Талія - Сторінка 16

Страшний південний вітер — це самум, який справді міг засипати піском ціле військо, як це бувало з караванами.

27,1. Про священного бика Апіса вже йшлося в кн. II, розд. 38. У грецькій міфології Епаф (Епафос) уважався за сина Іо, яка, перетворена на корову, знайшла притулок у Єгипті. Там вона народила Епафа, і він згодом став царем. Його жінкою була Мемфіда, дочка бога Нілу. Від їхньої дочки Лівії було названо сусідню з Єгиптом країну.

28,1. Названі ознаки священного тельця Апіса у формі жука (скарабея) та орла (грифа), очевидно, мали із справжніми формами тварин не більше схожості, ніж, напр., сузір'я Лева із справжнім левом тощо.

29,1. Плутарх повідомляє, ніби Камбіс не тільки вбив Апіса, але й кинув його труп собакам. Це повідомлення, як і Геродотове, не відповідає дійсності. На саркофазі, датованому 524 роком до н. є., зберігся напис про урочистий похорон Апіса, в якому сказано: "Камбіс, цар Горішнього та Долішнього Єгипту, присвятив великий саркофаг своєму батькові Осірісу". Апіс уважався за втілення цього бога.

30.1. Перське ім'я цього Смердія було Бардія.

30.2. Згідно з написом Дарія на Бехістунській скелі вбивство магів відбулося ще до походу в Єгипет і залишалося таємним. Під час відсутності Дарія, використавши незадоволення недавно завойованих країв, маг Гаумата захопив владу в Персії 2 квітня 522 р. до н. є. Його ворогом був Гістасп (Віштаспа). Гаумату було вбито 29 вересня 522 р.

31.1. У Кіра і Кассандани було три дочки: Атосса, Артістона і ще одна, ім'я якої тут не названо.

31.2. В "Авесті" такі кровозмішні шлюби визнаються цілком законними, зокрема вони були властиві магам.

31.3. Ідеться про Атоссу, яка була по черзі дружиною Камбіса, мага псевдо — Смердія (Бардії) і, нарешті, Дарія.

32,1. Ця розповідь не узгоджується з повідомленням про те, що вбивство Смердія було таємним.

33,1. Священною хворобою називалася падуча хвороба, або епілепсія.

34,1. Розповідь про вбивство сина Прексаспа Камбісом є вигадкою. II мета показати, що Прексаспа було покарано в цей спосіб за вбивство сина Кіра.

35,1. Тут Камбіс діє так, нібито він був елліном, бо в греків бог Аполлон уважався за найкращого лучника серед богів.

37.1. Святилище Гефеста, тобто храм бога Птаха в Мемфісі (кн. II, розд. 101).

37.2. Назва "патаіки", очевидно, пов'язана з іменем Птаха. Ці патаіки були огрядними карликами, з довгими руками, з почту Осіріса. їх уважали за дітей Птаха. Вони були схожими на фінікійських Кабірів.

38.1. Назва "калатії", можливо, має в своїй основі давньоіндійський прикметник "кала-", що означає "чорний", а чорношкірним було тубільне населення Індії, так звані дравіди.

38.2. Слово "номос" (буквально — закон) у Піндара має інше значення. Ідеться про "природний закон", тобто, що "сильніший має керувати слабішим".

39.1. Наприкінці VI ст. до н. є. Самос за владарювання там Полікрата був наймогутні-шою державою серед іонійських міст. Полікрат захопив владу в 531 р. до н. є., і так звана талассократія (панування на морі) самосців тривала до 515 р. Дружба Полікрата з Лігда-мом, наксоським тираном, і його вороже ставлення до лесбосців уважається за його можливу дружбу з Пейсістратом, афінським тираном.

39.2. Полікрат, очевидно, позбавив влади самоських олігархів.

39.3. Події на Самосі мали щільніший зв'язок із перською агресією, ніж це уявляв собі Геродот. Фараон XXVI династії Амасій хотів зміцнити позицію Єгипту, склавши союз морських держав. Проте відпадіння від союзу Кіпру та підкорення Фінікії порушило відносну рівновагу сил на морі і Полікрат перейшов на бік сильнішої держави. Геродотові не були відомі мотиви Полікратової політики і через це він пояснює події як наслідок мстивості богів надто щасливим людям.

39.4. П'ятдесятивесельні кораблі (пентеконтери) були основними військовими кораблями греків у шостому ст. до н. є. Флот самосців та фокейців складався з таких кораблів. [465]

39,5. Ворожнеча Самосу та Мілета була постійною і вона спричинилася до зміни політики обох цих держав за наступних часів.

42,1. Запрошення рибака на обід до тирана може бути свідченням простоти звичаїв того часу. Проте ця розповідь має фольклорний характер.

45,1. Острів Карпатос розташований на морському шляху в південно-східній частині Егейського моря поміж Родосом і Критом.

46.1. Спартанські начальники, тобто двоє царів, герусія та ефори, які визначали в VI ст. до н. є. зовнішню політику держави.

46.2. Вираз "клуночок тут зайвий" означає, що і без нього зрозуміло, в чому річ.

47.1. Це єдине місце, де ясно сказано про мессенські війни. Воно підтверджує пізнішу версію про те, що друга мессенська війна мала міжнародний характер, бо з одного боку Аргос, Аркадія і Піса були союзниками мессенців, а Еліда, Корінф і Сікіон союзниками лакедемонців.

47.2. Про цей кратер було в кн. І, розд. 70.

48,1. Датування цієї події виявляється непевним. "Образа" могла бути 500 р. до н. є., але це сталося при Періандрі, який помер 585 р. до н. є. Плутарх відносить ці події за три покоління до Полікрата і називає кнідян, а не самосців, тими, хто повернув юнаків керкірейцям.

