Сумні елегії - Сторінка 12
- Овідій -
Франка
19.Донька — Перілла, що супроводжувала свого чоловіка в його подорожі до Африки.
37. Мужу небесному.. — Авґустові.
43-45— Лари й Пенати — домашні божества, охоронці вогнища.
48. Німфа аркадська — Каллісто, дочка Лікаона, володаря Аркади, або Паррасії; стала Великою Ведмедицею на небі ("Метаморфози", II, 507).
55. Тричі ступав на поріг.. — Торкнутись порогу, виходячи з дому, стародавні вважали лихою прикметою.
66. Д_ дружбі тесепській.. — Дружба Тесея, легендарного афінсько-го героя, з володарем лапітів Пірітоєм була взірцем несхитної вірності: Тесей не відмовився спуститися зі своїм другом у підземне царство, в Ахеронт, щоб визволити Прозерпіну.
75. Меттій — Меттій Фуфетій, легендарний володар в Альбі; римський володар Тулл Гостілій, караючи Меттія за зраду, звелів, щоб його розірвали колісницями.
Елегія 4
1. Ведмедиці менальської сторож — Арктур, що в сузір'ї Волопаса; захід цієї зорі звістував осінні бурі.
8. Різьблені боги — Корабель часто прикрашали зображенням богів.
[286]
28. Хто вже зустрів свою смерть. — Останню свою ніч у Римі Овідій вважав "межею життя": supremum tempus (пор. "С", III, III, 54).
Елегія 5
21. Фокеєць — Пілад, син фокідського володаря Строфія; не покинув Ореста й тоді, коли за вбивство матері його переслідували месниці
Фурії
23. Ніс — супутник Енея, вірний друг Евріала; обоє, не покинувши один одного, загинули під час нічної вилазки в табір рутульців ("Ене-ща", кн. IX).
44. Божество — тут і далі (74, 84) — Авґуст.
59, 67. Дуліхій, Самос (рядок 67) — острови Егейського моря, володіння Улісса.
Елегія 6
І.Антімах — грецький поет і вчений з Колофона, що поблизу Кла-роса з храмом і оракулом Аполлона (поч. IV ст. до н. є.), відомий, зокрема, завдяки елегіям, що їх писав на смерть своєї обранки Ліди.
2. Коський співець — Філет (поч. III ст. до н. є.), представник елліністичної лірики.
27. Першої з римлянок — тобто Лівії, дружини Авґуста.
Елегія 7
2. Вакхова зелень. —Присвячений Вакхові плющ був нагородою та окрасою поетів.
13— Книги — тут: "Метаморфози"; існували в копіях, тому знищити
їх Овідій вже не міг.
17. Фестіада — дочка Фестія, Алтея; коли її син Мелеагр убив при суперечці на ловах її братів, вона кинула в огонь поліно, від якого залежало синове життя.
Елегія 8
34. Був і в мандрівках., до товариства.. — Можливо, йдеться про Помпея Макра, що супроводжував колись Овідія в подорожі до Греції та Малої Азії.
39— На лівому березі Понту.. — Тобто на Балканському узбережжі Чорного моря; "лівий" у стародавніх означало також "непривітний", "лиховісний".
Елегія 9
28. Тоант — міфічний володар Тавріди, де Іфігенія була жрицею Діани; зворушений дружбою Ореста й Пілада (останній видав себе за Ореста, аби вберегти життя другові), Тоант пощадив обох.
[287]
29— Акторід — Патрокл, який в обладунку Ахілла виступив проти Гектора.
40. Успіх твій втішив мене.. — Адресат цієї елегії обрав кар'єру судового оратора.
49— 3лівих гуркотів грому... — У римських ворожбитів лівий бік вважався сприятливим.
57-58. Поважне мистецтво., легковажне.. — Філософія, красномовство та інші "поважні" науки протиставляються "Мистецтву кохання", поетичним заняттям взагалі.
