Тереза Дескейру - Сторінка 27

Але в такому разі чому вона так боляче сприймає страждання цієї дитини? Звідки береться оце бажання допомогти їй? Вона віддала б навіть життя... Але наше життя нікому не потрібне. Ціною власної крові тепер не купиш нічого. А може, покінчити самогубством? Але й тоді Терезина тінь все одно тяжіла б над'нещасною долею Марії. "Мертвою я душила б тебе не менше..."

Раптом Тереза перестала ходити сюди-туди по кімнаті, вся зосередилась і, втупивши очі в дівчину, сказала:

— У мене є ідея, Маріє...

Мала навіть не підвела голови. Спершися ліктями на коліна, вона всім тілом хиталася то в правий, то в лівий бік.

— Слухай, у мене появилася одна ідея...

Не можна було залишати часу на роздуми, треба було йти вперед, спалюючи за собою всі мости.

— Дитино моя, якщо я вірно тебе зрозуміла... 4 Той хлопець, очевидно, прихильно ставиться до Марії, але

теперішні обставини не дозволяли йому йти супроти волі батька.

— Так чи не так?

Марія ствердно кивнула головою. Тепер вона стежила за матір'ю з глибокою увагою.

З другого боку, старий Філо, потребуючи грошей, не хоче, щоб його син оженився на дівчині з ланд.

Марія притакнула, сказавши, що все зводиться саме до цього,

— Якби я відмовилась на твою користь від усього, що мені припало з боку Лароків?..

Без сумніву, йшлося про ланди — біля трьох тисяч гектарів лісу, який частково був вирубаний її чоловіком. Молоді дерева перебувають зараз уповні свого росту і обіцяють чимале багатство, та й зараз, незважаючи на кризу, її володіння оцінюються в кілька мільйонів франків. Якщо Філо так потрібні гроші, ніщо не завадить йому заставити ці маєтності. Тереза не могла назвати їхньої вартості, з дня на. день вона чекала відповіді нотаріуса. Не маючи вільних коштів, вона доручила йому зібрати відповідні дані. Отож, розпоряджаючись її майном, Філо знайдуть потрібний їм капітал...

Це пожертвування, завдяки якому Тереза позбувалася всього, що їй особисто належало, справило таку втіху, що останнє вона сказала майже веселим тоном. Однак Марія знизала плечима: > це неможливо, її мати не повинна залишатися без нічого, треба, щоб і їй зосталося щось на прожиток.

Тереза заперечувала. Мовляв, вона довго над цим думала, і для неї буде справжнім щастям хоч у незначній мірі відшкодувати те зло, яке вона їй заподіяла. Вона готова задовольнитись невеличкою рентою, яка б дала їй можливість дожити віку в будинку для старих {останнє рішення вона прийняла на ходу, будучи, зрештою, переконаною, що ліпше вмерти з холоду у якісь дірі, ніж жити в такому будинку). Вона додала, що ось уже довгий час живе, відмовляючи собі в найнеобхіднішому, що серце її все одно "здасть" рано чи пізно (лікар не приховує цього від неї) і що їй не потрібно нічого, крім кутка, в якому вона могла б "дотягнути". —

Із значно меншим запалом і рішучістю Марія клялася, що ніколи не прийме цієї жертви. До того ж потрібно було б, щоб і батько пристав на це і щоб кінець кінцем самі Філо "спокусилися". Однак Тереза на все знаходила відповідь: коли вона виходила заміж, то у шлюбному контракті застерегла за собою всі права на своє придане; її чоловік не знайшов би в цьому її рішенні чогось особливого. Зрештою, він нічого не може зробити, що б стало на заваді цьому плану. Спочатку він, можливо, здивувався б, але в нього нема ніяких підстав заперечувати проти цього... Що ж стосується Філо...

— Слухай! А може, мені особисто побачитися з твоїм Жоржем і з'ясувати йому суть справи?..

