Троянки - Сторінка 2

Вважай її щасливою.

ГЕКАБА

Що я чую?.. Виходить, живе ще вона?

ТАЛФІБІЙ

Такий їй жереб випав — бід позбутися.

ГЕКАБА

А що спіткало, скажи,

270] Андромаху нещасну,

Ту, що за Ректором мідянопанцирним?

ТАЛФІБІЙ

І цю, як дар окремий, взяв Ахілла син.

ГЕКАБА

Кому ж то я мушу служить,

Що голову вниз хилю

І не ступлю, стара, й кроку без палиці?

ТАЛФІБІЙ

Володарю Ітаки — Одіссеєві.

ГЕКАБА

Гай-гай!..

Бий голову обстрижену!

Нігтями ріж, до крові зранюй лиця!

280] Нещасна я!..

Нечестивцю тому, облуді

Слугувать мушу —

Права зневажнику, змію лукавому,

Що геть усе перекручувати звик,

Управний в брехні, двоязикий,

Рад ворожнечею дружбу затруювать?..

Оплакуйте, гроянки,

Мене, бездольну! Пропала я! [209]

Мій жереб серед жеребів —

290] Найнещасливіший!..

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Вже знаєш ти про себе. А мені за ким

В Ахею чи в Елладу, полонянці, йти?

ТАЛФІБІЙ

(не відповідаючи)

Гей, хто там, слуги! Час Кассандру вивести,

І то чимшвидше, хай до рук володарю

Віддам її найперше; далі й інших всіх,

Як випав жереб, одпроваджу власникам.

(Дивиться на намет).

А що ж то із намету валить дим густий?

Троянки щось там палять усередині,

Коли негайно з цього краю треба їм

300] Рушати в Аргос. Чи в огні задумали

З собою покінчити? Й не дивуюся:

Для вільного неволя — гірш загибелі.

Та відчиніть же! Щоб не звинуватив хто,

Що їм поміг я, а нашкодив — еллінам.

ГЕКАБА

Яка пожежа? Що ти? То дочка моя,

Кассандра, повна шалу поспіша сюди.

Вбігає Кассандра з пломеніючим факелом.

КАССАНДРА

Строфа

Світла-но, світла дай!..

Вище!.. Сюди світи!..

Ось так… Ось так!..

310] Хай заясніє храм!

Гіменею, володарю мій!

Ось він, щасливий жених!

Щастя й мене, молоду, —

Ложе владарське — жде!

До шлюбу стану в Аргосі,

Гіменею, володарю мій!

І поки, ненько, тужно голосячи,

Ти і за батьком тут,

І за вітчизною,

320] Що мила серцю, сльози ллєш, —

То я, святкуючи свій шлюб,

Вогні свічу весільні,

Хай блиск ген — до зір б'є

На твою, Гіменею, честь!

Ще й ти світлом осяй, Гекато нічна, [210]

Як і годиться,

Діви чистої ложе!

Антистрофа

Вище ногою змах!

Вихором хор веди!

330] Евой! Евой!..

Як у щасливі дні,

Коли славний мій батько ще жив.

Танцем священним цим,

Фебе, ти сам покеруй!

Я — послужу тобі

У храмі, лавром вінчанім,

Гіменею, володарю мій!

Танцюй же, мати! Землю стопою в лад

Легко вдаряючи,

340] Слідом за мною ти

У мірнім танці вихиляйсь.

Гукайте ж: Гіменею, гей!

Вітайте наречену,

Хвалу їй співайте.

Ви ж, дівчата-фрігіянки

Святково вбрані! Прославте того,

З ким мені доля

Нині побратись веліла.

ХОР

Не думаєш, владарко, зупинить її,

350] Шалену? Ще в ахейський табір кинеться!

ГЕКАБА

Вогнем своїм, Гефесте, дні весільні ти

Освітлюєш, а нині — радше похорон.

Такі були надії!.. Ой, не думалось,

Що під аргоським списом, полонянкою,

Колись ітимеш заміж, моя доненько!..

Віддай мені свій факел: не несеш його —

Наосліп ринеш; як була нестямною —

Такою, бачу, все ще залишаєшся.

Внесіть же смолоскипи! Не до співу тут

360] Весільного, троянки, — слізьми вмийтеся!

КАССАНДРА

Перемогла я, ненько! Тож чоло моє

Вінчай і шлюбом утішайсь володарським!

Веди ж мене, а раптом опиратимусь —

Жени. Коли на небі Локсій є-таки,

То вождь ахейців, Агамемнон, матиме

Жону ще гіршу, ніж Єлена-зрадниця.

