Тартюф - Сторінка 3
- Мольєр -
Це помилка велика —
Не радить брати вам такого чоловіка.
Навіщо воювать із вашим почуттям?
Це буде партія корисна дуже вам.
Тартюф — ого! Чи бач? А це хіба дурниця?
Бо пан Тартюф, нехай йому все добре сниться,
Ще хоч куди, таки хвороба не взяла.
І з ним побратися — то честь хіба мала?
Про нього слава йде геть по всьому народу,
Він роду панського, він гарний і на вроду:
Там ушка аж горять, а вид немов цвіте.
Ви в щасті цілий вік із ним проживете.
Мар’яна
О боже!
Доріна
Для душі то втіха немаленька
Тулити любого Тартюфіа до серденька.
Мар’яна
Ой, годі вже, не рви душі моєї вкрай,
А краще помочі для мене пошукай.
Я згоджуюсь на все, що скажеш ти робити,
Доріна
Ви батенька свого повинні вдовольнити,
Коли б і мавпу він подружжям вам нарік.
Не плачте ж; доля вам дає щасливий вік,
Ви к ночі в’їдете в його глухе містечко,
Дядьків і братиків чимале там гніздечко,
Ви ж дбати будете на тії всі роти.
А як у вищий світ ви схочете ввійти,
То в гості підете собі шукати втіхи
До пані мерихи або до судіїхи,
Вони ж на складаний стілець посадять вас,
А прийде карнавал — ото веселий час!
Великий бал, музик аж дві кози заграє,
А то й кумедія з паяцом завітає.
Коли ж ваш чоловік…
Мар’яна
Мене вбиваєш ти,
А не подумаєш чим-небудь помогти.
Доріна
Ні, вибачайте.
Мар’яна
Ох, Доріно, бога ради!
Доріна
Ні, хай на кару вам це прийде без завади!
Мар’яна
Доріно!
Доріна
Ні.
Мар’яна
Але наважусь я відкрить.
Доріна
Тартюф ваш чоловік; беріть його, беріть.
Мар’яна
Будь ласка, я ж тобі одній усе звіряю.
Доріна
Ви потартюфитесь, я в тому присягаю.
Мар’яна
Як так, коли в тобі не бачу я жалю,
Нехай же мука та страшна, що я терплю,
Навчить мене, відкіль рятунку дожидати.
Я знаю, чим своє все лихо враз порвати.
(Хоче вийти).
Доріна
Верніться, годі вже; минувся весь мій гнів.
Дарма про все, а вас усяк би пожалів.
Мар’яна
Доріно, як мені такі терпіти муки,
То краще я сама здійму на себе руки.
Доріна
Ось не журіться-бо; скрутнувши де-не-де,
Ми не дамось. Але коханий ваш іде.
ЯВА 4
Валер, Мар’яна, Доріна.
Валер
Оце недавно тут почув я вісті, пані,
Цілком мені нові і… певно, непогані.
Мар’яна
Що саме?
Валер
Про шлюб ваш з Тартюфом.
Мар’яна
Батько мій
Зробити це поклав у голові своїй.
Валер
Ваш батько?
Мар’яна
Він тепер із думкою новою,
Про це він розмовляв якраз отут зо мною.
Валер
Невже це насправжки?
Мар’яна
Авжеж, що насправжки,
Він круто висловив про це свої думки.
Валер
А серця вашого яка в цім постанова? Скажіть.
Мар’яна
Не відаю.
Валер
Це дуже чесна мова.
Не знаєте?
Мар’яна
Ні.
Валер
Ні?
Мар’яна Що ж діяти, скажіть.
Валер
Це добрий суджений, і ви за нього йдіть.
Мар’яна
Ви радите?
Валер
Авжеж.
Мар’яна По правді?
Валер
Безперечно.
Обранню вашому звіряйтеся безпечно.
Мар’яна
Ну, добре; то отак ви радите мене?
Валер
Мене послухатись — вам діло не трудне.
Мар’яна
Так само, як і вам пораду що давати.
Валер
Я радив, щоб свою прихильність показати.
Мар’яна
Щоб вам сподобаться, я раду цю прийму.
Доріна
(відходить у глиб сцени)
Побачимо, який кінець цьому всьому.
Валер
Так от яка любов! То ви мене дурили,
Як ви мені…
Мар’яна
Про це ми досить говорили.
Ви щиро кажете, щоб я за того йшла,
Кого недоленька до мене привела.
І я кажу вам знов: я це зробити рада,
Коли від вас така спасенна йде порада.
