Тридцятирічна жінка - Сторінка 19

Шарль де Ванденес замилувався цією чарівною картиною, зробленою, як він подумав, куди майстерніше, ніж "зробили б" її жінки пересічні. Він знав д'Еглемона. При першому ж погляді на цю жінку, якої він раніше не бачив, молодий дипломат зрозумів, що невідповідність, несумісність — вживемо це юридичне слово — між подружжям надто впадає у вічі й навряд чи маркіза любить свого чоловіка. Одначе пані д'Еглемон поводилася бездоганно, і її доброчесність надавала ще більшої цінності таємницям, що їх, як усі вважали, вона берегла у своїй душі. Отямившись від першого подиву, Ванденес став міркувати, як йому почати розмову з пані д'Еглемон і вирішив удатися до банальної дипломатичної хитрості — збентежити її зухвалістю і подивитись, як вона поставиться до його дурної витівки.

— Пані, — почав він, сідаючи поруч неї, — я невимовно щасливий, бо одна особа прохопилася, ніби я, невідомо за які заслуги, мав честь привернути до себе вашу увагу. Я тим більше вдячний вам, що досі ніхто не виявляв до мене такої прихильності. Отже, з вашої вини, в мене віднині з'явиться нова вада: я вже не буду скромним…

— І дарма, пане, — зауважила маркіза, засміявшись. — Полиште пиху тим, кому більше немає чим похвалитись.

Так між маркізою і молодиком почалася розмова і, як то заведено, вони миттю перебрали безліч усяких тем: живопис, музику, літературу, політику, людей, події і всяку всячину. Потім бесіда непомітно перейшла на тему, що незмінно присутня в балачках французів та й чужоземців, — вони заговорили про кохання, жінок, почуття.

— Ми — невільниці.

— Ви — королеви.

До цієї простої формули, у яку вкладаються всі нинішні й усі майбутні розмови такого змісту, зводились і фрази, — як дотепні, так і не вельми дотепні, — що ними обмінювалися Шарль і маркіза. Адже ці дві репліки скрізь і завжди означають: "Покохайте мене. — Я покохаю вас".

— Пані, ви змушуєте мене гірко жалкувати про свій від'їзд із Парижа! — з почуттям вигукнув Шарль де Ванденес. — У Італії мені, звичайно, не доведеться бавити час за такою приємною бесідою.

— Можливо, ви там знайдете щастя, добродію, а воно має куди більшу цінність, ніж усі думки, і правдиві, й фальшиві, які щовечора можна почути в Парижі.

Перш ніж відкланятися, Шарль випросив у маркізи дозвіл заїхати до неї з прощальним візитом. І ввечері, перед сном, і протягом усього наступного дня він не міг позбутися спогадів про цю жінку і радів, що здогадався попросити її про візит і що його прохання прозвучало цілком щиро. То він запитував себе, чому маркіза відзначила його своєю увагою і чому висловила бажання зустрітися з ним іще — і його міркування з цього приводу були невичерпні. То йому здавалося, що він розгадав причину її цікавості, й тоді він п'янів надією чи впадав у розпач, залежно від того, як витлумачував ввічливе запрошення маркізи, таке звичайне в Парижі. Тому йому здавалося, що цим усе сказано, то — нічого. Нарешті він вирішив перебороти свій потяг до маркізи д'Еглемон — і все ж таки поїхав до неї. Існують думки, яким ми скоряємося, не усвідомлюючи їх; вони виникають у нас попри нашу хіть. Цей висновок може здатися скорше парадоксальним, аніж справедливим, проте кожна щира людина знайде в своєму житті тисячу доказів, які підтверджують його. Їдучи до маркізи, Шарль скорявся одній із тих невиразних спонук, які стають дедалі сильнішими, коли ми набираємося життєвого досвіду і вдосконалюємо свій розум. Для молодого чоловіка є щось нездоланно привабливе в жінці тридцяти років; нема нічого природнішого, нічого міцнішого, нічого невідворотнішого, ніж глибока прихильність, що виникає між такою жінкою, як маркіза, і таким чоловіком, як Ванденес, — скільки подібних прикладів ми знаходимо у вищому світі! Бо ж юна дівчина надто сповнена ілюзій, надто недосвідчена, і в її коханні велику роль відіграє голос інстинкту. Тому перемога над нею не так тішить самолюбство молодика. Тоді як жінка мусить іти на великі жертви, і вона йде на них цілком обмірковано. Там, де перша піддається цікавості, спокусам, далеким від кохання, друга підкоряється свідомому почуттю. Перша поступається, друга обирає. Такий вибір уже сам по собі неймовірно лестить обранцеві. Озброєна знанням життя, за яке їй майже завжди доводиться дорого розплачуватися нещастями, досвідчена жінка, віддаючись коханню, віддає щось значно більше, ніж саму себе; тоді як молода дівчина, необізнана й довірлива, нічого не спізнавши, не може нічого й порівнювати або оцінювати; вона просто приймає кохання і вивчає його. Жінка напучує нас, дає нам поради, знаючи, що ми в тому віці, коли чоловік любить, щоб ним керували, коли підкорятись приємно; дівчина ж прагне усього навчитись і виявляє наївність у тих випадках, коли жінка буває ніжною. Перша обіцяє вам одну-однісіньку перемогу, з другою ви змушені вести постійну боротьбу. Перша плаче і втішається, друга прагне насолоди і мучиться докорами сумління. Якщо дівчина стає коханкою, це означає, що вона надто розбещена, і тоді її з огидою кидають; зате жінка має тисячу засобів зберегти і свою владу, і свою гідність. Перша надто покірлива й незмінність її почуття нагонить на вас нудьгу; друга втрачає надто багато, щоб не вимагати від кохання усього його розмаїття. Перша тільки себе вкриває ганьбою, друга заради вас руйнує цілу сім'ю. У дівчини лише одні чари, і вона вважає, що все сказано, як тільки вона роздягнеться; зате в жінки чарів безліч, і вона ховає їх за тисячею покривал; одне слово, її кохання лестить нашому марнолюбству в усіх його проявах, а наївна дівчина тішить лише одну його сторону. Тридцятирічну жінку жорстоко терзають нерішучість, страх, побоювання, тривоги, бурі, які невластиві для кохання юної дівчини. Досягши цього віку, жінка вимагає, щоб чоловік її шанував, надолужуючи цим те, чим вона пожертвувала задля нього; вона живе тільки ним, вона дбає про його майбутнє, хоче, щоб життя його було прекрасне, щоб він домагався слави; вона підкоряється, вона благає і наказує, у ній і самоприниження, і велич, вона вміє утішити в безлічі випадків, коли дівчина здатна лише зітхати. І нарешті, крім усіх інших своїх переваг, тридцятирічна жінка може вдати з себе і юну дівчину, зіграти яку завгодно роль, бути цнотливою, стати ще чарівнішою навіть у нещасті. Між жінкою і дівчиною лежить ціла прірва, що відокремлює передбачене від випадкового, силу від слабкості. Тридцятирічна жінка вдовольняє всі забаганки коханого, а дівчина змушена не вдовольняти жодної — зі страху, що перестане бути дівчиною. Отакі думки неминуче виникають у молодого чоловіка й породжують наймогутніщу з усіх пристрастей, бо вона поєднує почуття штучні, створені звичаями, з почуттями, якими нас обдарувала природа.

