Три мушкетери - Сторінка 14

Що не кажіть, а я таки нещасний король, пане де Тревілю! У мене лише один кречет, та й той сконав позавчора.

— Я розумію ваш розпач, ваша величносте, бо нещастя й справді велике; але ж у вас, певно, є ще чимало соколів, яструбів-перепелят-ників та інших ловчих птахів.

— І жодної людини, щоб їх навчати; сокольничі вимирають, тільки я сам ще володію мистецтвом соколиного полювання. Після мене все буде скінчено; полюватимуть за допомогою тенет, капканів і пасток. Коли б я мав час бодай підготувати учнів! Але дарма, пан кардинал не дає мені ані хвилини відпочинку, він безперестанку торочить мені то про Іспанію, то про Австрію, то про Англію! До речі, про пана кардинала: пане де Тревілю, я невдоволений вами.

Пан де Тревіль тільки й чекав на ці слова. Він давно знав короля і розумів, що всі ці скарги — лише передмова, лише привід, яким той хотів сам себе збадьорити, додати собі рішучості, і що тільки тепер він заговорив про те, про що хотів заговорити.

— Чим же я мав нещастя не догодити вашій величності? — спитав пан де Тревіль, прикинувшись здивованим.

— Он як ви виконуєте свої обов'язки, добродію! — вів далі король, не відповідаючи прямо на запитання пана де Тревіля. — Хіба на те призначив я вас капітаном своїх мушкетерів, щоб вони вбивали людей, розворушили весь квартал і мало не спалили Париж, а ви до того ще й жодним словом не покарали їх? А втім, — вів далі король, — я, безперечно, поквапився вас обвинуватити, бо підбурювачі, певно, вже ув'язнені й ви прийшли доповісти, що їх покарано.

— Навпаки, ваша величносте, — спокійно відповів пан де Тревіль, — я прийшов просити суду саме у вас.

— Але проти кого? — вигукнув король.

— Проти наклепників, — сказав пан де Тревіль.

— Оце так новина! — вигукнув король. — Чи, може, ви заперечуватимете, що ваші троє клятих мушкетерів — ці самі Атос, Портос і Араміс — та ще цей ваш юнак з Беарна кинулись, як навіжені, на бідолашного Бернажу й заподіяли йому такого лиха, що ніхто не поручиться тепер за його життя? Може, ви заперечуватимете також, що після цього вони взяли в облогу будинок герцога де Ля Тремуйля і хотіли його спалити? Це, либонь, не було б надто великим нещастям під час війни, оскільки дім герцога — гугенотське кубло, але у спокійні часи такий бешкет — справжнісіньке неподобство. Чи не збираєтеся ви сказати, що все це неправда?

— Хто розповів вашій величності такі байки? — спокійно спитав пан де Тревіль.

— Хто розповів мені ці байки, добродію? Хто б же це міг бути, як не той, хто не спить, коли я сплю, хто працює, коли я розважаюся, хто керує всіма справами в королівстві та за його межами — у Франції і в усій Європі?

— Ваша величність, мабуть, має на гадці Бога, — зауважив пан де Тревіль, — бо ж тільки Бог може стояти так високо над вашою величністю.

— Ні, добродію; я кажу про опору держави, про мого єдиного слугу, про мого єдиного друга — про пана кардинала.

— Його високопреосвященство — це ще не його святість, ваша величносте.

— На що ви натякаєте, добродію?

— Що тільки папа непогрішимий і що ця непогрішимість не поширюється на кардиналів.

— Ви хочете сказати, що він мене дурить, що він зраджує? Отже, ви його звинувачуєте? Ну що ж, тоді зізнайтеся щиро: ви його звинувачуєте?

— Ні, ваша величносте; але я кажу, що він помиляється; я кажу, Що йому подали неправдиві відомості; я кажу, що він поквапився несправедливо звинуватити мушкетерів вашої величності і що він черпав свої відомості з недобрих джерел.