Валер
Не виправляйтеся, бо винні тільки ви;
Ця думка з вашої постала голови,
І ви знайшли тепер до чого причепитись,
Щоб слово схибити й зо мною роздружитись.
Мар’яна
Це добре сказано.
Валер
Кохаючи мене,
Не дуже рвали ви серденько запальне.
Мар’яна
Ви вільні думати, аби було бажання.
Валер
Так, вільний, і моє ображене кохання
В такому замірі ще вас попередить.
Я знаю, перед ким любов мою зложить.
Мар’яна
О так, я певна в тім; привабить кожну другу
Заслуга ваша.
Валер
Ох, покиньте цю заслугу!
Самі ви бачите, яка вона мала;
Я тільки думаю, що інша б прийняла
Самотню душу цю, вона могла б кохати
Й розважити мене від оцієї втрати.
Мар’яна
Не буде тяжко вам, що втратите мене,
Бо почуття нове ваш смуток прожене.
Валер
Зроблю, що здужаю; вам легко зрозуміти,
Що й честь примушує за зраду так платити
І що повинен я шукати забуття,
А як над силу те — сховати почуття.
Бо вже перед людьми тому нема покути,
Хто любить серце те, що вас могло забути.
Мар’яна
Це почуття, мабуть, шляхетне, пане мій?
Валер
Нехай таким його вважає рід людський!
А що ж ви думали? Невже, що до сконання
В душі я збережу палке до вас кохання?
Що, шлюб ваш бачивши, я другій не віддам
Те серце, що його тепер не треба вам?
Мар’яна
Ні, навпаки, бо я того й сама бажаю!
Я рада, щоб ця річ скоріш дійшла вже краю.
Валер
Ви раді?
Мар’яна
Так.
Валер
Але доволі вже образ.
Я зараз же зроблю, як ваш велить наказ.
(Відходить),
Мар’яна
Гаразд.
Валер
(вертається)
Так знайте ж ви, що ви самі звеліли
Зробити вчинок цей, що був мені над сили.
Мар’яна
Так.
Валер
І що замір цей прийшов мені тому,
Що й ви вчинили так.
Мар’яна
Амінь тому всьому.
Валер
(відходячи)
Ну, годі; саме в час я вас тепер покину.
Мар’яна
Найкраще.
Валер
(знову вертається)
Був я тут останнюю хвилину.
Мар’яна
То й з богом.
Валер
Га?
Мар’яна
Чого?
Валер
Чи ви мене звете?
Мар’яна
Приснилось вам.
Валер
(повільно відходить)
Як так, то я й піду. Проте
Прощайте, панночко!
Мар’яна
Прощайте!
Доріна
Як я бачу,
Ви розум стратили через химерну вдачу.
А я навмисне вам сваритися дала,
Щоб тільки бачити, до чого б річ дійшла.
Валере, паночку!
(Хапає його за руку),
Валер
(ніби нехотя)
Чого тобі від мене?
Доріна
Ходіть сюди.
Валер
Душа моя кипить шалено.
Пусти: зроблю я те, що радила вона.
Доріна
Стривайте-бо.
Валер
Ні, ні, де річ непохитна.
Доріна
Ох!
Мар’яна
(набік)
Я йому гидка, тому й біжить так швидко.
Піду ж я, бо йому на мене глянуть бридко.
Доріна
(кидає Валера й біжить до Мар'яни)
І та! Куди ж це ви?
Мар’яна
Пусти.
Доріна
Та не біжіть!
Мар’яна
Ні, ні, Доріно, вже мене не зупинить.
Валер
(набік)
Я бачу, що мій вид їй гірший від хвороби,
Так визвольмо ж її від нашої особи.
Доріна
(кидав Мар'яну й біжить до Валера)
Ви знов… Нехай вам біс! Який вас кат жене?
Ідіть лишень сюди та слухайте мене.
(Бере Валера й Мар'яну за руки).
Валер
(до Доріни)
Які твої думки?
Мар’яна
(до Доріни)
Що хочеш ти робити?
Доріна
Урятувати вас, а спершу помирити.
(До Валера).
Чого надулись ви? Скажіть — чи ви дурні?
Валер
Ти ш чула, що вона казала тут мені?
Доріна
(до Мар'яни)
Чи ошаліли ви, що ви в такому гніві?
Мар’яна
Ти ж чула тут сама слова його вразливі.
Доріна
(до Валера)
Дурниця все: вона — я можу присягти —
Одне бажа — щоб вас для себе зберегти.
(До Мар'яни).
