Свята Йоанна - Сторінка 15

Мертва тиша, всі спостерігають за нею. Посмішка з'являється на її обличчі.

ЙОАННА. Та годі, Синя Бородо! Вам мене не обдурити. Де дофін?

Вся зала вибухає реготом, ЖИЛЬ здається і також починає сміятися, він сплигує з помосту поруч ЛЯ ТРЕМУЛЯ. ЙОАННА, широко всміхаючись, повертається назад і обдивляється ряди придворних, знаходить ДОФІНА та витягує його за руку.

ЙОАННА (відпускає ДОФІНА і присідає в реверансі). Дорогий маленький дофіне, я послана, щоб вигнати англійців з Орлеана і Франції та коронувати вас у соборі в Реймсі, де коронують усіх справжніх королів Франції.

КАРЛ (тріумфуюче до двору). Бачите, ви всі, вона впізнала королівську кров. Хто посміє тепер заперечувати, що я син свого батька? (До ЙОАННИ). Якщо ви хочете коронувати мене в Реймсі, вам треба звернутись до архієпископа, а не до мене. Ось де він. (Він стоїть якраз за її спиною).

ЙОАННА (швидко обертається, в емоційному пориві). О монсеньйоре! (Вона падає перед ним навколішки, схиляє голову, не сміючи підвести очі). Монсеньйоре, я лиш проста сільська дівчина, а ви сповнені блаженства й слави Господньої, але ви покладете свою руку і дасте мені благословення, чи не так?

СИНЯ БОРОДА (пошепки до ЛЯ ТРЕМУЛЯ). Зашарівся старий лис.

ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Ще одне диво!

АРХІЄПИСКОП (зворушений, покладає руку їй на голову). Дитино, ти закохана в релігію.

ЙОАННА (здивовано підіймає погляд на нього). Справді? Я ніколи не думала про це. Чи є в цьому яка шкода?

АРХІЄПИСКОП. Шкоди в цьому немає, дитино, та є небезпека.

ЙОАННА (підводиться, її обличчя сяє безмежним щастям). Небезпека є всюди, окрім як на небесах. Монсеньйоре, ви дали мені стільки сили і відваги! Мабуть, це так прекрасно — бути архієпископом.

Двір широко посміхається, навіть чути стримане гигикання.

АРХІЄПИСКОП (з глибокою чуйністю). Шановні, ваш сміх над її вірою зовсім недоречний. Нехай я ниций, але ваше глузування тут — смертний гріх.

Посмішки сходять з облич. Мертва тиша.

СИНЯ БОРОДА. Монсеньйоре, ми сміялися над нею, а не над вами.

АРХІЄПИСКОП. Що? Не над моєю ницістю, а над її вірою? Жиль де Ре, ця дівчина пророкувала, що богохульник втопиться у своєму гріху…

ЙОАННА (зі стражданням). Ні!

АРХІЄПИСКОП (жестом наказує їй затихнути). Я пророкую, що ви повіситесь на своєму, якщо не навчитеся, коли час сміятися, а коли — молитися.

СИНЯ БОРОДА. Монсеньйоре, я приймаю ваш докір. Пробачте, від мене більше — жодного слова. Та якщо за вашим пророцтвом мене й так повісять, я не встою перед спокусою, бо знатиму, що як не за одне, то за друге, але мене все одно повісять.

Цей жарт підбадьорює придворних. Знову чути гигикання.

ЙОАННА (з докором). Ви самі нічого не варті, Синя Бородо, але маєте стільки нахабності, щоб так відповісти архієпископу.

ЛЯ ГІР (душиться сміхом). Молодець, дівчино, добре сказано.

ЙОАННА (нетерпляче до АРХІЄПИСКОПА). Монсеньйоре, ви можете попросити всіх цих дурників залишити нас із дофіном наодинці? Нам треба поговорити.

ЛЯ ГІР (у доброму гуморі). Натяк зрозумів. (Він прощається, обертається на закаблуках і виходить).

АРХІЄПИСКОП. Ходімо, шановні. Дівчина має Боже благословення, її треба слухатись.

