Трудівники моря - Сторінка 21

Кокетлива і гарненька Грас по-котячому насторожено вдивлялася в обрій. Це було викликано тим, що, як і Дус, вона теж мала "коханого", але, крім того, казали, в неї був чоловік-матрос, повернення якого вона боялась. Але це нас не стосується. Різниця між Грас і Дус полягала в тому, що якби вони жили не в такому високоморальному домі, Дус так і лишилася б служницею, а Грас стала б субреткою. Вгадувані таланти Грас гинули поблизу такої чистої дівчини, як Дерюшетта. Зрештою, любовні пригоди Дус і Грас — це була їхня таємниця. Нічого не доходило до вух Летьєрі й нічого не відбивалося на Дерюшетті.

Нижня зала — просторе приміщення з каміном, обставлене столами й лавами,— — в минулому сторіччі була місцем таємних зборищ французьких протестантів, вигнаних із батьківщини. На голій кам'яній стіні замість прикраси висів шматок пергаменту в рамці чорного дерева. Він сповіщав про героїчні подвиги Беніня Боссюе, єпископа в Мо. Нещасні парафіяни цього орла-могильника, переслідувані ним після відміни Нантського едикту, сховавшись на Гернсеї, повісили пергамент як свідоцтво про його діяння. Якби вдалося прочитати цю базгранину, написану вицвілим чорнилом, то можна було б дізнатися про мало кому відомі події: "29 жовтня 1685 року були зруйновані храми в Морсефі та Нантейлі, на що єпископ у Мо попросив у короля дозволу". "2 квітня 1686 року батько й син Кошари були кинуті у в'язницю за свою віру на прохання єпископа в Мо. З-під варти звільнені, бо Кошари зреклися своєї віри". "28 жовтня 1699 року єпископ у Мо вніс клопотання перед паном де Поншартрен про те, щоб запроторити реформісток-дівиць із роду Шаланд і Невіль у монастир ордену Нових католичок у Парижі". "7 липня 1703 року було виконано наказ, добутий від короля єпископом у Мо, про ув'язнення в шпиталь Бодуена з Флюблена та його дружини — кепських католиків". Поруч з кімнатою меса Летьєрі на підвищенні з дощок, котре правило гугенотам за кафедру, за віконцем з ґратами тепер розмістилося пароплавне бюро, тобто контора Дюранди. Завідував нею сам Летьєрі. На старовинному дубовому пюпітрі замість Біблії лежала розгорнена книга з заголовками на сторінках: дебет і кредит.

IX

Людина, яка розгадала Рантена

Поки мес Летьєрі чувся на силі, він керував Дюрандою сам, йому не потрібен був пі лоцман, ні капітан — він сам управлявся за всіх. Але настав час, як ми казали, коли ме-сові Летьєрі довелося підшукати собі заміну. Він вибрав сьєра Клюбена, мовчакуватого тортвальця. На всьому узбережжі сьєра Клюбена знали як бездоганно чесну людину. Він був alter ego і заступник меса Летьєрі.

Хоч сьєр Клюбен скидався скоріше на нотаріуса, ніж на матроса, він усе ж таки був напрочуд умілим мореплавцем. Він володів хистом діяти відповідно до небезпечної, завжди мінливої ситуації. Був витривалим вантажником, обачним марсовим, старанним і досвідченим боцманом, невтомним керманичем і сміливим капітаном. Він був обережним, таким обережним, що саме тому не раз зважувався на відчайдушні рішення, а це для моряка — неабияка позитивна риса. Вгадуючи інстинктом можливе, він менше боявся ймовірного. Він був одним із тих моряків, для котрих небезпека має те значення, якого вони їй надають. З будь-якого становища вони вміють скористатися. У нього була та певність себе, яка виховується тільки морем. Крім цього, сьєр Клюбен славився як чудовий плавець. Належав він до породи людей, загартованих у єдиноборстві з хвилею, і міг протриматись на воді, скільки йому заманеться. Він міг пливти з Гавр-де-Па на Джерсеї, обійти Коллет і, обігнувши "пустинь" та замок Єлизавети, через дві години повер-нутися назад. Родом він був із Тортваля. Люди подейкували, що він частенько вплав долав небезпечну відстань від рифу Гануа до мису Пленмона.