Елегія 10
1. Корабель мій.. — Описи кораблів та звернення до них — традиційний в античній літературі мотив. Уже другий у подорожі корабель, до якого звертається тут поет, привіз його від Корінфа до острова Самофракії, що між Геллеспонтом і фракійським берегом; його й повинен був зустріти Овідій, діставшись третім кораблем у фракійську гавань Темпіру й суходолом через Фракію (Бістонію) дійшовши до Чорноморського берега; звідси, з однієї з гаваней, про які згадано у віршах 35-41, корабель мав плисти до місця вигнання — в Томи.
9— Кенхрея — головний порт Корінфа в Саронській затоці.
15— Гелли ім'я відоме.. — Геллеспонт.
18. Гектора місто — Троя.
19 Зерінф — фракійське місто зі святинею Гекати.
32. Двох морів двері.. — Боспор, що між Пропонтидою і Понтом Евксинським.
34,47. Між скель Шанейських. — Ідеться про Сімппегади, пов'язані з переказом про аргонавтів: це міфічні скелі, що зіштовхувались, знищуючи тих, хто між ними пропливав; ототожнювались із Босфорською протокою.
34-41. Перераховуються гавані й міста на шляху до мілетського (засноване вихідцями з Мілета) міста Томи: Аполлонове місто — Апо-ллонія (нині Созополь); Анхіалієві стіни — Анхіал, місто й фортеця на чорноморському узбережжі Фракії; Одесс (нині Варна); Діонісополь (місто Вакха — Діоніса); Апкатоєві стіни — від Алкатоя, володаря Ме-гари.
45— Тіндара сини — Діоскури, Кастор і Поллукс.
Елегія 11
З— Адрія — місто на березі Адріатичного моря, небезпечного через раптові бурі для мореплавців.
5. Море подвійне — тобто Іонійське та Егейське, що з двох боків омиває Корінфський перешийок (Істм).
13--16. Перераховуються сузір'я, за якими визначали початок небезпечних для мореплавства осінніх і зимових буряних сезонів: Геди ("Козенята") — у сузір'ї Візничого; Гіади ("Проливні") та Плеяди — в сузір'ї Тельця; Ведмедиці менальської сторож — Арктур, у сузір'ї Волопаса.
[288]
КНИГА ДРУГА
В цій книзі — єдина звернена до Августа елегія, в якій Овідій, використовуючи свою обізнаність із мистецтвом захисних промов на суді, викладає за чіткою композиційною схемою ряд аргументів на своє виправдання, найбільше акцентуючи на тому, що визнає себе винним не в злочині (scelus), а в помилці (error).
19— Тевтрантський — тобто місійський: володаря Місії Телефа поранив списом Ахілл, він же й вилікував пораненого.
23. Веженосна богиня — Опа, богиня плодючості і врожаю, дружина Сатурна; згодом ототожнювана з Кібелою, зображувалась із зубчастим вінком, у вигляді захисного муру; Цезар (Авґуст) запровадив на її честь свято Опалії (19 вересня).
26. Грища. — Йдеться про т. за "вікові" ігри, що влаштовувалися кожні 110 років на честь покровителів Рима Феба й Діани. Винятково пишне святкування відбулося за Августа в 17 р. до н. є. Горацій з цієї нагоди склав свою славетну "Вікову пісню".
39. Батько вітчизни — такий титул (Pater Patriae) було присвоєно Августові в 2 р. до н. є.
53— Третя стихія — повітря, простори неба. 54. Явним., божеством.. — 27 р. до н. є. Октавіанові було надано почесне прізвисько Августа, тобто "звеличеного божеством".
73— Інші співці.. — Мається на увазі передусім Верґілій, який написав на замовлення Октавіана "Ене'щу".
94— Десять по десять мужів. — Ідеться про центумвірів, тобто членів колегії, що вирішувала приватні судові справи.
137. Засланим... а не вигнанцем.. — Овідій згідно з особистим наказом Августа був засланим (relegatus), а не вигнанцем (exul), до того ж за ним зберігалося майно і громадянські права; тяжче покарання чекало б його, якби справу розглядав сенат чи суд (пор. "С", V, II, 55.
165-167. Син~ внуки.. — Тіберій, його син Друз Молодший та Гер-манік (див. прим до "С", І, II, 104).
