Трохи сонця в холодній воді ("Сонячний промінь в холодній воді") - Сторінка 18

Навпаки, Жіля опановувало еротичне хвилювання, коли він спостерігав цю молоду, трохи старомодну жінку, слухав, як вона завзято дискутує про Бальзака, і знав, що хоча ця вихована молода жінка каже "ви" всім отим веселим опівнічникам і пліткарям, вона за кілька годин лежатиме в його обіймах гола і, безумовно, сміливіша у коханні, ніж будь-яка з модернових дівуль їхнього клубу. До того ж із кількох красномовних поглядів небагатьох справжніх серцеїдів у їхньому клубі він зрозумів, що йому заздрять.

Вечеря мала відбутись у великому ресторані на правому березі Сени; через Жіля вони приїхали з невеликим запізненням. Фермой з'явився сам і вибачився за відсутність дружини однією лише фразою, яка викликала посмішку і в Жіля, і в Жана. Він здивовано поглянув на Наталі, певна річ, здивувавшись, що вечерятиме не в компанії арти-сточки, і з трохи зніяковілим виглядом зробив замовлення. Марта, яку, напевне, вимуштрував Жан, утупилася в нього з таким безмежним зачудуванням, що Жіль ледве стримував сміх. Він знав, що Фермой ним задоволений, що Наталі цікаво познайомитися з видавцем газети,— отож усе буде добре. І справді, спершу все йшло добре. Фермой запитав Наталі, чи їй до вподоби ресторан, вона відповіла, що вже бувала тут із чоловіком і їла пречудові устриці. Фермой, видно, поінформований, поставив неодмінне запитання про Лімузен, Наталі відповіла дуже коротко, і після цього розмова стала загальною і потекла в спокійному руслі. Власне, вели її Наталі й Фермой, і він уже став дивитись на неї ледь запитальним поглядом, ніби дивуючись, що вона могла знайти в такому чоловікові, як цей Жіль. Наталі, відгадавши його думки, подарувала таку ніжну усмішку своєму коханцеві, що той вдячно потиснув їй руку під столом. Тепер Фермонові вже хотілося їй сподобатись: він бундючився, просторікував, тим паче що був напідпитку, а Марта з надмірного захоплення закочувала під лоба витрішкуваті очі.

— Ми в дуже скрутному становищі,— заявив Фермон.— Події такі суперечливі...

— Вони завжди суперечливі,— відповіла Наталі.

— Одпе слово,— уривчасто мовив Фермон,— серцю, або розбнйся, або стань крем'яним, як сказав Стендаль.

— Здається, це НІамфор сказав,— зауважила Наталі.

— Пробачте?

Фермон завмер, не донісши виделку до рота. Він був готовий зробити широкий жест і запросити своїх співробітників на вечерю, навіть із коханками, але аж ніяк не бажав, щоб його повчали. Жіль штовхнув ногою Наталі, вона відповіла йому здивованим поглядом.

— Мені прикро вам суперечити,— безапеляційно заявив Фермон,— але це слова Стендаля. Здається навіть, з "Парм-Ьького монастиря",— додав він мрійливо, і сам тон його репліки налякав Жіля: в ньому вчувався легкий сумнів, а це доводило, що Наталі має рацію.

— У всякому разі, чудовий вислів,— поквапливо додав він.— Якщо дозволите, я перевірю,— звернувся Фермон до Наталі і докинув, повернувшись до Жіля: — Хоч би що там |було, а я дуже радий, що ви познайомилися з молодою освіченою жінкою.— Він промовив це солодкавим голосом — певна ознака, що не на жарт лютував.— Ви змінилися.

Ніхто не проронив жодного слова. Жіль злегка вклонився.

— — Дякую,— сказав він.

і; Він сердився і на Фермона, якого вважав брутальним, ї на Наталі, яку вважав нетактовною. Наталі зашарілася. ^їастала довга хвилина гнітючого мовчання, і соме в ту

мить, коли Жіль хотів висловити захоплення чудово приготованим суфло, він почув поряд голос Наталі:

— Мені дуже прикро,— сказала вона.— Якби я знала, що вас може розгнівати, коли хтось поправить цитату, я промовчала б.

