Троє в одному човні (Як не рахувати собаки) - Сторінка 8

Коли нам вдалося це зробити, Джорджеві раптом захотілось поголитися. Ми сказали йому, що цього ранку йому доведеться обійтися без гоління, і що ми не збираємося знову розпаковувати валізу ні для нього, ні для будь-кого іншого.

Він сказав:

— Не меліть дурниць. Як це я можу вийти до Сіті в такому вигляді?

З'явитися в Сіті у такому вигляді справді було дещо неввічливо. Та що нам до того, що комусь це може завдати якихось незручностей. Як сказав Гарріс у своїй простій і грубуватій манері, доведеться Сіті це перетерпіти.

Ми спустилися поснідати. Монморенсі запросив якихось двох собак провести його, і вони вешталися біля дверей, час від часу затіваючи бійку. Вгамувавши їх парасолькою, ми взялися до відбивних та холодної яловичини.

Гарріс сказав:

— Велика справа — добре поснідати, — і почав розправлятися з відбивними, примовляючи, що воліє з'їсти їх, поки вони ще гарячі, а яловичина може й зачекати.

Джордж взяв газету і зачитав нам про нещасні випадки, які трапилися з човнами, та останній прогноз погоди. У ньому йшлося: "Дощ, холодно, хмарно з проясненнями" (найстрашніший прогноз погоди, який тільки може бути), "місцями гроза, вітер східний, загальне зниження атмосферного тиску в середній частині країни (від Лондона до Ла-Маншу), барометр падає".

Насправді я переконаний, що найприкрішою з усіх дурниць, які, мов чума, заполонили наш розум і не дають нам спокою, є шарлатанство з прогнозом погоди. Він абсолютно точно "передбачає" те, що відбулося вчора чи позавчора, і зовсім протилежне тому, що має статися сьогодні.

Пам'ятаю, як минулої осені я повністю зіпсував собі відпустку лише через те, що дослухався до повідомлення про погоду в нашій місцевій газеті. В номері за понеділок там писали: "Сьогодні очікуються сильні зливи з грозою". Ми відклали свій пікнік і весь день просиділи за зачиненими дверима в очікуванні дощу. А повз будинок прогулювалися веселі, радісні люди, проїжджали екіпажі, яскраво світило сонце, і на небі не було жодної хмаринки.

— Зараз, — говорили ми, дивлячись на них крізь вікно, — дощ їм покаже!

Ми посміювалися, уявляючи, як їх наскрізь промочить дощ, знову сідали біля каміна, ворушили дрова і переглядали наші колекції водоростей та мушель. Близько дванадцятої сонячним світлом залило всю кімнату, стало досить задушливо, і ми вже не могли дочекатися, коли ж почнеться ця злива та сильна гроза.

— Побачите, по обіді почнеться, — казали ми одне одному. — От буде весело подивитися, як їх поливатиме.

О першій прийшла хазяйка і запитала, чи не хочемо ми вийти прогулятися, адже був такий гарний день.

— Ні-ні, — відповідали ми хихочучи, — тільки не ми. Нам зовсім не хочеться намокнути, ні.

День ішов до вечора, а дощу так нічого і не передвіщало. Ми пробували підбадьорювати одне одного думкою про те, що він почнеться раптово і саме тоді, коли всі повертатимуться з пікніків додому, коли не буде де заховатися. От тоді їх промочить — до нитки. Але жодної краплі так і не впало, чудовий день скінчився, і за ним настала прекрасна ніч.

Наступного ранку ми прочитали, що очікується "теплий, сонячний день". Ми легко одяглися і вийшли з дому, а через півгодини почався страшенний дощ і зірвався різкий холодний вітер. Так тривало весь день. Застуджені і з відчуттям ломоти в усьому тілі ми повернулися додому і полягали спати.

Погода — річ для мене незбагненна. Я ніколи не міг її зрозуміти. І не допомагає жоден барометр — він дурить так само, як і всі прогнози.