49,1. Можливо, тут зіпсовано текст. Корінфяни колонізували о. Керкіру, але між метрополією і колонією виникла ворожнеча, яка згодом спричинилася до пелопоннеської війни (431-404 до н. є.).

50,1. Про корінфських тиранів Кіпселідів ідеться в кн. V, розд. 92. В основі цього розділу лежать історичні події: 1. Періандр із ревнощів убив свою жінку Меліссу (V, 92), 2. Він пішов війною на свого тестя Прокла і захопив його в полон, 3. Він змусив керкірей-ців платити йому податки, 4. Можливо, Лікофрон протягом деякого часу владарював на Керкірі, 5. Періандр не мав прямого спадкоємця і його владу успадкував його внук. Усе інше в оповіданні про нього є вигадками, характерними для греків тих часів.

54,1. Геродот добре був обізнаний із топографією Самосу. Місто Самос було побудовано на південних схилах горба "Ампелос" на висоті приблизно 230 м над рівнем моря. На південному заході його було споруджено святилище Гери (Герайон). Спартанці напали на нього і з суходолу, і з моря.

55.1. Тут Геродот посилається на свого інформатора.. Розповідь про облогу міста Самоса має в своїй основі місцеві перекази і перекази родини Архія.

55.2. Пітана була аристократичним селищем (коме) Спарти. Ці спартанські селища (комай) відповідали демам Аттіки. Крім Пітани там ще були такі селища: Месоа, Кіносу-ра, Лімки.

55.3. Архій був так званим "етелопроксеном" (сказати б "добровільним консулом") Самосу в Спарті.

55.4. Архія було поховано "коштом громади" в для нього спорудженій гробниці після падіння Полікрата.

56,1. Геродот підкреслює тут, що цей похід лакедемонців був першим у походах під час боротьби "Європи з Азією". Другий похід був уже 479 р. до н. є.

57.1. Мешканці о. Сіфносу виплачували податки афінянам у розмірі 9 талантів, що було дуже великою сумою, зважаючи на малі розміри цього острова. Лише його мешканцям було дозволено карбувати свою монету серед членів Делоського союзу.

57.2. Копальні золота та срібла, що були на Сіфносі, нібито затопило море (за повідомленням Павсанія).

57.3. Скарбницю сіфносців у Дельфах було відкрито французькими археологами в 1893 р. і те, що там збереглося, підтверджує опис Геродота.

57.4. Тут є найдавніша згадка про використання пароського мармуру.

58,1. В архаїчну епоху судна фарбували чорною фарбою. З розвитком морської торгівлі їх стали фарбувати кіновар'ю. •'

59.1. Так було із фокейцями, які купили о-ва Ойнусси (І, 165). Очевидно, в такий спосіб самосці хотіли ізолювати егінців і зміцнити торговельні зв'язки корінфо-самоського союзу. З свого боку егінці склали союз із критянами.

59.2. Тут у Геродота ідеться про знамените святилище богині Афаї, яка за своїм походженням була зв'язана з Крітом. На двох його фронтонах є статуї богині Афіни, і цим легко пояснити Геродотову помилку.

59.3. Амфікрат, очевидно, походив із роду Прокла, який очолював іонійських колоністів Самосу, а їх вигнали з Епідавра дорійці. На той час у Егейському морі були дві [466] ворожі торговельні союзи: з одного боку — Мілет, Егіна Мегари, Еретрія (вони контролювали торгівлю в північно-східній частині Середземного моря) та Корінф, Самос, Халкіда, з іншого боку (які вели торгівлю переважно в західній частині цього моря).

60.1. Існування цього водопроводу підтверджено розкопками 1882 р. на Самосі.

60.2. Геродот має на увазі власне грецькі храми. Єгипетські храми були значно більші. Герайон на Самосі має завдовжки 115 м і завширшки 63 м. Храм Артеміди в Ефесі був більший за нього, але його будівництво було завершено пізніше. Храми в Акраганті та в Селінунті були майже таких розмірів, як і самоський Герайон.

60.3. Будівництво храму Гери було завершено при Полікраті. Ім'я самоського архітектора Ройка збереглося на одній посудині з Навкратіди.

62,1. Наскільки відомо, в Сірії (або Палестині) не було міста з такою назвою.

64.1. Перський меч — акінак мав на кінці піхов, у які його вкладали, грибовидне потовщення. Така деталь щодо поранення стегна в Апіса та в Камбіса, схожа на пізнішу вигадку.

64.2. Зневажливе ставлення Камбіса до єгипетської релігії не узгоджується з його довірою до єгипетського пророцтва. Фаталізм східних народів властивий також і Геродотові.

65.1. Царськими богами присягався також Гістіей перед Дарієм (V, 106). У персе-польському написі Дарій звертається до Ахура-Мазди (Ормузда) та "богів свого роду".

65.2. Змова проти Ахеменідів не була лише справою мідійців. У ній узяли участь крім мідійців і перси, як зазначено в Бехістунському написі Дарія.

66,1. У Вавилоні було знайдено документ, датований 11-м роком царювання Камбіса, а це означає, що ще за життя Кіра Камбіс був його співправителем у Вавилоні. В цьому Геродот мав рацію.

67,1. У Геродота правильно сказано, що після смерті Камбіса деякий час псевдо-Смердіс царював спокійно. Це підтверджується і в Бехістунському написі. Проте нічого не відомо про його благодіяння народові.

68.1. Про Отана в р. 84. Він був сином Сокрія, а не Фарнасаа.

68.2. Столицею перської держави були Суси, але згідно з Бехістунським написом магів було вбито не в Сусах, а в одній мідійській фортеці.

70.1.