— Ну, що ви! Ви не повинні перед ним показуватися. Пробачте, коли я вас ображаю, але мені здається...

Тереза захитала головою: ні, вона не ображається, їй уже все одно. Але саме тому, що цей хлопець склав собі про неї думку як про якусь екстравагантну особу, було б непогано, якби він побачив її такою, як вона є насправді.

— Мені здається, що тільки я здатна переконати його. Мій план має подвійну перевагу: він дає Філо необхідний капітал і звільняє його (вона завагалася на хвильку) від Терези Дескейру... Ти розумієш?.. Я сходжу з арени, зникаю. Ніхто навіть не помітить моєї смерті...

— Ні,— запротестувала Марія,— про це не може бути й мови! Єдине, чого я хотіла б довідатись від вас, коли б ви зустрілися з Жоржем,— це вашу думку про те, як він до мене ставиться... Звичайно, він буде насторожі. Але у вас такий багатий життєвий досвід... Ви розумієте, що. я хочу сказати?.. Але що з вами, мамо? Ви хворі?

Тереза розплющила очі і слабо посміхнулася;

— Нічого, пічого... Я находилася за день... по турбуйся. Мені треба трохи полежати. Тобі також треба відпочити. Подумай над тим, що я тобі сказала.

— Це дуже мило з вашого боку, Анйо, що ви мені допомагаєте роздягтись... О, ви поклалп грілку в постіль!.. Як гарно мені лежати. Збийте трохи подушку... Отак... А тепер опустіть абажур. Бульйон уже прохолов?..

Анна подала їй чашку.

— Як вам подобається бульйон, мадам? Мадмуазель уже лягли.

— Дуже прошу, не грюкайте дверима. Зараз тільки десять годин. Сьогодні ви не йдете гуляти?

Анна заперечно хитнула головою: сьогодні вона займеться своїм приданим.

— Чи не принесли б"ви вашу роботу сюди? Ми не будемо розмовляти. Але мені буде дуже приємно відчувати вас біля себе...

— Якщо це принесе мадам якесь задоволення...

Лампа відкидала на стелю світний круг, як і в дитинстві, коли Тереза була хвора: тоді, як і цього вечора, вона лежала в світлі лампи, дивилася на натруджені руки, що підрублюють грубе полотно. Під товстим шаром вчинків наша дитяча душа залишається незміниою, вона не піддається дії часу. В сорок п'ять років Тереза знову стає тією маленькою дівчинкою, яку підбадьорює й заспокоює на порозі темряви присутність няньки.

— Анна, що ви думали сьогодні вранці? Служанка здригнулася:

Сьогодні вранці?..

— Авжеж, коли ви побачили розкидане ліжко, пляшку від шампанського?

— Нічого, мадам.

— Вам багато наговорили про мене поганого? Двірничка... м'ясник... Признайтеся.

— О, що стосується м'ясника, то ні, мадам. До того ж я знаю, що це неправда.

Тереза нічого не відповіла. Відчуваючи, як на очі їй напливають сльози, вона намагалася затамувати подих. Не треба, щоб Анна це помітила.

— Ой мадам, мадам!

— Нічого, нічого, Анно...

— Мадмуазель засмутила вас!

— Я вже не плачу. Зараз засну. Посидьте ще кілька хвилин.

Вона заплющила очі, а за хвилину запевнила служницю, що та вже може йти. Анна, склавши свою роботу, підвелася. %— На добраніч, мадам.

— Ви хочете мене поцілувати?

— О, так хочу...

Анна витерла губи рукою.

— Але ж, певна річ, доню, я не така дурна! Від навіть і не подумає, що я хочу прппертп його до стіни своїми розпитами. Йдеться тільки про те, щоб він знав мої наміри, якщо ти вийдеш заміж... Думаю, що наше побачення триватиме не більше кількох хвилин.

— І все ж, якщо він дасть вам привід, заговоріть з ним, . постарайтеся дізнатися...