Придворні розходяться, хто через арку, хто через двері в іншому кінці залу. АРХІЄПИСКОП крокує до дверей у супроводі ГЕРЦОГИНІ та ЛЯ ТРЕМУЛЯ. Коли він рівняється з ЙОАННОЮ, вона падає навколішки і цілує кайму його ризи. Він заперечливо хитає головою, підбирає ризу та виходить. Вона стоїть навколішках, просто на шляху ГЕРЦОГИНІ.

ГЕРЦОГИНЯ (холодно). Прошу дозволите мені пройти.

ЙОАННА (швидко підводиться і робить крок убік). Звичайно, мадам, пробачте.

ГЕРЦОГИНЯ проходить, ЙОАННА дивиться їй услід, потім пошепки говорить до ДОФІНА.

ЙОАННА. Це буде королева?

КАРЛ. Ні. Просто вона так думає.

ЙОАННА (знову дивлячись услід ГЕРЦОГИНІ). О-о-ох! (З благоговійним подивом перед прекрасно вдягненою пані та з легкою насмішкою).

ЛЯ ТРЕМУЛЬ (люто). Попрошу "вашу світлість" не глузувати з моєї дружини. (Всі вже пішли, і він виходить останнім).

ЙОАННА (до ДОФІНА). Хто буде цей старий буркотун?

КАРЛ. Це герцог де Ля Тремуль.

ЙОАННА. Що він робить?

КАРЛ. Він вдає, ніби керує військом. А щойно я знаходжу справжнього друга, він убиває його.

ЙОАННА. Навіщо йому дозволяти таке?

КАРЛ (роздратований, відходить до частини залу, де стоїть трон, уникаючи магнетичного поля ЙОАННИ). Як я можу спинити його? Він залякує мене. Вони всі залякують мене.

ЙОАННА. Боїтеся їх?

КАРЛ. Так, я боюся. Нема чого мені тут проповідувати. Це все добре для цих великих чоловіків, з їхніми латами, що занадто важкі для мене, з їхніми мечами, що я ледь можу підняти, та з їхніми м'язами, галасом і бойовим духом. Їм подобається воювати, а коли вони не воюють, то поводяться як блазні, бо їм нема куди себе подіти; я ж спокійний і розважливий, мені не подобається вбивати людей, я просто хочу, щоб від мене відчепилися і я міг бути тим, ким є. Я ніколи не просив стати королем, мені це нав'язали. То якщо ти збираєшся мені сказати: "Син Людовіка Святого, підійми меч своїх пращурів і веди нас до перемоги", — то можеш не старатись даремно, це все одно, що горохом об стіну, бо я цього не зроблю. Я не створений для війни. І крапка.

ЙОАННА (різко і владно). Дурниці! Та ми всі однакові. Я зроблю вас відважним.

КАРЛ. Але я не хочу, щоб мене робили відважним. Я хочу спокійно спати у своєму ліжку, а не жити у страху, що мене вб'ють чи поранять. Вселяй відвагу в інших, і нехай вони воюють, скільки їм стане сил, а від мене відчепись.

ЙОАННА. Дарма, Карле, ви повинні прийняти те, що вам визначено Богом. Якщо ви не зробите себе королем, то станете жебраком, бо що ще ви вмієте робити? Ходімо! Покажіть мені, як ви сидите на троні. Я з нетерпінням чекала побачити це.

КАРЛ. Яка користь з того, що я сиджу на троні, якщо мушу виконувати накази інших? Та будь ласка (з жалібним виглядом він сідає на трон), ось, король перед тобою. Дивись скільки хочеш на це нещастя.

ЙОАННА. Ви ще не король, поки тільки дофін. Не дозволяйте їм попихати собою. Король — це ще не той, хто носить королівське вбрання. Я знаю людей, простих людей, які трудяться, щоб у вас був хліб на столі; і я кажу, для них ви станете королем Франції тільки тоді, коли вам помажуть чоло освяченою олією і коли вас благословлять і коронують в Реймському соборі. Вам потрібне нове вбрання, Карле. Чому королева так погано дбає про вас?

КАРЛ. Ми у злиднях. Вона хоче тримати в руці всі гроші, що нам удається заощадити. Крім того, я люблю, коли вона так гарно вбрана, а щодо мого вбрання, то мені байдуже, я залишаюсь бридким, у що б не вбрався.

