Тіт Андронік - Сторінка 6

Чув я,
Як мій дідусь казав: надмірна туга
До божевілля може призвести.
Крім того, я читав — Гекуба в Трої
Від горя збожеволіла. Тому
Боюсь, хоч знаю, що тітуся любить
Мене, як мати, отже, й не лякала б,
Коли б не шал, що охопив її.
Тож я побіг, покинувши книжки.
Даремно, може. Тітонько, пробач.
Але, як піде з нами дядько Марк,
Я залюбки послухаюсь тебе.
Царк лХодімо, ЛуцІїо.
г'!Лавіній перебирає книжки, які впустив малий Луцій.
Тіт Що, доню? Марку, що це означає?
Якісь книжки їй хочеться знайти.
Які, сердешна? Розгорни їх, хлопче!
*' "v — Але ти більш начитана й кмітлива:
jPIah, вибирай, у мене в книгозбірні.
її приспи скорботу, покій небеса
'Не виявили клятого злочинця.
' Навіщо рук обрубки ти здіймаєш?
Марк Мабуть, сказати хоче нам, що він
..,., г " ,, Був. не один., А. ще, можливо, просить,
Щоб небеса злочинцям відплатили.
Тіт Яку безтямно так гортає книгу?
Малий Луцій, (Рвідій це. "Метаморфози". Мама
.,-,,., .Подарувала їх мені.
Марк Це все
.): < ,:: ,; 3 любові до небіжчиці.
Ш —.:, Тихіше! ,
; Гляць, як листки вона гортає пильно.
.,.,.. Що хочещґіхутзнайти?;Дай прочитаю.
,, .Трагічна розловідь про Філомелу
І про насильство зрадника Терея.
ї.:-. , Воюсь, що це й твого нещастя корінь.
*' Ма!рк мГлягіь/ як уп'ялась; оїчймд в сторінки.
Тіт Чи й ти, Лавініє.ГяКіФілбмела,
Захоплена й збезчещена була
В похмурому безжалісному лісі? ,
Поглянь! ,
Ось місце, наче те, де ми були
(Не полювали б краще там ніколи!),
його таким і змалював поет —
Для злочину й насильства підходящим.
Марк Природа б ие створила цих страхіть,
Якби боги трагедій не любили.
Тіт Дай знак, Лавініє,— тут тільки друзі! —
Хто з римлян знатних це вчинить посмів.
Чи Сатурнін підкрався, як Тарквіній,
Що вкрив гріхом Лукрецію на ложі?-
Марк Сідай, племіннице, й ти, брате, (;ядь.
Нехай Палл&а, Агголігон, Юпітер
, ( Або Деркурій .надихнуть мене
Й поможуть злочин викрити. Поглянь:
,.ї Пісок; це" рівний; спробуй написати
На ньому так, як я ось напишу
Своє ім'я ібез-допомоги рук.
(Цище сере, ім'я палицею, возячи її самими ногами
йротом) .
Хай буде проклятий, хто змусив нас
Шукати вивертів таких! Пиши —
Побачимо, що Йог Таїть для помсти.
Нехай тобі поможуть небеса
Розповісти нам правду про злочинців!
Лавінія бере палицю в рота й, допомагаючи собі обрубками рук, пише.
Тіт Поглянь, що написала на піску!
Stuprurn: Chiron. Derhetrius *;
Марк Що, що? ТамЬрині сини мерзенні —1'
Гидкий, кривавий "злочин цей вчинили?
Тіт Magni dominator poll,
Tarn ientus audis scefera?Tam lentus vides? **
Марк Ox, заспокойся, брате! Розумію:
Тут на землі написано доволі,
Щоб збурити найлагіДНіщу думку
''" І довести до зойків Немовля.
' "* Ґвалтування. Хірой. ДеиЬтрій {лат.).
: ** Володарю великих не^ес, чому так дізно вчуваєш зло-
чини? Чомутак йізно добачаєш? (Jfctt;)~
Все ж, Тіте, й ти, Лавініє, й ти, хлопче,
Надіє Гектора із Риму, станьмо
Навколішки — і так, як Юній Брут
І чоловік Лукреції із батьком
Клялись помститись за її безчестя,-
Клянімось відплатить негідним готам
І їхню кров побачити — чи вмерти,
Не стерпівши ганебного докору.
Тіт Звичайно, відплатить! Але ж якби
Ми знали, що нам діять. Ведмежат
Поранивши, розбудиш ведмедицю.
У неї з левом спілка ще міцна,
Отож, його приспавши у постелі,
Вона зробити зможе що завгодно.
Облиш, мій Марку: з тебе кепський ловчий.
