якщо їм і відомо що-небудь, то лише те, що кілька чоловік вийшло з форту, але навіть найкмітливішому мінгові ніколи не спаде на думку, що ми прийшли сюди, тільки щоб того ж самого дня вернутися назад, та ще й ризикуючи власними скальпами.

— Звісно,— сказав Джаспер Слідопитові, коли вони йшли назад до бурелому,— мінги не можуть нічого знати про сержантову доньку, адже все, що її стосується, тримано в суворій таємниці.

— І не дізнаються нічого,— відповів Слідопит, звертаючи увагу товариша на те, як він із щонайбільшою старанністю затоптує сліди, що їх лишала маленька ніжка Мейбл на листі.— Якщо тільки та стара солоновода риба не тягала свою небогу довкола вітровалу, як олениця своє оленя.

— Як старий олень, ви, певне, хотіли сказати?

— Ну й дивовижа він, я тобі скажу! Ще я можу зійтися з таким моряком, як ти, Прісна Водо, і не знайти великої різниці між нашими покликаннями, хоча твоє покликання — озеро, а моє — ліс. Тихо, Джаспере,— вів далі, сміючись своїм нечутним сміхом, Слідопит.— Нумо випробуємо гарт його леза й промчимо його водоспадом.

— А як же бути з гарненькою небогою?

— Ні, ні, їй нічого не станеться, вона без-

4 Ф. Купер

49

печно обійде переправу, а ми з тобою випробуємо цього атлантичного вовка, й обидві сторони краще пізнають одна одну. Побачимо, чи здатний його кремінь викресати вогню, і хай він зазнайомиться з нашими прикордонними жартами!

Молодий Джаспер усміхнувся, бо й сам був не від того, щоб позбиткуватися над Ке-пом, чия зарозумілість зачепила і його за живе.

Тільки красне личко Мейбл, її тонкий, граційний стан та чарівна усмішка захищали її дядечка від задуманого експерименту.

— Я боюся, що дівчина перелякається,— нерішуче мовив Джаспер.

— Якщо вона хоч трохг.. вдалася у свого батька,— не перелякається. Та й по ній видко, що вона не з лякливих. Покладись у цій справі, Прісна Водо, на мене, і я сам зорудую справу.

— Тільки не на васУодного, Слідопите, а то ви ще втопите і себе, і його. Якщо вже ви неодмінно вирішили промчати його через водоспад,— то і я мушу бути з вами.

— Гаразд, хай буде по-твоєму. То, може, по цьому запалимо люльку порозуміння?

Джаспер засміявся, кивнув на знак згоди головою, і розмова обірвалася, бо загін саме дійшов до нерідко згадуваної піроги, і кілька слів визначили набагато вагоміші для всіх речі.

РОЗДІЛ ні

Допоки не з'явився плуг На первозданних цих полях. Тут шум річок стрімких навкруг Лунав піснями по лісах, Тут мчав потік, сміявся гай, І в тіняві дзюрчав ручай.

Вільям Браянт. "Індіянин на могилі своїх предків"

Загальновідомо, що річки, які впадають з південного боку в Онтаріо, майже всі вузькі, повільні, й глибокі. Є, правда, й винятки, оскільки чимало річок тут мають бистрини, або, як їх називають на місцевій говірці, пороги,, а .деякі мають також і водоспади. До цих винятків належить і річка, якою саме пливли^ наші шукачі пригод. Освего утворюється від злиття Онейди "та Онондаги, які обидві витікають з озер, і спокійно тече пагористою місцевістю аж до краю своєрідної природної тераси, звідки спадає з висоти в де-сять-п'ятнадцать футів, а потім котить, не поспішаючи, далі свої глибокі води, доки віддасть свою данину просторій водоймі Онтаріо. Пірога, в котрій Кеп та його супутники припливли від Форт-Стенвікса — останнього військового поста на річці Могаук,— лежала біля річки, і тепер у неї сів увесь загін, за винятком Слідопита, який лишився на березі, щоб зіпхнути човна у воду.

— Поверни човен кормою вперед, Джас-пере, — сказав лісовик молодому озерному

4*

51

матросові, що взяв у Гострої Стріли його весло й зайняв своє місце стернового,— хай іде за водою. Коли який харцизяка-мінг і нападе на наш слід чи дійде по ньому аж сюди, він обов'язково шукатиме слідів у мулі й коли побачить, що ми відчалили од берега носом проти течії, то зробить висновок, що човен поплив угору.

Вказівку було виконано, і Слідопит, чимдуж штовхнувши човен,— а був розвідник саме у розквіті сили — легко стрибнув у ніс піроги, не порушивши її рівноваги. Як тільки вони випливли насеред річки, чи то на бистрину, Джаспер повернув човна, і його безшумно понесло за водою.

Човен, на борт якого зійшли Ken зі своєю небогою, щоб розпочати свою довгу і сповнену пригод мандрівку, був звичайною, зробленою з кори індіянгькою пірогою, яка, завдяки своїй незвичайній!легкості та зручності в керуванні, найкраще пристосована до плавання по річці, де так часто трапляються пересипи, плавучі дерева та різні інші перешкоди. Обом чоловікам, які починали у ній свою подорож, не раз доводилося переносити цю пірогу, знявши з неї вантаж, по кількасот ярдів та її міг завдати собі на плечі й понести навіть один чоловік. Одначе вона була досить довга, хоча, як на човен, широка, і кожен невтаємни-чений, опинившись на ній уперше, брав одразу під сумнів її стійкість на воді. Проте досить

'Ярд (англ.)—одиниця довжини (біля 91,4 см).

було людині пропливти в ній кілька годин, як від цих сумнівів не залишалося й сліду, і Мейбл та її дядько так пристосувалися до її порухів, що тепер сиділи на своїх місцях з цілковитим спокоєм.