Три мушкетери - Сторінка 86

Він затьмарив би сонце, якби воно йому заважало. Повідомте про ці радісні новини вашу сестру, люба кузино. Мені приснилося, що цей клятий англієць помер. Не пригадую вже, чи то від удару кинджалом, чи то від отрути. Єдине можу сказати напевне — мені приснилося, ніби він помер, а ви знаєте, що мої сни ніколи мене не обманюють. Сподівайтеся скоро мене побачити".

— Чудово! — вигукнув Атос — Ви король поетів; мій любий Арамісе, ви говорите, як Апокаліпсис[208], і прорікаєте істину, як Євангеліє. Тепер вам лишається тільки написати на цьому листі адресу.

— Це дуже просто, — мовив Араміс. Він кокетливо склав листа й надписав: "Мадемуазель Мішон, білошвейці з Тура".

Троє друзів, сміючись, перезирнулися: вони піймали облизня.

— Тепер ви розумієте, панове, — сказав Араміс, — що тільки Базен може відвезти цього листа до Тура. Моя кузина знає лише Базена й довіряє йому одному: будь-хто інший зіпсує всю справу. До того ж, Базен марнославний і в науках тямить. Базен читав історичні книги, панове, він знає, що Сикст П'ятий[209], перш ніж стати папою, був свинопасом. А що Базен має намір прийняти духовний сан водночас зі мною, то він не втрачає також надії стати колись і папою або, принаймні, кардиналом.

Ви самі розумієте: людина, яка плекає такі плани, не дасть себе схопити, а вже коли її і впіймають, вона скорше помре під тортурами, ніж мовить бодай слово.

— Ну, гаразд, — погодився Д'Артаньян. — Базен — так Базен. Але віддайте мені мого Планше! Міледі якось наказала відшмагати його канчуком і вигнати зі свого дому. Планше має добру пам'ять, і я ручуся, що, коли йому випаде нагода помститися, він радше дасть себе вбити, ніж відмовиться від цієї втіхи. Якщо справи в Турі стосуються вас, Арамісе, то справи в Лондоні стосуються особисто мене. Тому я прошу вас зупинити свій вибір на Планше. До того ж, він уже був зі мною в Лондоні й уміє цілком пристойно сказати: "London, sir, if you please?"[210] та "My master lord D'Artagnan"[211]. Будьте певні — з такими знаннями він чудово дістанеться до Англії й повернеться назад.

— В такому разі, — мовив Атос, — дамо Планше сімсот ліврів до від'їзду й сімсот після повернення, а Базенові — триста ліврів, коли він від'їздитиме, і триста ліврів, коли повернеться. Це зменшить наше багатство до п'яти тисяч ліврів; кожен з нас візьме собі по тисячі ліврів і використає їх на свій розсуд, а останню тисячу ми відкладемо про чорний день, на випадок непередбачених витрат або для спільних потреб, доручивши зберігати гроші абатові. Чи згодні ви на це?

— Любий мій Атосе, — відповів Араміс, — ви говорите як Нестор[212], який — це ж бо всім відомо! — був найбільшим мудрецем у Греції.

— Отже, вирішено, — підсумував Атос — Поїдуть Планше та Базен. Правду кажучи, я зовсім не проти, щоб залишити Грімо при собі: він звик до мого обходження, і я ціную його. Вчорашній день, напевно, виснажив, а ця подорож просто доконала б мого слугу.

Друзі покликали Планше і пояснили, що він має робити. Д'Артаньян, який уже попередив його про все, пообіцяв передусім славу, потім гроші й тільки під кінець згадав про небезпеку.

— Я сховаю лист за підкладку рукава, — сказав Планше, — і проковтну його, якщо мене схоплять.

— Але ж тоді ти не виконаєш доручення, — заперечив Д'Артаньян.

— Дайте мені ввечері копію листа, і завтра я знатиму його напам'ять.

