Смертельний світ - Сторінка 9

Його пістолет знаходив нападників з млявою регулярністю. Постійні, щоденні заняття також почали йому набридати.

Хоча тяжіння досі гнітило нього, його м'язи вдало працювали, пристосовувались. Опісля щоденних вправ він більше не валився в ліжко відразу. Лиш жахіття ставали дедалі більш моторошними. Врешті він згадав про них Бруко, який намішав сонного зілля, що втамувало більшість жахіть. Йому й надалі снились сни, проте Джейсон лише туманно пригадував їх коли прокидався.

Заким Джейсон опанував всі технічні пристрої, що зберігали пирійцям життя, він перейшов до найреалістичнішого тренажера, що був лиш на волосинку від реального світу. Різниця була тільки в якості. Отрута комах спричиняла набряки і біль, а не миттєву смерть. Тварини могли завдавати синців і розривати плоть, однак не відривали кінцівок. У тренажері не можна було загинути, проте, без сумніву, можна було наблизитись до смерті дуже близько.

Джейсон блукав цими велетенськими і безладними джунглями разом з иншими п'ятирічними. Було щось трохи смішне і водночас сумне у їх дитячій похмурості. Хоча вони як і раніше сміялись в казармах, вони розуміли, що на зовні не до сміху. Для них виживання було пов'язане з соціальним схваленням і вимогами. Таким чином пирійське суспільство було чорно-білим. Щоб довести свою цінність собі і своєму оточенню потрібно було лиш вижити. Це мало велике значення в контексті виживання племені, проте зводило нанівець вартість окремої особистості. Діти перетворилися на вбивць з однаковими обличчями завжди напоготові дати бій смерті.

Одні діти виходили у зовнішній світ, а инші заступали їхні місця. Джейсон якийсь час спостерігав за цим процесом перш ніж зрозумів, що всі з ким починав навчання зникли. Того ж дня він знайшов на керівника адаптаційного центру.

— Бруко, — запитав Джейсон, — скільки ще ти плануєш тримати мене в цьому дитячому тирі?

— Тебе тут не тримають, — сказав йому Бруко своїм звичайно-роздратованим тоном. — Ти будеш тут, поки не будеш здатен вижити у зовнішньому світі.

— І в мене дивне відчуття ніби це буде ніколи. Зараз я можу розібрати і зібрати всі ваші кляті пристрої в темряві. З цією гарматою я смертоносний стрілець. Тепер, за необхідності, я міг би написати книжку Вичерпний опис флори і фауни Пиру, і як її вбити. Можливо я не настільки вправний як мої шестирічні товариші, однак в мене передчуття, це все на що я здатен взагалі. Це правда?

Бруко зіщулився, щоб викрутитись, проте не вдалося.

— Думаю, тобто, знаєш ти не тут народився і...

— Давай, давай, — радісно сказав Джейсон, — прямолінійному старому пирійцю як ти нема чого й намагатись обдурити представника однієї зі слабших рас, яка спеціалізується на такого роду речах. Безперечно я завжди буду вайлуватим в умовах цієї сили тяжіння, також в мене є инші вроджені недоліки. Я це визнаю. Ми про це зараз не говоримо. Питання в тому чи зможу я поліпшити свій рівень за допомогою інтенсивніших тренувань, чи я вже досяг піку власної форми?

Бруко спітнів. "З часом прийде поліпшення, звичайно..."

— Хитрий чорт, — помахав на нього пальцем Джейсон. — Так чи ні, вже. Чи можу я поліпшити свій рівень зараз додатково тренуючись зараз?

— Ні, — сказав Бруко, із все ще стурбованим виглядом. Джейсон зміряв його як роздачу в покері.

— А тепер давай поміркуємо. Я не прогресую, проте й досі тут стовбичу. Це не випадковість. Тож, мабуть тобі наказали мене тут тримати. З того, що я на цій планеті бачив, а бачив визнаю, дуже мало, думаю Керк наказав тобі тримати мене тут. Правда ж?

— Він зробив це для твого ж блага, — пояснював Бруко, — намагаючись зберегти тобі життя.

— От і з'ясували, — сказав Джейсон, — тепер давай про все забудемо. Я тут не для того щоб стріляти роботів вкупі з вашими чадами. Тому, будь ласка, покажи мені зовнішні двері. Чи спершу має бути якась випускна церемонія? Виступи, роздача шкільних значків, шаблі над головою...

— Нічого подібного, — відрізав Бруко. — Я не розумію, як доросла як ти, людина може постійно говорити такі дурниці. Звичайно нічого такого немає. Тільки певний остаточний тест в камері часткового виживання. Фактично це з'єднання з зовнішнім світом, насправді це і є частиною зовнішнього світу, хіба що найжорстокіші форми життя вилучені. Та й то зрідка деякі з них знаходять спосіб туди пролізти...

— Коли я йду? — випалив Джейсон питанням.

— Завтра вранці. Щонайперше добре виспись. Тобі знадобиться.

* * * * *

Насправді була одна подоба церемонії випуску. Коли вранці Джейсон прийшов до Брукового кабінету той ковзнув йому столом важку скобу.

— Це — справжні набої, — сказав він. — Певен тобі знадобляться. Тепер твій пістолет завжди має бути зарядженим.

Вони підійшли до важкого повітряного люка, єдині замкнені двері, які Джейсон помітив у центрі. Коли Бруко відімкнув його і відкинув запірки, звідти викульгав тверезовидий восьмирічний хлопець з перев'язаною ногою.

— Це Ґриф, — сказав Бруко. — Він тепер буде з тобою куди б ти не йшов.

— Особистий охоронець? — запитав Джейсон, оглядаючи кремезну дитину, що ледь сягала йому до пояса.

