Таємничий острів - Сторінка 101

Тепер замість пари в небо піднімався густий стовп сірого диму грибовидної форми завширшки футів триста біля основи і заввишки футів сімсот — вісімсот.

— У комині загорілася сажа, — зауважив Гедеон Спілет. [499]

— І нічим не погасиш, — відповів Герберт.

— Не завадило б, якби кожен вулкан час від часу чистили сажотруси, — без тіні посмішки сказав Наб.

— Молодчина, Набе! — похвалив Пенкроф. — Може, ти й візьмешся чистити сажу у вулканах?

І моряк зареготав, задоволений своїм жартом.

Сайрес Сміт уважно спостерігав за густою хмарою диму, що зависла над горою; він навіть відійшов на кілька кроків від решти колоністів і нашорошив вуха, ніби сподіваючись почути далекий гуркіт. Потім, повернувшися до приятелів, мовив:

— Друзі, не треба приховувати від себе, що за минулу ніч у вулкані сталися великі зміни. Надра землі, які ще вчора плавилися й кипіли, сьогодні вже загорілися. Поза всяким сумнівом, незабаром нам загрожуватиме виверження!..

— От і добре, пане Сайресе! — вигукнув Пенкроф, — Виверження то й виверження! Якщо видовище справить враження, ми нагородимо вулкан оплесками! Думаю, нам немає чого боятися!

— Звичайно, Пенкрофе, — відповів Сайрес Сміт, — давній стік лави відкритий, а кратер нахилений так, що досі лава виливалася в північному напрямку. І все ж таки...

— І все ж таки, — підхопив Гедеон Спілет, — раз нам немає ніякої користі від виверження вулкана, то краще б цього не сталося.

— Хто його знає, — відповів моряк, — а може, вулкан викине для нас якісь рідкісні корисні копалини і нам зостанеться лише підібрати їх?

Але інженер тільки неспокійно похитав головою, вочевидь не чекаючи нічого доброго від такого природного явища. Він не міг так легковажно, як Пенкроф, ставитись до майбутнього виверження вулкана. Навіть якщо завдяки нахилу гори лава потече давнім стоком і не загрожуватиме безпосередньо лісам та обробленим землям, могли виникнути інші біди. І справді, нерідко трапляється, що виверження вулканів супроводять страшні землетруси, а острів Лінкольна при сильному землетрусі міг просто розвалитися на шматки, адже за своєю структурою він складався з дуже різних порід: із базальту й граніту, застиглої лави на півночі й крихких грунтів на півдні, а такі породи не тримаються між собою. Якщо навіть саме виверження лави . не несе дуже серйозної небезпеки, то й слабкий підземний поштовх неминуче призведе до найтрагічніших наслідків.

— Мені здається, — сказав Айртон, ставши навколішки [500] й приклавши вухо до землі, — що я чую якийсь глухий гуркіт, наче по кам'яній бруківці гуркоче віз, навантажений залізними брусами.

Всі колоністи відразу приклали вуха до землі й переконалися, що Айртон не помилився. Часом до далекого гуркоту домішувалось, то наростаючи, то затихаючи, якесь невиразне виття, ніби десь глибоко під землею свистів вітер. Однак підземних ударів ще не було чути. Очевидно, продукти горіння надр — гази, дим і пара — знаходили вільний вихід через центральну трубу — кратер вулкана, і, поки той вихід був досить широкий, вибуху можна було не боятися.

— Хай йому пек! — раптом сказав Пенкроф. — Скільки ми будемо байдики бити? Нехай ця гора Франкліна і курить, і бурчить, і стогне, й виє, нехай, скільки їй влізе, блює вогнем —— це ще не підстава, щоб скласти руки й тільки дивитися на неї! Айртоне, Набе, Герберте, пане Сміте, пане Спілете! Пора братися до роботи! Сьогодні ми повинні ставити шірстрек, а для такої роботи і десяти рук мало. Я хочу, щоб через два місяці наш новий "Бонадвентур" — сподіваюсь, ми збережемо цю назву? — стояв у порту Повітряної Кулі. А коли так, не можна марнувати ні хвилини!

Колоністи, чиї руки були такі потрібні Пенкрофові, послухалися моряка й почовгали до корабельні, де взялися кріпити шірстрек — грубу обшивку, яка утворює пояс судна й міцно зв'язує між собою частини корабельного набору. Нелегка то була робота, і в ній, звісно, мусили взяти участь усі колоністи.

Третього січня, коли з'явився дим, усі працювали цілий день, не шкодуючи сил і ніби й не думаючи про вулкан, що його, до того ж, не було видно з берега біля Гранітного палацу. Але густа тінь, яка кілька разів застувала сонце, котре здійснювало свій денний обхід безхмарного неба, нагадувала про стовп диму між світилом і островом. Вітер віяв з моря і гнав дим та пару на захід. Сайрес Сміт і Гедеон Спілет добре бачили ці тимчасові затемнення сонця і тихо перемовлялися — обмінювались думками про швидкий розвиток вулканічних процесів, однак не покидали роботи. Тепер питання про якнайшвидше спорудження корабля набувало особливого значення з будь-якого погляду. Шхуна була єдиним засобом, який страхував колоністів від лихих несподіванок і пригод. Хто знає, може, настане день, коли вона буде для них єдиним прихистком!

Під кінець дня, повечерявши, Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Герберт піднялися на плоскогір'я Широкий Обрій. [502]

На землю вже спали сутінки, але завдяки темряві легше було побачити, чи не домішується до пари й диму, які огорнули кратер вулкана, ще й вогонь і чи не викидає вулкан розпечених часток породи.

— Увесь кратер в огні! — закричав Герберт, котрий випередив супутників і першим прибіг на плоскогір'я.

