Світ Софії - Сторінка 14

Пекареві вдається спекти п'ятдесят однакових тістечок, бо для всіх він використовує одну і ту ж форму. На цьому бастаї

Потім відео-Платон заглянув у приховану камеру і спитав, чому усі коні однакові. Але ж це неправда. Важко знайти двох однакових коней, так само, як і двох однакових людей.

Вона вже збиралася облишити це завдання, як їй знову пригадалися медяники. Жоден з них не схожий на інший, бо одні вдалися грубілими, інші зовсім не вдалися. Проте було в них щось спільне, однакове.

Можливо, Платон хотів спитати, чому кінь завжди є конем, а не, скажімо, чимось середнім між конем і поросям. І хоч коні бувають брунатними, як ведмеді, і білими, як ягнята, все ж у них є спільні ознаки. Щоправда, Софії ще не траплялися коні на шести або восьми ногах. Невже Платон вважав, що всі коні схожі, бо зроблені з однієї форми?

Наступне питання було найважчим. Чи безсмертна людська душа? Тут Софія не знала відповіді. Вона тільки знала, що мертве тіло спалюють або ховають у землю, і майбуття у нього нема. Якщо припустити безсмертя людської душі, то з цього випливає, ніби людина складається з двох різних частин: з тіла, яке з часом розпадається, і душі, яка існує більше чи менше, незалежно від тіла. Якось бабуся казала, що їй

здається, ніби старіє лише її тіло, а в душі вона завжди почувається колишнім юним дівчиськом.

Ось це "дівчисько" і привело Софію до останнього питання. Чи однаковим розумом наділені чоловіки й жінки? Тут вона, правду кажучи, не чулася певною. Все залежить від того, що Платон розумів під поняттям "розумний".

Несподівано їй пригадалися слова вчителя філософії про Сократа. Сократ вказував на те, що кожен може збагнути філософські істини, залучивши свій розум. На його думку, раб не гірше від патриція міг розв'язувати філософські проблеми. Софія була майже переконана, що й чоловіків та жінок Сократ ставив на один щабель щодо розуму.

Доки вона отак сиділа й розмірковувала, в хащах раптом почулося шарудіння, здавалося, наче десь пахкає і хекає парова машина. Наступної миті до сховку продерся рудий пес. У пащі він тримав великий конверт.

— Гермесе! — вигукнула Софія. — Дякую, дякую. Гермес випустив конверт Софії на коліна, а вона простягнула до пса руку й погладила загривок.

— Чемний, чемний Гермес, — сказала вона.

Собака вмостився поруч з дівчинкою і не заперечував проти пестощів. За якийсь час він підвівся і, продираючись крізь чагарник, подався назад тією ж дорогою, що й прийшов. Не випускаючи конверта з рук, Софія подалася за ним. Вона прослизнула попід густим гілляччям і опинилася за садом.

Гермес попрямував до узлісся, а Софія бігла на відстані кількох метрів за ним. Пес зупинявся і гарчав, але дівчина не поступалася. Тепер вона знайде філософа, хоч би довелося бігти аж до Афін.

Пес побіг швидше і невдовзі звернув на вузьку стежину. Софія теж надала ходи, але за кілька хвилин такого бігу собака спинився і почав голосно гавкати. Дівчинка скористалася з цієї нагоди і скоротила відстань.

Гермес знову кинувся бігти стежкою. Врешті Софія зрозуміла, що його не наздогнати. Вона ще довго стояла, наслу-хаючи, як собака віддаляється. Потім усе стихло. Софія опустилася на пеньок скраю невеличкого лісного зрубу, тримаючи в руках великий жовтий конверт. Дівчинка розірвала його, витягнула друковані аркуші й почала читати.

Академія Платона

Спасибі за приємно проведений час, Софіє. Йдеться, звичайно, про Афіни. Так я представився. А потім представив і Платона. Отож почнемо.

Платонові (427 — 347 р. до Р. X.) було 29 років, коли Сократ випив чашу з отрутою. Він довго був учнем Сократа і пильно слідкував за його судовим процесом. Те, що Афіни здатні засуджувати найблагородніших своїх громадян до смертно! кари, вразило його до глибини душі. Ці події визначили напрямок усієї його філософської діяльності.

Для Платона смерть Сократа була виявом гострих супе речностей між фактичними відносинами у суспільстві та там, що є істинним або ідеальним. Першим вчинком Платона як філософа було оприлюднення промови Сократа, яку вчитель виголосив на свій захист. Він записав звернення Сократа до верховних суддів.

Ти пригадуєш: Сократ нічого не записував сам. Записували численні його однодумці, проблема тільки в тому, що майже все з тих писемних пам'яток втрачене для прийдешніх поколінь. Що ж стосується Платона, то, здається, всі його найважливіші твори збереглися. Окрім оборонної промови Сок* рата, він написав добірку листів та 35 філософських діалогів. Збереженню цих творів сприяло і те, що Платон заснував філософську школу за межами Афін. Розташувалася вона у гайку, названому на честь героя грецьких міфів Академа. Отож і філософська школа Платона одержала назву Академія. (Згодом по всьому світу з'явилися тисячі "академій". Ми постійно говоримо про "академіків" та "академічні професії").

У Платановій Академії навчали філософії, математики я гімнастики. Хоча "навчання", можливо, і не є відповідним словом. Тут найбільшої ваги надавали живій розмові. Тож не випадково за письмову форму викладу своїх думок Платон обрав діалоги.