Я ж ці слова на мідному листі
Сталевим вістрям викарбую. Так
їх збережу. Бо злий північний вітер
Пісок розвіє, мов листки Сивіли,-
Й де ж наш урок? А ти що скажеш, хлопче?
Малий Луцій ' От що скажу. Якби я був дорослий —
Цих двох рабів, невільників нікчемних,
Під ліжком не сховала б мати їхня.
Марк Так, хлопче мій! Твій батько дуже часто
Зі зброєю вставав за Рим невдячний.
Малий Луцій І я зроблю так, дядьку, як не вмру.
Тіт Ходім зі мною разом до зброярні,
Я споряджу тебе; а потім, хлопче,
Ти віднесеш синам імператриці
Дарунки ті, що їм приготував я.
Доручення ти виконаєш, так?
Малий Луцій Так, я кинджалом груди їм протну.
Тіт О ні, тебе я іншого навчу.
Ходім, Лавініє. Ти ж, Марку, дому
Пильнуй. Ми з Луцієм до двору йдем;
Я певен, там зустрінуть нас належно.
Виходять усі, крім Марка.
Марк О небеса, почувши стогін Тіта,
Як можете не зжалитись над ним?
Його, шаленого, підтримуй, Марку;
Лихих на серці в нього шрамів більше,
Ніж зловорожих на щиті рубщів.
Поганий з нього,, праведника, месник.
Пометіться ж ви за нього, небеса.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Палац імператора.
Входять з одного боку Ар он, Хірон і Дієм є тр. їй, з другого — малий
Луцій та с л у г а, що несе в'язку зброї, на якій, написано вірші.
Хірон Деметрію, ось Луція синок,-
Якесь доручення до нас він має.
Арон Доручення, як дід його, безглузде.
Малий Луцій Вельможні, я вітаю вашу честь
Від імені Андроніна ста<ро">
(вбік)
Й молю богів, щоб смерть послали вам.
Деметрій Спасвбі, Луцію. Які новим?
Малий Луцій
(вбік)
Такі, що викрито ваш хижий злочин,
Ґвалтівники!1
(Вголос)
Щоб вам зробить приємність,
Дідусь послав цю зброю через мене,
Найкращу вибравши в своїй зброярні.
Шанує вашу юність він достойну,
Надію Рима,— так велів сказати,
Що я й роблю. Хай подарунки ці
Обом, шановні, у пригоді стануть,
Озброять вас належно в слушний час.
Лишаю вас,
(убік)
криваві лиходії.
Малий Луцій і слуга виходять.
Деметрій Що тут? Це згорток. Літери кругом.
Погляну.
Integer Vltae iscelerlsque purus ?
Nori §gef Mauri jaculis riec arcti *.
Хірон Це віріп Торація, мені відомий,-^
В граматиці читав його колись.
Арон Авжеж, авжеж, Горація. Якраз!
(Урік) V
І як то можна буть таким ослом?
Не жарти це! Старий про все дізнався
Й прислав цю зброю. Вірші, що на ній,
Разять у серце їх — вони ж не чують.
Якби була імператриця нині
Цілком здорова, все б вона збагнула.
Але потрібно спокій дати їй.
(До Деметрія та Хірона)
Тепер скажіть, чи не щаслива зірка
Вела до Рима полонених готів^
Щоб на таку підняти височінь?
Було приємно кинуть виклик Марку,
Трибунові, щоб Тіт усе те чув.
Деметрій А ще приємніше, коли патрицій
Нам запопадливо дарунки шле.
Арон Хіба на те не має він причин?
Чи ж ви дочці його не прислужились?
Деметрій Я б тисячу цих римлянок спопав,
Щоб нашу хіть по черзі вдовольняли.
Хірон Бажання, повне ніжності й любові.
Арон Нема лиш матері— сказать: амінь.
Хірон Вона й про двадцять тисяч так сказала б.
Деметрій Ходім, молитимем усіх богів
За любу матінку в тяжких пологах.
Арон
,(убік)
Моліть чортів; боги нас відцурались.
Лунають фанфари.
Деметрій Чого заграли цезареві сурми?
Хірон Радіє він, що народився син.
Деметрій Тихіше —*— хтось іде.
Входить мамка з чорним дитям на руках.
* Див. переклад у коментарях.
Мамка ,-,.:-. ;/; Влтаю— вас. t
Чи ви не бачили Арона* мавра? ;
Арон Він пан або пропав, і не інакше.,
Ось тут Арон. Навіщо він тобі? ;
Мамка Ароне, дорогий, ми всі. пропади!.;, ,
Допоможи, бо лиха не минем Г
Арон Що за котячий вереск ти зняла?
А це що кутаєш і мнеш в руках?
Мамка Що від очей небес сховати рада:.
Страшну ганьбу імператриці й Рішу}
Бо привела вона... Ох, привела!,.