Уб'ю зухвальця, розметаю дім його, [211]

За батька й за братів своїх помстившися.

Про інше змовчу: про топір, що з розмаху

370] Мені вженеться в шию, й не мені лише;

Про вбивство неньки — мого шлюбу наслідок,

Про рід Атрея, що безслідно згине весь…

Додам, що Трої більше щастя випало,

Аніж ахейцям, — не настільки шал мене

Вповив, щоб я в прийдешнє не проглянула, —

Через одну лиш жінку, через хіть її,

Через Єлену — стількома пожертвувать!..

А вождь — і де ж той розум? — за ненависне

Віддав щонаймиліше: дітьми, затишком

380] Він брату поступився — через жінку ту,

Яка себе так радо дала викрасти!..

На берегах Скамандра свою смерть вони

Знайшли — не в обороні краю рідного,

Твердинь високовежних. їх Арес побив —

І діток не побачать; тіла саваном

їм не обгорнуть жони — у землі чужій

Лежать. Та й на вітчизні не відрадніше:

Ті — вдовами померли; ці — самотні вже,

Хоч і ростили діток; над могилкою

390] Узлити кров жертовну буде нікому.

Хвали такої справді заслужив похід.

А про гидке помовчу; красномовності

В ганебній речі муза хай не дасть мені.

Троянці ж — світ не знає слави вищої —

Померли за вітчизну. Списом пройнятих

Відносили додому друзі мертвими:

Оплаканих своїми, як і слід було,

Земля їх окривала рідна, батьківська.

А ті з фрігійців, що в бою не впали ще,

400] Весь час бували дома — з дітьми, жонами,

Чого ахейський воїн був позбавлений.

За Ректором сумуєш. А послухай-но:

Як воїн наймужніший в поєдинку впав,

І то через ахейців, що пішли на нас:

Сиділи б дома — спала б мужність Ректора.

Паріс взяв доньку Зевса; якби іншу взяв —

Нікому не відомих мав би родичів.

Отож розумний хай війни сторониться,

А почалась — за край свій хай життя кладе:

410] Такому — слава; сором — боязливому.

Тож ні вітчизни не оплакуй, матінко,

Ні мого шлюбу: всіх, котрі ненависні

Мені й тобі, заміжжям цим я вигублю.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Своє ж домашнє горе ти на сміх береш,

А віщування, ой, навряд чи сповниться! [212]

ТАЛФІБІЙ

Якби сам Локсій шалом не вразив тебе,

То ти безкарно не могла б вождів моїх

Такими от словами. виряджать відсіль.

Хто славен і розумний лиш в очах людей,

420] Такий нічим не кращий від нікчемного:

Ось той найвищий владар усееллінський,

Атрея син, не іншу, лиш нестямну цю

Облюбував, Кассандру. Хоч і вбогий я,

На шлюб такий нізащо б не погодився.

А ти — я ж бачу: розум твій затьмарений, —

Пускай слова на вітер: земляків хвали,

Клени — аргосців. Але все ж пора тобі

До суден. Гарна пара для володаря!..

А ти, як тільки син Лаерта знак подасть,

430] Гекабо, підеш. Чесній слугуватимеш —

Це скаже кожен, хто на Трою вирушив.

КАССАНДРА

А раб — рабом! Чи ж варто називати їх

Окличниками? Весь же люд ненавидить

Підручного державців та володарів!

Сказав ти ось, що мати в Одіссеїв дім

Рабинею увійде. Як же ж буть тоді

З пророцтвом Феба? Тут їй вмерти суджено.

Промовчу вже про інше: сором мовити.

Нещасний! Він не знає, що то жде його!

440] Мої і всіх фрігійців муки золотом

Назве: додавши до десятка ще один

Десяток років, сам додому вернеться.

Та перед тим — Харібда буде спінена

Між скель; Кіклоп, що м'ясо їсть невареним

У диких горах; Кірка — на свиней вона

Мандрівців обертає; лютий моря гнів;

Звабливий лотос; ще телиці сонячні,

Що так неждано голос подадуть колись

Гіркий для Одіссея… Скажу коротко:

450] Живим в Аїд подасться; хвиль уникнувши,

Застане в своїм домі безліч бід нових.

Але що про Одіссея довго тут розводжуся?

Ну, йдемо! Спішу в Аїді шлюб узяти з женихом.

Злу людину — зле схоронять: не при дні — вночі тебе

Вожака данайців, кинуть — що ж то з тих твоїх пишнот?

І мене на той же паділ — труп оголений — жбурнуть,

Де потік бурлить похмурий, при могилі жениха,

Щоб голодний ворон очі жриці Фебовій склював.