Вічно істинне, вічно прекрасне, вічно добре

У вступі до цього філософського курсу я сказав, що часто дуже важливо визначити, яким було завдання того чи іншого філософа. Ось я й питаю тебе: що досліджував Платон?

Двома словами кажучи, Платона цікавило співвідношення вічного й незмінного, з одного боку. Та усього, що "тече*, — з іншого. (Як і досократових філософів!)

Ми вже говорили, що софісти і Сократ відвернулися від натурфілософських проблем, а більше цікавилися людиною та суспільством. Але ж і софісти та Сократ досліджували співвідношення вічного й постійного, з одного боку, та усього, що "тече*, — з іншого; їхню увагу ця проблема привертала в стосунку до людської моралі та суспільних ідеалів або чеснот. Інакше кажучи, софісти вважали, що трактування проблеми про істинне й помилкове змінювалося від поліса до поліса, від покоління до покоління. Питання про істинність та помилковість є теж чимось плинним. Сократ не погоджувався з цим. На його думку, існують деякі вічні і безчасові правила того, що є істинним, а що — помилковим. За допомогою розуму кожна людина може осягнути такі незмінні норми. Бо людський розум вічний і незмінний.

*№ все зрозуміла, Софіє? Ось тут з'являється Платон. Його цікавило вічне й незмінне в природі, а також вічне й незмінне в людській моралі та суспільному житті. Так, для Платона це було одне і те ж. Він намагався схопити власну "дійсність*, вічну і незмінну. Правду кажучи, для цього й потрібні нам філософи. Вони не шукають, де знайти найкращу міс року чи найдешевші помідори на четвергових розпродажах. (Тому й незавщи популярні!) Філософи не зауважують таких минущих та злободенних речей. Вони намагаються привернути нашу увагу до вічно істинного, вічно прекрасного та вічно доброго.

Тепер, принаймні, ми назагал здогадуємося про філософа" ке завдання Платона. З цієї миті нас цікавитиме лише одне. Ми повинні збагнути неординарний розвиток думки, якії глибоко позначився на подальшій європейській філософії

Світ ідей

Ще Емпедокл і Демокріт наголошували на тому, що всі явища в природі "течуть", проте існує "щось", що ніколи не змінюється ("чотири корені" або "атоми"). Платон теж дотримувався такого погляду, але розглядав його зовсім інакше,

За Платоном, усе, чого можна торкнутися в природі, "тече", А отже, не існує жодних основних матерій, які не підлягала б розпадові на елементи. Абсолютно все, що належить до світу відчуттів, є матеріальним, підвладним руйнації часом, Але це "матеріальне" створене за понадчасовою сталою фор" мою, вічною та незмінною.

Он як...

Чому всі коні однакові, Софіє? Ти, певно, думаєш, що це зовсім не так. Але ж усі коні справді мають щось спільне, щось таке, що ніколи не дасть нам помилитися у визначенні, кінь це чи не кінь. Окремо взятий кінь "тече", звичайно. Він може стати старим і кульгавим, а з часом захворіти і здохнути. Але сама "форма коня" є вічною і незмінною.

Для Платона вічне і незмінне не є, отже, фізичною прам* терією. Вічними і незмінними є уявні або ж абстрактні зр" ки, за якими створені всі феномени природи.

Уточнимо. Досократові філософи дали резонне пояснення змінам у природі, не припускаючи, що справді щось "амшюяь-ся". В природному кругообігу існують крихітні, вічні, неподільні частинки. Однак, Софіє! Я сказав: Однак! Однак вона не могли вичерпно пояснити, як ці найменші частинки, які колись були будівельним матеріалом для якогось одного коня, раптом могли сполучитися, утворивши цілком нового коня чотири-п'ять століть тому! Або слона чи крокодила. Суть, за

Платоном, полягала в тому, що атоми ніколи не складуться в "кроколона" чи "слонодила". Саме це стало спонукою до його філософських рефлексій.

Якщо ти уже зрозуміла, про що мовиться, то можеш пропустити наступний абзац. Але про всяк випадок я розтлумачу ще раз. Ти маєш пригорщу складанок і будуєш леґо-коня. Потім ти розбираєш кубики і складаєш знов у коробку. Годі сподіватися, що досить тільки потрясти коробкою, і кубики самі складуться в нового коня. Ні, тільки ти можеш сконструювати коня знову. Тільки тобі це вдасться, бо ти зберігаєш у пам'яті образ коня. "Леґо-кінь", отже, створений за зразком, який без змін переходить від коня до коня.

А як ти впоралась із завданням про п'ятдесят однакових тістечок? Припустимо, що ти впала з космосу на землю й ніколи раніше не бачила цукерні. Ти прокрадаєшся у звабливо духмяну цукерню і бачиш там на столі п'ятдесят однакових медяників. Уявляю, як тебе дивує їхня схожість. Однак якомусь пряниковому чоловічкові бракує руки, іншому — шматка голови, а ще в іншого на животі видувся пухир. Але якщо добре подумати, усі пряникові чоловічки мають спільні таки. І хоч жоден з них недосконалий, усі вони мають спільне паходжшія. Тобі стає зрозуміло, що всі медяники спечені в одній формі. І навіть більше, Софіє. Тобі неодмінно дуже захочеться побачити цю форму. Бо ж немає сумніву в тому, що сама форма незрівнянно досконаліша і гарніша, ніж її копія.

Якщо ти сама розв'язала це завдання, то тобі вдалося вирішити філософську проблему так само, як і Платанові. Як і більшість філософів, він 4упав з космосу на землю".