Арон Кого?
Мамка Імператриця народила. ,
Арон Хай бог її потішить. І кого ж? —
Мамка Та чорта. /
Арон Чортова вона, знать, мати.
Чудовий плід!
Мамка Гидкий, чорнющий плід!
Цей виродок такий бридкий, як жаба,
Між білим плем'ям нашої країни.
Владарка шле тобі твоє поріддя,
Щоб ти його кинджалом охрестив.
Арон Дурепа! Чим поганий чорний колір? —
Чудове немовля, мій первоцвіт.
Деметрій Що ти зробив, негіднику!
Арон Того
Не переробиш. .,
Хірон Ти ганьбу зробив :й.
Арон Зробив я з неї матір.
Деметрій І тим, пекельний псе, зробив їй лихо.
Прокляття вибору її гидкому
І виродку диявольському — теж!"
Хірон Йому не жити. —
Арон Ні, він не помре.
Мамка Померти мусить. Так сказала <мати.
Арон Як — мусить? Що ж, тоді нех-ай я.сам
Своєї плоті й крові катом буду.
Деметрій Хай пуголовка я протну цього.
Сюда його, з ним впораюся вмить.
Арон Тобі" я швидше випущу кишни.
Негідники' Хотіли вбити брата?
Клянусь тепер світилами небес,
Що яскравіли в час його зачаття,-
Хто первістка мого і спадкоємця
Торкне, той під моїм помре мечем.
Збагніть, молодики,— ні Енкелад
З усім Тіфонз виводком: шаленим,
Ні сам Алкіл,, ні бог війни не зможуть
З рук батькових забрати скарб такий.
Пусті хлопчиська, білі ви, мов, стіни,
Строкаті, наче вивіски пивниць!
Найкращий серед ївших — чорний колір,
Всі інші поглинає чорний колір:
Ніколи чорним лапам лебединим
Не побіліти в океанських водах,
Хоч ті їх омивають без кінця.
Скажіть імператриці — я не хлопчик
І так зроблю, як це мені потрібно.
Деметрій Що, зрадиш ти володарку, свою?
Арон Бона — володарка, а це — я сам,
Продовження моєї вроди й сили.
Мені дорожче це за цілий світ,
І світу всупереч його врятую —
Чи розквитаюсь в Римі з. кимсь із вас.
Деметрій Зганьбив ти нашу матір цим навік.
Хірон Рим зневажатиме її тепер.
Мамка Пошле їй смерть розгніваний державець,
Хірон Від думки про безчестя червонію.
Арон То ж перевага вашої краси:
Зрадливий колір! Викаже рум'янець
Незнані вчинки, серця таємниці!
Та інший має вигляд цей хлопчак:
Погляньте, усміхається до мене,
Немов говорить батькові: "Я твій!"
Він брат ваш, принци, і тече в нім кров
Та, що колись і вам життя дала.
Із лона, що вміщало й вас колись,
Звільнився він і цей побачив світ.
По лінії певнішій вам він брат,
Хоч на виду його печать моя.
Мамка Ароне, що скажу імлератриці?
Деметрій Порадь, Арояе, що робити нам,
Тебе послухатися ми готові.
Рятуй дитя, але і нас рятуй.
Арон Сідаймо, поміркуємо всі разом.
Мені з малим слід стерегтися вас.
Лишайтесь там. Тепер — про небезпеку,
Деметрій Які жінки ще бачили дитя?
Арен Ну, молодці! Коли між нами лад,
Я мов ягня: та мавра зачепіть-
І ні кабан скажений, ні левиця,
Ні океан бурхливий так, як він,
Не лютуватимуть. То хто дитя,
Крім тебе, бачив?
Мамка Баба-повитуха
Та ще імлератриця-породілля.
Арон Імператриця, баба, врешті, ти:
Трьох свідків тут, напевно, забагато.
Іди й володарці про це скажи.
(Заколює мамку)
Куві! Куві!
Свиня вищить так під ножем різницьким.
Деметрій Ти що, Ароне? Нащо це зробив?
Арон Цього безпека наша вимагає:
Була б живою— виказала б нас
Своїм занадто довгим язиком.
Тепер вам розповім про намір свій.
Земляк мій, Мулітей, живе тут близько,
Його дружина вчора народила
Дитину білу, як вона і ви.
їй дайте золота, із ним домовтесь,
Все поясніть обом, щоб зрозуміли,
Як їхнє возвеличиться дитя,
Коли державця спадкоємцем стане,
Коли мого замінить малюка,
Щоб у дворі погамувати бурю;
Хай цяцькається цезар з ним, як з власним.
Я, бачте, цій належні ліки дав,
Тепер її потрібно поховати.
Поля тут близько.