Тисяча смертей - Сторінка 3

У голові в Джері гупала кров. Язик розпух. Очі не закривалися. От коли йому захотілося дихати. Неодмінно треба було подихати. Цього вимагало тіло. Мозком він розумів, що будь-як не дістанеться до підлоги, але тіло не підкорялося розумові, ноги смикалися, прагнучи дотягнутися до підлоги, руки за спиною щосили намагалися розірвати мотузку. Але від цих зусиль у нього лише очі лізли з орбіт: тиснула кров, якій мотузка не давала прорватися до решти тіла, моторошно хотілося подихати.

Хоч допомогти йому було нікому, але він спробував закричати й покликати на допомогу. Цього разу звук все-таки вирвався в нього з горлянки — але за рахунок повітря. Він відчув себе так, начебто язик заштовхують йому в ніс. Ноги засмикалися в скаженому ритмі, заколотили по повітрю, кожен рух підсилював агонію. Він почав обертатися на мотузці й на мить побачив себе в дзеркалі. Обличчя в нього вже збагряніло.

Скільки все це буде продовжуватись? Напевно не так вже й довго.

Але виявилося набагато довше.

Якби він виявився під водою і стримував подих, то вже б здався і захлинувся.

Якби мав пістолет і вільну руку — убив би себе, аби покінчити з агонією, з фізичним жахом через неможливість дихати. Але пістолета нема. Кров гупала в голові, застеляла очі. Врешті він зовсім перестав бачити.

Свідомість божевільно намагалася вчинити що-небудь таке, що поклало б край цьому катуванню. Йому ввижалося, що він у струмку за будинком, куди упав дитиною: хтось кидає йому мотузку, а він все не може, от будь-як не може впіймати її, а потім раптом вона виявилася в нього на шиї й потягла вниз.

Тіло роздулося, і відразу вибухнуло: кишки, сечовий міхур, шлунок викинули увесь свій вміст, лише блювотиння застрягло за горлянкою і страшно палило.

Здригання тіла змінилося на різкі ривки й спазми, на мить Джері здалося, що він близький до бажаного стану несвідомості. Ось тут він збагнув, що смерть не настільки вже й милосердна.

Який там, до дідька, мирний відхід уві сні, яка там миттєва або милостива смерть, що поклала б кінець мукам!

Смерть витягла його з несвідомого стану, — ймовірно, всього лиш на десяту частку секунди. Але ця десята частка виявилася на подив довгою: він встиг відчути нескінченну агонію прийдешнього небуття. Це не життя промайнуло спалахом перед його очима — а відсутність життя, і розум зазнав такого болю, такого страху, в порівнянні з яким звичайне повішення здалося справжньою дрібницею.

Потім він вмер.

Якусь мить він висів у забутті, без будь-яких відчуттів. Потім раптом м'яка піна відкотилася від шкіри, в очі вдарило світло, й Джері побачив прокурора. Той стояв, дивлячись, як Джері судорожно ковтає повітря і хапається рукою за горло, відчуваючи позиви до блювоти. Здавалося неймовірним, що він може дихати. Якби він пережив лише удушення, то зітхнув би з полегшенням і сказав: "Один раз я вже пройшов через це, й тепер смерть мені не страшна". Але удушення було справжньою дрібницею. Удушення — це всього лише прелюдія. А він боявся смерті.

Його змусили ввійти в камеру, в якій він умер. Він побачив звисаюче зі стелі своє тіло, обличчя чорне, язик висунутий, на голові як і раніше шолом.

— Переріжте мотузку, — сказав прокурор, і Джері чекав, коли охоронці виконають наказ. Однак один з охоронців протягнув Джері ніж.

Все ще тугувато міркуючи, Джері розвернувся і кинувся на прокурора, але один з охоронців міцно схопив його за зап'ястя, а інший спрямував йому в голову пістолет.