Він любить тільки вас; ручусь я головою,
Що прагне він скоріш з’єднать вас із собою.
Мар’яна
(до Валера)
Навіщо раду ви дали таку гидку?
Валер
(до Мар'яни)
А нащо радитись, та ще про річ таку?
Доріна
Обоє ви дурні. От краще обніміться.
(До Валера).
Давайте руку.
Валер
(даючи руку Доріці)
Ну, та й що?
Доріна
(до Мар'яни)
І ви миріться.
Мар’яна
(даючи руку)
Навіщо?
Доріна
Ну, ходіть, не гайте дурно нас,
Бо ви й не знаєте, яке кохання в вас.
Валер і Мар’яна беруться за руки, не дивлячись одне на одного.
Валер
(до Мар'яни)
Не будьте ж ви такі до згоди неохочі
І на людей хоч раз зведіть ласкаво очі.
Мар’яна дивиться на Валера й усміхається.
Доріна
Закоханий народ — дурний, скажу я вам.
Валер
(до Мар'яни)
Чи я ж не мав од вас образи почуттям?
Я без брехні скажу, що ви були злосливі,
Як легко мовили такі слова вразливі.
Мар’яна
А в вас я вдячності не бачу аніже.
Доріна
Про це на другий раз, доволі вам уже
Змагатись, час тепер од лиха рятуватись.
Мар’яна
Яких же способів найперш нам треба братись?
Доріна
Ми візьмемось до всіх і почнемо всіма.
Сміється батько ваш; але то все дарма.
А ви на батькові химери завважайте
І перед ним себе покірною вдавайте…
Щоб, як настане час, що вже до шлюбу йти,
Було зручніш той шлюб на безрік затягти.
Аби задляти час, а врятуватись можна:
То ніби хворість вас якась непереможна
Напала, — а хіба ж тоді звінчають вас? —
А там негарний знак або недобрий час —
То мертве тіло вам на вулиці зустрілось,
Розбилось дзеркало, вночі багно приснилось.
Найліпше ж за те все — це те, що вас ні з ким
Не зв’яжуть силоміць, а зв’яжуть тільки з ним
Найпаче ж дбайте ви, — це добре задля діла, —
Щоб жодна тут душа у парі вас не зріла.
(До Валера).
Знайдіть прихильників і дбайте про одно,
Щоб сталось так, як вам обіцяно давно.
Ми в братові її підбудим духу, може,
Та й мачуха її нам, певно, допоможе.
Прощайте!
Валер
(до Мар'яни)
Що б ми всі не вдіяли гуртом.
Мої надії всі, по правді, в вас цілком.
Мар’яна
(до Валера)
Чи зникне, а чи ні та батькова химера,
Але як вийду я, то тільки за Валера,
Валер
Який же радий я! Так я вже можу ждать?..
Доріна
Ох, ці закохані ніколи не скінчать!
Ідіть, кажу!
Валер
(вертається)
Тепер…
Доріна
Чи він же перестане?
От ваші двері, йдіть. А от і ваші, пане.
(Бере їх за плечі й розводить у різні боки).
ДІЯ ТРЕТЯ
ЯВА 1
Даміс, Доріна.
Даміс
Нехай мене поб'є на цьому місці грім,
Хай лають і кленуть мене на світі всім,
Якщо з поваги я чи з остраху до влади
На цього злодія не дам собі поради!
Доріна
Будь ласка, втіштеся й не гнівайтесь притьмом.
Ваш батько поки що говорить язиком;
Не все те робиться, що раді ми сказати.
До діла від думок далеко ще чвалати.
Даміс
Тартюфа викрити я хочу на брехні…
Коли б на самоті зустрівся він мені!
Доріна
Помалу з ним, та ще не будьте й з батьком жвавії
Хай ваша мачуха орудує в цій справі,
Бо на Тартюфів ум вона вже має вплив.
Що б не порадила вона, він все б зробив.
Здається, що вона його приворожила.
Дай, боже, щоб се так! Була б то річ до діла.
Для ваших справ вона розмови з ним шука,
Щоб знати про той шлюб, що вас тепер ляка.
Про почуття його дізнатись і сказати,
Яке розладдя в нас із того може стати,
Як не відкинеться від сватання свого.
Тепер він молиться, казав слуга його,
Але сюди прийти він має за хвилину!
Так ви вже йдіть собі, а я його зустріну.
Даміс
Я тут зостануся, як будуть розмовлять.
Доріна
Їм треба буть самим,
Даміс
То можу ж я й мовчать.
Доріна
Жартуєте? Ні, ви палкі занадто в гніві…
Всю справу зіпсують такі, як ви, дражливі..