176. Тіберій на той час провадив війну в Паннонії і Далмації.
191-198. Перераховано племена, що населяли пониззя Дунаю: фракійські племена ґетів і дашв,меререїв і колхів; іранське плем'яязи-гів, германського або кельтського походження плем'я бастарнів (ба-стернів) селилось північніше, в Карпатах; сармати (савромати) та скіфи — племена Північного Причорномор'я.
203— Племен, що Істр їх не зупиняє.. — Мова про ґетів, які з лівого берега Нижнього Дунаю вчиняли набіги на Томи, про що не раз писав Овідій, зокрема в третій книзі "Скорбот".
225-226. Паннонія (сучасна Угорщина) та Іллірія (сучасна Югославія) на той час повставали проти Риму; войовничі ретійці, що населяли північні схили Альп, чинили опір Римові, хоч їх підкорив Тіберій у 16-15 рр до н. є.; повставала і Фракія, що з 63 р. до н. є. перебувала під впливом Риму.
[289]
227. Миру Вірменія жде— — У 20 р. до н. є. Парфія змушена була укласти з Авґустом мир і відступити Римові права на Вірменію; водночас були повернені римські знамена, які потрапили до парфян після поразки Красса в 53 р. до не.
229. Юний нащадок — пасинок Августа, Друз, що в 12 р. до н. є. почав наступальні дії проти германських племен у гирлі Рейну.
235— Спокій" даруєш" — Римський мир (pax Romana) був офіційним гаслом, підкріпленим і релігійним культом.
259. "Аннали" — тобто "Літопис", поема Еннія (239-169 pp. до н. є.), де мовиться про історію Риму, зокрема про те, як Ілія народила від Марса Ромула і Рема.
261. "Роду Енея матір" — початкові слова поеми Лукреція "Про природу речей".
293— Еріхтоній — міфічний володар Аттіки, що народився з землі від сімені Гефеста, який намагався оволодіти Афіною.
295. До Месника в храм — тобто до храму Марса Месника, збудованому на новому Форумі Августа.
297. Ісіда — єгипетська богиня, ототожнювана з грецькою Іо, що її покохав Юпітер.
299— Анхіс — онук троянського володаря їла; закохавшись, Венера народила від нього Енея. Іасіон — коханець Церери, від якого вона народила Плутоса, бога багатства.
300. Ендіміон — прекрасний юнак, що його Юпітер взяв на небо; Люна (Селена) приспала юнака, бажаючи його поцілувати.
359— Теренцій — римський комедіограф (185-159 pp. до н. є.); Акцій — найвидатніший римський трагік (II ст. до н. є.).
360. В кого пісні про війну. — Маються на увазі епічні поети.
363. Теосець — Анакреонт.
367. Башшіад — Каллімах (III ст. до н. є.).
380. Блукач — Улісс. Цірцея (Кірка) і Каліпсо ~ дві німфи, що закохались у нього.
383-408. Наводяться сюжети відомих міфів, до яких часто зверталися поети-трагіки, в тому числі й Овідій у трагедії "Медея", що не збереглася
413— Арісгпід — грецький письменник із Мілета (кінець II ст. до н. є.), автор прозового твору на еротичні теми "Мілетські повісті".
426. Потрійний., світ.. — За античними уявленнями, світ складався з трьох стихій: землі, води, повітря.
431 —444— Перераховуються представники любовної поезії, римські поети І ст. до н. є. — чільний представник "неотериків", наслідувачів александрійських поетів, Катулл; Ліціній Кальв; Тіцід, що під іменем Перілли оспівував свою кохану Метеллу; Ґай Меммій, оратор і поет, адресат поеми Лукреція; Гельвій Цінна, автор поеми про любов Мірри (Смірни) до свого батька Кініра; Ансер, який був прихильником і співцем Антонія; Корніфіцій — поет, наближений до Цезаря; Валерій Ка-тон, граматик і поет, ВарронАтацинський, автор поеми про плавання Арго; оратори Гортензій і Сервій Руф, історик Сісенна, який переклав латинською мовою еротичний твір Арістіда.
[290]
491— Грудень — місяць, на середину якого припадало свято Сатурналії
497.
