Троянда для Емілі - Сторінка 3

- Вільям Фолкнер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Поміж того всього лежали комірець і краватка, ніби щойно зняті; коли хтось узяв їх до рук, у сірій пилюці на столику виразним півколом виписався слід. На стільці висів костюм з дбайливо вирівняними складками, а на підлозі німотно стояла пара черевиків і валялися недбало кинуті шкарпетки.

Сам чоловік лежав у ліжку.

На цілу часину ми завмерли, дивлячись на бездонний вищир голого черепа. Спершу тіло лежало в такій позі, немов його обіймали, але довгий сон, триваліший за кохання, дужчий навіть за примхи кохання, поглумився з нього. Останки людини зігнили під рештками нічної сорочки й стали невіддільні від ліжка, в якому тіло спочивало. І тлін людський, і подушку поряд з ним встилав рівний шар пороху, терплячішого й тривкішого над усе.

Потім ми помітили відбиток голови і на другій подушці. Один з нас підняв щось із подушки, і коли ми нахилилися, у ніздрі нам гостро вдарив сухий запах невидимого пороху: то було довге пасмо сталево-сивого волосся.

[1] Шляхетність зобов'язує (франц.).