— Мене ніщо не може розгнівати, якщо це йде від гарненької жінки,— ледь осміхнувся Фермон.

"Я кінчу розсильним у його газеті",— подумав Жіль і благально подивився на Жана, що незворушно спостерігав перепалку. Незворушно і навіть з таємною втіхою. Але чому він радів? Тому, що Фермонові зрештою втерли носа, чи тому, що Наталі поставила Жіля в неприємне становище?.. Кінець вечері був не надто веселий, і розійшлись дуже рано. Коли вони лишились самі, уже вдома, Наталі обернулась до нього і сказала:

— Ти сердишся, Жіль? Але ж він теж добра штучка... Я рідко зустрічала таких самовдоволених чоловіків.

— Та все ж таки поки що він нас годує,— промовив Жіль.

— Але це пе дає йому права плутати Стсндаля з Шам-фором,— миролюбно заперечила Наталі,— та ще й з таким безглуздим апломбом...

— Безглуздим чи ні, але він мій патрон,— буркнув Жіль.

Йому самому було гидко казати такі речі. Він почував себе "новоспеченим керівником" або "давнім службовцем", у всякому разі аж ніяк не хитрим промітним хронікером, яким волів би бути. І все через оцю жінку, що сидить поруч і всміхається. Зрештою, чому вона не схотіла підіграти йому? Адже вона чудово знає життя, знає, що бувають випадки, коли треба намагатися сподобатись, часом промовчати, а потім самому посміятися з власного підлабузництва. Не можна в Парижі у тисяча дев'ятсот шістдесят сьомому році бути відвертим, та ще з його ремеслом. А не визпавати цієї істини принаймні негарно. Чому вона всюди вимагає безкомпроміспості, жахається половинчатості,

:О4

хоча якраз завдяки половипчатості — хочеш того чи ні — тільки й можна більш-менш спокійно жити? У нього було —таке почуття, ніби Наталі його зрадила, і він так їй це і сказав.

— Якби я любила половинчатість,— відповіла вона,— мене б тут не було. Я жила б у Ліможі і що два тижні приїздила б до тебе.

— Ти трохи плутаєш почуття і ефектні вчинки,— зауважив він.— Ти приїхала до мене тому, що покохала мене, тому, що я покохав тебе, й іншого вибору не було. Але навряд чи була подібна потреба сьогодні ввечері, коли ти розмовляла з Фермоном.

— Я тільки хочу сказати, що якби я могла терпіти цю людину, то чудово : могла б терпіти і своє колишнє життя — ось і все.

В душі у Жіля закипала злість, щось схоже на гостру образу — почуття, якого він ніколи досі не почував. > — Одне слово, тобі подобається твоя роль, роль жінки, (.що покинула все заради коханця, жінки, що бігає по музеях, мліє перед творами мистецтва, відкриває риси чехов-іських героїв у всяких Нікола з нашого клубу, жінки велич-іної, цільної, що випадково зв'язалася з нещасним писакою, легкодухим і не таким гарним від природи, як ти, а ти — [Справжня жінка, уважна і пристрасна, жінка, що...

— Так,— урвала вона його,— я досить цільна натура. І хоч я цим не пишаюся, мені здавалося, що якоюсь мірою саме за це ти мене й полюбив.

— Це й справді так,— задумливо сказав він.— Ти завжди маєш рацію.

і — Жіль,— стиха вигукнула вона.

