Так казав Заратустра - Сторінка 6

- Фрідріх Ніцше -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Добрий хоче старого і щоб старе залишалось.

Але для шляхетного небезпека не в тому, що він стане добрим, а в тому, що він стане зухвальцем, насмішником і руйнівником.

Ох, знав я шляхетних, що втратили свою найвищу надію. І ось вони зводять наклепи на всі високі надії.

Тепер вони зухвало тішаться минущими утіхами і кожен день не має для них ніякої мети.

"Дух – це теж хіть", – так казали вони. І тоді зламалися крила у їхнього духу – і тепер він плазує й запаскуджує все, що сам же й гризе.

Колись вони думали стати героями – тепер вони ласолюбці. Герої для них – жах і журба!

Та закликаю тебе своєю любов'ю й надією: не викидай із душі своєї героя! Свято бережи свою найвищу надію!

Так казав Заратустра.

ПРО ТИХ, ХТО ПРОПОВІДУЄ СМЕРТЬ

Є ті, хто проповідує смерть, а на світі багато таких, кому слід проповідувати огиду до життя.

Чимало на світі зайвих, тих, яких понад міру зіпсувало життя. Якби можна було "вічним життям" зманити їх із цього життя!

"Жовті" або "чорні" – так називають тих, хто проповідує смерть. Та хочу я показати їх вам іще в інших барвах.

Ось ті жахливі, що носять у собі хижого звіра й не мають іншого вибору, крім насолод або самознищення. Та й насолоди їхні – теж самознищення.

Ці жахливі ще не стали навіть людьми, – нехай же проповідують огиду до життя й гинуть самі!

Ось вони, сухотні душею, – ледь з'явившись на світ, починають уже вмирати і прагнуть навчитися втоми і зречення.

Воліли б вони бути мертвими, і їхню волю ми повинні схвалити! Остерігаймося ж воскресити оцих мерців і пошкодити ці живі труни!

Як побачать вони недужого, чи старого, а чи покійника, то скажуть одразу: "Життя заперечене!"

Але насправді заперечені тільки вони самі й їхні очі, що бачать лише один бік існування.

Загорнувшись у безпросвітню тугу й пильнуючи лише всяких притичин, що приносять смерть, – так чекають вони, зціпивши зуби.

Або взяти таке: вони хапають солодощі й притім насміхаються із власної дитинності – вчепилися за соломинку життя й насміхаються, що таки не випускають її.

Мудрість їхня проголошує: "Дурень той, хто залишається жити, і ми такі самі дурні! Це і є найдурніше в житті!"

"Життя – це тільки страждання", – так кажуть інші й не брешуть. То подбайте ж, щоб вас не стало! Подбайте ж, аби скінчилось життя, що є тільки стражданням!

І нехай ось чого вчить ваша чеснота: ти повинен сам себе вбити! Ти повинен сам себе вкрасти!

"Пристрасть – це гріх, – кажуть ті, що проповідують смерть. – Дайте нам відступитись і не народжувати дітей!"

"Важко народжувати дітей, – кажуть другі. – Та й нащо їх народжувати? Народжують тільки нещасні!" Ці теж проповідують смерть.

"Треба мати співчуття, – кажуть треті. – Забирайте все, що маю! Забирайте мене самого! Тим менше мене триматиме життя!"

Якби вони мали співчутливу натуру, то своєму ближньому відбили б охоту жити. Бути злими – ось що було б їхньою справжньою добротою.

Та вони прагнуть звільнитися від життя – що їм до того, що своїми ланцюгами й дарами вони ще міцніше сковують інших!

І навіть ви, для кого життя – тяжка праця й неспокій, – хіба ви не досить життям стомились? Хіба ви не визріли вже для того, щоб проповідувати смерть?

А вам, любителі праці тяжкої й усього швидкого, нового і невідомого, доводиться кепсько, ваша сумлінність – це втеча й бажання забутися.