Гора Франкліна, що перебувала миль за шість від плоскогір'я Широкий Обрій, постала перед колоністами, мов велетенський факел з язиками червонястого полум'я. Проте густі хмари диму, викиди шлаку й попелу пригашували його блиск, і острів був освітлений тьмяним червонуватим світлом, при якому важко було розрізнити навіть найближчий до плоскогір'я ліс. Небо встеляли величезні хмари диму, між якими то там, то сям прозирали зірки.

— Ото розходився! — сказав інженер.

— Нічого дивного! — відповів журналіст. — Вулкан давно вже прокинувся. Згадайте-но, Сайресе: перші струмені пари з'явилися ще тоді, коли ми обстежували відроги гори, шукаючи житло капітана Немо. Тобто, якщо я не помиляюся, десь 15 жовтня.

— Саме так! — відповів Герберт. — Це було два з половиною місяці тому!

— Підземний вогонь розгорався протягом десяти тижнів, — вів далі Гедеон Спілет. — І немає нічого дивного, що тепер він досяг величезної сили!

-— Відчуваєте, як тремтить земля? — урвав його Сайрес Сміт.

— Ай справді... — погодився журналіст. — Але від тремтіння грунту до землетрусу ще далеко...

— Я не кажу, що. нам загрожує землетрус, — поквапливо відповів інженер. — Воронь Боже! Ні! Це тремтіння зумовлене кипінням розплавленої маси металів та мінералів усередині центрального вогнища. У таких випадках земна кора нагадує стінки котла, а ви маєте знати, що коли в паровому котлі кипить під тиском вода, то його стінки вібрують, мов камертон. Саме це явище ми й спостерігаємо.

— Які красиві снопи вогню над вулканом! — вигукнув Герберт.

Цієї миті з кратера вирвався потік розплавлених порід і високо, як фейєрверк, шугонув у небо, розсипавшись міріадами вогняних бризок, сліпучого відблиску яких не могли приховати навіть густі хмари диму й пари. У всі боки розлетілося безліч світляних скалок. Деякі з них піднялися навіть вище від хмари диму і розсипались розпеченим порохом. [503] Водночас пролунало гучне тріскотіння, що нагадувало стрілянину з багатьох рушниць.

Провівши майже годину на плоскогір'ї Широкий Обрій, Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Герберт спустилися на берег і пішли додому. Інженер був такий задуманий і стурбований, що Гедеон Спілет —вирішив запитати його, чи не передбачає він якоїсь небезпеки, прямо або побічно пов'язаної з майбутнім виверженням вулкана.

— І так, і ні, — відповів Сайрес Сміт.

— Мені здається, найбільше нещастя, яке може нам загрожувати, — землетрус. Він здатний знищити наш острів, чи не так, пане Сміт? Але землетрус, очевидно, нам не загрожує, бо гази, лава й каміння знайшли вільний вихід через отвір кратера.

— А я й не побоююсь звичайного землетрусу, викликаного тим, що гази й лава не знаходять для себе виходу на поверхню землі, — відповів інженер. — Є й інші причини, які можуть породити страшну катастрофу.

— Які, любий Сайресе?

— Важко сказати... Треба ще подивитися... Я повинен відвідати печеру Даккара... За кілька днів я зможу відповісти вам иа це питання.

Гедеон Спілет не наполягав, і незабаром, попри дедалі гучніший гуркіт вулкана, від якого луна котилася по всьому острову, мешканці Гранітного палацу заснули глибоким сном.

Минуло ще три дні — 4, 5 і 6 січня. Колоністи й далі працювали на корабельні, а інженер, нічого не пояснюючи, задавав щораз більший темп у роботі. Гора Франкліна була тепер огорнена темною лиховісною хмарою; разом з полум'ям із кратера вилітали розпечені кам'яні брили, і деякі з них відразу падали назад, у кратер. Пенкроф полюбляв у всьому знаходити щось смішне, і це його тільки розважало.

— Дивіться! — кричав він. — Велетень сам із собою грається в більбоке! Наш вулкан виступає в ролі жонглера!

І справді, викинуте вулканом каміння часто-густо знову падало у безодню, і це вселяло надію, що лава, яка піднімалася через внутрішній тиск, іще не дійшла до верхнього отвору кратера. У всякому разі, спостерігаючи за північно-східним схилом, який було чітко видно з плоскогір'я Широкий Обрій, колоністи не помічали жодних слідів вогняного потоку.

(23) Дитяча гра: до загостреної палички прив'язують кульку і, підкидаючи її, намагаються настромити на шпичак. [504]

Та хоч як поспішали друзі добудувати судно, вони не могли нехтувати інші важливі справи в різних куточках острова.

Перш за все конче треба було відвідати загін для худоби, де були зачинені стада кіз і муфлонів, аби поновити там запас фуражу. Було вирішено, що наступного дня, 7 січня, з самого ранку туди вирушить Айртон. Як правило, з роботою в загоні міг упоратись один чоловік, і Пенкроф та інші колоністи були дуже здивовані, почувши, що інженер сказав Айртонові:

— Завтра я поїду до загону для худоби разом з вами, Айртоне.

— Отакої, пане Сайресе! — вигукнув Пенкроф. — У нас дорогий кожен день, і якщо й ви поїдете, завтра ми позбудемось чотирьох рук замість двох!

— Ми повернемося післязавтра вранці, — відповів інженер. — Я повинен поїхати до загону!.. Я хочу зблизька побачити, що там із виверженням вулкана.

— Виверження! Виверження!.. — невдоволено пробурчав Пенкроф. — Ніби на світі нема нічого важливішого за виверження! Чхати я хотів на всі ті виверження!..

Але Сайрес Сміт, не зважаючи на морякове бурчання, все ж таки вирішив їхати.