— Він подивився на неї. В її очах світився панічний страх. Жіль обняв її. По суті, він поводиться, як справжній негідник. На цілі дні залишає її саму в незнайомому Іиісті, водить вечеряти з абиким та ще й за все це дорікає. ЗМоже, вона смертельно нудьгує в Парижі, може, всі її одчайдушні зусилля зберегти хоча б тінь гідності в ролі визнаної коханки такої людини, як він, викликані лише інстинктом самозбереження, так само конче важливим для неї, як і її пристрасть до нього... Чому вона не хоче вийти за нього заміж? Він разів десять пропонував їй узаконити їхні взаємини, і щоразу вона відмовлялася. Заради нього, звичайно, віп знав це. Він і справді боявся одруження, боявся безглуздо, по-міщанському, хоча й одхрещувався од міщанства. А вона мала б сказати "я згодна", розлучитися і потягти його за чуба до мерії, хоч би які сумніви й остра-хи вона в ньому вгадувала. Бувають моменти, коли людей треба примушувати, коли свідомо треба відмовлятися їх розуміти і діяти в своїх інтересах проти їхньої волі, але зрештою для їхнього ж таки блага. Проте вона ніколи не зможе діяти такими методами, і за це він її й любив. Як усе заплуталося!

— Іди спати,— лагідно сказав він.— Уже пізно.'

Принаймні в їхньому широкому ліжку між ними не виникне ніяких ускладнень. Напевне, вона думала так само, бо була іще палкіша й ніжніша, ніж у минулі ночі. О п'ятій ранку він мимохіть прокинувся і побачив, що Наталі нерухомо сидить на ліжку і курить у темряві сигарету. Він хотів був одігнати від себе сон, розпитати її, але щось примусило його боягузливо заплющити очі й промовчати. Вони зможуть все нояспити одне одному й завтра, якщо треба ще щось пояснювати.

Розділ V

— Чарочку коньяку? Ми ще маємо час.

"Хоч і десяток",— подумав розлючений Жіль. Вони сиділи в одному з тих ресторанів, де неодмінно подають печеню з горщечках, а за чверть години будуть у театрі й дивпттгуться п'єсу, яку хотіла побачити Наталі. Вона розшукала в Парижі подругу дитинства, негарну розумну жінку, що вкрай невдало вийшла заміж за якогось промисловця, горланя й жуїра. Саме вона й запросила їх на вечерю, заздалегідь попередивши, що її чоловік — особа досить нудна, і, як тільки всі сіли за стіл, весело защебетала з давньою подругою про всілякі пригоди дитинства, полишивши Жіля на свого бовдура чоловіка. Перебравши всі теми — біржу, податки, ресторани й голлізм, Жіль відчув, що в нього ледве витримують нерви.

— Повірте своєму приятелеві Роже — я вае називатиму Жіль,— ми з вами порозуміємося, друзяко. На мепе театр зразу сон наганяє. А моя жінка щонайменше раз на місяць тягає мене в театри.

"Ось і знайшлось у нас щось спільне,— подумав з відразою Жіль.— Бідні трудяги чоловіки, яких їхні чарівні жіночки тягнуть вечорами з дому".

— Тим більше, що є телевізор,— не змовкав Роже.— Звичайно, що таке телевізор, ви й самі знаєте, і я з вами 8годен, але інколи там показують дуже цікаві штуки. Сидиш собі вдома, в зручному кріслі, спокійно куриш, цмулиш вино, і не треба платити скажених грошей, щоб помирати ;8 нудьги. Правду кажу?

і — Мені подобається театр,— твердо заперечив Жіль.— іАле коньяку я все-таки вип'ю.

'< — А пригадуєш...— почала була Наталі.— Про що ви (розмовляєте?

и Вона благально подивилась на Жіля, ніби просила пробачення.

Ь — Про театр,— глузливо відповів Жіль.— Мосьє... Про-ГОачте, Роже більше любить дивитися телевізор. £ — Мені неймовірно важко витягти його з дому,— скарала подруга дитинства.— Але в пас угода: раз па місяць В тягну його в театр.

е£ — Така доля й нас чекає,—сказав Жіль, дивлячись із ролючою посмішкою на Наталі.— Угода, ось у чо:.:у сила ирдружніх пар.

Наталі це всміхнулася. її щойно веселе обличчя стало таким сумним, що Жілю стало соромно.