19.Донька — Перілла, що супроводжувала свого чоловіка в його подорожі до Африки.
37. Мужу небесному.. — Авґустові.
43-45— Лари й Пенати — домашні божества, охоронці вогнища.
48. Німфа аркадська — Каллісто, дочка Лікаона, володаря Аркади, або Паррасії; стала Великою Ведмедицею на небі ("Метаморфози", II, 507).
55. Тричі ступав на поріг.. — Торкнутись порогу, виходячи з дому, стародавні вважали лихою прикметою.
66. Д_ дружбі тесепській.. — Дружба Тесея, легендарного афінсько-го героя, з володарем лапітів Пірітоєм була взірцем несхитної вірності: Тесей не відмовився спуститися зі своїм другом у підземне царство, в Ахеронт, щоб визволити Прозерпіну.
75. Меттій — Меттій Фуфетій, легендарний володар в Альбі; римський володар Тулл Гостілій, караючи Меттія за зраду, звелів, щоб його розірвали колісницями.
Елегія 4
1. Ведмедиці менальської сторож — Арктур, що в сузір'ї Волопаса; захід цієї зорі звістував осінні бурі.
8. Різьблені боги — Корабель часто прикрашали зображенням богів.
[286]
28. Хто вже зустрів свою смерть. — Останню свою ніч у Римі Овідій вважав "межею життя": supremum tempus (пор. "С", III, III, 54).
Елегія 5
21. Фокеєць — Пілад, син фокідського володаря Строфія; не покинув Ореста й тоді, коли за вбивство матері його переслідували месниці
Фурії
23. Ніс — супутник Енея, вірний друг Евріала; обоє, не покинувши один одного, загинули під час нічної вилазки в табір рутульців ("Ене-ща", кн. IX).
44. Божество — тут і далі (74, 84) — Авґуст.
59, 67. Дуліхій, Самос (рядок 67) — острови Егейського моря, володіння Улісса.
Елегія 6
І.Антімах — грецький поет і вчений з Колофона, що поблизу Кла-роса з храмом і оракулом Аполлона (поч. IV ст. до н. є.), відомий, зокрема, завдяки елегіям, що їх писав на смерть своєї обранки Ліди.
2. Коський співець — Філет (поч. III ст. до н. є.), представник елліністичної лірики.
27. Першої з римлянок — тобто Лівії, дружини Авґуста.
Елегія 7
2. Вакхова зелень. —Присвячений Вакхові плющ був нагородою та окрасою поетів.
13— Книги — тут: "Метаморфози"; існували в копіях, тому знищити
їх Овідій вже не міг.
17. Фестіада — дочка Фестія, Алтея; коли її син Мелеагр убив при суперечці на ловах її братів, вона кинула в огонь поліно, від якого залежало синове життя.
Елегія 8
34. Був і в мандрівках., до товариства.. — Можливо, йдеться про Помпея Макра, що супроводжував колись Овідія в подорожі до Греції та Малої Азії.
39— На лівому березі Понту.. — Тобто на Балканському узбережжі Чорного моря; "лівий" у стародавніх означало також "непривітний", "лиховісний".
Елегія 9
28. Тоант — міфічний володар Тавріди, де Іфігенія була жрицею Діани; зворушений дружбою Ореста й Пілада (останній видав себе за Ореста, аби вберегти життя другові), Тоант пощадив обох.
[287]
29— Акторід — Патрокл, який в обладунку Ахілла виступив проти Гектора.
40. Успіх твій втішив мене.. — Адресат цієї елегії обрав кар'єру судового оратора.
49— 3лівих гуркотів грому... — У римських ворожбитів лівий бік вважався сприятливим.
57-58. Поважне мистецтво., легковажне.. — Філософія, красномовство та інші "поважні" науки протиставляються "Мистецтву кохання", поетичним заняттям взагалі.