Ідіть.
Даміс
Я нищечком послухаю розмов.
Доріна
Який-бо ви! Та йдіть, бо він уже прийшов.
Даміс ховається в кабінет, що в глибині сцени;
ЯВА 2
Тартюф, Доріна.
Тартюф
(побачивши Доріну, голосно говорить до свого лакея, що лишився за лаштунками)
Лоране! Бережіть мою волосяницю
І покаянний бич… Моліться, хай десницю
Господь зведе на вас, а я вже мушу йти
До в’язнів — лепту їм убогу принести.
Доріна
(набік)
У лицемірстві він не знайде, певно, краю.
Тартюф
Чого вам?
Доріна
Хочу я…
Тартюф
(виймає з кишені хусточку)
О боже мій! Благаю,
Візьміть цю хусточку, та вже тоді й кажіть.
Доріна
Що? Як?
Тартюф
Візьміть її та груди обіпніть.
Ви так одягнені, що це вражає душу,
Думки ж нечисті я від себе гнати мушу.
Доріна
Еге, як бачу я, слабенька в вас душа.
Жіноче тіло вас так легко спокуша.
Який це в вас горить огонь несамовитий?
А от мене зовсім не легко спокусити.
Хоч голі б ви були від п’ят до голови,
Мене б нітрішечки не спокусили ви.
Тартюф
В розмовах трохи більш собі шукайте впину,
А як не хочете, то я вас тут покину.
Доріна
Ні, я сама піду і вам тут спокій дам;
Я тільки пару слів сказати маю вам,
Що пані от сюди з своєї прийде хати
У вас короткої розмови попрохати.
Тартюф
Ох, згоджуюсь.
Доріна
(набік)
Чи бач — увесь аж заяснів!
Так от що: здогад мій, як бачу, не змилив.
Тартюф
Чи хутко прийде?
Доріна
От неначе вже й надходить,
Так, це вона; піду ж, щоб вам не перешкодить.
ЯВА 3
Ельміра, Тартюф.
Тартюф
Нехай вас щедрий бог повік благословля,
І душу й тіло вам нехай оздоровля,
І ощастить вас так, як тут бажати може
Найнижчий з-поміж тих, що хвалять ім’я боже.
Ельміра
За цю зичливість я, уклінно вдячна вам.
Чого ж ми стоїмо? Чому б не сісти нам?
Тартюф
(сідає)
Як же ся маєте по вашій лихоманці?
Ельміра
(сідає)
Гаразд; покинула мене тоді ж уранці.
Тартюф
Не ради то моїх нікчемних молитов
Від милосердного рятунок вам прийшов.
Хоч, правда, в молитвах, що я до бога мовив,
Просив я про одно, щоб він вас уздоровив.
Ельміра
Я вашій щирості турботи завдала.
Тартюф
За вас найбільшая турбота все ж мала.
Ох, замість вас я сам хотів би слабувати.
Ельміра
Любов до ближнього не слід надуживати…
За вашу ж добрість я чолом вам оддаю.
Тартюф
Ви заслужили більш, ніж те, що я роблю.
Ельміра
Я хочу з вами тут про щось поговорити.
Гаразд, що тут ніхто не може перебити.
Тартюф
Для мене, пані, то щасливий справді час,
Що тут на самоті прийшлось побачить вас;
Про це до господа я засилав благання,
І він оце тепер вволив мої бажання.
Ельміра
Я з вами кілька слів хотіла б обмінить.
Відкрийтеся ж мені й нічого не таїть.
Даміс, не видний іншим, відчиняє трохи двері і прислухається до розмови.
Тартюф
Ви звабили мене ласкавими словами,
Я ж душу всю мою розкрию перед вами.
Найперш клянуся: я на тих гостей повстав,
Що чарів ваших блиск до себе прикликав,
Не яко ворог ваш, не з думкою лихою,
Але від щирості, що всюди править мною.
Душа збентежилась…
Ельміра
Чи віри ж я не йму?
Ви дбали на користь спасінню моєму.
Тартюф
(тисне Ельмірі руку)
О так, запевне так, найкращії жадання.
Ельміра
Ох, як ви тиснете!
Тартюф
То щирі почування.
Вам лихо вдіяти? Ні, думка не така
У мене; я скоріш…
(Кладе руку Ельмірі на коліно).
Ельміра
Де ж ваша це рука?
Тартюф
Я вбрання мацаю, матерію дивлюся.
Ельміра
Та перестаньте-бо, я лоскоту боюся.