Один такий барометр висів у готелі в Оксфорді. Я зупинявся там минулої весни. Коли я туди прибув, він показував "ясно". А надворі лило як з відра. Так дощило цілісінький день. Я не міг нічого зрозуміти. Постукав по барометру, і стрілка підстрибнула, показавши "дуже сухо". Коридорний, що саме проходив, зупинився і сказав, що, на його думку, це він показує на завтра. Я перепитав, чи не має він на увазі позаминулий тиждень, на що коридорний відповів однозначним "Ні".

Наступного ранку я знову постукав по барометру — стрілка підскочила ще вище, а дощ полив ще сильніше. В середу я підійшов і знову стукнув по ньому. Стрілка пройшла "ясно", перейшла через "дуже сухо", "дуже гаряче" і, зачепившись за кілочок, зупинилася, не в змозі рухатися далі. Вона всіляко намагалася це зробити, але прилад був улаштований так, що, не зламавшись, він не міг передбачати погоду старанніше, ніж він це робив. Вочевидь, йому хотілося рухатись далі і спрогнозувати посуху, нестачу води, сонячний удар, самум[3] чи щось подібне, але на заваді йому став кілок. Тому він вирішив задовольнитися, вказуючи на просте нехитромудре "дуже сухо".

А в цей час без упину шуміла злива. Річка вийшла з берегів і вже залила нижню частину міста.

Коридорний сказав, що цілком імовірно, що після цього надовго встановиться гарна погода, і прочитав вірш, яким починалося якесь пророцтво.

"Передбачене задовго довго триватиме;

Щойно помічене миттю мине".

Того літа гарна погода так і не настала. Я думаю, той прилад мав на увазі наступну весну.

А ще є інші барометри — такі довгі та прямі. Я ніколи не міг у них розібратися. З одного боку він показує, що було о десятій ранку вчора, а з іншого — о десятій ранку сьогодні. Але ж не завжди можна поглянути на нього так рано, ви ж розумієте. Він піднімається і падає: то на дощ, то на хорошу погоду, на більш вітряну, на менш вітряну. На одному кінці написано "Пн", на іншому "Сх". А якщо по ньому стукнути, він взагалі нічого не показує. Вам потрібно знати, на якій висоті над рівнем моря він знаходиться, а потім градуси перевести у шкалу за Фаренгейтом. Та навіть після цього мені не вдавалося отримати відповіді.

Та кому зрештою потрібні ці прогнози погоди? Коли настає негода, почуваєшся досить паскудно і без них, а знаючи це наперед, страждаєш ще більше. От чиє пророцтво нам до вподоби, то це якого-небудь старенького дідуся, що похмурого ранку саме того дня, коли нам хочеться хорошої погоди, оглядає горизонт своїм досвідченим оком і говорить:

— Та ні, сер, я думаю, розпогодиться. Воно проясниться, і погода буде досить хороша.

— Ну от, він знає, — кажемо ми, бажаємо йому доброго ранку і вирушаємо. — Цікаво, як той дідуган може це знати!

Ми починаємо відчувати до нього прихильність, яку зовсім не применшує навіть те, що небо не прояснилося, і цілий день без перестану йде дощ.

— Ну, що ж, — співчуваємо ми, — він зробив усе, що міг.

А до того, хто напророчив нам погану погоду, ми, навпаки, відчуваємо лише злість та бажання помститися.

— Ну що, проясниться, як ви гадаєте? — вигукуємо ми, сміючись, коли проїжджаємо повз нього.

— О ні, сер. Боюсь, що це затягнуло на весь день. — відповідає він, похитуючи головою.

— Тупий старий дурень! — бурмочемо ми поміж себе. — Що він там знає?

А коли прогноз збувається, ми повертаємося, сповнені ще більшої злості на нього і якогось невловимого відчуття того, що кожного разу він щось-таки в тому розуміє.