— Невже вам так швидко хочеться вмерти знову? — запитав прокурор.

Джері запхикав, взяв ніж і потягнувся нагору звільнити себе з зашморгу. Але щоб дотягтися до мотузки, Джері довелося так близько стояти до трупа, що не торкатись його він просто не міг. Смердючість була моторошна, засумніватися у факті смерті неможливо. Джері так затремтів, що ніж його майже не слухався, але мотузка, нарешті, урвалася, і труп лантухом упав на підлогу, збивши Джері з ніг. Упоперек ніг Джері лягла рука. Поруч, очі в очі, виявилося обличчя.

— Ви бачите камеру?

Джері отупіло кивнув.

— Дивіться в камеру й покайтеся за все, що ви зробили проти уряду, який приніс мир на землю.

Джері знову кивнув, і прокурор сказав:

— Починайте.

— Співгромадяни американці, — заговорив Джері, — пробачте мене. Я зробив жахливу помилку. Я помилявся. Росіяни гарні. Я допустив, щоб убили безневинну людину. Пробачте мене. Уряд виявився добрішим до мене, ніж я того заслуговую.

Й таким чином і далі. Джері белькотав з годину, намагаючись довести, що він боягуз, що він незначність, що він винний, що уряд у респектабельності суперничає з Богом.

А коли закінчив, прокурор знову ввійшов у кімнату, хитаючи головою.

— Містере Вороне, ви в змозі виступити набагато краще. Жодна людина з публіки не повірила навіть єдиному вашому слову. Жодна людина з відібраних для слухання не повірила, що ви хоч трошки щирі. Ви як і раніше вважаєте, що уряд треба скинути. Тому нам знову доведеться вдатися до лікування.

— Дозвольте мені висповідатися ще раз.

— Проба є проба, містере Вороне. Перш ніж ми дозволимо вам мати хоч якусь причетність до життя, доведеться ще раз вмерти.

Тепер Джері з самого початку репетував не добираючи слів. Про гідність думати не доводилося: його підвісили під пахви над довгастим циліндром, наповненим киплячою олією. Занурювали дуже повільно. Смерть настала, коли олія дійшла йому до грудей, — ноги на той час уже зовсім зварилися, і великі шматки м'яса відпадали від кісток.

Його ввели й у цю камеру. А коли олія охолола настільки, що до неї можна було доторкатися, змусили вивудити шматки свого власного трупу.

Джері в усьому зізнався і покаявся знову, але публіку, відібрану для тесту, переконати не вдалося.

— Ця людина наскрізь фальшива, — заявили слухачі. — Він і сам не вірить хоча б єдиному своєму слову.

— Певно так і є, за всіма ознаками, — відзначив і прокурор. — Після своєї смерті ви дуже хочете співпрацювати з нами. Але ваші слова йдуть не від серця, у вашій промові залишаються перестороги. Доведеться допомогти вам знову.

Джері пронизливо закричав і замахнувся на прокурора. Коли охоронці відтягнули його, а прокурор погладжував розбитий ніс, Джері закричав:

— Певна річ, я брешу! Хоч скільки б мене вбивали, факт залишається фактом: наш уряд — дурні, обрані злісними брехливими виродками!

— Навпаки, — заперечив прокурор, намагаючись зберегти гарні манери й бадьорість духу, незважаючи на те, що з носа в нього текла кров, — якщо ми вб'ємо вас достатню кількість разів, ваш менталітет цілком зміниться.

— Ви не в змозі змінити правди!

— Змінили ж ми її для всіх інших, хто вже пройшов через це. І ви далеко не перший, кому довелося піти в третій клон. Але цього разу, містере Вороне, намагайтесь, будь ласка, бути героєм.