Сьєр Клюбен, дізнавшись, хто такий Рантен, не раз попереджав меса Летьєрі про те, що Рантен — пройдисвіт: "Він вас обкраде", — передрікав сьєр Клюбен. Так і сталося, тож Клюбен остаточно завоював довір'я меса Летьєрі. Не один раз, щоправда, на дрібницях, Летьєрі випробовував чесність Клюбена і, впевнившись у тому, що чесність його бездоганна, передав тортвальцю справи. "Сумлінність виростає на довір'ї", — казав мес Летьєрі.

X

Розповіді про далекі плавання

Мес Летьєрі завжди носив моряцьку одежу, частіше матроську, ніж лоцманську куртку, інакше він почував би себе незручно. Дерюшетта невдоволено морщила носик. Чи може бути щось гарніше, ніж розгніване личко красуні! Вона бурчала напівжартома, напівсердито водночас: "Фе, татусику, як від вас тхне дьогтем!" І поплескувала його по могутньому плечі.

Цей добросердий літній чоловік, герой морських мандрів, привіз зі своїх подорожей найдивовижніші спогади. На Мадагаскарі йому доводилося бачити такі пташині пера, що трьох їх вистачило б, аби покрити будинок. В Індії він бачив щавлеве бадилля дев'ять футів заввишки. В Новій Голландії він бачив, як стадо індиків та гусей паслося під наглядом чи то собаки, чи то птаха, якого називали "агамі". Він бачив кладовища слонів. В Африці він бачив горил та якихось людинотигрів ростом на сім футів. Він знався на звичках і поведінці геть усіх мавп, починаючи від диких макак, яких він називав "макака-зухвалець", і кінчаючи макаками "ревунами", яких він називав "макака-бородань". У Чілі він бачив, як мавпа-самиця розчулила серця мисливців, показавши їм на свого малюка. У Каліфорнії йому доводилось бачити звалене дерево, в дуплі якого міг уміститися вершник на коні й прогалопувати там сто п'ятдесят кроків. У Марокко він бачив, як мозабіти і біскри періщили один одного дубцями і залізними прутами — біскри за те, що мозабіти обзивали їх "кельбами", тобто собаками, а мозабіти за те, що біскри обзивали їх "хамсами", тобто людьми п'ятої секти. В Китаї на його очах посікли на шматки пірата Чан-дунь-кан-лар-Куа за те, що він убив "апа" з якогось там села. В Ту-дан-мо він на власні очі бачив, як лев схопив серед білого дня на базарі стару бабу і поніс її у зубах.

Він був на церемонії зустрічі великої гадюки, яка повзла з Кантона в Сайгон в чоленську пагоду на свято в честь богині мореплавців Кван-нам. Він споглядав великого Кван-сю, відвідавши плем'я Мої. В Ріо-де-Жанейро він милувався на бразільських дам, котрі вечорами прикрашували волосся серпанковими кульками, в які були вкладені вогнесяйні фосфоричні мушки: дами були начеб закосичені зорями. В Уругваї він воював із мурахами, а в Парагваї — з волохатими птахопавуками завбільшки з дитячу голову — відстань від лапи до лапи по діаметру в них дорівнює чверті ліктя, а коли вони нападають на людину, то їх ворсинки, наче стріли, встромляються в тіло і викликають нариви. На річці Аріно, притоці Токантену, в незайманих лісах північної Діаментини, він упевнився в існуванні жахливого племені людей-нетопирів, murcielagos, людей, які народжуються з білим волоссям і червоними очима, живуть у тіняві лісів, сплять удень, встають уночі, ловлять рибу й полюють звіра в суцільній темряві, краще бачачи, коли нема місяця. Недалеко від Бейрута, куди мес Летьєрі потрапив з експедицією, з намету було вкрадено дощомір. Тоді чаклун,— — на ньому було декілька смужок зі шкіри, і він скидався на людину, якій заманулося вирядитись у самі тільки шлейки, — став так люто трясти дзвіночком, підвішеним до рога, що з'явилася гієна і принесла дощомір. Отож вона і була злодійкою. Ці невигадані історії так скидалися на казки, що Дерюшетта невимовно тішилася ними.