Від повідомлень, які прочитав Джордж про те, що "барометр падає", "атмосферний фронт насувається з Південної Європи", і "тиск піднімається", в жилах холонула кров. Але того особливого ранку було надто ясно і сонячно, щоб ми ними особливо переймалися. Тож, побачивши, що йому не вдалося нас засмутити і що він тільки даремно згаяв час, він крадькома потягнув цигарку, яку я так старанно крутив для себе, і вийшов.

Потім ми з Гаррісом, доївши те, що залишилось на столі, спустили на візочку весь наш багаж до дверей і стояли в очікуванні екіпажу.

Коли ми зібрали весь багаж докупи, вийшло доволі багато. Там була одна велика валіза, одна трохи менша, два кошики, величезний вузол ковдр, чотири чи п'ять пальт та дощовиків, а також декілька парасольок. Крім того, в окремому мішку лежала диня, тому що вона була надто громіздкою, щоб її можна було куди-небудь запхати, кілька фунтів винограду — в іншому мішку, японська паперова парасолька та сковорідка, яку через те, що вона надто довга, ми просто обгорнули папером.

Виглядало справді багато. Ми з Гаррісом навіть трохи зніяковіли, хоча чого нам було соромитися, я не розумію. На біду, не було жодного екіпажу. Зате вдосталь вуличних хлопчаків. Їх, схоже, зацікавило це видовище, і вони почали зупинятися.

Першим до нас наблизився хлопець Біґґса. Біґґс — це наш торговець овочами. У Біґґса — талант: він бере на роботу розсильними найбільш безсоромних і нахабних хлопчиськ, що їх будь-коли могла породити цивілізація. Коли в нашій околиці стається щось надзвичайно мерзотне і це зробив якийсь хлопчисько, можна бути впевненим, що це хлопець Біґґса. Мені розповідали, коли на Ґрейт-Корам-Стріт сталося вбивство, на нашій вулиці одразу ж дійшли висновку, що за всім цим стояв один із тодішніх хлопців Біґґса. І коли б він під час прискіпливого перехресного допиту, який влаштував йому мешканець будинку № 19, зайшовши туди по замовлення наступного після дня злочину ранку (в допиті брав участь і мешканець будинку № 21, що випадково виявився поруч), не зміг довести свого алібі, йому було б непереливки. У той час я не знав хлопців Біґґса. Але з того, що я побачив опісля, я б особисто не дуже покладався на те алібі.

Як я вже казав, хлопець Біґґса вийшов із-за рогу. Він, очевидно дуже поспішав, коли ми його помітили, але, поглянувши на мене з Гаррісом, на Монморенсі і на наші речі, він зупинився і почав пильно розглядати нас. Гарріс і я грізно подивилися на нього. Якусь більш вразливу натуру це могло б образити, але хлопці Біґґса зазвичай не з тих, хто близько бере щось до серця. Він став як укопаний на відстані одного ярда, зіперся на поручні і, жуючи соломинку, втупився в нас. Схоже, він хотів побачити, чим це все скінчиться.

Наступної миті на протилежному боці вулиці з'явився один із хлопчаків бакалійника. Хлопець Біґґса гукнув йому:

— Агов! Із першого поверху сорок другого переїжджають.

Хлопчак бакалійника перейшов вулицю і зайняв позицію на іншому боці тротуару. Потім із взуттєвої крамниці вийшов молодий джентльмен і також зупинився, приєднавшись до хлопця Біґґса. Наглядач за порожніми бляшанками з "Блакитних стовпів" прилаштувався окремо на узбіччі.

— Ну, з голоду вони не помруть, — сказав джентльмен із взуттєвої крамниці.

— А ти що, коли б збирався перетнути Атлантичний океан на маленькому човні, не брав би з собою нічого? — сказав у відповідь той, що з "Блакитних стовпів".

— Вони не збираються перетинати океан. — втрутився хлопець Біґґса. — Вони вирушають на пошуки Стенлі.

До цього часу вже зібрався невеличкий натовп, і люди допитувались одне в одного, що трапилося.