З його живого зняли шкіру, спочатку з рук і з ніг, потім його кастрували, зірвали шкіру з живота і грудей. Він умер мовчки, — хоча ні, не мовчки, всього лише безголосо, — вирізали гортань. Він виявив, що, навіть позбавлений голосу, виявився в змозі вишептати лемент, від якого все ще дзенькало у вухах. Коли він ожив в новому тілі, то його знову змусили ввійти в камеру й віднести свій закривавлений труп у кімнату для поховань. Він знову висповідався, і знову публіка не повірила йому.

Його повільно роздрібнили на шматочки. Після пробудження довелося самому відчищати і відмивати закривавлені рештки з роздрібнювача. Але публіка лише зауважила:

— Цікаво, кого цей покидьок думає обдурити.

Його випатрали й спалили нутрощі в нього на очах. Його заразили сказом і розтягли агонію смерті на два тижні. Потім розіпнули і залишили на сонці вмирати від спраги. Потім скинули разів десять з даху одноповерхового будинку, аж поки він не вмер у черговий раз.

Однак публіка розуміла, що Джері Ворон не покаявся.

— Боже мій, Вороне, скільки ж, по-вашому, я можу цим займатися? запитав прокурор. Вигляд у нього був вже не надто бадьорий. Джері навіть подумав, що він близький до розпачу.

— Надто суворо для вас? — сказав Джері, вдячний за цю розмову, яка забезпечувала йому перепочинок на кілька хвилин між смертями.

— За яку людину ви мене маєте? Все одно ми оживимо його через хвилину, кажу я собі, але ж я зайнявся цією справою зовсім не для того, щоб знаходити нові, якомога жахливіші способи вмертвляти людей.

— Вам не подобається?! Але ж у вас просто-таки талант в цій царині.

Прокурор різко подивився на Ворона.

— Іронізуєте? І ви все ще в змозі жартувати? Невже смерть для вас вже будь-чого не значить?

Джері не відповів, а лише спробував змахнути сльози, що тепер раз у раз непрошено набігали на очі.

— Вороне, це недешево. Ми витратили на вас мільярди карбованців. Навіть зі знижкою на інфляцію — це великі гроші.

— В безкласовому суспільстві гроші не потрібні.

— Що це ви собі дозволяєте, чорт забирай? Навіть тепер ви намагаєтеся бунтувати? Корчите з себе героя?

— Ні.

— Не дивно, що нам довелося вбивати вас вісім разів.

— Мені дуже шкода. Бачить небо, мені дуже шкода.

— Я просив, щоб мене перевели з цієї роботи. Очевидно, я не в змозі зламати вас.

— Зламати мене! Можна подумати, мені не хочеться, щоб мене зламали!

— Ви нам занадто дорого обходитеся. Каяття злочинців у своїх оманах приносять певну вигоду. Але ви обходитеся нам надто дорого. Зараз співвідношення "вигода-витрати" просто сміховинне. Всьому є межа, й сума, яку ми можемо витратити на вас, теж небезмежна.

— В мене є один спосіб, заощадити вам гроші.

— У мене теж. Переконайте цю чортову публіку!

— Коли будете вбивати мене в черговий раз, не вдягайте мені шолом.

Прокурор, здавалося, вкрай шокований.

— Це був би кінець. Страта. У нас гуманний уряд. Ми ніколи й нікого вбиваємо назавжди.

Йому вистрілили в живіт, він сплив кров'ю і вмер. Його скинули зі стрімчака в море, і його з'їла акула. Його повісили догори ногами, щоб голова саме занурювалася у воду, і, коли він втомився піднімати голову, то потонув.

Однак протягом усіх цих іспитів Джері все більше й більше привчав організм до болю. Розум його, нарешті, засвоїв, що будь-яка з цих смертей не є постійною. І тепер, коли наставав момент смерті, хоч як і раніше жахливий, але Джері перетерплював його краще. Він уже не так голосив і вмирав з більшим спокоєм. Він навіть навчився прискорювати сам процес: навмисно вбираючи в легені побільше води, навмисно звиваючись, щоб привернути увагу акули.