Ельміра відсуває своє крісло.
Не радить брати вам такого чоловіка.
Навіщо воювать із вашим почуттям?
Це буде партія корисна дуже вам.
Тартюф — ого! Чи бач? А це хіба дурниця?
Бо пан Тартюф, нехай йому все добре сниться,
Ще хоч куди, таки хвороба не взяла.
І з ним побратися — то честь хіба мала?
Про нього слава йде геть по всьому народу,
Він роду панського, він гарний і на вроду:
Там ушка аж горять, а вид немов цвіте.
Ви в щасті цілий вік із ним проживете.
Мар’яна
О боже!
Доріна
Для душі то втіха немаленька
Тулити любого Тартюфіа до серденька.
Мар’яна
Ой, годі вже, не рви душі моєї вкрай,
А краще помочі для мене пошукай.
Я згоджуюсь на все, що скажеш ти робити,
Доріна
Ви батенька свого повинні вдовольнити,
Коли б і мавпу він подружжям вам нарік.
Не плачте ж; доля вам дає щасливий вік,
Ви к ночі в’їдете в його глухе містечко,
Дядьків і братиків чимале там гніздечко,
Ви ж дбати будете на тії всі роти.
А як у вищий світ ви схочете ввійти,
То в гості підете собі шукати втіхи
До пані мерихи або до судіїхи,
Вони ж на складаний стілець посадять вас,
А прийде карнавал — ото веселий час!
Великий бал, музик аж дві кози заграє,
А то й кумедія з паяцом завітає.
Коли ж ваш чоловік…
Мар’яна
Мене вбиваєш ти,
А не подумаєш чим-небудь помогти.
Доріна
Ні, вибачайте.
Мар’яна
Ох, Доріно, бога ради!
Доріна
Ні, хай на кару вам це прийде без завади!
Мар’яна
Доріно!
Доріна
Ні.
Мар’яна
Але наважусь я відкрить.
Доріна
Тартюф ваш чоловік; беріть його, беріть.
Мар’яна
Будь ласка, я ж тобі одній усе звіряю.
Доріна
Ви потартюфитесь, я в тому присягаю.
Мар’яна
Як так, коли в тобі не бачу я жалю,
Нехай же мука та страшна, що я терплю,
Навчить мене, відкіль рятунку дожидати.
Я знаю, чим своє все лихо враз порвати.
(Хоче вийти).
Доріна
Верніться, годі вже; минувся весь мій гнів.
Дарма про все, а вас усяк би пожалів.
Мар’яна
Доріно, як мені такі терпіти муки,
То краще я сама здійму на себе руки.
Доріна
Ось не журіться-бо; скрутнувши де-не-де,
Ми не дамось. Але коханий ваш іде.
ЯВА 4
Валер, Мар’яна, Доріна.
Валер
Оце недавно тут почув я вісті, пані,
Цілком мені нові і… певно, непогані.
Мар’яна
Що саме?
Валер
Про шлюб ваш з Тартюфом.
Мар’яна
Батько мій
Зробити це поклав у голові своїй.
Валер
Ваш батько?
Мар’яна
Він тепер із думкою новою,
Про це він розмовляв якраз отут зо мною.
Валер
Невже це насправжки?
Мар’яна
Авжеж, що насправжки,
Він круто висловив про це свої думки.
Валер
А серця вашого яка в цім постанова? Скажіть.
Мар’яна
Не відаю.
Валер
Це дуже чесна мова.
Не знаєте?
Мар’яна
Ні.
Валер
Ні?
Мар’яна Що ж діяти, скажіть.
Валер
Це добрий суджений, і ви за нього йдіть.
Мар’яна
Ви радите?
Валер
Авжеж.
Мар’яна По правді?
Валер
Безперечно.
Обранню вашому звіряйтеся безпечно.
Мар’яна
Ну, добре; то отак ви радите мене?
Валер
Мене послухатись — вам діло не трудне.
Мар’яна
Так само, як і вам пораду що давати.
Валер
Я радив, щоб свою прихильність показати.
Мар’яна
Щоб вам сподобаться, я раду цю прийму.
Доріна
(відходить у глиб сцени)
Побачимо, який кінець цьому всьому.
Валер
Так от яка любов! То ви мене дурили,
Як ви мені…
Мар’яна
Про це ми досить говорили.
Ви щиро кажете, щоб я за того йшла,
Кого недоленька до мене привела.
І я кажу вам знов: я це зробити рада,
Коли від вас така спасенна йде порада.