Якби ви в життя більше вірили, то менше б зупинялися на митях. Та для чекання у вас снаги не стає, – і навіть для того, щоб ледарювати!

Всюди лунає голос тих, хто проповідує смерть, – і світ повниться тими, кому слід проповідувати смерть.

Або "вічне життя" – мені байдуже, аби лиш вони відбули туди якнайшвидше!

Так казав Заратустра.

ПРО ВІЙНУ І ВОЇНІВ

Ми пощади не чекаємо ні від ворогів наших найкращих, ані від тих, кого ми всією душею любимо. Тож дозвольте сказати вам правду!

Брати мої у війні! Я люблю вас усією душею; я був і є вам рівня. А крім того, я ваш найкращий ворог. Тож дозвольте сказати вам правду!

Я знаю про ненависть і заздрощі у ваших серцях. Щоб позбутися ненависті й заздрощів, вам бракує величі. Тож будьте доволі великі, щоб не соромитися самих себе.

А якщо ви не можете стати подвижниками пізнання, то будьте принаймні його вояками. Бо вони – супутники і попередники цього подвижництва.

Я бачу багато солдатів – хотілося б мені бачити багато воїнів! В однострої одноманітно вони одягнені – хай же не буде одноманітне те, що вони під одностроями ховають!

Будьте тими, чий погляд завжди шукає ворога – свого ворога. А в декого з вас проглядає ненависть із першого погляду.

Свого ворога шукайте, свою війну ведіть, війну за свої думки! І якщо ваша думка не вистоїть, то й тоді ваша чесність повинна святкувати перемогу!

Любіть мир, як те, що породжує нові війни. А короткий мир ще більше, ніж тривалий.

Я закликаю вас не до праці, а до боротьби. Я закликаю вас не до миру, а до перемоги. Хай вашою працею буде борня, а мир – вашою перемогою!

Можна мовчати й сидіти тихо лише тоді, коли є стріли і лук, – інакше панують балачки і чвари. Хай буде ваш мир перемогою!

Ви кажете, що добра справа навіть війну освячує? А я вам кажу: то добра війна, коли вона будь-яку справу освячує.

Війна і мужність звершили більше великих справ, аніж любов до ближнього. Не співчуття ваше, а ваша хоробрість рятувала досі знедолених.

"Що добре?" – питаєте ви. – Добре бути хоробрим. Нехай малі дівчатка кажуть: "Добре те, що миле і водночас зворушливе".

Вас називають безсердечними – та серце у вас справжнє, і я люблю вашу сором'язливу сердечність. Ви соромитесь надміру своїх почуттів, інші соромляться їхніх недомірків.

Ви потворні? Що ж, брати мої! Закутайтесь у велич, цю мантію потворного!

Коли ваша душа стає великою, вона робиться зухвалою, а у вашій величі – злість. Я вас знаю.

Прийшовши до злості, зустрічаються зухвалий і недолугий. Та вони не розуміють один одного. Я вас знаю.

Вороги ваші мають бути гідні ненависті, а не самої зневаги. Своїм ворогом ви повинні пишатися – тоді успіхи вашого ворога будуть і вашими успіхами.

Непослух – це доблесть раба. Вашою доблестю хай буде послух! Навіть ваші веління нехай будуть послухом!

Доброму воїнові "ти повинен" звучить приємніше, ніж "я хочу". І все, що ви любите, ви повинні спершу повеліти собі.

Ваша любов до життя хай буде любов'ю до вашої найвищої надії – а цією найвищою надією хай буде найвища думка життя!

Але вашу найвищу думку нехай звелю вам я – і вона прозвучить: людина – це те, що слід подолати!

Отже, живіть своїм життям послуху і війни! Яка користь у довгому житті! Який воїн схоче, щоб його пощадили!

Я не щаджу вас, я люблю вас всією душею, брати мої у війні!

Так казав Заратустра.

ПРО НОВИХ ІДОЛІВ

Десь іще є народи й отари, та не у нас, брати мої, – в нас держава.