Д'Артаньян глянув на друзів, ніби хотів сказати: "Ну як? Що я вам говорив?"

— Планше, — повів Д'Артаньян далі, — ти маєш вісім діб на те, щоб добратися до лорда Вінтера, і вісім діб на повернення — всього шістнадцять діб. Якщо на шістнадцятий день після від'їзду, о восьмій годині вечора, ти не повернешся, то не одержиш решти грошей, навіть коли ти з'явишся на п'ять хвилин пізніше.

— В такому разі, пане, — сказав Планше, — купіть мені годинника.

— Візьми мій, — мовив Атос, простягаючи Планше із властивою йому безтурботною щедрістю годинника, — і постарайся виконати доручення якнайкраще. Затям, що, коли ти довіришся кому-небудь, прохопишся необережним словом чи будеш десь вештатися, ти занапастиш свого пана, який так довіряє твоїй відданості, що поручився нам за тебе. Але затям також і те, що, коли з твоєї вини Д'Артаньянові скоїться щось лихе, я знайду тебе скрізь, хоч би де ти був, і тоді — прощайся з життям!

— О пане! — мовив Планше, ображений підозрою, а ще більше наляканий незворушним виглядом мушкетера.

— А я, — сказав Портос, люто обертаючи очима, — злуплю з тебе живого шкіру.

— Ах, пане!

— А я, — обізвався Араміс своїм лагідним, мелодійним голосом, — спалю тебе на повільному вогні, як це роблять дикуни.

— Ох, пане!

Планше заплакав. Та ми не зважимось сказати, чи від страху він плакав, чи від замилування такою непорушною одностайністю чотирьох друзів. Д'Артаньян потиснув Планше руку й обійняв його.

— Розумієш, Планше, — сказав він, — добродії кажуть тобі все це тільки з прихильності до мене, а насправді вони тебе щиро люблять.

— О пане! — вигукнув Планше. — Або я виконаю доручення, або хай мене четвертують. Але навіть якщо мене четвертуватимуть, то будьте певні, що жоден шматочок мого тіла не викаже вас.

Вирішили: Планше іде завтра о восьмій ранку, щоб за ніч він міг вивчити листа напам'ять. Хитрий слуга виграв на цій умові рівно дванадцять годин — адже він мав повернутися на шістнадцятий день о восьмій вечора.

Вранці, коли Планше сідав на коня, Д'Артаньян, який у душі відчував прихильність до герцога Бекінгема, відвів свого слугу вбік і промовив:

— Слухай, коли ти передаси листа лордові Вінтеру й він прочитає його, то скажи: "Пильнуйте його світлість лорда Бекінгема, бо його хочуть убити". Але розумієш, Планше, це така серйозна й важлива таємниця! В тому, що довіряю її тобі, я не признався навіть своїм друзям. І не написав би про це в листі, хоч би мені пообіцяли чин капітана.

— Будьте певні, пане, — відповів Планше, — ви самі побачите, чи можна покластися на мене.

Планше скочив на чудового коня, якого він мав замінити за двадцять льє від табору на поштових, і поскакав чвалом. Серце його, ніде правди діти, трохи щеміло від спогадів про погрози трьох мушкетерів, та все ж він був у прегарному настрої.

Базен виїхав наступного ранку до Тура, маючи вісім діб для виконання покладеного на нього доручення.

Тим часом, поки їхні посланці були відсутні, четверо друзів з цілком зрозумілих причин були як ніколи обережні й до всього придивлялися та прислухалися. Вони намагались дізнатися, про шо гомонять у таборі, стежили за кожним кроком кардинала й рознюхували, чи не прибув часом до Рішельє який-небудь новий посланець. Не раз і не двічі вони жахалися, коли їх несподівано викликали до начальства. Крім того, їм треба було дбати й про власну безпеку: міледі, як страхітливий привид, повсякчас стояла перед їхніми очима й не давала їм спати спокійно.