Валер
Не виправляйтеся, бо винні тільки ви;
Ця думка з вашої постала голови,
І ви знайшли тепер до чого причепитись,
Щоб слово схибити й зо мною роздружитись.
Мар’яна
Це добре сказано.
Валер
Кохаючи мене,
Не дуже рвали ви серденько запальне.
Мар’яна
Ви вільні думати, аби було бажання.
Валер
Так, вільний, і моє ображене кохання
В такому замірі ще вас попередить.
Я знаю, перед ким любов мою зложить.
Мар’яна
О так, я певна в тім; привабить кожну другу
Заслуга ваша.
Валер
Ох, покиньте цю заслугу!
Самі ви бачите, яка вона мала;
Я тільки думаю, що інша б прийняла
Самотню душу цю, вона могла б кохати
Й розважити мене від оцієї втрати.
Мар’яна
Не буде тяжко вам, що втратите мене,
Бо почуття нове ваш смуток прожене.
Валер
Зроблю, що здужаю; вам легко зрозуміти,
Що й честь примушує за зраду так платити
І що повинен я шукати забуття,
А як над силу те — сховати почуття.
Бо вже перед людьми тому нема покути,
Хто любить серце те, що вас могло забути.
Мар’яна
Це почуття, мабуть, шляхетне, пане мій?
Валер
Нехай таким його вважає рід людський!
А що ж ви думали? Невже, що до сконання
В душі я збережу палке до вас кохання?
Що, шлюб ваш бачивши, я другій не віддам
Те серце, що його тепер не треба вам?
Мар’яна
Ні, навпаки, бо я того й сама бажаю!
Я рада, щоб ця річ скоріш дійшла вже краю.
Валер
Ви раді?
Мар’яна
Так.
Валер
Але доволі вже образ.
Я зараз же зроблю, як ваш велить наказ.
(Відходить),
Мар’яна
Гаразд.
Валер
(вертається)
Так знайте ж ви, що ви самі звеліли
Зробити вчинок цей, що був мені над сили.
Мар’яна
Так.
Валер
І що замір цей прийшов мені тому,
Що й ви вчинили так.
Мар’яна
Амінь тому всьому.
Валер
(відходячи)
Ну, годі; саме в час я вас тепер покину.
Мар’яна
Найкраще.
Валер
(знову вертається)
Був я тут останнюю хвилину.
Мар’яна
То й з богом.
Валер
Га?
Мар’яна
Чого?
Валер
Чи ви мене звете?
Мар’яна
Приснилось вам.
Валер
(повільно відходить)
Як так, то я й піду. Проте
Прощайте, панночко!
Мар’яна
Прощайте!
Доріна
Як я бачу,
Ви розум стратили через химерну вдачу.
А я навмисне вам сваритися дала,
Щоб тільки бачити, до чого б річ дійшла.
Валере, паночку!
(Хапає його за руку),
Валер
(ніби нехотя)
Чого тобі від мене?
Доріна
Ходіть сюди.
Валер
Душа моя кипить шалено.
Пусти: зроблю я те, що радила вона.
Доріна
Стривайте-бо.
Валер
Ні, ні, де річ непохитна.
Доріна
Ох!
Мар’яна
(набік)
Я йому гидка, тому й біжить так швидко.
Піду ж я, бо йому на мене глянуть бридко.
Доріна
(кидає Валера й біжить до Мар'яни)
І та! Куди ж це ви?
Мар’яна
Пусти.
Доріна
Та не біжіть!
Мар’яна
Ні, ні, Доріно, вже мене не зупинить.
Валер
(набік)
Я бачу, що мій вид їй гірший від хвороби,
Так визвольмо ж її від нашої особи.
Доріна
(кидав Мар'яну й біжить до Валера)
Ви знов… Нехай вам біс! Який вас кат жене?
Ідіть лишень сюди та слухайте мене.
(Бере Валера й Мар'яну за руки).
Валер
(до Доріни)
Які твої думки?
Мар’яна
(до Доріни)
Що хочеш ти робити?
Доріна
Урятувати вас, а спершу помирити.
(До Валера).
Чого надулись ви? Скажіть — чи ви дурні?
Валер
Ти ш чула, що вона казала тут мені?
Доріна
(до Мар'яни)
Чи ошаліли ви, що ви в такому гніві?
Мар’яна
Ти ж чула тут сама слова його вразливі.
Доріна
(до Валера)
Дурниця все: вона — я можу присягти —
Одне бажа — щоб вас для себе зберегти.
(До Мар'яни).
Він любить тільки вас; ручусь я головою,
Що прагне він скоріш з’єднать вас із собою.