Держава? Що це таке? Ну гаразд! Наставляйте ж вуха, бо тепер я скажу вам своє слово про смерть народів.

Державою називають найхолоднішу з усіх холодних потвор. Холодно бреше вона, і ця брехня виповзає з вуст її:

– Я, держава, і є народ.

Брехня це! Творці, ось хто сотворив народи і наділив їх вірою і любов'ю: так вони життю слугували.

То руйнівники багатьом наставляють пастки, називаючи їх державою, – вони почепили на людей меча і накинули їм сотні бажань.

Де ще існує народ, там він не розуміє держави і ненавидить її як лихе око і зневагу прав та звичаїв.

Ось вам моє знамення: кожен народ говорить своєю мовою про добро і зло – мови цієї сусід не тямить. Він мову свою знаходить у звичаях і правах.

Одначе держава бреше всіма мовами про добро і зло – і що не слово, то брехня, і що не майно, то крадене.

Все в ній – обман, краденими зубами кусає вона, ця єхидна. Навіть нутро її – це обман.

Словоблудство в добрі і злі – ось вам знамення, що таке держава. Воістину, в цьому знаменні – жадання смерті! Воістину, воно підморгує тим, хто проповідує смерть!

Забагато люду народжується – для зайвих придумана держава!

Дивіться, як вона вабить до себе оту зайвину! Як вона її душить, жує і ремиґає!

"Немає на світі нічого за мене більшого – я перст вказівний Господній", – гарчить потвора. І не лише довговухі та короткозорі стають навколішки!

О, навіть вам, душі високі, вона нашіптує свої похмурі брехні! О, вона вгадує щедрі серця, що охоче марнують себе!

Так, навіть вас, переможці старого Бога, держава розгадує! Стомились ви у борні, і ось ваша втома служить новому ідолові!

Героями і праведниками хотів би себе оточити новий ідол! Охоче ніжиться він у сонячному сяйві сумління – холодна потвора!

Все ладен він дати вам, новий ідол, якщо ви прийдете до нього з поклоном; так він купує собі блиск ваших чеснот і погляд ваших гордих очей.

Ваблячи вас, він забирає собі оту зайвину! І для того вигадав те пекельне поріддя, коня смерті, що брязкає збруєю божественної шани!

Так було вигадано смерть для багатьох, смерть, що славить себе як життя, – воістину щира послуга всім, хто проповідує смерть!

Державою я називаю те, де всі, добрі й лихі, п'ють отруту, державою, де всі, добрі й лихі, гублять самі себе, державою, де повільне самогубство зветься "життям".

Погляньте ж на тих зайвих! Вони крадуть твори винахідників і скарби мудрих, – освітою називають вони крадіжку свою, – і все обертається в них на хворобу і неміч!

Погляньте ж на тих зайвих! Вічно вони хворіють, вибльовують свою жовч і називають це газетою. Вони ковтають один одного, та не можуть перетравити.

Погляньте ж на тих зайвих! Багатства збивають вони і з ними стають дедалі злиденніші. Влади хочуть вони, неспроможні, і передусім важеля влади – багато грошей!

Погляньте, як лізуть ті прудкі мавпи! Вони деруться один по одному, а потім зариваються в нечисть – усе глибше й глибше.

Всі вони хочуть допастися до трону – вони схибнулися на цьому, ніби на троні щастя сидить! Нерідко на троні нечисть сидить, а часто й сам трон стоїть у нечисті.

Як на мене, всі вони божевільні, мавпи, що кудись деруться, надто гарячі голови. Як на мене, смородом несе від їхнього ідола, холодної потвори; смородом несе від усіх цих прислужників ідола.

Брати мої, чи хочеться вам задихнутися в чаду їхніх пащ і в їхній зажерливості? Краще вже бийте вікна й стрибайте на свіже повітря!

Уникайте ж поганого запаху! Відступіться від ідолопоклонства зайвих!

Уникайте ж поганого запаху! Відійдіть від диму людських жертв!

Для великих душ світ ще й досі вільний.