Елегія 10
1. Корабель мій.. — Описи кораблів та звернення до них — традиційний в античній літературі мотив. Уже другий у подорожі корабель, до якого звертається тут поет, привіз його від Корінфа до острова Самофракії, що між Геллеспонтом і фракійським берегом; його й повинен був зустріти Овідій, діставшись третім кораблем у фракійську гавань Темпіру й суходолом через Фракію (Бістонію) дійшовши до Чорноморського берега; звідси, з однієї з гаваней, про які згадано у віршах 35-41, корабель мав плисти до місця вигнання — в Томи.
9— Кенхрея — головний порт Корінфа в Саронській затоці.
15— Гелли ім'я відоме.. — Геллеспонт.
18. Гектора місто — Троя.
19 Зерінф — фракійське місто зі святинею Гекати.
32. Двох морів двері.. — Боспор, що між Пропонтидою і Понтом Евксинським.
34,47. Між скель Шанейських. — Ідеться про Сімппегади, пов'язані з переказом про аргонавтів: це міфічні скелі, що зіштовхувались, знищуючи тих, хто між ними пропливав; ототожнювались із Босфорською протокою.
34-41. Перераховуються гавані й міста на шляху до мілетського (засноване вихідцями з Мілета) міста Томи: Аполлонове місто — Апо-ллонія (нині Созополь); Анхіалієві стіни — Анхіал, місто й фортеця на чорноморському узбережжі Фракії; Одесс (нині Варна); Діонісополь (місто Вакха — Діоніса); Апкатоєві стіни — від Алкатоя, володаря Ме-гари.
45— Тіндара сини — Діоскури, Кастор і Поллукс.
Елегія 11
З— Адрія — місто на березі Адріатичного моря, небезпечного через раптові бурі для мореплавців.
5. Море подвійне — тобто Іонійське та Егейське, що з двох боків омиває Корінфський перешийок (Істм).
13--16. Перераховуються сузір'я, за якими визначали початок небезпечних для мореплавства осінніх і зимових буряних сезонів: Геди ("Козенята") — у сузір'ї Візничого; Гіади ("Проливні") та Плеяди — в сузір'ї Тельця; Ведмедиці менальської сторож — Арктур, у сузір'ї Волопаса.
[288]
КНИГА ДРУГА
В цій книзі — єдина звернена до Августа елегія, в якій Овідій, використовуючи свою обізнаність із мистецтвом захисних промов на суді, викладає за чіткою композиційною схемою ряд аргументів на своє виправдання, найбільше акцентуючи на тому, що визнає себе винним не в злочині (scelus), а в помилці (error).
19— Тевтрантський — тобто місійський: володаря Місії Телефа поранив списом Ахілл, він же й вилікував пораненого.
23. Веженосна богиня — Опа, богиня плодючості і врожаю, дружина Сатурна; згодом ототожнювана з Кібелою, зображувалась із зубчастим вінком, у вигляді захисного муру; Цезар (Авґуст) запровадив на її честь свято Опалії (19 вересня).
26. Грища. — Йдеться про т. за "вікові" ігри, що влаштовувалися кожні 110 років на честь покровителів Рима Феба й Діани. Винятково пишне святкування відбулося за Августа в 17 р. до н. є. Горацій з цієї нагоди склав свою славетну "Вікову пісню".
39. Батько вітчизни — такий титул (Pater Patriae) було присвоєно Августові в 2 р. до н. є.
53— Третя стихія — повітря, простори неба. 54. Явним., божеством.. — 27 р. до н. є. Октавіанові було надано почесне прізвисько Августа, тобто "звеличеного божеством".
73— Інші співці.. — Мається на увазі передусім Верґілій, який написав на замовлення Октавіана "Ене'щу".
94— Десять по десять мужів. — Ідеться про центумвірів, тобто членів колегії, що вирішувала приватні судові справи.
137. Засланим... а не вигнанцем.. — Овідій згідно з особистим наказом Августа був засланим (relegatus), а не вигнанцем (exul), до того ж за ним зберігалося майно і громадянські права; тяжче покарання чекало б його, якби справу розглядав сенат чи суд (пор. "С", V, II, 55.
165-167. Син~ внуки.. — Тіберій, його син Друз Молодший та Гер-манік (див. прим до "С", І, II, 104).
176. Тіберій на той час провадив війну в Паннонії і Далмації.