Мар’яна
(до Валера)
Навіщо раду ви дали таку гидку?
Валер
(до Мар'яни)
А нащо радитись, та ще про річ таку?
Доріна
Обоє ви дурні. От краще обніміться.
(До Валера).
Давайте руку.
Валер
(даючи руку Доріці)
Ну, та й що?
Доріна
(до Мар'яни)
І ви миріться.
Мар’яна
(даючи руку)
Навіщо?
Доріна
Ну, ходіть, не гайте дурно нас,
Бо ви й не знаєте, яке кохання в вас.
Валер і Мар’яна беруться за руки, не дивлячись одне на одного.
Валер
(до Мар'яни)
Не будьте ж ви такі до згоди неохочі
І на людей хоч раз зведіть ласкаво очі.
Мар’яна дивиться на Валера й усміхається.
Доріна
Закоханий народ — дурний, скажу я вам.
Валер
(до Мар'яни)
Чи я ж не мав од вас образи почуттям?
Я без брехні скажу, що ви були злосливі,
Як легко мовили такі слова вразливі.
Мар’яна
А в вас я вдячності не бачу аніже.
Доріна
Про це на другий раз, доволі вам уже
Змагатись, час тепер од лиха рятуватись.
Мар’яна
Яких же способів найперш нам треба братись?
Доріна
Ми візьмемось до всіх і почнемо всіма.
Сміється батько ваш; але то все дарма.
А ви на батькові химери завважайте
І перед ним себе покірною вдавайте…
Щоб, як настане час, що вже до шлюбу йти,
Було зручніш той шлюб на безрік затягти.
Аби задляти час, а врятуватись можна:
То ніби хворість вас якась непереможна
Напала, — а хіба ж тоді звінчають вас? —
А там негарний знак або недобрий час —
То мертве тіло вам на вулиці зустрілось,
Розбилось дзеркало, вночі багно приснилось.
Найліпше ж за те все — це те, що вас ні з ким
Не зв’яжуть силоміць, а зв’яжуть тільки з ним
Найпаче ж дбайте ви, — це добре задля діла, —
Щоб жодна тут душа у парі вас не зріла.
(До Валера).
Знайдіть прихильників і дбайте про одно,
Щоб сталось так, як вам обіцяно давно.
Ми в братові її підбудим духу, може,
Та й мачуха її нам, певно, допоможе.
Прощайте!
Валер
(до Мар'яни)
Що б ми всі не вдіяли гуртом.
Мої надії всі, по правді, в вас цілком.
Мар’яна
(до Валера)
Чи зникне, а чи ні та батькова химера,
Але як вийду я, то тільки за Валера,
Валер
Який же радий я! Так я вже можу ждать?..
Доріна
Ох, ці закохані ніколи не скінчать!
Ідіть, кажу!
Валер
(вертається)
Тепер…
Доріна
Чи він же перестане?
От ваші двері, йдіть. А от і ваші, пане.
(Бере їх за плечі й розводить у різні боки).
ДІЯ ТРЕТЯ
ЯВА 1
Даміс, Доріна.
Даміс
Нехай мене поб'є на цьому місці грім,
Хай лають і кленуть мене на світі всім,
Якщо з поваги я чи з остраху до влади
На цього злодія не дам собі поради!
Доріна
Будь ласка, втіштеся й не гнівайтесь притьмом.
Ваш батько поки що говорить язиком;
Не все те робиться, що раді ми сказати.
До діла від думок далеко ще чвалати.
Даміс
Тартюфа викрити я хочу на брехні…
Коли б на самоті зустрівся він мені!
Доріна
Помалу з ним, та ще не будьте й з батьком жвавії
Хай ваша мачуха орудує в цій справі,
Бо на Тартюфів ум вона вже має вплив.
Що б не порадила вона, він все б зробив.
Здається, що вона його приворожила.
Дай, боже, щоб се так! Була б то річ до діла.
Для ваших справ вона розмови з ним шука,
Щоб знати про той шлюб, що вас тепер ляка.
Про почуття його дізнатись і сказати,
Яке розладдя в нас із того може стати,
Як не відкинеться від сватання свого.
Тепер він молиться, казав слуга його,
Але сюди прийти він має за хвилину!
Так ви вже йдіть собі, а я його зустріну.
Даміс
Я тут зостануся, як будуть розмовлять.
Доріна
Їм треба буть самим,
Даміс
То можу ж я й мовчать.
Доріна
Жартуєте? Ні, ви палкі занадто в гніві…
Всю справу зіпсують такі, як ви, дражливі..