— Можеш його так називати. — Бруко відчинив двері. — Ґриф зчепився з пилоптахом, тож поки він не в змозі робити якусь серйозну роботу. Ти сам визнав, що ніколи не спроможешся зрівнятись з пирійцем, тож радій невеличкому захисту.

— Завжди добре слово, це твоє, Бруко, — сказав Джейсон. Він нахилився і потиснув руку хлопчика. Навіть у восьмилітніх потиск трощив кістки.

Обидвоє ввійшли до шлюзу і Бруко зачинив за ними внутрішні двері. Щойно вони замкнулись зовнішні двері автоматично відчинились. Коли двері були частково відчинені пістолет Ґрифа двічі випалив. Тоді вони вийшли на поверхню Пиру переступаючи задимлене тіло однієї з його тварин.

Дуже символічно, подумав Джейсон. Він також був стурбований усвідомленням того, що він і гадки не мав зважати на когось хто наступатиме. І знов таки, він не міг навіть визначити звіра з його обвуглених залишків. Він роззирнувся навколо, сподіваючись, що наступного разу зможе вистрелити першим.

То була не справджена надія. Кількох звірів, що перейшли їм шлях завжди першим помічав хлопчина. Через годину такого, Джейсон був настільки роздратований, що підстрелив рослину загрозливого вигляду. Він сподівався Ґриф не приглядатиметься надто прискіпливо. Проте звісно ж хлопець помітив.

— Ця рослина була далеко. Нерозумно витрачати добрі боєприпаси на рослини, — сказав Ґриф.

Протягом дня не було жодної нестеменної проблеми. Врешті Джейсон знудився, хоча змок наче хлющ під частими зливами. Якщо Ґриф і був спроможний на розмови, він вперто цього не виказував. Всі Джейсонові спроби зазнавали невдач. Наступний день минув в тому ж дусі. Третього дня прийшов Бруко і ретельно оглянув Джейсона з голови до п'ят.

— Прикро про це казати проте думаю, підготуватись краще ніж зараз в тебе вже не вийде. Щодня міняй носовий вірусний фільтр. Завжди перевіряй чоботи на розриви і латай їх металевими латками. Медаптечка оновлюється щотижня.

— А ще витирати ніс і носити калоші. Ще щось? — запитав Джейсон.

Бруко хотів щось казати, однак передумав. "Нічого чого ти і так вже маєш добре знати. Пильнуй. І ... удачі". Він продовжив слова з дробильним рукостисканням, що було повністю несподіваним. Щойно минуло оніміння лівої руки Джейсона, вони з Ґрифом вийшли крізь великий вхідний шлюз.

IX.

Якими б реальними не були навчальні камери вони не підготували до поверхні Пиру. Звичайно ж елементарна схожість була. Відчуття отруйної трави під ногами і безладний політ жалокрила, доки Ґриф в останній мент не засмалив його. Проте це лише ледь вловлювалось у гуркоті елементів довкола нього.

Злива радше скидалась на пласти води ніж на окремі краплі. Пориви вітру рвали їх кидаючи потоками в обличчя. Джейсон ретельно витер очі щоб ледь вихопити з обрію конічні форми двох вулканів разом з блювотною хмарою диму й полум'я. Відображенням цього пекла було гнітюче зчервоніння хмар, що мчали насипами вгорі.

Щось бряцнуло йому об каску і відскочило брязкаючи на землю. Він нахилився і підняв градину товщиною з великий палець. Раптовий шквал граду болісно застукотів його спиною й шиєю, тож він спішно випростався.

Гроза скінчилася так само швидко як пустилась. Загорілось сонце топлячи град і спрямовуючи клуби пари над змоклою вулицею. Джейсон спітнів під своєю броньованою одежею. Однак перш ніж вони минули блок знов задощило і тепер він нахапав дрижаків.

Ґриф стійко плентався далі, не зважаючи ні на негоду, ні на вулкани, що гуркотіли на обрії й трясли під ногами землю. Джейсон намагався нехтувати труднощами і тримати темп хлопця.

Прогулянка була з гнітючих. Важкі, приземкуваті будівлі нечітко й сіро вимальовувались крізь дощ, більшість з них зруйновані. Вони йшли хідником серединою вулиці. Випадкові броньовані вантажівки їхали обабіч. Хідник по середині вулиці спантеличив Джейсона, аж поки Гриф не підірвав щось, що мчало від зруйнованого будинку в їхньому напрямку. Розташування в центрі давало якусь можливість побачити, що нападає. Раптом Джейсон дуже втомився.

— Ґрифе, це ваше місто точно не на висоті. Сподіваюся инші в кращій формі.

— Я не знаю про яку висоту ти маєш на гадці. Але инших міст немає. Деякі гірничодобувні табори, які не можливо розташувати в межах обводу. Проте ніяких инших міст.

Джейсона це здивувало. Він завжди собі уявляв планету з більше ніж одного міста. Раптом він усвідомив, що існує багато не відомих йому речей про Пир. Всі його зусилля з дня посадки були зосереджені на науці виживання. У нього був перелік питань, відповідь на які він хотів дізнатись. Проте випитати їх у когось иншого, не в його восьмирічного охоронця буркотуна. Був один чоловік, що найкраще згодиться повісти йому речі, що його цікавили.

— Ти знаєш Керка? — запитав він хлопчака. — Судячи з усього, він ваш посол в багатьох місцях, однак його прізвища...

— Звичайно, всі знають, Керка. Однак він зайнятий, ти не можеш його бачити.

Джейсон тицьнув в нього пальцем.

— Може ти й оборонець мого тіла. Проте не оборонець моєї душі. Те що ти говориш я називаю відстрілюванням, давай ти будеш стріляти монстрів? Гаразд?

* * * * *

Вони сховалиь від наглого граду розміром як кулак.