Найголовніший і найвирішальніший крок у житті жінки саме той, якому вона надає найменше ваги. Вийшовши заміж, вона більше собі не належить, вона стає володаркою і рабою домашнього вогнища. Моральна чистота жінки несумісна з обов'язками і вільними звичаями світу. Дати жінці цілковиту волю — означає розбестити її. Якщо ви допускаєте чужого у сімейне святилище, хіба ви не здаєтеся на його ласку? І коли заманює його туди жінка, то хіба з її боку це не провина, чи, висловлюючись точніше, не початок провини? Слід або погодитися з цією суворою думкою, або виправдати пристрасті. Досі у Франції суспільство обирає щось середнє; воно сміється з лиха. Подібно до спартанців, які карали спійманого злодія тільки за невправність, воно, схоже, мириться зі злодійством. Та, можливо, така система цілком розумна. Найстрашніше покарання для жінки — загальна зневага, вона вражає її в саме серце. Жінки прагнуть і повинні прагнути, щоб їх шанували; втративши пошану, вони перестають існувати. Отож пошана — це найперше, чого вони вимагають від кохання. Найрозбещеніша з жінок, продаючи своє майбутнє, прагне цілковитого виправдання своєму минулому і запевняє коханця, що тільки на незрівнянне блаженство обмінює вона пошану, в якій тепер відмовить їй світ. Немає жінки, у якої не виникло б таких міркувань, коли вона вперше приймає у себе молодика й залишається з ним наодинці; а надто, коли він, як Шарль де Ванденес, гарний на вроду і не обділений розумом. Так само й більшість молодих людей уміють знайти тисячу пояснень для виправдання свого природженого потягу до жінок гарних, розумних і нещасливих, таких, якою була пані д'Еглемон. Тому маркіза збентежилася, коли повідомили про прихід Ванденеса; а він майже зніяковів, незважаючи на своє самовладання, що є для дипломата мовби костюмом. Та маркіза зразу ж прибрала того приязного вигляду, який захищає жінок від будь-яких марнославних претензій на їхню прихильність. Така поведінка залишає їм цілковиту свободу вибору; вони, так би мовити, беруть до уваги почуття, але обмежують його рамками ввічливості. Таку двозначну роль жінки потім розігрують, скільки їм заманеться, начебто зупинившись на роздоріжжі, шляхи від якого ведуть до пошани, байдужості, подиву або пристрасті. Лише в тридцять років жінка вміє користатися всіма вигодами такого становища. Вона вміє тоді посміятися, пожартувати, бути ласкавою, нічим себе не компрометуючи. В тому віці вона володіє необхідною тактовністю, вміє торкнутися всіх чутливих струн чоловічого серця і прислухатися, як вони звучать. Її мовчанка так само небезпечна, як і слова. Ви ніколи не вгадаєте, чи щира жінка такого віку, чи прикидається, чи своїми признаннями вона хоче посміятися з вас, чи говорить від чистого серця. Вона надає вам право вступити з нею в боротьбу, а тоді зненацька кладе край битві одним своїм словом, поглядом або жестом, сила яких їй добре відома, покидає вас і залишається володаркою вашої таємниці; вона може взяти вас на глузи чи виявити до вас увагу, вона захищена як своєю слабкістю, так і вашою силою. Хоча, коли Ванденес уперше відвідав її, маркіза й обрала цю невизначену манеру поведінки, вона зуміла зберегти високу жіночу гідність. Прихований смуток витав над її вдаваною веселістю, мов легка хмарка, що тільки почасти затуляє сонце. Розмова з нею принесла Ванденесові ще не звідану насолоду, але водночас навіяла йому думку, що маркіза належить до жінок, перемога над якими обходиться надто дорого, отож не варт і домагатися їхнього кохання.

"Це було б почуття без меж, — думав він, виходячи від неї, — а листування з такою жінкою стомило б і якого-небудь шанолюбного помічника столоначальника.