— Звинувачення походить від пана де Ля Тремуйля, від самого герцога. Що ви скажете на це? — Ваша величносте, я міг би відповісти, що він надто зацікавлена особа, аби бути безстороннім суддею; але я далекий від цього, бо знаю герцога як чесного дворянина і тому готовий покластися на його слова, але за однієї умови.

— За якої?

— Що ваша величність викличе його до себе і вчинить йому допит, але зробить це сам, без свідків, і що я знову побачу вашу величність одразу після того, як ви закінчите розмову з герцогом.

— Гаразд! — вигукнув король. — І ви цілком довіритесь тому, що скаже пан де Ля Тремуйль?

— Так, ваша величносте.

— Ви підкоритесь його присудові?

— Беззастережно.

— І погодитесь на будь-яке відшкодування, якого він вимагатиме?

— Цілком.

— Ля Шене! — гукнув король. — Ля Шене!

Довірений камердинер Людовіка XIII, який завжди чергував за дверима, ввійшов до кабінету.

— Ля Шене, — сказав король, — зараз же відряди когось по пана де Ля Тремуйля; мені треба сьогодні ввечері поговорити з ним.

— Ваша величність дає мені слово честі, що нікого не прийме після розмови з паном де Ля Тремуйлем і аж до зустрічі зі мною?

— Нікого, слово честі.

— Тоді до завтра, ваша величносте.

— До завтра, добродію.

— О котрій годині накажете з'явитися, ваша величносте?

— Приходьте, коли самі вирішите.

— Але я боюсь з'явитися надто рано й розбудити вашу величність.

— Розбудити мене? Та хіба ж я сплю? Я більше не сплю, добродію; часом я, правда, дрімаю, оце і все. Приходьте, отже, так рано, як забажаєте, хоч і о сьомій ранку; але стережіться, коли ваші мушкетери винні.

— Коли мої мушкетери винні, їх буде негайно віддано до рук вашої величності, котрий і покарає злочинців на свій розсуд. Чи є у вашої величності ще якісь розпорядження? Я слухаю і готовий підкоритися.

— Ні, добродію, ні, адже мене недаремно звуть Людовіком Справедливим. Тож до завтра, добродію, до завтра.

— Хай Бог береже вашу величність! Хоч як погано спалося королю, але панові де Тревілю спалося ще гірше; він ще звечора попередив трьох мушкетерів і їхнього товариша, щоб вони прийшли до нього о пів на сьому ранку. Тревіль повів молодих людей із собою, нічого не розповідаючи й не обіцяючи, але й не приховуючи, що їхня доля, як і його власна, висить на волосинці.

Ввійшовши до палацу через малий під'їзд, він наказав зачекати. Якщо король і досі сердиться на них, вони зможуть піти непоміченими; якщо ж король схоче їх прийняти, їх лишиться тільки покликати.

В особистому передпокої короля пан де Тревіль побачив Ля Шене, який сказав, що вчора ввечері герцога де Ля Тремуйля не пощастило застати вдома, що він повернувся до себе надто пізно і тому не міг уже з'явитися до Лувру, що він тільки зараз прийшов на прийом і в цю хвилину перебуває в покоях у короля.

Це дуже втішило пана де Тревіля. Тепер він був певен, що за час між свідченнями пана де Ля Тремуйля і його власними на короля ніхто не вплине.

Справді, не минуло й десяти хвилин, як двері королівського кабінету відчинилися, і пан де Тревіль побачив на порозі герцога де Ля Тремуйля. Герцог підійшов до нього й мовив:

— Пане де Тревілю, його величність послав по мене, аби дізнатися, що трапилось учора вранці біля мого будинку. Я розповів щиру правду, тобто, що винні були мої люди і що я готовий просити у вас вибачення. Оскільки я вас зустрів, дозвольте мені зробити це зараз, і прошу вас вважати мене своїм другом.