Ідіть.
Даміс
Я нищечком послухаю розмов.
Доріна
Який-бо ви! Та йдіть, бо він уже прийшов.
Даміс ховається в кабінет, що в глибині сцени;
ЯВА 2
Тартюф, Доріна.
Тартюф
(побачивши Доріну, голосно говорить до свого лакея, що лишився за лаштунками)
Лоране! Бережіть мою волосяницю
І покаянний бич… Моліться, хай десницю
Господь зведе на вас, а я вже мушу йти
До в’язнів — лепту їм убогу принести.
Доріна
(набік)
У лицемірстві він не знайде, певно, краю.
Тартюф
Чого вам?
Доріна
Хочу я…
Тартюф
(виймає з кишені хусточку)
О боже мій! Благаю,
Візьміть цю хусточку, та вже тоді й кажіть.
Доріна
Що? Як?
Тартюф
Візьміть її та груди обіпніть.
Ви так одягнені, що це вражає душу,
Думки ж нечисті я від себе гнати мушу.
Доріна
Еге, як бачу я, слабенька в вас душа.
Жіноче тіло вас так легко спокуша.
Який це в вас горить огонь несамовитий?
А от мене зовсім не легко спокусити.
Хоч голі б ви були від п’ят до голови,
Мене б нітрішечки не спокусили ви.
Тартюф
В розмовах трохи більш собі шукайте впину,
А як не хочете, то я вас тут покину.
Доріна
Ні, я сама піду і вам тут спокій дам;
Я тільки пару слів сказати маю вам,
Що пані от сюди з своєї прийде хати
У вас короткої розмови попрохати.
Тартюф
Ох, згоджуюсь.
Доріна
(набік)
Чи бач — увесь аж заяснів!
Так от що: здогад мій, як бачу, не змилив.
Тартюф
Чи хутко прийде?
Доріна
От неначе вже й надходить,
Так, це вона; піду ж, щоб вам не перешкодить.
ЯВА 3
Ельміра, Тартюф.
Тартюф
Нехай вас щедрий бог повік благословля,
І душу й тіло вам нехай оздоровля,
І ощастить вас так, як тут бажати може
Найнижчий з-поміж тих, що хвалять ім’я боже.
Ельміра
За цю зичливість я, уклінно вдячна вам.
Чого ж ми стоїмо? Чому б не сісти нам?
Тартюф
(сідає)
Як же ся маєте по вашій лихоманці?
Ельміра
(сідає)
Гаразд; покинула мене тоді ж уранці.
Тартюф
Не ради то моїх нікчемних молитов
Від милосердного рятунок вам прийшов.
Хоч, правда, в молитвах, що я до бога мовив,
Просив я про одно, щоб він вас уздоровив.
Ельміра
Я вашій щирості турботи завдала.
Тартюф
За вас найбільшая турбота все ж мала.
Ох, замість вас я сам хотів би слабувати.
Ельміра
Любов до ближнього не слід надуживати…
За вашу ж добрість я чолом вам оддаю.
Тартюф
Ви заслужили більш, ніж те, що я роблю.
Ельміра
Я хочу з вами тут про щось поговорити.
Гаразд, що тут ніхто не може перебити.
Тартюф
Для мене, пані, то щасливий справді час,
Що тут на самоті прийшлось побачить вас;
Про це до господа я засилав благання,
І він оце тепер вволив мої бажання.
Ельміра
Я з вами кілька слів хотіла б обмінить.
Відкрийтеся ж мені й нічого не таїть.
Даміс, не видний іншим, відчиняє трохи двері і прислухається до розмови.
Тартюф
Ви звабили мене ласкавими словами,
Я ж душу всю мою розкрию перед вами.
Найперш клянуся: я на тих гостей повстав,
Що чарів ваших блиск до себе прикликав,
Не яко ворог ваш, не з думкою лихою,
Але від щирості, що всюди править мною.
Душа збентежилась…
Ельміра
Чи віри ж я не йму?
Ви дбали на користь спасінню моєму.
Тартюф
(тисне Ельмірі руку)
О так, запевне так, найкращії жадання.
Ельміра
Ох, як ви тиснете!
Тартюф
То щирі почування.
Вам лихо вдіяти? Ні, думка не така
У мене; я скоріш…
(Кладе руку Ельмірі на коліно).
Ельміра
Де ж ваша це рука?
Тартюф
Я вбрання мацаю, матерію дивлюся.
Ельміра
Та перестаньте-бо, я лоскоту боюся.
Ельміра відсуває своє крісло.