191-198. Перераховано племена, що населяли пониззя Дунаю: фракійські племена ґетів і дашв,меререїв і колхів; іранське плем'яязи-гів, германського або кельтського походження плем'я бастарнів (ба-стернів) селилось північніше, в Карпатах; сармати (савромати) та скіфи — племена Північного Причорномор'я.
203— Племен, що Істр їх не зупиняє.. — Мова про ґетів, які з лівого берега Нижнього Дунаю вчиняли набіги на Томи, про що не раз писав Овідій, зокрема в третій книзі "Скорбот".
225-226. Паннонія (сучасна Угорщина) та Іллірія (сучасна Югославія) на той час повставали проти Риму; войовничі ретійці, що населяли північні схили Альп, чинили опір Римові, хоч їх підкорив Тіберій у 16-15 рр до н. є.; повставала і Фракія, що з 63 р. до н. є. перебувала під впливом Риму.
[289]
227. Миру Вірменія жде— — У 20 р. до н. є. Парфія змушена була укласти з Авґустом мир і відступити Римові права на Вірменію; водночас були повернені римські знамена, які потрапили до парфян після поразки Красса в 53 р. до не.
229. Юний нащадок — пасинок Августа, Друз, що в 12 р. до н. є. почав наступальні дії проти германських племен у гирлі Рейну.
235— Спокій" даруєш" — Римський мир (pax Romana) був офіційним гаслом, підкріпленим і релігійним культом.
259. "Аннали" — тобто "Літопис", поема Еннія (239-169 pp. до н. є.), де мовиться про історію Риму, зокрема про те, як Ілія народила від Марса Ромула і Рема.
261. "Роду Енея матір" — початкові слова поеми Лукреція "Про природу речей".
293— Еріхтоній — міфічний володар Аттіки, що народився з землі від сімені Гефеста, який намагався оволодіти Афіною.
295. До Месника в храм — тобто до храму Марса Месника, збудованому на новому Форумі Августа.
297. Ісіда — єгипетська богиня, ототожнювана з грецькою Іо, що її покохав Юпітер.
299— Анхіс — онук троянського володаря їла; закохавшись, Венера народила від нього Енея. Іасіон — коханець Церери, від якого вона народила Плутоса, бога багатства.
300. Ендіміон — прекрасний юнак, що його Юпітер взяв на небо; Люна (Селена) приспала юнака, бажаючи його поцілувати.
359— Теренцій — римський комедіограф (185-159 pp. до н. є.); Акцій — найвидатніший римський трагік (II ст. до н. є.).
360. В кого пісні про війну. — Маються на увазі епічні поети.
363. Теосець — Анакреонт.
367. Башшіад — Каллімах (III ст. до н. є.).
380. Блукач — Улісс. Цірцея (Кірка) і Каліпсо ~ дві німфи, що закохались у нього.
383-408. Наводяться сюжети відомих міфів, до яких часто зверталися поети-трагіки, в тому числі й Овідій у трагедії "Медея", що не збереглася
413— Арісгпід — грецький письменник із Мілета (кінець II ст. до н. є.), автор прозового твору на еротичні теми "Мілетські повісті".
426. Потрійний., світ.. — За античними уявленнями, світ складався з трьох стихій: землі, води, повітря.
431 —444— Перераховуються представники любовної поезії, римські поети І ст. до н. є. — чільний представник "неотериків", наслідувачів александрійських поетів, Катулл; Ліціній Кальв; Тіцід, що під іменем Перілли оспівував свою кохану Метеллу; Ґай Меммій, оратор і поет, адресат поеми Лукреція; Гельвій Цінна, автор поеми про любов Мірри (Смірни) до свого батька Кініра; Ансер, який був прихильником і співцем Антонія; Корніфіцій — поет, наближений до Цезаря; Валерій Ка-тон, граматик і поет, ВарронАтацинський, автор поеми про плавання Арго; оратори Гортензій і Сервій Руф, історик Сісенна, який переклав латинською мовою еротичний твір Арістіда.
[290]
491— Грудень — місяць, на середину якого припадало свято Сатурналії
497.