— Пане герцогу, — відповів де Тревіль, — я так вірив у вашу чесність, що не просив у його величності іншого захисника, крім вас. Я бачу, що не помилився, і вдячний вам, що у Франції є людина, про яку, не помилившися, можна сказати все те, що я зараз сказав про вас.

— Чудово, чудово! — вигукнув король, який стояв у дверях і чув усі ці компліменти. — Тільки скажіть йому, Тревілю, коли вже він називає себе вашим другом, що я теж хотів би бути його другом, хоч він і залишає це без уваги; що минуло вже три роки, відколи я його бачив востаннє, і що я зумів його побачити знову лише тоді, коли послав по нього. Скажіть йому все це від мого імені, бо є такі речі, яких король не може говорити сам.

— Красно дякую, ваша величносте, — мовив герцог. — Але вірте — правда, це аж ніяк не стосується пана де Тревіля, — вірте, ваша величносте, що далеко не всі ті, кого ви бачите в себе повсякдень, вам найбільш віддані.

— То ви чули те, що я сказав? Тим краще, герцогу, тим краще! — вигукнув король, виходячи з кабінету. — А от і ви, Тревілю! Де ж ваші мушкетери? Я ще позавчора наказав вам привести їх до мене; чому ви цього не зробили?

— Вони внизу, ваша величносте, і з вашого дозволу Ля Шене може їх покликати.

— Так, так, хай заходять негайно; незабаром проб'є восьму годину, а о дев'ятій я чекаю на візит. Можете йти, герцогу, а головне — приходьте знову. Прошу вас, Тревілю.

Герцог уклонився і вийшов. У ту мить, як він одчиняв двері, троє мушкетерів і Д'Артаньян у супроводі Ля Шене з'явилися на верхньому майданчику сходів.

— Заходьте, забіяки, заходьте, — сказав король. — Я хочу вас полаяти. Мушкетери вклонились і ввійшли; Д'Артаньян ступив за ними.

— Тисяча чортів! — повів далі король. — Вас усього четверо, а ви за два дні перемогли в бою сімох гвардійців його високопреосвященства! Це занадто, панове, занадто. Якщо так триватиме й далі, то його високопреосвященство через три тижні змушений буде набрати наново всю свою роту, а мені доведеться пильнувати якнайсуворішого додержання едиктів. Одного, випадково — ще сяк-так; але сімох за два дні — це занадто. Навіть більше ніж занадто…

— І саме тому, як ваша величність може бачити, вони у відчаї, каються й просять їх вибачити.

— У відчаї й каються! Гм… — пробурмотів король. — Щось не дуже віриться — надто хитрі в них обличчя; особливо он у того, з гасконською фізіономією… Підійдіть-но сюди, добродію.

Д'Артаньян зрозумів, що король звертається до нього, і з найрозпачливішим виглядом ступив крок уперед.

— Ти ба! А мені казали, що це юнак. Та ж це хлопчина, пане де Тревілю, справжнісінький хлопчина! І саме він завдав Жюссакові отого страхітливого удару шпагою?

— Ще й два добрячих удари Бернажу.

— Справді?

— Не кажучи про те, — обізвався Атос, — що коли б він не врятував мене від рук Бікара, то я, певно, не мав би честі висловити найпокірніше шанування вашій величності.

— То цей беарнець, пане де Тревілю, справжнісінький демон, тисяча чортів йому в пельку, як сказав би мій батько! З таким завзяттям можна розідрати не один камзол і поламати не одну шпагу. Але ж гасконці й досі бідують, чи не так?

— Мушу зауважити, ваша величносте, що, хоча в їхніх горах і не знайдено досі покладів золота, Бог давно мав зробити для них це чудо в нагороду за ту підтримку, яку вони виявили його величності вашому батькові.

— А це значить, що гасконці зробили королем також і мене, чи не так, Тревілю, адже я — син свого батька?..