О стрічки мої пророчі, наймилішого з богів

460] Дар солодкий! Свят чудових більш мені не святкувать.

Я зриваю вас — прощайте! — поки тіло чисте ще, —

З вітром хай летять до тебе, віщувань володарю! [213]

Де судно вождя? Куди я, полонянка, маю йти?

Вже тобі не доведеться ждать на подув ходовий:

Ти ж одну із трьох Еріній з цього краю повезеш!

Прощавай же, моя ненько! Сліз не лий. О краю мій!

О брати, що під землею! Найдорожчий батьку наш!

Скоро стрінемось: між мертвих — переможниця з'явлюсь,

Розметавши дім Атрідів, що зігнали з світу нас.

Талфібій відводить Кассандру.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

470] Гей ви, хто при Гекабі! Чи не бачите?

Старенька он безмовно на землі лежить.

Не подасте руки їй? Так і кинете,

Лінуючись? Не стійте ж, підніміть її!

ГЕКАБА

Лишіть мене! Немиле — хоч ви що робіть —

Немилим буде. Хто б не похиливсь під тим,

Що я терплю, терпіла й ще терпітиму?

Боги! — поганих закликаю спільників —

Та вже так повелося, що благати вас

Усяк спішить, як тільки лихо трапиться.

480] Про щастя своє спершу пару слів скажу,

Бо це мені, нещасній, співчуття додасть.

Володарка — пішла я за володаря

І діток незрівнянних привела йому,

Не так числом їх горда — благородністю.

Такими ні троянка не похвалиться,

Ні еллінка, ні інша — із країв чужих.

їх — бачила я — спис повергнув еллінський,

На їх могилі я обстригла голову.

Й Пріама-батька, не переказ чуючи,

490] Оплакала я: впав він на очах моїх,

Скривавлений, при вівтарі Хранителя;

Упала й Троя. Виплекала й дочок я,

Щоб женихам найкращим були парами, —

Для чужини плекала: одірвали їх

Від неньки; не надіюсь, що мене колись

Побачать, та й мені вже їх не бачити!

І ще ось наостанку — всіх нещасть вінець:

В Елладу, сива служка, попливу тепер…

Усе, що старшій жінці аж ніяк не йде,

500] На плечі мої звалять: чи замків дверних

Я пильнувати буду — мати Гектора,

Чи хліб пекти. Не в постіль, гідну владарки,

До сну лиш на долівку голу кластимусь,

А під боки зболілі підкладатиму

Старого лаття. Було щастя — сором жде.

О горе! Через жінку, через шлюб один

Я стільки настраждалась і страждатиму!

Кассандро, доню! Шал з богами ділячи, [214]

За дівування платиш, ой, як дорого!..

510] А Поліксена… Де ти, безталаннице?..

Ні доні побіч, ані сина жодного,

Хоча було їх стільки, хто б підняв мене.

А втім, навіщо?.. Чи на щось надіюся?..

Спрямуйте ж мої стопи, вже невільницькі,

Недавно — ніжні, Троя б це посвідчила,

Спрямуйте-но до кручі: там, наплакавшись,

У прірву кинусь… Хоч би як велось кому —

Поки не вмер, — не майте за щасливого.

СТАСИМ ПЕРШИЙ

ХОР

Строфа

Про Іліон мені пісню,

520] Музо, нову нашепчи,

Пісню, сповнену сліз,

Виснуй з серця, жалобну —

Співом-зойком озвусь

Нині про Трою.

Ті, що в повозі чотириногому, —

Збройні аргосці — мене

Повергнули в прах, нещасну:

Коня, що бряжчав небосяжно,

Блискучого повен оружжя,

530] При брамі лишив ахеєць.

Тут в один голос гукнув

Люд, що на скелі троянській збивсь:

"Гей, ви, хто стільки зніс трудів!

До Діви, зродженої Зевсом,

Ще цю подобу священну втягніть!"

Із дому всяк тоді спішив —

Дівчата, старці — спів лункий

Бринів, дзвенів — приймали

В місто цей дар підступний.

Антистрофа

540] фрігія вся юрбою

Збіглась до брами, гула:

Збитий з сосен гірських

Зруб — для данайців пастку —

Прагнули всі піднести

Діві безшлюбній —

Тій, що кіньми керує безсмертними.

Линвами зруб обтягли

Й, мов чорний кістяк корабельний, [215]

В камінну пропхали оселю,

550] Де кров із землі проступала,

Й вмістили там — дар Палладі.

Втіхами труд увінчавсь;

Далі прослалася мла нічна,

Лівійська флейта вторила

Фрігійській пісні.