На ранок восьмого дня Базен, як завжди бадьорий і, своїм звичаєм, усміхнений, увійшов до корчми "Гугенот", де саме снідали четверо друзів, і сказав, як було домовлено:

— Пане Арамісе, ось відповідь од вашої кузини.

Друзі радісно перезирнулися: половину справи зроблено! Щоправда, ця половина була куди простіша й вимагала значно менше часу.

Почервонівши, Араміс узяв листа, написаного незграбним почерком і з орфографічними помилками.

— Боже мій! — сміючись, вигукнув він. — Це таки безнадійно! Ніколи бідолашна Мішон не навчиться писати, як пан де Вуатюр.

— Що теє за отна, тея бітна Мішон? — спитав швейцарець, який теж снідав у "Гугеноті".

— Це всього-на-всього чарівна юна білошвейка, яку я колись кохав. Тож я попросив її написати мені на пам'ять кілька рядків, — відповів Араміс.

— Хай йому шорт! Якщо фона така ш фелика сама, як і її літери, ви туше щасливий, тофаришу! — сказав швейцарець.

Араміс прочитав листа й віддав Атосові.

— Погляньте, що вона написала, Атосе, — сказав він.

Атос пробіг очима послання й, щоб остаточно розвіяти підозри швейцарця, прочитав уголос:

— "Любий кузене, моя сестра і я дуже добре відгадуємо сни й страшенно боїмося їх. Але про ваш, сподіваюся, можна сказати — не вір у сни, омана вони. Прощавайте! Залишайтесь здорові й час од часу нагадуйте про себе.

Аглая Мішон".

— Про який це сон вона пише? — спитав драгун, що й собі підійшов до гурту.

— Авшеш, про який сон? — підхопив швейцарець.

— Хай йому чорт! — відповів Араміс — Якось мені приснився страшний сон, і я розповів його кузині.

— О так, Боше мій! Це душе просто росповісти свій сон, але я шотного расу не пачив сніф.

— Ви дуже щасливі, — мовив Атос, підводячись з-за столу. — Я був би радий, якби міг сказати те саме про себе!

— Шотного расу! — повторив швейцарець, запишавшися з того, що така людина, як Атос, бодай у чомусь йому заздрить. — Шотного расу!

Тільки-но Атос підвівся, Д'Артаньян теж устав з-за столу, взяв друга під руку й вийшов разом з ним.

Портос і Араміс мусили залишитись, щоб відповідати на грубуваті жарти драгуна та швейцарця.

Базен одразу пішов спати, підмостивши собі під голову жмут соломи. А що він мав жвавішу уяву, ніж швейцарець, то йому приснилося, ніби пан Араміс, ставши папою, одягає йому на голову кардинальську шапку.

Проте, як ми вже казали, своїм щасливим поверненням Базен тільки трохи розвіяв ту тривогу, яка огорнула наших друзів. Дні чекання тягнуться довго, і Д'Артаньян ладен був побитися об заклад, що доба мала тепер сорок вісім годин. Він забував про вимушену довготривалість подорожі по морю, він перебільшував всемогутність міледі. Д'Артаньян гадав, що в цієї жінки, яка здавалася йому втіленням демонічної сили, є такі самі надприродні спільники. Почувши ледь уловимий шурхіт, він думав, що це вже прийшли по нього або привели назад Планше для очної ставки з ним та його друзями. Більше того, його довіра до шановного пікардійця меншала з кожним днем. Тривога Д'Артаньяна, яку він уже не міг приховати, передалася Портосові й Арамісові. Тільки Атос був, як завжди, незворушний, наче на нього не чатувала небезпека й життя, як і раніше, минало спокійно та буденно.

На шістнадцятий день Д'Артаньян та двоє його друзів хвилювалися так, що не могли всидіти на місці. Ніби привиди, тинялись вони по дорозі, якою мав приїхати Планше.

— Їй-же право, — казав їм Атос, — ви не чоловіки, а діти.