ЙОАННА. Карле, у вас є багато хорошого. Просто ви ще не король.

КАРЛ. Поживемо — побачимо. Я не такий уже дурень, яким здаюсь. Все я добре бачу, й от що я тобі скажу: з однієї угоди більше вигоди, ніж із десяти боїв. Коли доходить діло до угоди, ці воїни втрачають все, що здобули під час битви. Якби ми тільки могли укласти угоду з англійцями, всі переваги були б на нашому боці, бо англійці краще б'ються, ніж міркують.

ЙОАННА. Якщо англійці переможуть, вони диктуватимуть угоду, і тоді Боже поможи нашій бідній Франції. Вам треба йти в бій, Карле, хочете ви цього чи ні. Я піду перша, щоб підбадьорити вас. Ми повинні триматися за свою сміливість обома руками, молитися за неї і не здаватися.

КАРЛ (залишає трон і переходить в іншу частину зали, знову уникаючи її жорсткої настирливості). Ох, та годі вже про Бога і молитви. Я на дух не переношу людей, які весь час моляться. Невже не можна намолитися вдосталь у відведений на це час?

ЙОАННА (жаліючи його). Бідна дитино, за все своє життя ви ні разу не молилися. Я мушу навчити вас із самого початку.

КАРЛ. Я давно не дитина, я дорослий чоловік і батько, і нема чого мене вчити.

ЙОАННА. У вас є маленький син. Той, котрий стане Людовіком Одинадцятим після вашої смерті. І ви не будете боротися заради нього?

КАРЛ. Ні. Він противний хлопець і ненавидить мене. Він усіх ненавидить, мале егоїстичне чудовисько. Цей додатковий клопіт з дітьми мені зараз ні до чого. Я не хочу бути батьком і не хочу бути сином, особливо сином Людовіка Святого. Я не хочу бути таким, якого всі собі понавигадували, просто хочу бути собою. Чого всі мають до мене діло і не дають мені чинити, як хочу?

ЙОАННА (презирливо). Робити тільки те, що ви хочете — безвідповідально, це найкоротший шлях до слабкості. Що я роблю? Я допомагаю своїй матері утримувати наш дім. Що ви робите? Пестите собак і їсте солодощі. Це все цяцьки! Так от, Бог вирішує, що нам робити, а не ми самі. Бог поклав на мене місію, і я мушу слухатись, навіть якщо в мене серце стрибає у п'яти від страху.

КАРЛ. Не треба мені ніякої місії, та може, ти знаєш яку таємницю? Ти можеш зцілювати? Ти можеш обернути свинець на золото чи щось у такому дусі?

ЙОАННА. Я можу зробити вас королем, а це диво, над яким, як видно, доведеться добряче попріти.

КАРЛ. Якщо ми поїдемо до Реймса на коронацію, Анна забажає нових суконь, а я не маю коштів. Мені добре так, як є.

ЙОАННА. Як є? Добре бути жалюгіднішим, ніж найбідніший чередник вашого батька? Так і далі залишатись не освяченим і не повноправним володарем Франції?

КАРЛ. Та я все одно ніколи не стану повноправним володарем. Хіба освячення і коронація покриє всі мої борги? Я позичив гроші в архієпископа і того здоровили, заклавши свій останній гектар. Я винен навіть Синій Бороді.

ЙОАННА (від щирого серця). Карле, я дівчина землі, труд на полі дав мені силу, я кажу вам, що вся ця земля — ваша, щоб справедливо правити на ній і тримати мир Божий, а не віддавати під заставу, як матір-п'яниця здає у ломбард одяг своїх дітей. Бог направив мене до вас, щоб ви припали на коліна й у священному обряді віддали своє королівство на Його волю на віки вічні та стали найвеличнішим королем у світі, Його помічником, Його заступником, Його воїном і Його слугою. Кожна грудочка французької землі стане священною, наші солдати будуть солдатами Бога, а бунтівні герцоги — бунтуватимуться проти Бога, англійці ж навколішках благатимуть, щоб їх із миром відпустили додому. Чи ви хочете стати нікчемним Юдою, зрадивши мене і Бога?

КАРЛ (врешті-решт спокушений). Та якби ж я тільки наважився!

ЙОАННА. Я наважилась — і во ім'я Бога не відступлю.