Дівчину зв'язувала з Дюрандою лялька. На Нормандських островах так називається фігура, сяк-так витесана з дерева і встановлена на носі корабля. Звідси походить вираз "бути між кормою і лялькою", що в цих краях означає "плавати на судні". Лялька Дюранди була особливо люба месові Летьєрі. Тесля, виконуючи волю меса Летьєрі, намагався надати їй схожості з Дерюшеттою. Та сокира є сокира — ніяк не витесати нею дівчину. Поліно залишилося поліном, але йому хотілося здаватися гарненькою дівчиною.

Цей безформний цурпалок вводив меса Летьєрі в оману. Він дивився на нього побожно, як віруючий. Ставився до нього цілком серйозно. Він упізнавав у цурпалку Дерюшетту. Так догма уподібнюється до істини, а ідол стає богом.

Двічі на тиждень у меса Летьєрі була велика радість: один раз — у вівторок, другий — у п'ятницю. У вівторок він радів, дивлячись, як Дюранда відчалює в море, а в п'ятницю — дивлячись, як вона повертається. Він спирався ліктями на підвіконня, уважно вдивлявся в своє дітище, і в душі його розливалася хвиля щастя. Щось подібне можна знайти в Мойсеевій книзі Буття: Et vidit quod esset bonum. Поява меса Летьєрі у вікні щоп'ятниці була сигналом. Коли люди помічали його там із люлькою в зубах, то вигукували: "Агов! Пароплав уже на обрії". Димок люльки сповіщав про дим пароплава.

Зайшовши в порт, Дюранда пришвартовувалась під вікном меса Летьєрі до величезного залізного кільця, вкопаного в підмурок "Оселі відважних". А вночі Летьєрі солодко засипав на підвісній койці, знаючи, що за одною стіною спить Дерюшетта, а за другою стоїть на припоні Дюранда.

Місце стоянки Дюранди було поруч із портовим дзвоном. Своїм кінцем набережна впиралася просто в двері "Оселі відважних".

Набережної, "Оселі відважних", саду, провулків, обсаджених живоплотом, майже всіх сусідніх будинків уже нема. Розробка гернсейського граніту призвела до розпродажу всіх цих земельних ділянок. Тепер там — робочі майданчики каменярів.

XI

Кілька слів про можливих женихів

Дерюшетта виросла на панночку, але не виходила заміж.

Мес Летьєрі, виростивши її білоручкою, зробив її перебірливою. Таке виховання обертається проти вихователя.

Зрештою, сам вихователь був ще перебірливішим. Він мріяв про такого чоловіка для Дерюшетти, який частково став би чоловіком Дюранди. Йому хотілося б за одним махом прилаштувати двох своїх дочок. Він хотів би, щоб керманич однієї був лоцманом для другої. Що таке чоловік? Це капітан у плаванні. То чому ж не підшукати одного шкіпера для дівчини і для пароплава? Сім'я теж підлягає законам припливу й відпливу. Хто справиться з баркою, той справиться й з жінкою. Обидві вони підвладні вітрові й сонцю. Сьєр Клюбен, молодший від меса Летьєрі всього тільки на п'ятнадцять років, міг бути лиш тимчасовим керманичем Дюранди.