Марія з зачудуванням дивилася на свою матір, яка, стоячи перед дзеркалом біля каміна, зав'язувала над очима коротеньку вуальку. Вона злегка нафарбувала губи, підвела рум'янами щоки і раптом стала зовсім іншою жінкою. Вона знову ввійшла в роль, і, як це буває з жінками, що повертаються на сцену, усі забуті жести відновилися в її пам'яті. До Марії також повернувся її шик, обличчя було відсвіжене сном, очі сяяли надією.

— Можливо, його не буде дома... Але ні! Він завжди снідає в готелі, бо ж платить і за житло, і за харчі... Якщо не застанете його, почекайте...

— Так, так, доню, не турбуйся...

Такий же сонячний день, як учора, той самий легкий туман. Тереза піде пішки аж до готелю, всякому живе Жорж Філо,— на бульвар Монпарнас, поблизу вокзалу. Вона не обдумувала наперед, що має сказати. Тепер могла спокійно дивитися на людей, які важко трудилися у відкритій траншеї, на підлітка, який тягнув надто важкий для нього візок, і навіть на цю жінку, що стояла в чеканні, спершись.об стіну. Тереза вирішила позбавити себе всього, що мала. Вона вже насолоджувалася радістю самозречення. Хоч не могла собі уявити життя, коли їй залишиться саме стільки, щоб не померти з голоду. Дивно, що міркування з цього приводу у неї не викликали страху. "Побачиш, як це станеться..." — повторювала вона в думках, і все ж їй не вдалося себе залякати. Можливо, вона не вірила, що в один прекрасний день повинна буде виконати свої обіцянки. Чи поберуться вони? А втім, якщо навіть сім'я Дескейру погодиться на її відмову від свого майна, Бернар Дескейру, напевно, розпорядиться, щоб вона мала більше, ніж їй необхідно.

І все ж таки їй доведеться жити набагато скромніше. Не затьмарюючи приємності, яку їй приносила її жертва, вона намагалася уявити собі, як житиме, обмеживши себе в тому чи в іншому.

Тереза пройшла вулицею Вожірар до бульвару Монпарнас. Далі пішла лівим його тротуаром аж до вокзалу. Уважно розглядала старі, брудні фасади будинків, читала вивіски на них: "Готель де Нант", "Готель Західної залізниці", бо Марія не. могла вказати номер будинку, у якому жив Жорж.

За скляними дверима група мужчин стояла півколом біля стола, за яким сиділа адміністраторка. Тереза завагалася, зайти чи ні, відтак ступила кілька кроків до сходів. Неохайний коридорний у неймовірно брудній сорочці з закачаними рукавами поставив на східці скриньку, наповнену щітками для взуття, і повернув до Терези свою золотушну фізіономію.

— Месьє Філо? Четвертий поверх, вісімдесят третя кімната. Оскільки ж Тереза попросила його попередити месьє Філо,

що одна дама хотіла б з ним поговорити, хлопець відповів:

— Він повинен бути у себе. —

Вона повторила своє прохання і тицьнула йому в руку монету. Він пильно подивився на неї, гидко посміхаючись.

— Гаразд, не називати вашого імені? Я скажу: "Якась дама".

Вона почапала слідом по крутих затемнених сходах. Запах соусу, яким тхнуло на першому поверсі, поступався перед гидкими пахощами вбиралень, стічних жолобів, змішаних з пахощами одеколону. Хтось закричав згори:

— Звичайно ж! Хай піднімається!

І перехилився через поруччя. Очевидно, юнак чекав на якусь жінку, бо, побачивши раптом Терезу, остовпів.

— Так, мадам, я Жорж Філо.

Крізь відчинені двері його кімнати на площадку виривалося світло, але він стояв до нього спиною, тому обличчя його було важко роздивитись. Вона бачила тільки, що він високого росту, трохи згорблений.